Таврійський вісник освіти




НазваниеТаврійський вісник освіти
страница2/28
Дата публикации20.06.2014
Размер4.38 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


Кузьменко В.В.

^ Філософсько-культурологічні теорії формування картини світу людини

Уявлення людини про саму себе, про навколишній світ і про себе в цьому світі привертали увагу філософів задовго до виникнення поняття «картина світу». З розвитком людства змінювалася й картина світу. Тому дослідження змін картин світу показує нам не тільки спробу людини створити зрозумілу для неї картину світу, а й відображає основні етапи розвитку науки.

Вихідною точкою історичного розвитку відносин людини з ото­чуючим світом і його пізнанням була архаїчна епоха. У цей період у людей, як соціальних істот, разом із виникненням мови та логічного мислення, створюється певна система понять про себе та оточуючий світ, з’являються уявлення про потойбічний світ духів, який керує й природою, і людьми. На цій основі в лю­дей формувалась анімістична картина світу. Вона створювалась поступово протягом усього життя людини на основі повсяк­денного досвіду й впливу соціального середовища. Тобто, ще в ста­родавньому світі з появою в людей перших знань виникло поняття картини світу натурфілософського типу. Ця примітивна картина виконувала конкретні соціальні функції: вона була тео­ре­тичною основою практичних справ первісних людей і слугува­ла обґрунтуванням прагнень і бажань, поштовхом до певної діяльності. Світорозуміння первісних людей було міфологічним, антропоморфним, пов’язаним з анімізмом і магією, далеким від логічного мислення. Оточуюче середовище для первісних людей мало не тільки матеріальну, а в значній мірі й духовну цінність. Разом із тим воно відіграло свою позитивну роль у розвитку світогляду людства.

В античну епоху поряд із міфологічною картиною світу вини­кає й космологічне, філософське розуміння світу. Уже в VІ-ІV ст. до н.е. людство починає користуватися поняттями «Космос» і «Всесвіт». Цими поняттями позначають оточуюче людину сере­довище. Розуміння світу в ті часи розглядають із точки зору його пізнання. У цей час філософія була основою світогляду й цим протистояла міфології. Ще мілетські філософи Фалес (близько 625-547 рр. до н.е.), Анаксімандр (близько 610-540 рр. до н.е.), Анаксимен (близько 588-525 рр. до н.е.) уявляли світ як єдине ціле, яке людина споглядає й силою свого мислення осягає його сутність. Першооснову Анаксімандр бачив у «апейроні» – матерії, яка перебуває в безперервному русі. Землю він розміщував у центрі Світу й вона мала вигляд циліндра. Хілсон з Ефор (596-528 рр. до н.е.) устрій Всесвіту порівнював із будовою людини і її буттям. Він стверджував: пізнай сам себе – і ти пізнаєш Всесвіт. Філолай (близько 470-399 рр. до н.е.) уже уявляв Землю у вигляді сфери. На його думку, вона разом із Сонцем, планетами, місяцем і антиземлею рухалася навколо «центрального вогню». Іонійські натурфілософи VІ-ІV ст. до н.е. – Геродот (близько 485-425 рр. до н.е.) та Фукідід (близько 460-400 рр. до н.е.) – указували на те, що наукове пізнання починається з розгляду реального й конкретного в їхній безпосередній цілісності. Демокрит (460-370 рр. до н.е.), який створив атомістичну теорію, вважав, що пізнання істини повинно ґрунтуватися на досвіді і його узагальнені. Пізнання, на його думку, може бути чуттєвим і раціональним. Знання повинні фор­му­ватися на основі раціонального (достеменного чи істинного) пізнання природи (світу). Чуттєве пізнання – не достеменне, це тільки результат людської уяви. Властивості предметів існують лише при взаємодії з органами відчуттів. Весь світ, за Демокритом, урешті-решт будується завдяки різним комбінаціям неподільних і вічних атомів, які безперервно рухаються в пустоті. Тому важливо зробити основою аналізу, у першу чергу, зв’язки між елементами. При цьому самі елементи відходили на останній план. Тим більше, що неподільність атому в античній Греції не викликала сумніву. Августин (430-354 рр. до н.е.) уявлення про світ будує на основі ієрархії живого над неживим, розумного над нерозумним, людей над тваринами, ангелів над людьми й Бога над ангелами. Це – система поглядів християн­ства. Піфагор (VІ ст. до н.е.) уважав основою світорозуміння математичні закони світової гармонії й порядку. На його думку, число є суттю світу, а тому всі закони можна записати у вигляді математичних формул, і на їх основі описати й пояснити всі явища. Грецький філософ Сократ (427-399 рр. до н.е.) за основу визнавав самопізнання й самовдосконалення. Мета навчання – допомогти людині пізнати себе. До пізнання природи він відно­сився негативно. Говорив, що дерева не навчать, як жити [1].

