Таврійський вісник освіти




НазваниеТаврійський вісник освіти
страница14/28
Дата публикации20.06.2014
Размер4.38 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28

^ Соціально нейтральні групи спільного проведення часу. Основними типами тут є групи підлітків і юнаків, що виникають самі по собі і формуються за будинковим, дворовим чи вуличним принципом за місцем проживання. Досвід свідчить, що навіть у небагатоквартирному будинку створюються різновікові компанії дітей і молодших підлітків, які складаються з 3-6 осіб. Чисельний склад їх рідко перевищує 6-7 осіб. Підлітки більш старшого та юнацького віку до них можуть і не входити.

Великий склад для цього виду груп нехарактерний, тому що в них практично відсутня спільна організована діяльність. Об’єднуються в них як благополучні, так і педагогічно занедбані діти. За статевою ознакою переважають хлопчачі групи, дещо рідше зустрічаються змішані. Гомогенні групи, що складаються із суто одних дівчат, складають лише 6 частину від усіх подібних груп. Найчастіше виникають такі групи стихійно у вільний від навчання час, об’єднуючи підлітків, які не знають, чим зайнятися. Існує досить чітка статистика: у будні вільний час підлітків коливається від 1 до 2-3 годин; у вихідні і святкові дні збільшується до 6 і більш годин. У сучасних умовах неповнолітні багато спілкуються зі своїми друзями і товаришами по телефону: вирішують навчальні справи, діляться новинами, домовляються про зустрічі тощо. Заздалегідь вони рідко планують мету зустрічей і діяльності. Головний мотив для них – «бути разом». Це проявляється у неконкретному короткому запитанні: «Вийдеш чи ні?». Місця зустрічей як правило заздалегідь визначені – у від­даленому куточку двору, на вулиці, біля під’їзду будинку, у під­валі, у сараї, на горищі, у посадці тощо. Взаємодія між членами групи мінімальна, поверхнева, має ситуативний характер. Основна мета діяльності цих груп – задоволення потреби в ін­тимно-особистісному спілкуванні з однолітками, що найчастіше виражається в бесідах і розмовах про що завгодно, у спільних іграх. У пошуках розваг вони можуть безвідповідально приста­вати до перехожих, дряпати або обписувати нецензурними словами стіни й автомашини, малювати на стінах нецензурні вислови, сексуальні малюнки, бити скло, ламати дерева тощо. Цим вони самостверджуються в очах своїх однолітків. У таких групах підлітки вперше починають курити, послуговуватись нецензурними словами, вживати спиртні напої. Але це не означає, що всі члени такої групи є педагогічно занедбаними або важковиховуваними. Вони можуть досить успішно навчатись, виявляти різні соціально-позитивні інтереси. Багато хто з них займається в музичних школах, творчих гуртках, спортивних секціях, захоплюються нумізматикою, філателією, розводять акваріумних рибок, птахів, дрібних тварин тощо.

У таких групах підлітки ще не скоюють спільних право­порушень і злочинів, але бешкетують та вчиняють дії, що можна охарактеризувати як делінквентні, – вибухи петард, шум, побиття менших, відбирання (з подальшим поверненням власникові) іграшок та велосипедів, їх псування тощо.

Аморальні дії та проступки вчиняються окремими членами раптово з ініціативи найбільш рухливих і діяльних членів групи. У таких групах ще не спостерігається організованість, згуртова­ність, стійкість групи. Немає і внутрішньої групової структури. Тут усі рівні, відносини нейтральні, немає ні особливої дружби, ні товариства, немає ворожнечі й ненависті. Інтереси, ціннісні норми існують тільки на особистісному рівні. Вони можуть бути як позитивної, так і негативної спрямованості. Хоча загальна спрямованість діяльності і спілкування в цих групах нейтраль­ного характеру, але все-таки має незначну тенденцію розвива­тися в асоціальному напрямку. Багато що тут залежить від конкретних умов. Якщо такі групи спілкування (дворові команди) виявляються поза контролем дорослих, громадських організацій, дільничного інспектора і надані самі собі, то вони розвиваються за криміногенним сценарієм.

