Таврійський вісник освіти




НазваниеТаврійський вісник освіти
страница5/28
Дата публикации20.06.2014
Размер4.38 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Література:

  1. Балл Г.О. Особистість як психологічна категорія, її зв’язок з категорією культури і особистісна орієнтація в освіті // Збірник наукових праць. Наукові записки. Серія: Педагогіка і психологія. – №15. – Вінниця: ВДПУ, 2005. – С. 8-11.

  2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.

  3. Косвен М.О. Очерки истории первобытной культуры. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1953. – 215 с.

  4. Легенький Ю.Г. Культура самодіяльного мистецтва // Від ремесла до творчості: Збірник.– К.: Час, 1990. – С. 3-6.

  5. Першиц А.І., Монгайт А.Л., Алексеев В.П. История первобытного общества: Учебник – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. школа, 1982 – 223 с., ил.

  6. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчаль­ний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.

  7. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С.О.Макеєва. – 2-ге вид., випр. І доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 455 с.

  8. Фролов Ю.П. Вопросы физиологии труда дошкольника. – М.: Медгиз, 1934. – 372 с.

Моїсеєв С.О.

Нормативно-правове забезпечення
особистісно орієнтованого підходу
до фізичного виховання старшокласників


Становлення в Україні якісно нової системи освіти здійсню­ється в умовах різкого загострення виховних проблем, посилен­ня негативних явищ у шкільному середовищі. Як свідчать соціо­логічні та психолого-педагогічні дослідження, у значної частини молоді спостерігаються світоглядна індиферентність, пасивність, втрата ідеалів, погіршення стану здоров’я та недостатня сформованість фізичної культури. Відбувається нехтування осві­тою, професійною кваліфікацією, значний спад інтересу учнів до культури, мистецтва, літератури, духовних цінностей. Ці явища, з одного боку, детерміновані соціальною, економічною й полі­тичною нестабільністю в державі, а з іншого, недосконалістю вітчизняної системи освіти взагалі та галузі «здоров’я та фізична культура» зокрема. Одним із головних її недоліків, на нашу думку, є пасивність дитини в педагогічному процесі.

Таке твердження можна прослідкувати у творчості деяких сучасних науковців: Н.Алєксєєва, І.Беха, О.Бондаревської, В.Загвязинського, О.Савченка, В.Сєрікова, Г.Селевка, І.Якіман­ської, О. Бабешко, М. Дутчака. Вони відмічають, що педагогічний процес впродовж попередніх років будувався на суб’єктно-об’єктній моделі взаємодії між учителем і учнями, якій характерні чіткий розподіл учасників педагогічного процесу на активну складову – суб’єкт (учитель) і пасивну – об’єкт (учень). За такого підходу переважно заперечувався вияв дитиною власної думки, самостійних суджень і вчинків, використовувався примус і заля­ку­вання. У розробках методів виховання не враховувалася специфіка соціального середовища в якому розвивалася дитина, ігнорувалися особливості її взаємодії із цим середовищем, не брались до уваги вікові можливості дитини в сфері її соціальних відносин. Логічний наслідок такої побудови педагогічного процесу – формування людини з подвійною мораллю, байдужої до оточуючих, сповідуючої пристосовницьку життєву позицію.

Однак на противагу традиційній (у деяких джерелах авторитарної, «бездітної») педагогіки відбувається становлення нової особистісно орієнтованої парадигми освіти. Вона ґрунту­єть­ся на визнанні унікальності та незрівнянності кожної дитини. За цих умов не учень підлаштовується під навчально-виховний процес, а навпаки, педагогічний процес максимально враховує індивідуальні особливості дитини, її суб’єктний досвід, нахили, здібності, переконання, сприяє розвитку творчості й активності, надає можливість вибору шляхів вирішення навчальних завдань. Учень відчуває себе творцем власної особистості й займає активну позицію по відношенню до педагогічного процесу. З ог­ля­ду на це перед нами постає питання: а чи достатнє норма­тивно-правове забезпечення особистісно орієнтованого підходу до фізичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Тому метою статті є аналіз нормативно-правового поля загальної середньої освіти України через призму особистісно орієнтованого підходу до фізичного виховання молоді.

Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 року наголошує, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору. Акцентується увага на тому, що побудова педагогічного процесу повинна здійснюватися на принципах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями й народами.

У статті 51 цього закону зазначається, що учні мають право на:

  • вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять (учні повинні з допомогою досвідчених педагогів ставити перед собою особистісно значимі навчальні цілі та мати можливість їх досягнення різними шляхами);

  • вирішені питань удосконалення начально-виховного процесу, організації дозвілля, побуту тощо (вчителя повинні створювати умови для заняття дитиною активної позиції по відношенню до побудови педагогічного процесу);

  • захист від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їхні честь і гідність (що досить часто відбувається при побудові педагогічного процесу на авторитарних принципах, відносини між учасниками навчально-виховного процесу повинні будуватися на глибокій повазі один до одного) [1].

