21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович




Скачать 265.57 Kb.
Название21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович
страница1/3
Дата публикации12.03.2013
Размер265.57 Kb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Философия > Документы
  1   2   3
21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П.Д.Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце і його значення в духовному житті людини” // Юркевич П.Д. Философские произведения.- М., 1990).
Юркевич Памфил Данилович (1827 – 1874). Преподаватель философии Киевской духовной академии (с 1851). Декан историко-филологического факультета Московского ун-та (1869-73).
Развил своеобразный вариант христ. платонизма. Идея, по Ю.,- объективно реальная сущность вещи, её разумная основа, "норма" и "закон" её существования. Признавая значение опыта и наблюдения, выдвигал требование находить и толковать идею через явления наличной действительности. Идеалистич. критика Ю. работы Н. Г. Чернышевского "Антропологический принцип в философии" положила начало бурной полемике (выступления Чернышевского, М. А. Антоновича и др.), имевшей широкий обществ, резонанс. Темы работ Ю. во многом определили проблематику последующего развития филос. идеализма в России (напр., у Вл. Соловьёва, П. А. Флоренского).

«Истина кантова учения об опыте, – утверждал Юркевич, – возможна только вследствие истины платонова учения о разуме».

Философия есть не признающее никаких границ стремление к «целостному миросозерцанию», и в этом отношении «есть дело не человека, а человечества».

Вера – метафизическая предпосылка познания, причем как научного, так и философского, но «встреча» веры с теоретическим знанием возможна только в сфере философии. Убеждение Юркевича в фундаментальном религиозном значении свободной философской мысли было воспринято его учеником, основоположником традиции российской метафизики Владимиром Соловьевым.

«^ Сердце и его значение…» (1860г)

В основе антропологии Ю. - библейское учение о роли "сердца" как средоточия всей духовной жизни человека, являющегося, согласно Ю., предпосылкой истинного познания.. По мнению П.Д. Юркевича, "1) сердце может выражать, обнаруживать и понимать совершенно своеобразно такие душевные состояния, которые по своей нежности, преимущественной духовности и жизненности не поддаются отвлеченному знанию разума; 2) понятие и отчетливое знание разума, поскольку оно делается нашим душевным состоянием, а не остается отвлеченным образом внешних предметов, открывается или дает себя чувствовать и замечать не в голове, а в сердце; в эту глубину оно должно проникнуть, чтобы стать деятельною силою и двигателем нашей духовной жизни". Философ считает, что совершенно неправомерно распространение учения, что "разум сам по себе, из собственных сил и средств дает или полагает законы для всей душевной деятельности. С этой точки зрения было бы необходимо согласиться, что все достоинство человека, или весь духовный человек, заключается в мышлении".
22. Гуманістичні ідеї та характерні риси філософії “російського релігійного ренесансу”: лінія “філософії всеєдності” (В. Соловйов, С.Булгаков, П.Флоренський та ін.) та екзистенційно-персоналістичний напрямок (М.Бердяєв, Л.Шестов та ін.). Аналіз на основі праць філософів.
19-20 вв. Впервые в России появилась философская школа в отрыве от политики. У нее два направления: религиозно-мистическая линия (РМЛ) и иррациональна традиция.

Российской школе свойственны разработка цельного знания как жизненного опыта (в отличие от категориального, логико-понятийного). Этический максимализм, мышление интуициями, тема свободы и жизни.
РМЛ представляли В. Соловьев, П. Флоренский, С.Булгаков … РМЛ называют также философией всеединства.

^ Идея всеединства прежде всего связывается с В. Соловьевым. Он пытался осмыслить единство разного бытия: «нельзя найти такое начало, которое б подчинило, унифицировало остальные.

Положительное всеединство объединяет, но не унифицирует. Отрицательное – объединяет слиянием.

^ Идея соборности (А. Хомяков, развил В, Соловьев) – единство во множестве. Такое общее, которое включает в себя все богатство индивидуального. Предполагает восприимчивость к другому. С. – предтеча философского диалога, духовное движение к диалог через открытие общих начал. Новый тип личности - соборной индивидуальности – умение человека держать внутри себя собор со всеми.

Магистерская работа В.Соловьева – «Против позитивизма». Основополагающая работа – «Оправдание добра». В ней добро показывается как триединое начало, буквально духовная материя.

^ Три вида добра:

  1. Добро в человеческой природе: стыд, совесть, жалость – естественные корни нравственности.

  2. Добро от бога: всеединство – скрепляемое абсолютом бога описание связей человека с миром как целым. Вводит понятие «^ Богочеловек», «богочеловечество» - выстраивание мирного сосуществования на основе божественного начала в человеке, через диалог.

