Наукових праць




НазваниеНаукових праць
страница4/25
Дата публикации20.06.2014
Размер3.28 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

ЛІТЕРАТУРА

  1. Практичні роботи з хімії: Навчальний посібник для учнів 8–11 кл. серед. шк. / І.І. Базелюк, Н.М. Буринська, Л.П. Величко, Л.А. Липова; За ред. проф. Н.М. Буринської. – К.: Освіта, 1994. – 224 с.

  2. Програми педагогічних інститутів. Неорганічний та органічний синтез. Для студентів природничо-географічних факультетів педагогічних інститутів / Укл. Т.В. Слюсарська, В.М. Федченко. – К.: РНМК Міносвіти України, 1992. – 24 с.

  3. Решнова С.Ф. Методика використання пізнавальних задач з органічної хімії у професійно-педагогічній підготовці студентів: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.02. – К., 2004. – 24 с.

  4. Сербін В.В., Блажко О.А. Неорганічний та органічний синтез: Лабораторний практикум для студентів хімічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів. − Вінниця: «Едельвейс і К», 2007. – 55 с.

  5. Хімія. Шкільний світ. Спецвипуск.− № 25–26 (вересень). – 2006. – 48 с.

  6. Хімія. 10–12 класи (профільний рівень). Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. // www.mon.gov.ua

  7. Цвєтков Л.А. Эксперимент по органической химии в средней школе. – М.: Просвещение, 1973. – 296 с.



УДК 342.7 (73): 378

Т.І. Бондар

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького
^ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗРОБКИ

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВА СТУДЕНТІВ У ВИЩИХ

НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ США
Стаття присвячена дослідженню студентського руху 60-х років ХХ ст. у США. Розглядається Положення про права та свободи студентів у вищих навчальних закладах США. Ключові слова: студентський рух, положення, права студентів, академічна свобода.
The article considers the student movement in the 60s of the XX century in the USA. It brings to attention the Joint Statement on Student Rights and Freedoms in the U.S. colleges and universities. Discriptors: student movement, statement, student rights, academic freedom.
Студентська молодь завжди відігравала важливу роль чинника соціальних змін у суспільстві. Для США 60-ті роки та початок 70-х років ХХ століття – це роки активного студентського руху, проявів ідеалізму, заворушень, неспокою та радикалізму. Аналіз публікацій з теми розкриває неоднозначність в оцінюванні цього періоду. Видатний дослідник Бруно Бетлхайм, професор університету Чикаго знайшов «спільність між студентським молодіжним рухом 60-х рр. ХХ століття у США та подіями в німецьких університетах у 30-х роках, які сприяли поширенню влади Гітлера» [1, 18]. Він вважав що «німецькі революціонери належали до радикального правого спрямування, а активісти студентського руху США до лівого, проте їх об’єднувала рішучість, з якою вони прагнули знищити установи» [1, 18]. Ученого підтримував відомий головний редактор газети «Нью Йорк Таймз» Фред Хечінгер, який оглядав питання освіти та вважав що «Академічній свободі загрожують не лише вороже налаштовані праві радикали по всій країні, а й жорстокі радикали в самому навчальному закладі». Він вважав прямим порушенням академічної свободи випадки, коли «ліві» професори та «праві» члени правління винагороджують студентів та викладачів за політичну ортодоксальність, а не за академічні успіхи. Свобода вираження стає справою мучеників, а отже таке оточення навряд чи може сприяти розвитку академічних свобод» [2, 35].

Проте у пізніших публікаціях він співчував студентам і вважав, що вони «брякають зброєю не перед тими мішенями (мішенями були викладачі)», вважаючи саме адміністрацію вищого навчального закладу причиною неспокою, символом репресій, втіленням могутньої авторитарної сили, яка вороже налаштована проти всіляких змін та є перешкодою на шляху до нової, зміненої та актуальної навчальної програми» [3, 37]. Далі він називав справжньою мішенню професорів, тому що саме вони є шляхом до реформ. «Приступи автократії з боку адміністрації часто спричиняються усвідомленням власного безсилля. Дрібні випади адміністрації проти студентів часто торкаються незначних питань, наприклад, хто і де може проводити демонстрацію, до якого часу дозволити дівчатам залишатися у чоловічих гуртожитках» [3, 37]. Звичайно, такі непорозуміння можуть ускладнюватися, але вони не є основними, не є причиною для революції. Студентам потрібно небагато часу для того, щоб вони зрозуміли, що лише викладачі можуть вирішити всі їхні проблеми, тому що саме вони несуть відповідальність за ситуацію, що склалася і проти якої виступають студенти.