Наказ Міністерства освіти України «Про нормативні документи з фізичного виховання» від 25.05.1998 року, у якому зазначається, що система фізичного виховання дітей і молоді України базується на принципах індивідуального й особистісного підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого застосу­ван­ня різноманітних засобів і форм фізичного вдосконалення. Робиться наголос на тому, що в навчальних програмах слід передбачити ефективні механізми їх практичної реалізації, засно­ваних на принципах індивідуалізації й демократизації на­вчаль­ного процесу, диференційовану організацію занять з ураху­ванням стану здоров’я, фізичної підготовленості та інтересів дітей, широкий вибір урочних і позаурочних форм проведення занять із фізичної культури, що гарантують особистісний підхід і дотримання принципів педагогіки співробітництва.

Також у державних вимогах до навчальних програм із фізичного виховання акцентується увага на тому, що кожна програма повинна містити теоретичний, методичний, практичний і контрольний розділи, які включають два взаємопов’язані компоненти: обов’язковий (базовий) і варіативний (регіональний та шкільний). Обов’язковий компонент навчальної програми забезпечує формування основ фізичної культури особистості: мінімальний обсяг знань, умінь і навичок, які визначені Держав­ним стандартом загальної середньої освіти України, та забез­пе­чу­ють достатній рівень компетентності учнів у галузі «здоров’я та фізична культура». Варіативний компонент програми формуєть­ся на основі науково обґрунтованих і апробованих на практиці додаткових засобів, нетрадиційних форм, методів і прийомів організації фізичного виховання. Він ураховує специфіку спрямованості навчання в регіонах, індивідуальні особливості дітей, учнів і студентів, їхні спортивні інтереси, потреби, регіональні умови й традиції народної фізичної культури. Тобто, створює підґрунтя для впровадження особистісно орієнтованого підходу до фізичного виховання молоді [3].

Наступним нормативним документом, який безпосередньо стосується освітньої галузі «здоров’я та фізична культура», є Закон України «Про фізичну культуру й спорт» від 10 лютого 2000 року. У ньому зазначається, що основними завданням фізичної культури й спорту є постійне підвищення рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння еконо­мічному й соціальному прогресу суспільства та ін.

У статті 12 наголошується, що середні загальноосвітні на­вчальні заклади з урахуванням місцевих умов, інтересів і запитів учнів самостійно визначають зміст, форми й засоби їхньої рухової активності, методи проведення занять із фізичної культури [2]. На нашу думку, цього для побудови сучасної системи фізичного виховання недостатньо: учитель повинен не тільки підбирати зміст, засоби, методи та форми з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, але й створювати умови для суб’єктно-суб’єктних стосунків учасників педагогічного процесу.

Невід’ємною складовою правового поля особистісно орієн­то­ваного підходу до фізичного виховання молоді є Наказ Міністерства освіти і науки України «Про утворення фізкуль­турно-спортивних клубів та їх осередків у вищих, середніх і про­фесійно-технічних навчальних закладах» від 22.03.2002 року. Цей нормативний документ створений із метою підвищення ефективності позакласної, навчально-виховної фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в навчальних закладах освіти, боротьби з негативними явищами, необхідністю розв’язання соціальних проблем.

Діяльність спортивного клубу будується на засадах самоврядування, добровільності членства та участі в його справах. Це сприяє заняттю дитиною активної позиції щодо побудови та організації фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи свого навчального закладу. Характерною рисою всіх форм роботи спортивного клубу загальноосвітнього навчального закладу є добровільність. Тобто учень сам вибирає, у якій секції з виду спорту йому займатися, які спортивно-масові чи фізкультурно-оздоровчі заходи йому відвідати. Усе це сприяє розвитку творчого потенціалу й самоактуалізації кожної особистості в галузі «здоров’я та фізична культура» [3].

Національна доктрина розвитку освіти від 17 квітня 2002 ро­ку. Вона визначає стратегію та основні напрямки подальшого розвитку освіти в Україні. Метою державної політики щодо розвитку освіти є створення умов для розвитку особистості та творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати й навчатися протягом життя. Цієї мети неможливо досягти авторитарними методами: коли учень займає пасивну позицію в педагогічному процесі, не враховуються його інтереси, побажання, суб’єктний досвід. Тому пріоритетними напрямами розвитку освіти Національна доктрина називає:

  • особистіснк орієнтацію освіти;

  • постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

  • запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

  • створення індустрії сучасних засобів навчання й вихо­вання.

Також держава повинна забезпечувати:

  • розвиток творчих здібностей і навичок самостійного нау­ко­вого пізнання, самоосвіти й самореалізації кожної особистості;

  • підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої пра­ці, професійного розвитку, конкурентоспроможних на ринку праці;

  • створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;

  • інноваційний характер навчально-виховної діяльності;

  • різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання;

  • використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного вдосконалення [4].

Ефективне вирішення цих складних питань, на нашу думку, неможливо без глибокої поваги до особистості кожного учня, визнання його індивідуальності й незрівнянності, наданні більшої свободи та можливості творчо себе проявити в навчально-виховному процесі.