У більш старшому віці такі групи часто переростають у чітко виражені девіантні форми задоволення групових і особистих потреб та інтересів. Їх групова діяльність може обмежуватись намаганням дістати будь-яким шляхом кошти на купівлю алкоголю й наркотиків. Найчастіше їх спільне перебування має хуліганський характер, що виражається в порушенні громадсь­кого порядку, ображанні особистості й гідності громадян. Вони шумлять, кричать, уживають спиртні напої, наркотичні й токсичні речовини, їхня мова засмічена лайливими, нецензурними та жаргонними словами. При цьому в окремих випадках, у разі неналежного тиску з боку громадськості і правоохоронних органів вони можуть робити свої дії відверто демонстративними, цинічно відкритими на очах у дітей та дорослих. Окремі члени груп можуть робити більш серйозні правопорушення. Сюди входить збут і зберігання наркотичних речовин, розкрадання особистої та державної власності, тілесні ушкодження, зґвалтування тощо.

Досить часто молоді люди стають учасниками групових правопорушень через легковажне безвідповідальне ставлення до встановлених соціальних цінностей і своїх обов’язків стосовно них, з необережності та необачності. Для ситуативних груп характерна значна частина дій, пов’язаних з хуліганством, крадіжками й насильницькими злочинами. Досвід свідчить, що стихійно утворені групи без належного контролю дорослих часто переростають кримінальні. Отож, важливо розрізняти асоціальні групи за часовими характеристиками: а) тимчасові, нестійкі (ситуативні), випадкові неформальні групи, що стихійно утворюються і таким же чином зникають залежно від ситуацій та тиску обставин; б) стійкі стабільні угрупування.

Можливі й інші показники для розробки типологій неформальних асоціальних груп молоді, а саме вікові та статеві.

За віковими ознаками можна виділити групи осіб: з при­близно однакового віку; з великими розбіжностями у віці. Кожному з цих типів можуть бути притаманні свої специфічні особливості. Так, групи з осіб приблизно однакового віку утворюються переважно на базі колективів навчальних та виховних заходів. Між їх членами природнім шляхом виникають дружні взаємостосунки, які проявляються як у формальних колективах (класах, навчальних групах), так і поза їх межами. Утворення груп з різновікових членів може мати різні причини, зокрема різновікова група може утворюватись як результат свідомої організаторської діяльності старших її членів, які намагаються залучити менш досвідчених осіб. Досвід свідчить, що організаторами таких груп можуть ставати старші десоціа­лізовані особи (наркомани, безробітні тощо) та професійні злочинці. Така група може утворюватись і в силу об’єктивно обумовлених обставин – наприклад, прагнення менших підлітків бути в соціумі своїх старших братів і сестер, дітей, які прожи­вають поруч, бути під опікою і захистом старших товаришів, підвищувати свою значущість в очах однолітків своєю приналежністю до групи старших.

За статевою ознакою розрізняються групи одностатеві та різностатеві. Зауважимо, що давній стереотип – уявлення про асоціальну групу виключно як таку, що складається з хлопців, є досить звуженим. У сучасні асоціальні групи, як правило, входять представники обох статей. При цьому, як відзначає О. Надьон, дівчатам і молодим жінкам – правопорушницям – притаманні свої специфічні особливості. Прискорений ритм життя, демократизація зі свободою вибору сприяють одночасній емансипації жінки та формуванню агресивної особистості. На сьогодні можна констатувати певну маскулінізацію жінок, що призводить до появи у них чоловічої психології, що є поштовхом певної їх частини до суто «чоловічих» вчинків.