Ґрунтовну відповідь на питання «Чи досяг поставленої мети рух протесту?» дав Уорен Брайен Мартін. Він розрізняв два поняття «студентський рух» та «контркультура». Студентський рух виступав під прапором «Не прикривайте, не перекручуйте, не калічте» та закликав до «поваги, кваліфікованого викладання, свободи слова, можливості участі у формулюванні політики навчального закладу, яка мала великий вплив на освіту та особисте життя студентів» [5, 36]. Контркультура, навпаки, ставила на порядок денний соціально-політичні питання, «не зважаючи на історичні та соціальні умови, озброївшись радикальними планами на переустрій всього суспільства теж рухалась у безлад, який був викликаний рухом за освітні реформи» [5, 36]. Контркультура врешті заполонила студентський рух, проте не набула його чутливості до змін у вищій освіті, які відкрили нові можливості, додали гнучкості політиці університету та правилам, які повільно приживалися у більшості американських коледжів та університетів.

Як вважав Рой Ніблет, професор Лондонського університету, який відвідав студентські містечка у США на початку 70-х ХХ століття, студентський рух не вніс суттєвих змін у систему вищої освіти США, по крайній мірі не мав прямого впливу на систему, але він змінив студентів та їхній досвід. Він сприяв виникненню відкритості та зменшенню відмінностей між соціальними класами [6, 64].

Ми вважаємо, що саме студентський рух та його виступи за підвищення якості освіти викликали появу у 1967 році важливого для студентів, регулюючого документу «Положення про права та свободи студентів». Для розробки Положення була створена комісія та задіяні представники від Американської Асоціації викладачів університетів (American Association of University Professors), Національної Асоціації студентів США (the United States National Student Association – зараз the United States Student Association), Асоціації американських коледжів (the Association of American Colleges – зараз the Association of American Colleges and Universities), Національної асоціації працівників відділу роботи зі студентами (the National Association of Student Personnel Administrators) і Національної асоціації деканів-жінок (the National Association of Women Deans and Counselors). У 1990 р. документ зазнав незначних правок – представники від Асоціації американських коледжів і Американської Асоціації викладачів університетів працювали над вилученням з Положення гендерних питань. Положення переглядалося у 1990 р., 1991., та 1992 р. на засіданнях представників вищевказаних асоціацій, щоб вивчити, поновити, доповнити та привести Положення у відповідність до сучасних вимог. Слід відзначити одностайність думки членів комісії щодо актуальності принципів вищої освіти, викладених у документі 1967 року. Комісія розробила ряд пояснень щодо мети освіти, свободи викладання і навчання, правил поведінки та права на освіту.

Положення визначає, що основним завданням вищої освіти є передача знань, прагнення до рівності і справедливості, всебічний розвиток студентів і загальний добробут суспільства. Завдання вищих навчальних закладів полягає у забезпеченні необхідних умов для розвитку критичного мислення студентів та у залученні всіх членів академічної громади до пошуку справедливості. Для досягнення мети слід забезпечити свободу одержання знань та свободу вираження власної думки. Положення допускає свободу вищих навчальних закладів у виборі методів виховання та розвитку особистості, але також встановлює основні норми академічних свобод для кожної академічної громади, колективу науковців.

У поясненні терміну «академічна свобода», зазначається, що її невід’ємними аспектами є свобода навчати і свобода навчатися. Свобода навчатися полягає у забезпеченні необхідних умов в аудиторії, студентському містечку та в академічній громаді. Від студентів вимагається відповідальне ставлення до свободи навчатися, а саме, бережне відношення і повага до умов, які забезпечують право навчатися. Обов’язок кожного коледжу і університету – розробити необхідні правила і норми, які гарантують захист свободи навчатися. Розробляючи необхідні правила, навчальні заклади повинні ґрунтуватися на загальних принципах, які викладені в Положенні та залучати до роботи якомога більше членів академічної громади [4, 273].