Підґрунтя становлення особистісно орієнтованого підходу до фізичного виховання старшокласників ми знаходимо в Дер­жавному стандарті повної середньої освіти України від 14 січня 2004 року. У цьому документі державні вимоги до рівня загально­освітньої підготовки учнів подано за галузевим принципом у се­ми освітніх галузях: мова й література, суспільствознавство, естетична культура, математика, природознавство, здоров’я та фізична культура й технології. Їх погодинне співвідношення, а та­кож кількість годин відведених на інваріанту й варіативну скла­дову конкретизуються в Базовому навчальному плані старшої школи. Під час складання типових навчальних планів для учнів спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв і колегіумів дозволяється перерозподіляти між освітніми галузями до 15% навчального часу визначеного інваріантною частиною Базового навчального плану. На основі типових навчальних планів загальноосвітні на­вчальні заклади складають робочі навчальні плани для старшої школи з урахуванням:

  • власної спеціалізації;

  • кількості годин відведених на інваріантну й варіативну частину;

  • диференціації змісту навчання (рівень стандарту; академічний рівень; профільний рівень);

  • традицій навчального закладу та регіону;

  • стану матеріально-технічної бази;

  • кваліфікації педагогічного колективу.

  • індивідуальних освітніх потреб учнів [6].

Тим самим створюються умови для старшокласника коли він відповідно до власних нахилів, здібностей, інтересів, цінностей, суб’єктного досвіду, матеріальних можливостей, бачення власного майбутнього може вибирати, як спеціалізацію навчального закладу, факультативи так і певний рівень диференціації змісту навчання.

Щодо фізичної культури в загальноосвітньому навчальному закладі, то старшокласник повинен виконувати положення Державного стандарту й займатися 2 рази на тиждень на відповідних уроках; якщо цього не вистачає, то додатково на факультативах (при їх наявності), або взагалі обрати спортивний профіль (також при наявності). Ці положення забезпечують тільки кількісну складову особистісно орієнтованого підходу (якщо дитина бажає більше займатися фізичною культурою, то вона отримує цю можливість), але є ще організаційно-методичні аспекти особистісно орієнтованого подходу, без урахування яких неможливо досягти бажаного результату.

Основні положення Національної доктрини розвитку освіти знайшли своє відображення в Національної доктрини розвитку фізичної культури й спорту від 28 вересня 2004 року. Яка представляє собою систему концептуальних ідей і поглядів на роль, організаційну структуру та завдання фізичної культури й спорту в Україні на період до 2016 року з урахуванням стратегії розвитку держави та світового досвіду.

Метою Доктрини є орієнтація українського суспільства на поетапне формування ефективної моделі розвитку фізичної культури й спорту на демократичних та гуманістичних засадах.

У нормативному документі наголошується, що реалізація Доктрини надасть змогу забезпечити перехід до нової, гумані­стич­ної моделі розвитку фізичної культури й спорту, у центрі уваги якої – інтереси, потреби та мотиви конкретної людини, що сприятиме соціальній активності громадян [5].

Таким чином, проаналізувавши нормативно-правове поле галузі «здоров’я та фізична культура» можна відмітити наступне:

  • Основні нормативно-правові документи які регламен­ту­ють організацію й побудову педагогічного процесу в старших класах загальноосвітнього навчального закладу наголошують на необхідності впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання молоді.

  • Держава надає старшокласнику можливість вибору (відповідно до індивідуальних особливостей) спеціалізації освітнього закладу, складності змісту навчання (рівень стандарту; академічний рівень та профільний рівень).

  • Програмне забезпечення освітньої галузі «здоров’я та фізична культура» окрім обов’язкового компоненту повинно мати й варіативну складову, яка відображає специфіку навчання в регіонах, індивідуальні особливості дітей, їхні спортивні інтереси, потреби й традиції народної фізичної культури.

  • Необхідною умовою особистісно орієнтованого підходу до фізичного виховання старшокласників є створення спортив­ного клубу з різноманітними спортивними секціями та фізкуль­турно-оздоровчими заходами, які призвані задовольнити інтереси широкого кола учнів.

Література:

  1. Закон України про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту». – К.: «Генеза», 1996 – 36 с.

  2. Закон України про фізичну культуру і спорт // Книга вчителя фізичної культури: Довідково-методиче видання / Упоряд. С.І.Операйло, А.І.Ільченко, В.М.Єрмолова, Л.І.Іванова. – Харків: Торсінг плюс, 2005. – С.41-64

  3. Книга вчителя фізичної культури: Довідково-методиче видання / Упоряд. С.І.Операйло, А.І.Ільченко, В.М.Єрмолова, Л.І.Іванова. – Харків: Торсінг плюс, 2005. – 464 с.

  4. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. – 2002. №33. – С. 4-6

  5. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту // Урядовий кур’єр. – 2000. – №189. – С.6-7.

  6. «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання» // Директор школи. – 2000. – №47. – С. 2-5.




Болдіна О.В., Саган О.В.

Інтегрований підхід до формування економічної грамотності в учнів початкової школи

Ідея інтегрованого навчання нині надзвичайно актуальна, оскільки з її успішною методичною реалізацією передбачається досягнення мети якісної освіти, тобто освіти конкурентоздатної, спроможної забезпечити кожній людині самостійно досягати тієї чи іншої життєвої цілі, творчо самоутверджуватися в різних соціальних сферах.

Проблему наукового розуміння інтеграції в освіті вивчають учені й практики в різних областях знання. Так, академік Б.М.Кедров зазначає, що інтегративність – важлива риса сучасної науки: це не тільки нова її організація, але й головне – внутрішній її стан, єдина умова адекватно відобразити новий предмет дослідження, відбиваючи при цьому всі його сторони одночасно в їхньому зв’язку [3].

У науковому пізнанні інтеграція є наслідком єдності світу, фундаментальної закономірності його існування (загальний зв’язок явищ) і існування міжнаукових зв’язків, які, синтезуючи знання, ведуть до зближення й інтеграції наукових дисциплін.