Учень Сократа Платон (469-347 рр. до н.е.) розділяв світ на швидкоплинний світ явищ і вічний світ ідей. У першому немає нічого істинного й постійного, а тому життя й оточуючий світ – це лише слабе відображення постійного світу ідей. За Платоном, уявлення охоплюють усе, що можна побачити – живе й неживе, тобто й те, що існує в природі, і те, що створено людьми. Разом із тим ці уявлення необхідно підвести до знання. Активна пізнавальна діяльність представляє внутрішню роботу розуму, а світ ідей конструює себе сам. Пізнання – це згадка душі про ті ідеї, у світі яких вона колись існувала, а наближення до того світу є наближенням до істини. Картини світу, що виникали, відображали сутність дійсного світу й могли виникнути тільки на основі єдності системних відносин. Ідеальною сутністю, що визначає структуру світу, Платон, як і Піфагор, уважав математичні закони. Він зазначав, що структуру матерії можна визначити за допомогою математичних ідеальних законів, що всі тіла складаються з найпростіших об’ємних геометричних фігур – тетраедрів, а побудова останніх і всіх виникаючих із них тіл визначається математичними законами, які є первинними по відношенню до матерії [11, с. 89-454].

У картині світу Аристотеля (384-322 рр. до н.е.) Земля має форму кулі і є центром Всесвіту. Вона оточена різними сферами (Місяць, Сонце, зірки), які обертаються навколо неї. Усе це створено Богом і приведено ним у рух, і тому існує в просторі та часі. Аристотель підтримував теорію чотирьох елементів (земля, вода, повітря й вогонь), але вважав, що є ще п’ятий елемент – безтілесний ефір. Із нього створені всі небесні світила, ангели й небожителі. Він висунув положення про те, що світ єдиний, а ідеї речей не можна відділити від самих речей. Ідеї речей та явищ існують нероздільно із самими речами та явищами. Життя – це процес розвитку, який він розглядає як внутрішній розвиток, а тіло – як необхідну умову для діяльності душі. Звідси, за Аристотелем, буття – це діяльність, а діяльність і розвиток – основа всякого буття. В основу пізнання він ставив досвід і відчуття, а найвищою мірою людини вважав розум, мудрість. Він був переконаний, що всі закони буття можна вивчати, а всі люди бажають отримувати знання. У його картині світу сама матерія стає тотожною можливості, яка в процесі становлення конкретних предметів набуває дійсності й, як наслідок, визначеності. Він доводив залежність форми від матерії. Атомістична картина світу була змальована поетом і філософом Лукрецієм Каром (99-35 рр. до н.е.) у поетичній формі в поемі «Про природу речей». Кількість атомів у світі нескінченна, і вони створюють величезну кількість зірок, а кожна з них подібна до Сонця. Усі явища у світі, у тому числі й сама людина, виникли історично в результаті закономірного об’єднання атомів у більш складні утворення [1, ч.1, с. 34-87; 9]. Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що для античності був характерний цілісний погляд на світ. Однак філософією займалася тільки незначна частина населення, і тому значного впливу на світобачення всіх людей не відбувалося. Для більшої частини населення основною так і залишалась міфологічна картина світу, яка набула деяких змін і прийняла форму релігії.