  3. Историческое добро: общество – расширенная и дополненная личность. А личность – это «сжатое» общество. Общество более косное, а личность – динамична. Общество как и личность проходит этапы развития. Прошлое общества – это родовая ступень развития, настоящее – национально-государственная, а будущее – вселенска ступень развития (богочеловечество).

Соловьев отвергает национализм. Задача общества – не хвалить себя, а постоянно заниматься самокритикой.
^ 23. Особливості культури та філософії доби європейського Відродження: гуманізм, антропоцентризм, пантеїзм, натуралізм. Ренесансний гуманізм та утопія.

[ см. вопрос 25 ]

Першою країною, в якій почав розвиватися капіталізм на рубежі XV – XVI століть, була Італія. Пріоритет останньої в цьому відношенні і обумовив її видатну роль в подальшому розвитку культури, науки, мистецтва, філософії в епоху, котра отримала в історії назву – Відродження (Ренесанс). 

Энгельс: «Эпоха рождала титанов по мысли, страсти и характеру». Эти «титаны» - Да Винчи, Петрарка, Данте, Макиавелли, Дж. Бруно, Николай Кузанский, Дж. Бруно …

Тип личности Возрождения: ориентация на творческое бытие, адогматическое мышление, борьба за свободу, прежде всего от религ. догм.

У філософії відбувається зміна у її предметності. Поряд з вивченням природи, природних явищ, в центр вивчення ставиться людина, особистість, її творчість, гідність, свобода. Цей новий напрямок одержав назву гуманізму (від лат. humanus – людяний). Цель гуманизма – создание культуры, в центре которой – человек (антропоцентризм). Человек «могущий, мечтающий, творящий». Г. направлен в основном на эстетическое (на не этическое) развитие через свободное творчество. «Носители» свободного творчества – прослойка интеллигенции (поэты, художники). Родоночальником считают итальянского поэта Петрарку.

Не смотря на утверждение секулярной (мирской) культуры и независимости от церкви, религиозное мировоззрение всё еще характерно для человека. но теизм переходит в пантеизм: обожествление природы и отождествление природы с богом. Николай Кузанский («Об ученом незнании»): мир трехсложен - малый мир (человек), большой – природа (универсум), максимальный – бог (абсолют). Максимальный мир не существует без минимального – это основа пантеизма.

Натурализм – принцип философского суждения в эпоху Ренессанса. Нацеленность на природу и природную структуручеловека. Природа – одушевленное божественное начало. Окружающая природа и природа человека становятся объектом художественных и научных изысканий.

^ Утопический социализм как великое достижение общественной мысли, явившийся одним из важнейших источников научного коммунизма, рождением многих идей обязан Томасу Мору. Написанная Мором в 1516г. «Весьма полезная, а также и занимательная, поистине золотая книжечка о наилучшем устройстве государства и о новом острове Утопия», или сокращенно «Утопия», дала название домарксистскому социализму.

Мыслителей этого круга часто именовали "христианскими гуманистами", а данное течение - "христианским гуманизмом". Самым существенным моментом в был рационалистический критерий в трактовке общественно- религиозных вопросов, составляющий в то время наиболее сильную и перспективную сторону в развитии гуманизма как путь новому антифеодальному мировоззрению.

Мор обнаруживает основательное знакомство с древнегреческой философией, в частности с сочинениями Платона и Аристотеля. Об этом свидетельствуют не только общность поставленных проблем и терминологии, но и многочисленные текстуальные совпадения "Утопии" с диалогами Платона.

Понятие "удовольствие" этика утопийцев определяет как "всякое движение и состояние тела и души, пребывая в которых под водительством природы, человек наслаждается". Больше всего утопийцы ценят духовные удовольствия, которые они считают "первыми и главенствующими"... под добродетелью подразумевается "жизнь согласная с законами природы", к которой люди предназначены богом". Но если природа внушает нам быть добрыми к другим, то она не предполагает быть тебе суровым и немилосердным к себе самому, напротив, сама природа предписывает нам приятную жизнь, то есть наслаждение, как конечную цель всех наших действий. Автор "Утопии" исходил из убеждения, что аскетизм противоречит человеческой природе. Из религии берется ровно столько, сколько требуется для обоснования гуманистических идеалов, в частности наиболее разумных, с точки зрения Мора, идеалов этики и политики. Все, что противоречит благу большинства, объявляется аморальным. ......характерной особенностью гуманистического мировоззрения автора "Утопии" был рационализм и вера в разум.

...... основой процесса познания Мор считал практику людей, их материальный опыт. Науки, процветавшие в Утопии, не только целиком основывались на практике, но и служили практике.

Общественный строй утопии - глубоко продуманная схема, при которой нет частной обственности. Все материальные блага принадлежат здесь большинству. Общими в Утопии являются не только природные богатства - земля и ее недра, но и вся продукция общественного производства, которая также поступает в распоряжение всех граждан.