Дівчата, що входять до змішаних злочин­них груп, як правило займають у них дру­горядне становище. Вони виконують ролі, пов’язані з переховуванням злочинців, зна­рядь і засобів вчинення злочину; предметів, здобутих злочинним шляхом; можуть бути інформаторами та підмовниками. Останніми роками число дівчат у таких групах має тенденцію до зро­стання, причому їх роль стає вагомішою, а подекуди й вирішальною (наприклад, дівчата-організатори насильницьких злочинів проти статевої недоторканності чи розбійного нападу). За останній час дівчата почали брати участь у таких суто чоловічих злочинах, як вимагання; злочини, пов’язані з обігом наркотичних речовин тощо. Жінки частіше, ніж раніше, стали брати участь у квар­тирних крадіжках. Однак при цьому, як свідчать дослідження, показник жіночого рецидиву правопорушень менший за чоло­вічого. Більшість неповнолітніх жіночої статті на момент вчинення злочину не мали судимості (83%), 14% мали одну судимість, 1% – дві, 2,5% – три і більше [3].

Соціальні, психологічні, фізіологічні особливості, властиві жінці, відбиваються на засобах і способах вчинення злочинів, зокрема насильницьких. Якщо для хлопців-підлітків найхарактер­нішим є відкритий спосіб скоєння насильницьких злочинів, то дівчатам притаманний таємний. Дівчата-злочинці частіше вчиняють протиправні дії без свідків або при їх мінімальній кількості. Дуже часто їх агресія – це виправдання власної недоско­налості як особистості. Прихована у повсякденному житті незадоволеність собою, оточуючою дійсністю породжує під­свідому жорстокість

Актуальною є проблема жіночої проституції, яка разом зі злочинністю значною мірою обумовлюють одна одну: прости­туцію як засіб наживи широко вико­ристовують злочинці, які створюють мережу секс-бізнесу; повій часто використовують як співучасниць грабіжники, рекетири, шахраї; повії самі вчиняють немало злочинів, передусім крадіжок у клієнтів; щоб мати мож­ливість платити повіям та їх господарям, скоюються інші корис­ливі злочини; особи, які займаються прости­туцією, є найактив­нішими розповсюджува­чами венеричних хвороб, СНІДу і нарко­тиків.

З проституцією тісно пов’язані такі види злочинів, як приму­шування чи втягнення у надання сексуальних послуг за плату шляхом насильства або погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману, сутенерство, приму­шування до вступу в інтимні стосунки.

Таким чином, залежно від обставин в основу типологій молодіжних груп можуть покладатись різні показники. У свою чергу, визначення типу молодіжного угрупування надає можливість вияснити його сутність та свідомо спланувати профілактичну роботу.

Література:

  1. В РФ растет число подпольных экстремистских организаций. 9.11.2005 | www.rian.ru

  2. Корецький С.М. Кримінологічна характеристика девіантної поведінки неповнолітніх: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2003. – 20 с.

  3. Надьон О. Жіноча злочинність: деякі особливості розслідування справ // Право України. – 2003. – №9. – С.79-84.

  4. Яницька Н.В. Групова корисливо-насильницька злочинність молоді та її попередження: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2000. – 19 с.

  5. Яницька Н. Поняття молодіжних злочинних угрупувань корисливо насильницької спрямованості // Право України. – № 6. – С. 66-68.

  6. Фром Э. Иметь или быть. – М.: Эра, 1993. – 342 с.

Водотика С.Г., Савенок Л.А.

^ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ВУЗІВ СИСТЕМИ МВС УКРАЇНИ

Входження України в Болонський процес ставить перед вищою освітою чимало проблем. Серед них кардинальне, згідно з європейськими стандартами, підвищення соціального статусу вузівського викладача має вирішальне значення [1; 2; 3].

Між тим в Україні розуміння цієї проблеми і, головне, бажання серед української бюрократії її вирішити відсутнє. Так, серед затверджених наказом Міністерства науки і освіти України «Заходів щодо реалізації положень Болонської декларації в си­стемі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки» про підвищення соціального статусу науково-педагогічних працівни­ків не згадується [4, с.213-217]. У процесі експерименту щодо впровадження болонських вимог у навчальний процес Київського Національного університету внутрішніх справ питання про під­вищення соціального статусу науково-педагогічних працівників навіть не розглядається [5, с.10], а міністр освіти і науки у чи­сленних інтерв’ю говорить про середню зарплатню у вищій школі у розмірі 1350-1400 гривень та доплати (преміальні, оклад на лікування тощо), які не співвідносяться з реальним станом речей як щодо зарплати, так і щодо соціальних пільг. При цьому про механізм реального, а не номінального підвищення зарплатні в умовах інфляції навіть не згадується [6, с.14].