Аналіз теоретико-методологічного підходу до інтеграції як наукового явища дає можливість підійти до визначення інтеграції як педагогічного явища.

Інтеграція – важлива умова сучасної науки й розвитку в ці­лому. Адже наукове мислення характеризується прагненням розглядати не окремі, ізольовані об’єкти явища життя, а їх більш чи менш широкі єдності. Тож інтеграція, як вимога об’єднання в ціле якихось частин чи елементів, уважається необхідним ди­дак­тичним засобом, за допомогою якого можливо створити в уч­нів цілісну картину світу. Ідеться про конструювання інтегрованих навчальних курсів, на основі яких має розгортатися відповідний навчальний процес.

Єдність тем уважається передумовою для глибшого оволо­діння школярами навчальним матеріалом, тому мета такого «інтегрованого» курсу – навчити їх розглядати одні й ті ж явища, проблеми в різних ситуаціях і системах. Таким чином, кожний предмет набуває більшої широти, смислової й інформаційної насиченості. Унаслідок цього учні досягають і широкого рівня розуміння навчальної теми. Типовий приклад: нагадування, яке звичайно проводять через запозичений матеріал (наприклад, малюючи на уроці образотворчого мистецтва якусь тварину, педагог запитує, що пам’ятають про неї учні).

Інтеграція предметів найповніше проявляється тоді, коли між їх спільними програмами встановлено смислову відповід­ність, коли існує центральна ідея, що об’єднує весь комплекс тем і проблем, які розглядаються в межах обох предметів. У цілому пропонований шлях конструювання інтегрованих предметів має на меті формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів, поглиблення їхніх знань, розвиток уваги, пам’яті, розширення пізнавальних інтересів, оволодіння навчальними прийомами, забезпечення цілком нового психологічного клімату для учня й учителя в процесі навчання.

Зміст інтегрованих курсів слід конструювати не в описувано­му плані, а у формі навчально-пізнавальних завдань, які мають розв’язуватись педагогом і школярами спільно. Під час цього про­цесу й можливий достатній інтелектуальний розвиток дитини, за якого формуються повноцінні здібності, наукові знання та вмін­ня. Процес формування цілісного наукового світогляду на основі використання інтегрованих навчальних курсів буде мето­дично оптимальним за умови розвитку й доцільного викори­стання можливостей науково-образного й понятійного мислення школяра в ході розв’язання навчально-пізнавальних завдань.

Отже, реформування сучасної освіти лежить на шляху по­долання ізольованого викладання навчальних предметів і ство­рення принципово нових навчальних програм, де освітній процес доцільно орієнтувати на розвивально-продуктивний інтегратив­ний підхід.

Сьогодні ведуться активні пошуки в напряму створення інтегрованих курсів ще в початковій школі. Це й «Довкілля», і «Горішок», і «Я і Україна», тощо, які традиційно поєднують у со­бі так звані «основні предмети». Але сучасні вимоги потребують формування в молодших школярів таких новоутворень як екологічна свідомість, економічна та комп’ютерна грамотність. Саме економічні знання лягли в основу створеного та апробованого нами інтегрованого курсу «Економіка».

Молодший шкільний вік – період інтенсивного формування особистості. Це вік допитливості, «чомучок», жаги відкриттів. Вік, коли дитина, як губка вбирає все, що бачить навкруги. Діти, пізнаючи навколишній світ, опановують поняття про призначення речей, засобами їх практичного використання, засвоюють поведінку старших і норми спілкування один з одним; вони не тільки чують «економічні слова», але вже й володіють ними. Граючись у відому всім із дитинства гру «Магазин», діти самі розподіляють ролі продавця та покупця, вибирають, ураховуючи свої потреби, необхідні товари, розраховуються за покупку, придумуючи свої форми грошей, або обмінюються товаром, здійснюючи бартер. Таким чином, діти вже готові до сприйняття, осмислення та засвоєння економічних знань у початковій школі. Ми не маємо права відривати їх від дійсності, з якою вони стикаються кожного дня, а повинні саме в молодшому шкільному віці починати формування економічного мислення.

Економічні знання в початковій школі повинні інтегруватися в зміст інших предметів, оскільки молодший шкільний вік – це період придбання базових життєвих знань, умінь і навичок та формування процесів розуміння власного життєвого досвіду та оточення. Будь-яке знайомство з економічними явищами на цьому етапі навчання слід проводити у формі гри або за допомогою алегоричної розповіді або казки [4].

Інтегрований підхід у викладанні економіки дозволяє вчите­лю розглядати на уроках той самий предмет або явище в систе­мі наукових понять та взаємовідношень. Однак учителю необхідно викладати економічні поняття в логічній послідовності, щоб знання складались в одне ціле. А для того, щоб дитина могла їх не тільки осмислити, зрозуміти, але й запам’ятати, необхідно хоча б п’ятиразове повторення економічних концепцій.

При розгляді однієї з перших та основних тем з економіки: «Все починається з потреб», діти повинні знати:

  1. про існування потреб;

  2. уміти класифікувати їх;

  3. що потреби постійно зростають і є необмеженими;

  4. про різні види економічних ресурсів;

  5. що для виробництва товарів та послуг необхідні всі види ресурсів.