Вищі навчальні заклади відповідають за розробку правил вступу до закладу, забезпечуючи чіткість, детальність та прозорість характеристик навчальних програм, очікувань від студентів у відповідності з концепцією освітньої діяльності навчального закладу. Якщо навчальні заклади релігійного спрямування надають перевагу студентам відповідного віросповідання, цей факт слід зазначити у вимогах до вступу. Забороняється відмовляти студенту у прийомі до вищого навчального закладу через расову дискримінацію. Кожен навчальний заклад повинен бути відкритим для всіх студентів, що відповідають правилам вступу. Навчальний заклад також повинен забезпечити студентам рівний доступ для користування матеріально-технічною базою та всіма послугами навчального закладу. Викладач в аудиторії повинен заохочувати студентів до вільної дискусії, викликати бажання навчатись і висловлювати власну думку. Оцінюючи студента, викладач повинен уникати суб’єктивізму. Студенти мають право виражати власну думку і не погоджуватися з трактуванням подій, які висвітлюються в межах програмного матеріалу, але вони зобов’язані вивчити необхідний об’єм матеріалу згідно з вимогами до предмету. Студентів слід захищати від суб’єктивного оцінювання, що ґрунтується на расовій дискримінації або негативному особистому ставленні викладача до студента. Студенти повинні нести відповідальність за виконання необхідних вимог до курсу і оволодіння необхідною кількістю знань.

Положення гарантує захист конфіденційної інформації про студентів. Інформація про думки, політичні погляди студентів, яку викладачі одержують протягом навчання, слід вважати конфіденційною. Обговорення здібностей і характеру студента можливе лише зі згоди студента.

Важливими для нашої роботи є положення документу про студентську діяльність. Студентам гарантується право зібрання. Студенти, як члени академічної громади, повинні розширювати та розвивати свої інтереси. Вони повинні мати право організовуватися в товариства, забезпечуючи взаєморозвиток спільних інтересів [4, 274].

Членство, правила та напрями діяльності студентської організації визначається голосуванням членів академічної громади. Якщо згідно правил університету в організації повинен працювати консультант (працівник відділу роботи зі студентами, викладач), організація має право сама вибирати консультанта. Університет не має права припинити діяльність організації лише через відсутність консультанта. Консультант має право дорадчого голосу у діяльності студентської організації, але ні в якому разі не має права контролювати її діяльність.

Для того, щоб студентський уряд затвердив організацію та виділив кошти на її діяльність, студентська організація повинна подати обґрунтування мети її діяльності, критерії відбору членів, правила проведення засідань та список керівників (список членів клубу подавати не обов’язково). Всі організації студентського містечка, включаючи організації, які мають зв’язки із зовнішніми організаціями повинні бути відкриті для всіх студентів незалежно від раси, поглядів, віросповідання та національності.

Студенти і студентські організації мають право обговорювати всі питання, які представляють для них певний інтерес приватно і публічно. Їм слід уникати доведення правоти методами, які вносять дезорганізацію в роботу університету. Водночас, студенти повинні розуміти, що організовуючи демонстрацію, вони повинні висловлювати лише свої погляди.

Студенти мають право запрошувати на зустріч людей з різними поглядами. Університет вимагає від студентської організації провести попередню підготовку, домовившись про аудиторний фонд і забезпечивши необхідне обладнання. Університет також вимагає проведення зустрічей відповідно до правил поведінки в академічній громаді. Навчальний заклад не має права використовувати приміщення як спосіб контролю за проведенням заходу. Слід довести до відома всієї академічної громади, що фінансова підтримка доповідача не означає, що навчальний заклад чи організація поділяє погляди доповідача.

Студенти як члени академічної громади повинні мати право висловлювати особисті і колективні погляди щодо політики університету та в питаннях студентської діяльності. Студенти повинні мати чітко визначений порядок участі у формулюванні концепції навчально-виховної роботи університету та студентської діяльності. Роль студентського уряду, його обов’язки і діяльність у межах певної юрисдикції повинні визначатися через проведення певних процедур.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Bettleheim B. The Anatomy of Academic Discontent // Change (May-June). – 1969. – P. 18–26.

  2. Hechinger F.M. Academic Freedom in America // Change, 2(6). – 1970. – P. 32–36.

  3. Hechinger F.M. Student Targets: Professors Are Next // Change (May). – 1972. – P. 36–38.

  4. Joint Statement on Rights and Freedoms of Students, AAUP, Policy Documents and Reports, 10th ed. – Washington D.C. – 2006. – P. 273–279.