Водночас науково-педагогічна громадськість вже давно б’є на сполох. Хрестоматійним став приклад соціального статусу професора Преображенського з повісті М.Булгакова «Собаче серце», причому високий соціальний статус професури і викладачів вузів у добільшовицькій Росії був нормою [7, с.111-115]. Рівень добробуту та режим роботи (100-150 годин річного навантаження) в умовах демократичних університетських традицій дозволяли університетам Києва, Одеси, Харкова здійс­ню­вати підготовку спеціалістів-юристів на європейському рівні [див.: 8-10]. Все це зумовлює актуальність нашого дослідження.

Наголосимо, що існуюче законодавство про проходження служби в ОВС в основному формувалось до середини 1990-х років. Водночас у зв’язку з прийняттям концептуальних норма­тивно-правових актів щодо реформування міліції та вищої освіти сутність багатьох норм, правових інститутів діючого законо­давства України застарів і на сьогодні не повною мірою відображає потреби правової регламентації правовідносин, які складаються при проходженні державної служби в ОВС атестованими особами науково-викладацького складу вищих закладів освіти МВС України.

Відсутність чіткого правового регулювання цих відносин суттєво ускладнює правозастосувальну практику, негативно по­зна­чається на якості виконання державними службовцями функціональних обов’язків, призводить до необґрунтованого рівня правових і соціальних гарантій, до протиріч у діючому загальному й спеціальному законодавстві про працю, про пору­шення принципів соціальної справедливості, провокує корупцію.

Скажімо, впродовж 2004-2005 рр. атестований науково-педагогічний склад ВНЗ МВС України отримує грошове забезпечення на 50% менше, ніж зарплата неатестованих колег по вузу і практично стільки ж, скільки викладачі цивільних вузів. Умови праці атестованих викладачів значно важчі, що викликає напругу в колективах. Так, на одній кафедрі однакову зарплатню отримують доцент підполковник міліції з 20-річним науково-педагогічним стажем роботи та його колишній студент, нині викладач (неатестований) без наукового ступеня і вченого звання. При цьому атестований доцент працює в режимі ненормованого робочого дня, має вдвічі меншу відпустку, не отримуючи до того ж «лікувальних». По-друге, впродовж 2005 р. підвищується зарплатня як науково-викладацького складу цивільних вузів, неатестованим викладачам ВНЗ МВС України, так і співробітникам практичних підрозділів міліції. Причому з 2004 р. атестований науково-викладацький склад ВНЗ системи МВС України практично не отримав щонайменшого підвищення зарплатні, а в багатьох випадках має її пониження. Ці процеси слід оцінювати на тлі реальних соціально-економічних процесів у суспільстві, зокрема значному зростанні інфляції щонайменше на 40-50% за 2004-2005 рр. Інакше кажучи, грошове утримання основної постаті навчально-виховного процесу у вітчизняних ВНЗ системи МВС України – доцента-підполковника – ледве «дотягує» до душового доходу середнього класу. Зрозуміло, що в таких умовах реальне реформування ВНЗ системи МВС України, впровадження принципів Болонського процесу перетвориться на чергові бюрократичні «ігри».

Все це недвозначно свідчить про актуальність проблеми вдосконалення нормативно-правової бази, призначеної регла­мен­ту­вати службово-трудову діяльність професорсько-викла­дацького складу відомчої системи вищої освіти МВС України.

Варто наголосити, що проблеми нормативно-правового забезпечення трудової діяльності викладачів національної системи освіти традиційно були предметом дослідження в юри­дичній науці. Це сприяло накопиченню певного фактичного та методичного матеріалу, публікації значної кількості статей і мо­нографій. Водночас цього не можна сказати про вивчення правового регулювання праці та служби учасників навчально-виховного процесу ВНЗ системи МВС України.