Розглянемо на прикладі даної теми введення економічних понять.

Наприклад, на уроці української мови при вивченні теми «Людина» (1 клас) діти повинні засвоїти назви частин тіла людини й познайомитись з економічними словами: «потреба», «духовна потреба», «матеріальна потреба».

^ Фрагмент уроку

Учитель: – Діти, відгадайте загадку.

У отца был мальчик странный –

Симпатичный, деревянный,

Но любил папаша сына,

Шалунишку…(Буратино).

Учитель: – З якої казки до нас прийшов цей герой?

Діти: – «Пригоди Буратіно»

Учитель читає уривок із казки (підручник О.Н.Хорошковська, Г.І.Охота «Українська мова», 1 клас, с.127)

Бесіда за текстом.

  • Як ви гадаєте, чому Карло вирізав для себе ляльку?

Варіанти відповідей дітей:

  • Карло хотів бути щасливим.

  • Карло хотів разом із ним заробити гроші.

  • Він хотів мати сина, щоб не бути самотнім.

Учитель: – Іншими словами, можемо сказати, що в нього була ПОТРЕБА в близькій людині. Адже Карло був самотнім. Потреба – це економічне слово, яке означає бажання людини мати що-небудь. А з ким ви б хотіли бути поряд, щоб не відчувати себе самотнім?

Діти: – Батьків, друзів, братика або сестричку.

Учитель: – А як ми по-іншому це можемо сказати?

Діти: – У нас є потреба в інших людях.

Учитель: – Діти, а навіщо вам потрібні ці люди?

Діти: – Друзі потрібні, тому що з ними весело й цікаво. Батьки потрібні, для того щоб вони піклувались про нас, любили. Братик або сестричка – для гри з ними, щоб ми могли навчити їх чогось.

Учитель: – Діти, така потреба людини в спілкуванні із друзями, близькими людьми називається духовною. Наприклад, Карло назвав ляльку Буратіно, тому що він знав родину Буратіно. Ця родина жила щасливо та безтурботно. І він теж хотів бути щасливим! Карло хотів, щоб поряд була людина, з якою можна було б спілкуватись.

^ Гра «Назви та покажи»

Діти згадують послідовність, у якій Карло вирізав частини тіла Буратіно. Повторюють їх та показують рукою.

Робота з підручником (с.38). Складання розповіді за малюнком.

Учитель: – Який інструмент використовував Карло, щоб вирізати ляльку?

Діти: – Ніж.

Учитель: – А чи міг би він вирізати Буратіно без ножа?

Діти: – Ні.

Учитель: – Це означає, що в нього була ще одна потреба. У чому?

Діти: – Потреба в ножі.

Учитель: – А така потреба в економіці, у житті називається матеріальною. Матеріальна потреба – це потреба людини, наприклад, в одязі, їжі, інструментах.

(Зафіксувати на картках слова «потреба», «духовна потреба», «матеріальна потреба», для того щоб до них можна було б повернутися в кінці уроку та використати на інших предметах).

^ Підведення підсумків уроку.

  • Що нового дізналися?

  • Які нові економічні слова вивчили?

На уроці малювання можна продовжити цю тему.

^ Фрагмент уроку

Учитель: – Діти, сьогодні до нас у школу знову прийшов... (лунає музика з кінофільму «Буратіно»)

Діти: – Бу-ра-ті-но.

(Демонстрація книги О. Толстого «Пригоди Буратіно». – М., 1977, у якій чорно-білі ілюстрації)

Учитель: – Чи подобається вам, діти, ця казка? А ілюстрації до цієї книги?

Діти: – Казка подобається.

– Ілюстрації не подобаються, тому що вони чорно-білі.

Учитель: – Діти, сьогодні ми з вами будемо художниками-оформлювачами та створимо свою казкову яскраву книгу «Пригоди Буратіно» для наймолодших діточок, котрі не вміють читати. У нашій книжці будуть лише картинки. Ви готові до роботи? Тоді починайте.

Діти: – Але в нас немає альбомних листочків, фарби, пензликів!

Учитель: – А навіщо вам потрібні ці речі?

Діти: – Фарби та пензлики нам потрібні для того, щоб намалювати яскраві, кольорові малюнки, а потім зробити з них книгу для малечі.

Учитель: – Діти, так у чому виникла потреба на уроці малювання?

Діти: – Потреба в шкільних речах.

Учитель: – А хто з вас запам’ятав, що ми називаємо потребою в житті?

Діти: – Потреба – це бажання володіти чимось або необхідність у чомусь.

Учитель: – Яка – це потреба: духовна чи матеріальна?

Діти: – Матеріальна потреба, тому що ці предмети нам потрібні для того, щоб ми могли намалювати малюнки.

Учитель роздає дітям фарби для виконання роботи.

Повторення частин тіла Буратіно в тій послідовності, у якій вирізав Карло.

Складання книжки з дитячих малюнків.

^ Підсумок уроку.

  • Діти, сподобався вам урок?

  • Які економічні слова ми повторили?

На уроці «Я і Україна» при вивченні теми: «Ввічливим треба бути всюди» можна ще раз повторити економічні поняття та ввести новий термін «ресурси».

^ Фрагмент уроку

Створення емоційного фону уроку.

Учитель: – Діти, чи хотіли б ви опинитися в казці?

Діти: – Так!

Діти показують театральну міні-виставу.