Рабство - принудительный труд в качестве меры наказания, заменяющий смертную казнь, - Мор противопоставил жестокому уголовному законодательству XVI в.

^ 24. Філософія історії та політики в праці Н.Макіавеллі “Державець”// Макиавелли Никколо. Сочинения.-М., 1990; СПб., 1998.

В эпоху Возрождения произошло рождение политической философии. Ее яркий представитель – Н. Макиавелли, он рассматривает философию как средство познания политики.

^ Ніколо Макіавеллі (1469 – 1527) – відомий італійський державний діяч, філософ, військовий теоретик, історик і літератор. За своїм походженням – аристократ зі знатної, але збіднілої родини. Займався громадсько-політичною діяльністю. Після одного з політичних переворотів в Італії був запідозрений в антиурядовій змові, попав в немилість до правителя, був висланий до свого маєтку, де проживав там і написав більшість своїх соціально-політичних та літературних творів.

Будучи патріотом своєї країни, Макіавеллі вважав, що головною причиною страждань Італії є слабкість її державного устрою, політична роздрібленість. Тому він намагався обґрунтувати таку концепцію державотворення, державного управління, виходячи з якої можна було б це подолати. Ідеал держави Макіавеллі вбачав в Римській республіці, вважаючи останню найкращою формою правління, бо вона є втіленням ідеї сильної держави, здатної зберегти громадський порядок і стабільність.

У своїй широко відомій праці “Государ” (1532) Макіавеллі описує способи створення сильної і могутньої держави в умовах, коли народ ще не вихований і не має громадянських доброчесностей. В таких випадках необхідно доводити, що держава – вищий прояв людського духу, а служба її – це мета, сенс життя підлеглих, щастя самої людини. Государ може і не враховувати прийняті норми моралі, якщо його дії спрямовані на зміцнення держави, збереження її цілісності і процвітання.

У своєму трактаті “Государ” Макіавеллі зображає тип правителя, котрий за допомогою жорстокості, обману, демагогії, насильства, дворушництва, зрадництва і т.п. забезпечує зміцнення держави і розширення своєї влади.
Государ не повинен боятися осуду за ті пороки, без яких неможливо зберегти за собою верховну владу, бо є доброчесності, володіння якими може привести правителя до загибелі, і є пороки, засвоєння яких дасть змогу Государям досягти безпеки і благополуччя. Заслужити ненависть за добрі діяння Государю так же легко, як і за дурні вчинки. З цього випливає, що правителям, котрі намагаються утримати владу, дуже часто необхідно бути порочними.
Кожний Государ хотів би набути слави милосердного, а не жорстокого. Однак, якщо Государ бажає утримати у покорі своїх підданих, він не повинен рахуватися з обвинуваченнями у жорстокості. Вдаючись в окремих випадках до жорстокості, Государі поступають милосердніше, ніж тоді, коли допускають безпорядки, які ведуть до грабунків і насильства. Безпорядки є бідою для всього суспільства, тоді як покара на смерть вражає лише окремих осіб. Всі необхідні жорстокості повинні бути здійснені відразу, для того, щоб вони були перенесені з найменшим роздратуванням; добродіяння ж повинні здійснюватися мало-помалу, щоб підлеглі мали більше часу для їх вдячної оцінки.

Передбачливий Государ не повинен виконувати своїх обіцянок і зобов’язань, якщо таке виконання буде для нього шкідливим і якщо мотиви, котрі спонукали його дати такі зобов’язання, відпадуть. Звичайно, якби всі люди були чесними, то тоді подібна порада була б аморальною, але оскільки люди, як правило, не відрізняються чесністю, а підлеглі Государя не особливо турбуються про виконання своїх обіцянок перед ним, то і Государю відносно їх не слід бути особливо педантичним.

Згодом завдяки такому розумінню суті проблеми державного управління, державотворення, ставлення до підлеглих і з’явився термін “макіавеллізм” для визначення політики, що нехтує нормами моралі. Невипадково, що подібними порадами Макіавеллі користувалися всі диктатори, здійснюючи свою антидемократичну, аморальну політику.

Вважаючи армію важливим атрибутом держави, гарантом її захищеності і цілісності, Макіавеллі висловив ряд ідей стосовно її створення і зміцнення. Він, зокрема, рекомендував Государю створити армію на основі загального військового обов’язку, на постійній основі, і яка була б підпорядкована правителю. Бо армія найманців, на його думка, не може бути надійним захисником держави, оскільки вона не зацікавлена у її зміцненні.

Макіавеллі намагався обмежити владу церкви і авторитет папи, вважаючи, що церква повинна у переслідуванні своїх корисливих інтересів і роздрібленності держави, що було перешкодою для об’єднання багатьох князівств в єдину державу. Тому закономірно, що всі твори Макіавеллі були занесені церквою в так званий “Індекс заборонених книг”.