Так, дослідженню правового регулювання службово-трудо­вої діяльності працівників ОВС присвячено чимало наукових праць (М.Бару, Я.Безугла, В.Венедиктов, Г.Голосниченко, В.Жер­на­ков, В.Прокопенко та ін. [11]). Але монографічних дослі­джень з аналізом сучасних проблем нормативно-правового за­без­печення праці (служби) професорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС України немає. Тому метою нашої розвідки є аналіз реального соціально-правового стану цієї категорії спів­робітників ОВС і розробка практичних рекомендацій та пропо­зицій щодо подолання існуючих негативних явищ у цій сфері.

Необхідність удосконалення правового регулювання службово-трудової діяльності працівників відомчої системи освіти має об’єктивний характер, тому що вона викликана появою нових суспільних відносин, розвитком мережі відповідних навчальних закладів, корінним реформуванням МВС і всієї правоохоронної діяльності.

Відомча освіта МВС України є органічною складовою державної безперервної системи освіти України. Система освіти МВС України, як і національна, характеризується недостатньою забезпеченістю професорсько-викладацьким складом, слабкою матеріально-технічною базою. У часи динамічних змін у суспіль­стві і в структурі злочинності на порядок денний ставиться необхідність розробки та впровадження оперативних, науково обґрунтованих прийомів, спрямованих на вдосконалення форм і методів організації навчально-виховного процесу у відомчих навчальних закладах.

Природно, що ці стратегічні завдання вирішити неможливо без урегулювання питань правового й соціального захисту науково-викладацького складу системи освіти МВС, зокрема у сфе­рі оплати праці, прийому та звільнення, відпочинку та робочого часу, характеру та специфіки служби, пенсійного забезпечення тощо. Це зумовлено об’єктивними відмінностями цієї категорії як від викладачів цивільних вузів (за правовим статусом), так і інших категорій співпрацівників ОВС (за характером праці).

Щодо оплати праці як базову слід прийняти відповідну величину у цивільних вузах, до якої вже робити додаткові нарахування за вчене звання, науковий ступінь, спеціальне звання, вислугу років, якість виконання функціональних обов’язків тощо. Скажімо, на 01.07.2005 р. ставка доцента (за наявністю диплома кандидата наук і атестата доцента) становила у цивільних вузах 817 грн., а у вузах системи МВС України – 165 грн. А вже від першої суми, яку й необхідно взяти за посадовий оклад, нараховувати відповідні надбавки. Власно кажучи, саме така система існувала ще в радянські часи, що дозволяло забезпечувати (сукупно з іншими заходами) належний якісний склад професорсько-викладацького корпусу.

Система доплат і надбавок для професорсько-викладаць­кого складу має стимулювати підвищення та набуття ним відповідної кваліфікації, якісну роботу. Так, в існуючій системі грошового забезпечення надбавка за науковий ступінь складає в середньому 5-7%, що не стимулює до захисту дисертацій. Природно, надбавки за наукові ступені і вчені звання для інших категорій працівників ОВС не мають такого значення. Інакше кажучи, в силу специфіки цілей і завдань, характеру службової діяльності та функцій осіб науково-педагогічного складу, їх правового статусу правове регулювання праці державних службовців ОВС потребує диференційованого підходу.

Наголосимо, що початковим, базовим рівнем правового регулювання праці має бути рівень, зафіксований у трудовому законодавстві, зокрема в Кодексі законів про працю України. Тобто при об’єктивно зумовленій своєрідності службово-трудового статусу професорсько-викладацького складу правове регулювання його трудової діяльності не повинно мати принципових відомчих відмінностей, а нормативне забезпечення повинно мати системно-узгоджений характер і бути цілком «очищеним» від суперечностей, неузгодженості між загальними і спеціальними нормами. Тому норми, які регламентують працю таких осіб, мають трудоправну природу, а їх службово-трудова діяльність повинна розглядатися як особливий вид трудової діяльності.