Розвиток теми: «Ввічливим треба бути всюди».

Учитель: – А, де ми ще можемо побачити казкову виставу?

Діти: – У театрі.

Учитель: – Театр – це місце, де показують вистави. Театри бувають для дорослих та для дітей. Театр ляльок, юного глядача, дитячий музичний театр – це театри для дітей.

^ Бесіда за матеріалом підручника Н.М.Бібік, Н.С.Коваль
«Я і Україна. Віконце», 1 клас (с. 48)


Учитель: – Що ми бачимо на цих ілюстраціях?

Діти: – Діти дивляться виставу в театрі.

Учитель: – Чим відрізняються ілюстрації?

Діти: – На одному малюнку діти виступають у костюмах на сцені, а на іншому – діти дивляться спектакль ляльок.

Учитель: – Із чого виготовляють ляльок?

Діти: – Ляльок виготовляють із резини, пластмаси, ниток, тканини, паперу.

Учитель: – Діти, а із чого виготовив Карло Буратіно?

Діти: – Із поліна.

Учитель: – А із чого зробили поліно?

Діти: – Поліно зробили з дерева.

Учитель: – Діти, для виготовлення поліна людина взяла дерево із природи, тому поліно та дерево називають природним ресурсом. Папір теж виготовляють із дерева, а нитки та тканину – з рослин, із шерсті тварин. Природні ресурси – це природні дари, котрі людина використовує для виготовлення різних предметів. Наприклад, у вас на партах лежать олівці. Із чого вони зроблені?

Діти: – Олівці теж зроблені з дерева.

Учитель: – А білет, який ми купуємо, щоб відвідати театр?

Діти: – Білет виготовляють із паперу, а папір теж виробляють із дерева.

Учитель: – Відвідуючи театри для дітей та дорослих, яку потребу ми задовольняємо: духовну чи матеріальну?

Відповіді дітей.

Учитель – Діти, відвідування театру, музею, кінотеатру – це духовна потреба, тому що її задоволення спрямоване на розвиток людини, його культури.

  • Хто з вас був у театрі?

  • Яких правил культурної поведінки ви дотримувались?

Підсумок уроку

  • Що нового дізналися на уроці?

  • З яким новим економічним словом познайомились?

Таким чином, можна, починаючи з перших днів перебування дитини в школі, формувати її економічну грамотність. Засобом може стати не тільки факультативний курс, а навіть відома казка. Програма ж початкової школи наповнена казками, і практично кожну можна розглядати із соціально-економічного боку, інтегруючи економічні поняття в зміст інших предметів.

Література:

  1. Іванчук М. Г. Інтеграція – провідна тенденція суч. наук. пізнання // Педагогічна психологія. – 2003. – № 3-4. – С.62-72.

  2. Бех. І. Інтеграція як освітня перспектива // Початкова школа – 2002. – №5. – С. 5-7.

  3. Кедров Б. М. О синтезе наук // Вопросы. Философии. – 1973. – № 3. – С. 77-83.

  4. Шкільна економічна освіта у 2004-2005 навчальному році // Вісник ВУАВЕ.– Львів, 2004. – С.10-14.

Гончаренко Л.А.

Міждисциплінарний підхід до полікультурної підготовки педагогів

Перехід на нову освітню парадигму й стрімке впровадження інноваційних технологій у навчання й виховання має супрово­джу­ватися постійним удосконаленням професійної підготовки педагогічних кадрів. Одним з актуальних напрямків такої підго­товки є формування в педагогів готовності до діяльності в полі­куль­турному середовищі. Здійснення його важливе з огляду на те, що саме від полікультурної підготовки вчителів залежить їх здатність через навчально-виховний процес закласти в молодих громадян України вміння співіснувати в умовах багатокультур­ності, тобто розвити в школярів полікультурну компетентність. Вимоги до формування в педагогів готовності до професійної діяльності в умовах полікультурного середовища визначаються новими підходами до проектування змісту професійної діяльності сучасного вчителя. Гострота міжетнічних стосунків зумовила підвищення уваги до етнопедагогізації навчального процесу, який передбачає взаємозв’язок та взаємодію педагогіки з навчально-виховними традиціями того чи іншого етносу.

Готуючи педагогів до здійснення діяльності в багатокуль­турному суспільстві, необхідно налаштувати їх на сприйняття людини іншої національності та на побудову на цій основі діяль­ності щодо формування стосунків із нею. Це складна й дуже важлива робота, бо вчитель, маючи негативні стереотипи до тієї чи іншої народності, може їх перенести на дитину, представника цього етносу. Отже, формувати в педагогів таку готовність необхідно вже зараз, оскільки сучасні випускники повинні завершити навчальний заклад із розвиненими ключовими компетентностями, серед яких і полікультурна.

Здійснення теоретичної й практичної підготовки вчителів із питань полікультурності буде ефективним через курси підвищення кваліфікації. Специфіка проведення курсів дає нам можливість при формуванні в педагогів готовності до професійної діяльності в умовах полікультурного середовища виділити міждисциплінарний підхід.