У тій чи іншій мірі релігійна (міфологічна) картина світу залишалась характерною для європейського Середньовіччя та епохи Відродження. Християнство Середньовіччя сформувало жорстку ієрархічну картину світу, де людина посідала найбільш високе місце під началом Бога. Пізнання світу людиною було мож­ливе тільки на підґрунті релігійних знань, тобто на основі уяв­лення світу як універсально-символічного тексту. Звідси виті­кала прагматична взаємодія з оточуючим середовищем. В епоху Відродження створюється дещо інша картина світу, яка включає елементи раціонального підходу до природи на основі наукових знань. Особливо значний вклад у розв’язання даної проблеми був внесений М.Коперніком, Дж.Бруно, Г.Галілеєм, Леонардо да Вінчі, які показали гармонію між людиною й природою. Із цього періоду дослідники починають конструювати світ на основі природничо-наукових відносин. Ця тенденція досягла максимуму в роботах Ньютона і його послідовників, де все розмаїття світу зводилось до механічного зв’язку між окремими елементами. Тому поступово на зміну картинам світу натурфілософського та релігійного типу приходить картина світу, яка базувалась на метафізичному й механістичному матеріалізмі та характеризува­ла­ся природничо-науковими поглядами на світ, а філософи почали узагальнювати знання про всесвіт і людину з ураху­ванням значного розвитку наук. У цей час уважали, що людину, як частину природи, можна досліджувати науковими методами пізнання, тобто засобами механіки. Зокрема Декарт уважав, що за допомогою законів механіки можна досліджувати тіло людини, а «духовну природу» необхідно досліджувати методом інтро­спекції. На відміну від нього Д.Дідро вважав, що пояснити сутність людини механічною картиною світу неможливо, а гово­ря­чи про систему людських поглядів на світ, він указував на взаємозалежність одних уявлень від інших [4, с. 419-420].

Дж.Локк, описуючи кроки, «якими розум (mind) доходить до різних істин», показував механізм формування в людини уявлень про світ. Він звертав увагу на те, що почуття спочатку вводять поодинокі ідеї та заповнюють ними ще пусті місця (empty cabinet), і в міру того як розум поступово освоюється з деякими з них, вони розташовуються в пам’яті та отримують «імена» [6, 103].

Д.Юм у своєму «Трактаті про людську природу», розгля­даючи уявлення людини про абстрактні речі, звертав увагу на особливості сприйняття нею навколишнього світу. Він зазначав, що сутність та якість сприйняття залежать від «враження» та «ідеї», а вони можуть бути як простими, так і складними, і поде­куди, дуже схожими між собою, бо «уявлення» (representations) виражають собою ідеї від отриманих раніше вражень. Д.Юм підкреслював, що всі прості ідеї при першій своїй появі походять від простих вражень, які їм відповідають і які вони так само подають (represent) [12, с. 65].

Наукове пізнання розпочиналося з розгляду реального й кон­кретного в їх безпосередній єдності. На основі експеримен­таль­них досліджень природних явищ, їх математичного опи­сання й певних філософських ідей формувалися основні елементи першої картини світу. Вона була створена на досяг­неннях природознавства і в першу чергу фізики (ХVI-XVIII ст.), а тому її інколи називають фізичною картиною світу, на основі універсалізації класичної механіки – об’єктивна дійсність уявля­лась як взаємодія між тілами, які діють одне на одне залежно від відстані й сили, тобто ця взаємодія проходила за законами механіки Ньютона. І.Ньютон запропонував обґрунтовувати теоретичні положення перевіреними дослідними даними. Він запровадив для математичного вираження механічних законів створений ним метод диференційного й інтегрального обчи­слення. Це дозволило точно описати рух тіл. В основі створеної Ньютоном механічної картини світу чітка ієрархічна система: атоми створюють різні тіла, які об’єднуються в більші сукупності, а ті, у свою чергу, складають космічні системи, а останні створюють системи більш високого порядку. Простір Всесвіту нескінчений і пронизаний силами всесвітнього тяжіння. Для розуміння світу науковець увів у науку поняття маси, кількості руху, проаналізував поняття сили, простору й часу. Побудована Ньютоном теорія давала загальну й відносно наочну й зрозумілу картину світу.

На підґрунті механічної картини світу стрімко почали розви­ватися техніка й технологія. У цей період знання диференцію­вали на конкретно наукові, філософські та побутові й на цьому підґрунті протиставляли наукові знання повсякденним, міфоло­гічним та релігійним. Тому вчені розглядали наукові знання як істину й будували картину світу на її основі. Значний проміжок часу (початок ХVII – середина XIX ст.) вчені визнавали тільки ме­ха­нічну картину світу. Відомий німецький фізик Г.Герц визначав механічну картину світу як основні поняття механіки разом із принципами, що об’єднують їх і створюють найпростіші образи, які може створити фізика про світ відчуттів світу та про процеси, що в них протікають. Разом із тим він увів ряд уточнень пов’язаних із тим, що можливий не один, а декілька образів однієї й тієї ж реальності, які не будуть світом у цілому. Залежно від вибору точки відліку можуть виникати досить правдиві конкуруючі картини речей. Їх можна вивчати й порівнювати з точки зору їхньої допустимості, правильності й доцільності. Одна «картина» співпаде зі змістом підручника з механіки або лекцій, де є ввесь зміст даної науки і головні віхи відзначені іменами Архімеда, Галілея, Ньютона, Лагранжа та ін., тобто картина світу відповідатиме галузі знань даного предмета. Основні поняття цієї «картини»: простір, час, маса, сила як причина руху. У другій «картині» сила замінена на енергію, і вона має більш пізнє походження, ніж перша. У третій – замінено гіпотезою про невидимі масу й рух, і вона пов’язана з успіхами фізичної науки за останні десятиліття [2, с. 69, 123]. Наявність гіпотез і системи абстрактних об’єктів у складі картини світу створює її проблематичність, імовірний характер, притаманний науковому знанню. Тому можна сказати, що в даному випадку мова йшла то про «три картини світу», то про «три картини механіки», то про «три системи принципів механіки» [5]. Звідси видно, що дослідники могли вкладати в поняття «наукова картина світу» різний зміст і об’єм матеріалу. Разом із тим це окремі, більші чи менші, фрагменти цілісної картини світу. Але в ті часи більшість населення Європи була безграмотною, і тому механічна картина світу була йому невідомою, а погляди на світ у людей формувалися на основі релігії.