Наприклад, виходячи зі специфіки служби і праці професорсько-викладацького складу установ відомчої системи освіти встановити застосування контрактної форми залучення до праці атестованих науково-педагогічних робітників на термін не менш як п’ятнадцять років [11, с.5]. Такий термін дозволяє практичним працівникам планувати свою службову кар’єру до виходу на пенсію з відповідним плануванням підвищення кваліфікації, захисту дисертацій тощо. Такий термін дозволяє залучити до системи кваліфікованих викладачів цивільних вузів, створюючи у них впевненість в отриманні відповідних винагород, до пенсії включно, на сучасній правовій основі.

Слід вітати пропозицію, що витікає з укладання контракту, конкурсного відбору професорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС. Йдеться про таку процедуру: оголошення в ЗМІ конкурсу, вивчення комісією Вченої ради кандидатур, власне конкурс і укладення з переможцем контракту [11, с.5].

Важливе значення в правовому регулюванні праці науково-педагогічних працівників відомчої системи вищої освіти має правове регулювання робочого часу як кількісного і до певної міри якісного виміру навчально-виховного процесу.

В юридичній науці та практиці відсутня загальновизнана точка зору стосовно визначення суспільно-юридичного змісту поняття «робочий час». У законодавстві про працю також відсутня легальна дефініція робочого часу, що призводить до чималих труднощів в організації роботи професорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС України. Коректним і доцільним у практичному плані є таке розуміння робочого часу: це час, встановлений законом, протягом якого викладач, відповідно до правил внутрішнього розпорядку, зобов’язаний виконувати свої функціональні обов’язки [11, с.11].

Природно, що нормування робочого дня для професорсько-викладацького складу системи ВНЗ МВС України не може виключати поняття надурочних робіт і правових наслідків їх застосування. Адже в реальному житті надурочні роботи трапляються і через об’єктивні, і через суб’єктивні причини. Так, у період сесій доводиться працювати у вихідні дні, приймати іспити в один день у значної кількості курсантів, слухачів і сту­дентів, проводити підряд по 5-6 пар (тобто 10-12 годин) занять тощо. У невеликих вузах в період заїзду заочників на сесію нерідко виникає просто анекдотична ситуація: викладачі вимушені проводити по 5 пар занять підряд з різних дисциплін у різних категорій слухачів. За перерву між парами викладач не встигає вирішити свої фізіологічні проблеми, не кажучи вже про надзвичайне емоційне перевантаження.

Зазначимо, що нам важко погодитись з тезою, що своє­рід­ність нормованого робочого дня виключає можливість застосу­вання стосовно осіб професорсько-викладацького складу зви­чай­ного поняття понаднормової праці. Наголосимо, що норму­вання робочого дня науково-викладацького складу системи ВНЗ МВС України не може виключати застосування поняття понаднормових робіт та правових наслідків їх застосування.

Водночас викликає сумнів позиція деяких вчених про те, що для цієї категорії працівників необхідно встановити взагалі ненормований робочий день. Зрозуміло, що якщо ненормований робочий день для професорсько-викладацького корпусу буде визнано офіційно, то це призведе до значної, точніше кажучи ще більшої, переобтяженості робочого навантаження відповідних осіб, буде порушувати їх суб’єктивні права та інтереси, конституційне право на відпочинок і врешті-решт, негативно позначиться на якості підготовки юристів-спеціалістів.

Очевидно, що входження в Болонський процес і створення нових умов праці неодмінно викличе питання упорядкування праці професорсько-викладацького складу. У деяких вузах, що нібито приєдналися до створення Європейського освітнього простору, скоротили реальну заробітну плату викладачів. Підставою для цього став факт скорочення аудиторного навантаження і збільшення годин на керівництво самостійною роботою студентів. Вузівська бюрократія перше враховує, а на друге не звертає уваги, виходячи при цьому не з європейських норм, згідно з якими ставка професора дорівнює 200 годинам аудиторного навантаження на рік. У названих вузах України в основу кладеться навантаження до 1000 годин на рік, що фактично перетворює гучні заяви про запровадження Болон­ського процесу на звичні бюрократичні витівки з політичним забарвленням [Див.: 12, 13].