Макіавеллі висловлював глибокі думки стосовно рушійних сил історичного процесу, вважаючи такими силами політичну боротьбу, пристрасті та матеріальні інтереси людей.
25. Особливості філософії та культури Нового часу (аналіз в контексті праці М.Хайдеггера “Час картини світу” // Хайдеггер М. Время и бытие.- М.,1993.- С.41-62; Новая “технократическая волна” на Западе.- М.,1986.- С.93-118).

Для багатьох країн Західної Європи XV століття було переломним у їх розвитку. Наступала нова епоха – епоха краху феодальної системи і виникнення буржуазних суспільних відносин, котрі руйнували феодальну замкненість господарських стосунків, їхню обмеженість і вимагали простору для подальшого розвитку продуктивних сил. Закладались основи пізнішого розвитку крупного виробництва. Диктатура церкви була зламана. Поступово зникали примари Середньовіччя. Це дало змогу по-новому подивитися на грецьку стародавність, відродити те, що було втрачено («калокогатия»). Відбувається небачений розквіт мистецтва, літератури, математики, механіки, астрономії, медицини. Це була епоха, котра мала вирішальній вплив на подальший розвиток людства.

Першою країною, в якій почав розвиватися капіталізм на рубежі XV – XVI століть, була Італія. Пріоритет останньої в цьому відношенні і обумовив її видатну роль в подальшому розвитку культури, науки, мистецтва, філософії в епоху, котра отримала в історії назву – Відродження (Ренесанс). 

Энгельс: «Эпоха рождала титанов по мысли, страсти и характеру». Эти «титаны» - Да Винчи, Петрарка, Данте, Макиавелли, Дж. Бруно, Николай Кузанский, Дж. Бруно …

Тип личности Возрождения: ориентация на творческое бытие, адогматическое мышление, борьба за свободу, прежде всего от религ. догм.

У філософії відбувається зміна у її предметності. Поряд з вивченням природи, природних явищ, в центр вивчення ставиться людина, особистість, її творчість, гідність, свобода. Цей новий напрямок одержав назву гуманізму (від лат. humanus – людяний).

У філософії відроджується античний матеріалізм і стихійна діалектика; відбувається гостра критика схоластики, софістики, релігії; створюється нова картина світу на основі геліоцентризму – заперечення геоцентричної системи Птоломея.

Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.). На завершення теми, слід визначити основні риси, що притаманні філософії Нового часу. Ними є, принаймні, такі основні риси:

1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;

2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;

3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.

4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу;

5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;

6. Просвітництво;

7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.
  1   2   3

Добавить документ в свой блог или на сайт

Похожие:

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconАлабин В. Г., Юркевич Т. П. Спринт. Минск, 1977. 128с. Аниканов И. Я. Открывающий счет
Аухадеев Э. И. и др. Уроки физического воспитания в специальной и подготовительной медицинских группах: Метод пособие. М.: Высш шк.,1986....

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconНововоронцовська зош №2 Інтегрований урок: лінгвістичний ринг
Україна…Рідний край… Рідна мова… Скільки почуттів з’єдналося в цих словах, скільки ніжності, любові та ласки! Що може бути для людини...

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconВісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2008. Вип. 11. 288 с
Висвітлено актуальні філософські, політологічні, культурологічні та психологічні проблеми розвитку духовного світу людини, проаналізовано...

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconЛабораторна робота Дослідження системи забезпечення ергономічної...
Яжкістю. В основу цієї класифікації покладений підхід, згідно якому організм людини-оператора як єдина цілісна система інтегрально...

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconЛабораторна робота Дослідження системи забезпечення ергономічної...
Яжкістю. В основу цієї класифікації покладений підхід, згідно якому організм людини-оператора як єдина цілісна система інтегрально...

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconКитай : фотоальбом / сост. В. С. Куликов; спец фотосъемка Л. Е. Бергольцев,...
Учитесь так, словно вы постоянно ощущаете нехватку своих знаний, и так, словно вы постоянно боитесь растерять свои знания

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconЗнакова теор
Проблема співвідношення слова І речі, слова І змісту, мовного знаку І його значення викликала І викликає безліч суперечок І дискусій....

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconУрок вивчення нового матеріалу
Тема. Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова України

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconАктивной частью реального (физического) капитала
Визначення поняття процесу праці (5); праця: визначення, характерні риси праці (10); предмети праці: визначення, шляхи розвитку та...

21. Етико-антропологічна проблематика в релігійній філософії П. Д. Юркевича (аналіз в контексті праці “Серце І його значення в духовному житті людини” // Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990). Юркевич Памфил Данилович iconІнформаційний бюлетень з промислової безпеки
Лесковець В.І., Левченко І. В. Стан та аналіз наглядової діяльності за промисловою безпекою та охороною праці за перше півріччя 2011...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<