Спроби зрозуміти світ за допомогою механічної концепції продовжувались аж до початку ХХ століття, але вченим не вдавалося вписати в механічну картину світу результати частини наукових досліджень, відкриті нові закономірності природи. Так, неможливо було пояснити за допомогою механічної картини світу відкриті у ХVIII ст. електромагнітні явища: електромагнітну індукцію, досліди Ерстеда, закон Ампера тощо. Тим більше, що світло не вписувалося в механічну систему й розглядалося науковцями як окремий процес. Усе більш очевидним ставало те, що однобоке уявлення про світ створювало певні утруднення при його вивченні. Чим дальше йшла наука, то все більша кількість явищ не знаходила собі місця в механічній картині світу. Серед них: теорія Менделєєва, закон збереження енергії, теорія електромагнетизму Фарадея-Максвела тощо.

Серйозні методологічні й наукові проблеми, які породжували кризисні явища у фізиці, виникали до тих пір, поки не було ство­рено загальних світоглядних теорій, що дозволяли б об’єднати нові явища. Наприклад, криза теоретичної фізики на межі ХІХ-ХХ  століть виникла в результаті непридатності зразків і моделей механічної картини світу для осмислення результатів останніх експериментальних досліджень: відкриття рентгенівських проме­нів, радіоактивного випромінювання, електрона, атомного харак­те­ру теплового випромінювання тощо. Їхнє осмислення стало можливим лише з позицій таких філософських ідей і принципів, у яких відображались найбільш фундаментальні закономірності структури й взаємодії об’єктів. Тільки із заміною застарілих, неадекватних уявлень новими, незвичними для того часу, здійснився перехід до нової картини світу.

Вирішальні зміни у відношенні до механічної картини світу прийшли із квантовою механікою та теорією відносності (1905-1908 рр.). У цей час створюється друга наукова картина світу – картина світу побудована на класичній теорії електромагнетизму та нового математичного апарату. У небуття відходять і класич­ний ефір, і схеми простору й часу старої фізики. На зміну їм приходить чотирьохмірний просторово-часовий континуум та єдине електромагнітне поле, які лягли в основу пояснення фізич­них процесів. Але через деякий час стало зрозуміло, що й елек­тро­магнітна картина світу не забезпечує єдності світу, тобто далеко не всі фізичні явища можна описати й зрозуміти з її допомогою. Наприклад, не можна було пояснити за допомогою електромагнітної картини квантові процеси.

На зміну електромагнітній картині світу приходить релятивістсько-квантова картина, але й на її основі неможливо описати всі явища й глибокі закономірності між ними й т.п. Тому можна стверджувати, що в сучасної науки немає ніяких фактів, які могли б довести, що фізика досягла межі пізнання, і з часом існуюча картина світу не зміниться.

Учені часто використовують поняття «наукова картина світу» в різних значеннях. Так, М.Планк уживав як синоніми такі поняття: «фізична картина світу», «картина сучасної теоретичної фізики», «фізичний світогляд». Під «фізичною картиною світу» він розумів єдину систему фізичних принципів (збереження енергії, зростання ентропії, імовірність тощо), які характеризу­ють­ся абстрактністю, інтерсуб’єктивністю, що втратила наоч­ність, яка властива чуттєвому досвіду. Достоїнства такої «картини» М.Планк убачав у вивільненні її від антропоморфних елементів і від приведення реальності до чуттєвого досвіду. Він підкреслював, що сучасна картина світу вміщує в собі деякі риси, які більше не змінить ніяка революція ні в природі, ні у світі людської думки [10, с. 48; 5].