Запровадження міждисциплінарного підходу до вивчення полікультурності особливо необхідне в закладах, де немає спецкурсу, що розглядає дані проблеми. Цей підхід сприятиме розгляду питань багатокультурності з позиції різних наук, що дасть можливість отримати ґрунтовну інформацію. Кожна науко­ва дисципліна прямо або опосередковано розглядає питання полікультурності. Тому важливо, вивчаючи теми, які пов’язані із цими питаннями, виділити їх у кожному предметі, а не в якомусь одному. Отже, під міждисциплінарним підходом ми розуміємо формування в педагогів готовності до професійної діяльності в полікультурному середовищі через навчальні предмети курсів підвищення кваліфікації.

Важливість запровадження міждисциплінарного підходу до вивчення питань багатокультурності на курсах підвищення кваліфікації полягає в тому, що будь-який окремо взятий предмет не в змозі пояснити всі аспекти культури, способу життя, етнічної групи, їх соціальні проблеми [2]. Відповідно знань, набутих у межах однієї галузі замало для того, щоб педа­гог міг взаємодіяти із представниками різних культур, а також розумно розв’язувати складні проблеми. Аналіз полікультурності в межах одного предмета звужує їх розуміння, призводить до неправильної інтерпретації та оцінки. Щоб цього не сталося треба у всі навчальні дисципліни курсів підвищення кваліфікації вводити міждисциплінарний підхід до вивчення досвіду та подій, які стосуються тієї чи іншої етнічної групи.

Міждисциплінарний підхід має сформувати полікультурно компетентного педагога, тобто такого, який був би готовим здійснювати свою професійну діяльність у середовищі, яке складається із представниками різних культурних, етнічних, релігійних груп.

Сьогодні кожна наукова дисципліна має свої переваги в роз­гляді питань полікультурності. У процесі розвитку кожна наука визначила відповідні напрямки в дослідженні багатокультурності. На даний час кожна із суспільних дисциплін, торкається проблем полікультурного середовища. Тому, на курсах підвищення квалі­фікації в межах даного підходу перевагу треба надавати таким навчальним предметам як педагогіка, психологія, філософія, соціологія, культурологія, історія. Паралельно набувати полі­куль­турної освіти будуть учителі в межах дисциплін, спеца­лі­стами яких вони є. Зокрема, учитель, що викладає українську мову та літературу познайомиться з питаннями полікультурності в межах названих предметів, а також через літературу, мову, як засіб комунікації.

У змісті курсів підвищення кваліфікації передбачено вивчення вчителями всіх спеціальностей таких предметів як філософія, культурологія, соціологія, історія, психологія та педагогіка, відповідно, запровадивши міждисциплінарний підхід, освітяни в межах цих предметів набувають певного рівня полікультурної компетентності.

Філософія допоможе вчителям збагнути поняття «діалог культур», яке розкриває можливість для розуміння будь-якої культури лише в співвідношенні з іншими, визначає важливість взаєморозуміння людей різних етнічних груп [5]; допоможе усвідомити, що кожна культура розглядається як складний організм (тому стало неможливо їх розподілити на високорозвинені чи примітивні). Завдяки цьому, культури, які сприймалися як недосконалі, почали вивчатися як такі, що відрізняються одна від одної.

У межах даної дисципліни педагоги дізнаються про погляди сучасних науковців-філософів на шляхи вирішення проблем взаємодії між людьми, а також про те, що стосунки мають базуватися не лише на визнанні права кожної культури на існування, а й на рівноправному діалозі, який має привести до взаємозбагачення й розвитку культурних спільнот.

Отже, філософія допоможе педагогу розглянути культуру, як світ, у якому людина знаходить себе, а людство як цінність, яка складається з рівноцінних культурних спільнот, які мають будувати стосунки у вигляді діалогу культур.

Соціологія особливої уваги надає проблемам стосунків між соціокультурними спільнотами, людиною та суспільством, люди­ною та природою [3]; розглядає питання пов’язані із принципами, структурою, рівнями, механізмами, системами взаємодії культур, зі зміною культур під час взаємодії; із проблемою взаємодії та взаємовпливу в полікультурному просторі; з питанням оцінки людьми іншої культури; з формуванням національної ідентич­ності.

Через історичної науки вчитель зрозуміє наслідки впливу однієї культури на іншу (наприклад, європейської на інші регіони світу); збагне величезний фактичний матеріал, що сприяє усвідомленню процесів становлення та розвитку полікультурного середовища. Саме історична наука при вивченні полікультурних спільнот надає важливого значення процесам їх становлення в часі та просторі.

Головною проблемою культурології є проблема діалогу куль­тур у полікультурному середовищі. Важливість цього пи­тан­ня беззаперечна, оскільки діалог, будучи прийнятною формою спілкування, орієнтований у майбутнє й передбачає глибокі знан­ня про духовну структуру та інтелектуальну систему суспіль­ства, з яким здійснюється діалог. У культурології, досліджуючи «діалог культур», звертається увага на передумови, які роблять його реальним (такий діалог призводить до розуміння іншої культури). Першою умовою є визнання того факту, що у світі не існує культури, яка б не мала жодної спільної риси зі світовою культурою. Другою – подолання бар’єрів, які виникають під час переходу з однієї культури в іншу. Третьою – позбавлення «образу ворога» [1].

Отже, межі даної науки дають можливість учителю розгля­нути суперечливі питання про розмаїття прогресу культур, набути вміння грамотно будувати діалог із представниками інших народів.