  5. Martin W.B. Innovation – Bloodied but Unbowed // Change (March). –1982. – P. 35–38.

  6. Niblett W.R. Jottings // Change (March). – 1973. – P. 63–64.

УДК 378.147

О.Г. Братанич

кандидат педагогічних наук, доцент,

Криворізький економічний

інститут КНЕУ
^ ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Стаття присвячена аналізу змісту психологічного та педагогічного аспектів поняття «персоналізація» та його складових; визначенню передумов ефективної організації персоналізованого освітнього процесу у вищій школі.
The article is devoted to the analysis of the meaning of the psychological and pedagogical aspects of the term ‘personalization’ and its components as well as to defining the preconditions of efficient organization of personalized educational process in higher school.
Аналіз відповідної Internet-інформації, психолого-педагогічних наукових видань та публікацій показав, що термін «персоналізація» набув широкого вжитку в сфері торгівлі, фінансів, телекомунікації, послуг тощо, але в педагогіці, і особливо в методиці, він зустрічається частіше за все дещо «декларативно», в процесі перерахування, наприклад, видів навчання: індивідуалізоване, диференційоване, персоналізоване...

Нестримна глобалізація та інформатизація всіх сфер людського буття спричиняє культуророзчинний, прагматично-технократичний підхід до життя, деперсоналізацію суспільства й людини, девальвацію гуманістичних цінностей та моралі в сім’ї, школі, релігії, правовій системі, політикумі тощо.

Школа в цілому, і вища школа, зокрема, втратила свою роль культуроформуючої інституції, зосередивши свою увагу лише на підготовці компетентного конкурентоспроможного фахівця, чому значною мірою сприяло її роздержавлення. Усе більше педагогів сучасності, визнаючи деперсоналізацію суспільства й людини першоджерелом загальної кризи всіх сфер буття, звертаються до особистісного або особистісно-зорієнтованого підходу як до методологічної або теоретичної основи досліджень у сфері оновлення системи освіти, її теорії й практики.

Особистісний підхід органічно пов’язаний із принципом персоналізації педагогічної взаємодії, що вимагає включення в цей процес особистісного досвіду: почуттів, переживань, емоцій, дій і вчинків.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій показав, що проблему персоналізації предметно досліджували лише декілька українських та російських психологів і педагогів. Так, А.В. Петровський, В.А. Петровський розробили психологічну концепцію персоналізації особистості; А. Солоніна та В. Солонін обґрунтували поняття «персоналізація навчання»; В.П. Безпалько присвятив своє фундаментальне дослідження теорії й методології персоналізованої освіти; І.М. Калошина дослідила самоосвітню діяльність студентів вузу в умовах персоналізованого навчання; В.В. Грачов зосередив свою увагу на теоретичних основах персоналізації освітнього процесу у вищій школі.

Слід зазначити, що всі вказані педагогічні дослідження проблеми персоналізації проводилися в межах загальної педагогіки, історії педагогіки та освіти, але ні її теоретичні, ні, тим більше, дидактичні, методичні та технологічні основи ще не отримали достатнього висвітлення в науковій педагогічній літературі.

Отже, дана стаття має на меті проаналізувати існуючі в психолого-педагогічній літературі точки зору щодо змісту психологічного та педагогічного аспектів поняття «персоналізація» та його складових, доповнити їх власними міркуваннями щодо їхнього змісту та визначити передумови ефективної організації персоналізованого освітнього процесу у вищій школі.

У сучасних тлумачних англо-російських / українських словниках немає слова персоналізація, але є дієслово «персоналізувати» (personalize). Один із тлумачних словників [1, 868] дає такі його значення: 1) намітити щось певним чином щоб показати, що воно належить певній людині; 2) розробити або змінити щось, таким чином, щоб воно задовольняло потреби певної особи; 3) звертатися до конкретних людей при обговоренні загальної теми (авт. переклад).

У вітчизняній та зарубіжній психолого – педагогічній літературі термін «персоналізація» пов’язується з освітою, навчанням, учінням, розглядається з педагогічної та психологічної точки зору.

Психологічний словник дає таке визначення: «Персоналізація (від лат. persona – особистість) – процес, у результаті якого суб’єкт одержує ідеальну представленість у життєдіяльності інших людей, і може виступити в суспільному житті як особистість. Сутність персоналізації полягає в дієвих перетвореннях інтелектуальної й аффективно-потребносної сфери особистості іншої людини, які відбуваються в результаті діяльності індивіда» [2, 649].