Отже, при плануванні переходу до європейських вимог, при вирішенні питання про підвищення соціально-правового статусу атестованого професорсько-викладацького корпусу слід законо­давчо закріпити загальноприйняте у світі навчальне наванта­ження, надати можливість викладачу займатись науковими дослідженнями (як мінімум це має складати 25-30% робочого часу) і максимально звільнити його від інших, непритаманних основним функціональним обов’язкам, видів робіт.

Щодо питання дисципліни, то слід відмовитись від нама­гання суто адміністративними заходами вирішити цю проблему. Світова практика доводить, що без реальної автономії виклада­ча вища школа перетворюється на середню. Контролювати слід кінцевий продукт – якість лекцій і семінарів, науковий доробок, якість підготовки вихованців тощо. Природно, що лише високий соціально-правовий статус професорсько-викладацького корпусу дозволить підняти престиж професії, забезпечити приток молоді, створити умови для добору найкращих фахівців тощо. Вітчизняна і світова практика, яка і є критерієм істини, неоднозначно переконує в правильності саме такого шляху.

У нормативних джерелах та спеціальній літературі відсутнє універсальне визначення часу відпочинку. Але це не дає підстав твердити, що для професорсько-викладацького складу взагалі слід встановити ненормований робочий день. Адже в такому випадку реальне навантаження на викладача значно перевер­шить навіть вітчизняні норми навантаження, що фактично не виконуються і базуються на інтересах бюрократично-адміністра­тивних чиновників. Навантаження у 700-800 навчальних годин не дозволяє на належному рівні навчально-виховний процес. Саме через необґрунтоване навантаження вузівська наука скоріше мертва, ніж жива. У правовому плані якщо ненормований робочий день для професорсько-викладацького корпусу буде визнано офіційно, то це призведе до значної «переобтяженості» викладачів ВНЗ системи МВС України, буде порушувати їх суб’єктивні права та інтереси, насамперед, конституційне право на відпочинок [11, с.11].

Отже, слід нормативно визначити час відпочинку і час роботи. Безумовно, ці категорії досить складні, а самі дефініції вкрай багатогранні. Але це не скасовує необхідність правового їх регулювання. Скажімо, відпустка атестованих представників професорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС України – це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і встановлюється в нормативно-правовому порядку. Йдеться про «Порядок проходження служби», що не враховує положень чинного законодавства про відпустки. Тому існує нагальна потреба удосконалення правового регулювання відпусток, зокрема приведення змісту спеціальних відомчих норм про час відпочинку осіб атестованого професорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС України у відповідність до норм загального характеру. На нашу думку, для гарантування на практиці конституційного права на відпочинок атестованих працівників відомчих закладів освіти необхідно прирівняти їх відпустку до відпустки неатестованих колег.

Неурегульованим залишається порядок і процедура розір­вання трудового договору з професорсько-викладацьким скла­дом. Так, припинення службово-трудових правовідносин з працівниками відомчої системи освіти МВС України здійснюється на таких же підставах, що й працівників виробничої сфери. Водночас спеціальне законодавство про службу в ОВС передбачає й додаткові підстави припинення трудового контракту (договору), що повинні складати органічну частину переліку підстав звільнення, передбаченого відповідним законодавством про працю.

Раціональним і виправданим є укладання контракту про службу, про зміст якого написано і сказано чимало. Тому наголосимо, що контракт не має погіршувати визначені законом права. По-друге, контракт, як найбільш «гнучка форма» трудового договору, має укладатися з висококваліфікованим спеціалістом і враховувати його індивідуальні здібності й профе­сійні навички, забезпечувати умови для прояву ініціативності, підвищення взаємної відповідальності сторін, правової та соціальної захищеності.