Виходячи з відносності будь-якої наукової істини й загаль­ного взаємозв’язку явищ, можна стверджувати, що не можна на основі існуючої картини світу робити висновки про розрив між фундаментальними й прикладними дослідженнями, а також про те, що фізика перестає займати лідируюче положення серед природничих наук. Звідси видно, що фізичні теорії й картини св.­ту не постійні й не стоять на одному місці, а ввесь час зміню­ються з розвитком наукових теорій і людської практики. Розвиток науки передбачає періодичну зміну як загальних, так і окремих картин світу різних наук. Тому картина світу виступає як узагальнені й синтезовані теоретичні та емпіричні знання даної епохи [3; 8; 7.]. Разом із тим зміна фізичних картин світу в кожний історичний період відкривала новий цикл її наукового розвитку, а тому можна стверджувати, що створення наукової картини світу є історично безперервним і обов’язковим процесом, і без нього неможливий прогрес розвитку людського суспільства.

Картина світу, яка створюється наукою, не може бути замінена ніякою іншою, наприклад, побутовою чи релігійною. Слід підкреслити, що, на жаль, протягом значного проміжку часу наукова й релігійна картини світу протиставлялися одна одній і вважалися несумісними. Разом із тим більшість учених, які працювали над розвитком і створенням наукової картини світу, були людьми віруючими, що, однак, не заважало їм відкривати об’єктивні закони природи. І сьогодні в значної кількості людей наукова й релігійна картини світу «мирно» співіснують. У суспіль­стві прийнято вважати, що релігійна картина світу не може переходити в наукову, але, як відомо, вони мають цілу низку спільних елементів. Тому при формуванні наукової картини світу не слід протиставляти її релігійній, адже на життєвому рівні вони часто не тільки не конкурують, а, навпаки, мирно співіснують і доповнюють одна одну.

Отже, у різні історичні періоди люди спиралися на ту карти­ну світу, яка існувала й була доступна для широкого загалу населення. Ця картина світу складалася на основі уявлень людей про оточуючий світ із тією об’єктивною точністю, що існу­вала в суспільстві конкретної епохи. Тому проблему єдності й ба­га­томірності знань і розуміння оточуючого світу необхідно розглядати в контексті історичного розвитку наук. Разом із тим будь-яка суспільна картина світу в усі часи обов’язково доповнюється людиною різноманітними відтінками з власного життєвого досвіду й отриманих знань. Цією (власною) картиною світу людина буде користуватися до тих пір, доти вона не ввійде в протиріччя з об’єктивною дійсністю. Це примусить особистість по іншому сприймати ту частину знань, яка ввійшла в протиріччя, і, як наслідок, замінити відповідну частину картини світу на нову. Отже, картина світу людини не постійна, а з розвитком науки періодично змінюється.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Похожие:

Таврійський вісник освіти iconКолегії міністерства освіти І науки україни
Тенденції та пріоритетні напрями діяльності органів управління освіти, установ І навчальних закладів професійно-технічної освіти...

Таврійський вісник освіти iconВісник Харківського національного університету №xxx, 20XX
Лапласа / Брацихіна Л. І., Мукомел Т. В., Фильштинський Л. А. // Вісник Харк нац ун-ту, – 20ХХ. – № ХХХ. Сер. «Математичне моделювання....

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Департамент професійно-технічної освіти
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...

Таврійський вісник освіти iconXx міжнародний український науковий гуманітарний Форум
Кцгд, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, пр. Вернадського, 4, Сімферополь, Україна, 95007

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти печенізької
Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти у 2010-2011 навчальному році та завдання на 2011 – 2012...

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconДержавна наукова установа «інститут інноваційних технологій І змісту освіти»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти
Згідно з планом роботи Департаменту освіти І науки Донецької облдержадміністрації та обласного еколого-натуралістичного центру, планом...

Таврійський вісник освіти iconІнтеграція змісту освіти та перспективних інноваційних технологій
Ххі століття висуває до освіти нові вимоги, зумовлює потребу в її радикальній модернізації, тому її реформування в першу чергу стосується...

Таврійський вісник освіти iconНака з
З метою стабілізації ситуації у сфері освіти І науки, відновлення роботи Міністерства освіти І науки України та подальшого розвитку...


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don