Поняття «персоналізація» у цьому значенні вперше було застосовано в 1985 році А.В. Петровським та В.А. Петровським [3] (його також використовували Теяр де Шарден, психоаналітик Віннікот, але, звичайно, у зовсім іншому плані), які поклали в основу своєї психологічної концепції персоналізації принцип відображеної суб’єктності, що виходить із положення активної ідеальної представленості однієї людини в іншій. Вони ввели поняття «персоналізація» для того, щоб урівноважити за значенням поняття «соціалізація», описуючи протилежний за спрямованістю процес: не від соціуму до індивіда, а від індивіда до соціуму.

На розвиток ідеї «інобуття» індивіда, як форми існування його особистості, ученими була також розроблена ідея потреби й здатності до персоналізації, яка пояснювала чергування фаз динаміки особистості в онтогенезі. Феноменологія самотрансценденції (згідно В. Франклу – «вихід за свої межі» – до іншої людини або до смислу. Один із моментів самотрансценденції – самоактуалізація) окреслена на основі запропонованих А.В. Петровським методів «віртуальної», «відображеної» і «поверненої суб’єктності», що представлені численними експериментальними методиками.

^ Потреба в персоналізації визначається як усвідомлювана або підсвідома основа різних форм спілкування між людьми, прагнення до самовизначення, суспільного визнання тощо. Наголошується, що задоволення потреби в персоналізації може відбуватися лише в діяльності. Саме діяльність надає людині можливість продовжувати себе в інших людях.

^ Здатність до персоналізації визначається як сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які забезпечують її спроможність до соціально значущих дій, що мають перетворювальний вплив на інших людей. Персоналізація лише в тому разі досягає своєї мети, якщо її учасники є взаємно значущими.

У психологічній літературі персоналізація також розглядається як вищий рівень соціалізації – якісно нова форма, яка підкреслює цілісний, інтегральний характер особистості кожної окремої людини. Наголошується, що процес персоналізації передбачає розвиток самостійності, спонукає індивіда до активної діяльності.

В. Сітаров та В. Грачов уважають, що персоналізація означає здатність і готовність людини користуватися різноманітністю створеного нею світу речей і відносин для cаморозвитку і ствердження своєї самобутності.

Персоналізація, як найвища форма соціалізації, пов’язана з її попередніми формами. Вона передбачає глибоке усвідомлення людиною своєї ідентичності з іншими людьми, групою, суспільством, і трансформації її за рівнем своїх індивідуальних можливостей [4].

Отже, із психологічної точки зору персоналізація - це процес перетворення індивідуума в особистість. Персоналізація передбачає: діяльність, розвиток самостійності, спілкування, потребу в персоналізації, здатність до персоналізації.

На основі визначеного змісту психологічного аспекту поняття «персоналізація» визначимо цільові установки щодо організації персоналізованого освітнього процесу:

  • створення умов для діяльності, спілкування й розвитку самостійності;

  • стимулювання потреби персоналізації;

  • сприяння формуванню здатності до персоналізації.

Розглянемо тепер зміст педагогічного аспекту поняття «персоналізація» на основі аналізу науково-педагогічних досліджень проблеми персоналізації освітнього процесу в загальноосвітній та вищій школі. Спробуємо дати відповіді на такі питання: чи пов’язана персоналізація тільки зі становленням самої особистості, чи й із тими педагогічними явищами, які сприяють цьому становленню; чи можлива персоналізація освітнього процесу тільки в умовах комп’ютерного навчання?

Термін «персоналізація» є невід’ємним атрибутом усіх сучасних публікацій та досліджень із проблем розробки навчальних Internet-ресурсів, організації навчання різних предметів за допомогою комп’ютерних технологій навчання.

Саме виходячи із цих позицій, В. Нікітін розуміє персоналізацію освіти як «...забезпечення спроможності використовувати світові освітні ресурси для підготовки людей до виконання унікальних та перспективних завдань, можливості самому формувати власну освітню траєкторію впродовж усього життя» [5, 11].