Психологічна наука знайомить педагогів із проблеми міжкультурної взаємодії. Учені цікавитися цим питанням почали після масових міграцій, що тривали в післявоєнні роки. Під час переселень люди мали адаптуватися до нового культурного середовища. Таке пристосування й стало предметом дослі­дження психологів, зокрема патологічні феномени, пов’язані із цим процесом (невротичні та психосоматичні розлади). Особливу увагу науковці надавали таким почуттям: задоволення, психічного добробуту та душевного здоров’я [4].

Освітяни в межах даної науки можуть познайомитися із загальними категоріями наслідків міжкультурних контактів, які у 80-х роках ХХ століття виділив С.Бокнер: 1) геноцид, тобто знищення групи, що протистоїть; 2) асиміляція, тобто поступове добровільне або примусове прийняття культурних норм домінуючої групи аж до повного злиття з нею; 3) сегрегація, тобто курс на окремий розвиток культур; 4) інтеграція, тобто збереження групами своєї культурної ідентичності під час об’єднання у нове середовище [4].

Через психологію педагоги познайомляться з механізмами підготовки індивідів до міжкультурних контактів. У цьому напрямку дана наука тісно переплітається з педагогікою, оскільки, під час підготовки використовує педагогічні методи навчання. Із проблемами міжкультурної взаємодії освітяни знайомляться з розділів психології, які присвячені питанням агресії. Вивчення таких розділів важливе, оскільки, агресія детермінована соціальними факторами: расовою, національною й культурно-соціальною приналежністю. Знаючи про це педагоги можуть запобігти формуванню в молодого покоління расизму, націоналізму, шовінізму [4].

Психологія не ігнорує питань пов’язаних із психологічною відмінністю між представниками різних культурних спільнот. Знаючи про такі відмінності освітянам буде легко виховувати школярів у дусі толерантності.

Психологія, допоможе вчителям набути уявлення про упере­дження, які багато в чому визначають стиль поведінки по відно­шенню до оточуючих. Формування упереджень пов’язане з по­тре­бою особистості визначити своє положення відносно інших людей, соціальних груп, культур, етносів. Отже, набувши знань про упередження, педагог зможе пояснити ставлення представників одного етносу до іншого, носіїв домінуючої культури – до представників культури меншин.

У психології порушуються питания, пов’язані зі зміною психологічної характеристики людини в результаті взаємодії, адаптацією особистостей до нових соціокультурних умов тощо, про що важливо знати вчителю.

У педагогіці домінуючим є культурологічний підхід, який орієн­тує освіту на діалог із культурою людини як її творця та суб’єкта здатного до культурного саморозвитку. Тож, дана наука готує особистість до ведення конструктивного діалогу. Через педагогіку вирішуються всі питання пов’язані з полікультурною освітою.

Дані дисципліни є ключовими міждисциплінарного підходу, бо саме вони у своєму змісті містять найбільше інформації про багатокультурність, яка допоможе вчителеві правильно організу­ва­ти навчально-виховний процес. Допоміжними предметами мА­ють бути ті, які відповідають певній спеціальності вчителя. На­при­клад, правознавство розглядає питання свободи совісті, віро­сповідання та рівноправності, незалежного від етнокультурної приналежності; географія подає відомості про вплив природно-географічних умов на розвиток етносів, про проблеми населення території та їх вплив на діалог культур; література розглядає питання формування національної та світової літератури, драма­тургії, театру, подає кращі зразки загальнолюдських цінностей та національних. Особливого значення набувають предмети, у змісті яких є теми із краєзнавства. Краєзнавство надає унікальний етнографічний матеріал про матеріальну та духовну культуру, побут народів, які населяли та населяють регіон.

Усі дисципліни – і головні, і допоміжні – у межах міждисциплінарного підходу мають доповнювати інформацію один одного, розширювати її, подавати за необхідністю нову.

Таким чином, запровадження на курсах підвищення кваліфі­кації міждисциплінарного підходу сприяє формуванню в педаго­гів полікультурної компетентності.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Похожие:

Таврійський вісник освіти iconКолегії міністерства освіти І науки україни
Тенденції та пріоритетні напрями діяльності органів управління освіти, установ І навчальних закладів професійно-технічної освіти...

Таврійський вісник освіти iconВісник Харківського національного університету №xxx, 20XX
Лапласа / Брацихіна Л. І., Мукомел Т. В., Фильштинський Л. А. // Вісник Харк нац ун-ту, – 20ХХ. – № ХХХ. Сер. «Математичне моделювання....

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Департамент професійно-технічної освіти
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...

Таврійський вісник освіти iconXx міжнародний український науковий гуманітарний Форум
Кцгд, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, пр. Вернадського, 4, Сімферополь, Україна, 95007

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти печенізької
Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти у 2010-2011 навчальному році та завдання на 2011 – 2012...

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconДержавна наукова установа «інститут інноваційних технологій І змісту освіти»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти
Згідно з планом роботи Департаменту освіти І науки Донецької облдержадміністрації та обласного еколого-натуралістичного центру, планом...

Таврійський вісник освіти iconІнтеграція змісту освіти та перспективних інноваційних технологій
Ххі століття висуває до освіти нові вимоги, зумовлює потребу в її радикальній модернізації, тому її реформування в першу чергу стосується...

Таврійський вісник освіти iconНака з
З метою стабілізації ситуації у сфері освіти І науки, відновлення роботи Міністерства освіти І науки України та подальшого розвитку...


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don