Чинне законодавство щодо порядку (процедури) і підстав звільнення професорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС України характеризується неузгодженістю і розпорошеністю нормативних актів. Це зумовлює необхідність розробки й прий­няття спеціального нормативного положення про правове регулювання служби (праці) осіб професорсько-викладацького складу ОВС.

Упорядкування проблем службово-трудових відносин, зокрема переліку основ звільнення, професорсько-викладаць­ко­го складу системи МВС України можливе на основі аксіоми права про те, що спеціальні правові акти призначені доповнювати, деталізувати загальне законодавство. Тому всі загальні щодо службово-трудових правовідносин принципи мають бути зазначені у Кодексі законів про працю України, а додаткові – у спеціальному законодавстві [11, с.13].

Підсумовуючи зазначимо, що соціальний статус атестова­ного професорсько-викладацького складу вузів системи МВС України має оцінюватись в європейських стандартах, кореспон­ду­ватись з принципами Болонського процесу та вимогами міні­стра внутрішніх справ України щодо гуманізації міліції та її пере­творення з каральної на соціально-сервісну систему [14, с.2-3].

Щодо правового регулювання службово-трудових відносин професорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС України, то вищевикладене дозволяє висунути відповідні пропозиції:

  • розробити й прийняти відомчий нормативний акт (положення) щодо соціально-правового захисту цієї категорії співробітників ОВС;

  • виходити при цьому слід з принципових положень щодо професорсько-викладацького складу цивільних вузів. Більше того, їх забезпечення та соціально-правовий ста­тус, передусім оплата праці, має бути вищим, ніж у ци­вільних колег;

  • розробити й впровадити у життя довгостроковий контракт як специфічну форму регулювання службово-трудових правовідносин атестованого професорсько-викладаць­кого складу ВНЗ системи МВС України; контракт має регулювати оплату праці, робочий час і відпочинок, поря­док і процедуру контракту, соціально-правового захисту.

Все це дозволить запровадити реальний конкурсний відбір професорсько-викладацького складу, забезпечити їх ефективну науково-педагогічну, науково-дослідну і науково-організаційну роботу, створить умови для подолання «заробітчанства» і плин­но­сті кадрів, забезпечить якісне поповнення молоддю. Практика і теорія свідчать, що альтернативи системному цивілізованому правовому упорядкуванню службово-трудових відносин профе­сорсько-викладацького складу ВНЗ системи МВС України не існує. Водночас щодо змісту відповідних нормативних відомчих актів – Положення про правове регулювання праці (служби) професорсько-викладацького складу, процедур та умов прове­дення конкурсу, типового контракту тощо – можливі й навіть необхідні дискусії.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28

Похожие:

Таврійський вісник освіти iconКолегії міністерства освіти І науки україни
Тенденції та пріоритетні напрями діяльності органів управління освіти, установ І навчальних закладів професійно-технічної освіти...

Таврійський вісник освіти iconВісник Харківського національного університету №xxx, 20XX
Лапласа / Брацихіна Л. І., Мукомел Т. В., Фильштинський Л. А. // Вісник Харк нац ун-ту, – 20ХХ. – № ХХХ. Сер. «Математичне моделювання....

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Департамент професійно-технічної освіти
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...

Таврійський вісник освіти iconXx міжнародний український науковий гуманітарний Форум
Кцгд, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, пр. Вернадського, 4, Сімферополь, Україна, 95007

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти печенізької
Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти у 2010-2011 навчальному році та завдання на 2011 – 2012...

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconДержавна наукова установа «інститут інноваційних технологій І змісту освіти»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти
Згідно з планом роботи Департаменту освіти І науки Донецької облдержадміністрації та обласного еколого-натуралістичного центру, планом...

Таврійський вісник освіти iconІнтеграція змісту освіти та перспективних інноваційних технологій
Ххі століття висуває до освіти нові вимоги, зумовлює потребу в її радикальній модернізації, тому її реформування в першу чергу стосується...

Таврійський вісник освіти iconНака з
З метою стабілізації ситуації у сфері освіти І науки, відновлення роботи Міністерства освіти І науки України та подальшого розвитку...


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don