А.В. Усков, А.Д. Іванников, В.Л. Усков уважають, що «персоналізоване навчання/тренінг або навчання на вимогу – це можливість автоматизованого контекстного пошуку бажаного навчального матеріалу й вивчення будь-якого фрагмента освітнього контента, потрібного тому, кого навчають, і який міститься в інтранеті університету, або коледжу, або в мережі Інтернет; такий підхід веде до персоналізованого процесу навчання» [6, 3].

В.П. Безпалько вважає, що «комп’ютер є таким же рівноправним учасником навчання й освіти, як і вчитель» [7, 12], тобто, що комп’ютер є суб’єктом навчального процесу. Ми поділяємо думку щодо того, що комп’ютер відіграє дуже важливу роль в організації персоналізованого освітнього процесу, але тільки як один із засобів його організації. Адже персоналізація особистості має відбуватися в групі, колективі, передбачає почуття, емоції тощо, те, що ніякий «форум» в мережі Internet замінити не може.

У словнику термінів загальної й соціальної педагогіки [8, 77] персоналізація визначається як процес набуття суб’єктом загальнолюдських, суспільно-важливих, індивідуально-неповторних властивостей і якостей, які дозволяють оригінально виконувати певну роль, творчо будувати спілкування з іншими людьми, активно впливати на їхнє сприйняття й оцінки власної особи й діяльності.

Ми пов’язуємо персоналізацію навчального процесу більшою мірою з його виховним аспектом. Персоналізація особистості з педагогічної точки зору – це набуття свого Я через знання й персоналізація свого Я в оточуючих, інакше кажучи – це здобуття поваги, авторитету серед своїх товаришів.

В.В. Грачов слушно зауважує, що «персоналізація освітнього процесу вимагає розгляду механізму й функцій особистісного існування людини як самоцілі освіти, досягненню якої підпорядковані його змістові і процесуальні компоненти» [9, 12].

Великий внесок у теорію персоналізації освіти зробив В.П. Безпалько. Він називає персоналізованою освітою створену ним уперше у світі, природовідповідну педагогічну систему, яка передбачає навчання не проти природних здібностей, обдарувань, потреб, а за ними.

В одному зі своїх коментарів до статті в мережі Internet В.П. Безпалько [10] заявляє про те, що з метою подолання кризи в освіті необхідно створити «ЄДИНУ СИСТЕМУ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ», що охоплюватиме всі етапи її життєдіяльності. Таку систему освіти він називає «персоналізованою освітою».

Деякі педагоги-практики й учені не розмежовують поняття «індивідуалізація» та «персоналізація навчання». Наприклад О. Палій, директор одного з українських ліцеїв, у своєму інтерв’ю газеті «День» зазначає, що «персоналізація навчання – це організація навчального процесу, при якому вибір способів, прийомів, темпу навчання зумовлюються індивідуальними особливостями ліцеїстів, а різноманітні навчально-управлінські заходи забезпечують індивідуальний підхід [11]».

Як бачимо, педагог фактично ототожнює поняття «індивідуалізація» та «персоналізація» навчання. Але ці поняття не є тотожними. Індивідуалізоване навчання базується переважно на індивідних особливостях, особистісно-зорієнтоване – на особистісних, а персоналізоване – на індивідних + особистісних + емоційно-почуттєвій сфері особистості.

М.П. Гузик дає, на нашу думку, дещо звужене визначення поняття: «Персоналізація навчання – організація навчально-виховного процесу за персональними навчальними планами, програмами та іншими складовими відповідної педагогічної технології. Персональне навчання застосовується в тому випадку, коли освітній траєкторії учня потрібно задати принципово інші параметри в порівнянні з тими, які визначені державними стандартами» [12, 17].

В.П. Безпалько вважає, що персоналізована освіта – це навчання, яке найповніше адаптовано до можливостей і потреб того, хто навчається. Його реалізація потребує використання спеціальної постановки педагогічного завдання й особливої педагогічної технології при навчанні [13, 2].

Ю.К. Тодорцев наголошує, що перехід до європейської системи в межах Болонського процесу пов’язаний зі збільшенням долі самостійної роботи студента при більш широкому особистому спілкуванні з викладачем, тобто персоналізацією освіти [14, 10].

Wikipedia (електронна педагогічна енциклопедія) дає найбільш удале, з нашої точки зору, визначення поняття «персоналізоване навчання»: «Персоналізоване навчання – це пристосування методики (pedagogy), навчальних планів (curriculum), навчально-методичного забезпечення (learning support) до потреб і прагнень окремих студентів [15] (авт. переклад)».

Отже, персоналізація освітнього процесу пов’язана не тільки зі становленням самої особистості, але й із тими педагогічними явищами, які сприяють цьому становленню; персоналізація освітнього процесу можлива не тільки в умовах комп’ютерного навчання, але й в умовах персоналізованого навчального середовища на звичайному аудиторному занятті; персоналізація освітнього процесу вимагає певної педагогічної технології його організації.

Зважаючи на проведений аналіз змісту психологічного та педагогічного аспектів поняття «персоналізація», визначимо основні передумови та структурні компоненти технології персоналізації освітнього процесу:

  • персоналізація суб’єкта, що навчається шляхом тестування та діагностування;

  • персоналізація мети навчальної діяльності;

  • персоналізація змісту навчального матеріалу;

  • персоналізація стратегій навчання й учіння;

  • персоналізація навчального середовища;

  • персоналізація суб’єкта, що навчає шляхом створення авторських технологій навчання, методик тощо;

  • персоналізація зворотного зв’язку в режимах:

Св → Сст; Сст → Св; Сст¹↔ Сст².

Передумови організації персоналізованого освітнього процесу:

  • розробка технологій діагностування суб’єкта, що навчається;

  • розробка теоретичних моделей основних типів особистості та персоналізованих стратегій навчання;

  • перехід від двохсуб’єктного навчального процесу (Св ↔ Сст) до трьохсуб’єктного (Св ↔ Сст↔ Спк);

  • збільшення варіативної частини навчальних планів та програм;

  • зменшення кількості студентів в академічній групі;

  • демократизація стосунків між викладачами та студентами на засадах партнерства;

  • наявність Інтранету та Інтернету у вузі, створення сайтів кафедр, факультетів тощо;

  • наявність мультимедійних навчальних програм, електронних підручників та паперових підручників із наскрізною персоналізацією змісту;

  • підвищення комп’ютерної грамотності викладачів, застосування тренінгових технологій підготовки викладачів до організації персоналізованого навчання; підготовка добірки рекомендованих Іnternet-адрес навчальних й інших корисних сайтів із різних навчальних предметів.

Персоналізація освітнього процесу у вищій школі досягається за умови забезпечення спрямованості застосовуваних освітніх технологій на формування суб’єктної позиції студента в навчальному процесі, організації навчального процесу на засадах діалогічності, рефлексивності, проблемності й співробітництва.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Похожие:

Наукових праць iconНаукова бібліотека магда іван іванович біобібліографічний покажчик...
Біобібліографічний покажчик наукових праць Заслуженого діяча науки України, доктора ветеринарних наук, професора Харківського зооветеринарного...

Наукових праць iconНаукових праць
У бібліографічному покажчику систематизовано публікації наукових співробітників І здобувачів Львівського науково-практичного центру...

Наукових праць iconСерія: Наукові публікації сторінки друку 2008 Бібліографічний покажчик...
Сторінки друку-2008: бібліографічний покажчик наукових праць співробітників / уклад. О. В. Будякова, І. Г. Влащенкова, Л. Л. Кузяк,...

Наукових праць iconСписок наукових праць
Вісник кдпу. Збірник наук праць кдпу, вип. №5/2007(46) Ч. 1, Кременчук, кдпу, 2007 р

Наукових праць iconСерія: Наукові публікації сторінки друку 1902-1969 Бібліографічний...
Сторінки друку 1902-1969: бібліографічний покажчик наукових праць співробітників / Одес нац акад харч технологій. Наук техн б-ка;...

Наукових праць iconЧерняховського військова освіта збірник наукових праць Національного...
В 42 Збірник наукових праць “Військова освіта“ Національного університету оборони України. – 2013. – №1 (27). – 244 с

Наукових праць iconНан україни академія економічних наук україни проблеми І перспективи...
Проблеми І перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. Т. 20. – Суми: уабс нбу, 2007. – 352 с

Наукових праць icon«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Кафедра...
України від 26 січня 2011 р. №1-05/1 збірник включено до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати...

Наукових праць icon«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Кафедра...
України від 26 січня 2011 р. №1-05/1 збірник включено до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати...

Наукових праць icon«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Кафедра...
України від 26 січня 2011 р. №1-05/1 збірник включено до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати...


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don