Чернігів




НазваниеЧернігів
страница7/18
Дата публикации23.02.2013
Размер2.37 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Право > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Іван Станіслав Степанович Мазепа (1639 – 1709)

^ Адам Степан Михайлович Мазепа (1595/1600? – 1666)

Михайло Мазепа (1570/75 –?)

Михайло Миколай Мазепа (1534/35 – 1622?)

Мабуть, у Михайла Миколая Мазепи був ще й син Федір (хоча, можливо, це брат). Останній згадується в багатьох літописах як страчений у 1596 році у Варшаві учасник козацьких повстань Косинського, Лободи та Наливайка. Дослідник Є. Чернецький припускає, що він фігурував під час тих подій під прізвиськом Шостак 61.

Крім цього, у Михайла Миколая найпевніше був брат Василь, який згадується у ревізії 1552 р. Київського замку 62. Останній брав участь у військових операціях другої половини ХVІ ст., зокрема вислав сто козаків до обозу Яна Замойського на молдовську виправу1595 р. 63.

Предки І. Мазепи вірогідно породичалися шляхом шлюбу з князівською родиною. У 1574 р. від короля Речі Посполитої Генріха ІІІ (Валуа) Михайло Миколай Мазепа дістав привілей на Пасічне 64 на Волині. На це ж селище він отримав підтвердження у 1578 р. 65. Це «закріплення» на Волині сталося найімовірніше після шлюбу шляхтича Мазепи з якоюсь бідною князівною (можливо, Колединською e). У результаті цього зем’янин набув більш поважного статусу, а тому й став пізніше писатися подвійним прізвищем (Мазепа-Колединський) 66. Зазначимо, що княгиня Марія Ровенська у 1507 р. внаслідок судового процесу виборола маєтність «Колодноє» «вечно єй и єє детям» 67 на Волині. Її нащадки могли породичатися з Мазепами. Крім цього, можливий ще й інший варіант виникнення подвійного прізвища. Так, в пописі війська Великого князівства Литовського 1567 р. згадується шляхтич Михайло Григорович Коледа, який був записаний у дворовій хоругві 68 (його дочка могла після 1569 р. писатися Колединською).

У 1688 році у Чернігові вийшла невеличка книжка поета Івана Орновського «Муза Роксоланська», у якій оспівується І. Мазепа. Дуже цінна у ній заувага про те, що гетьман походить з «давніх княжат Волинських» 69. Справді, родина Мазеп-Колединських володіла ще й Моковичами у Володимирському повіті 70. Князь Олександр Заславський дав Адамові Мазепі у заставу село під Костянтиновим 71.

«Про князівське походження роду Мазеп може до певної міри свідчити і їх прізвище «Колединських», – зазначає Я. Токаржевський-Карашевич, – яке, коли його взято від місцевості «Колодно» на Волині, вказувало б на можливе споріднення з іншою галуззю Гедиминовичів-Корибутовичами, дідичними власниками Князівства Колоденського, а коли походить від герба «Колодин», то дозволяло б виводити їх від князів Бабичів-Друцьких з Полоцької галузі Рюриковичів» 72.

Гетьман Мазепа мав герб, аналогічний гербу «Курч» (або «Корч»), яким користувалися з певними варіаціями протягом кількох століть князі Курцевичі.

Білоцерківським підстаростою у 1578 – 1596 роках був князь Дмитро Васильович Курцевич-Булига, а згодом, у 1609 – 1613 роках, його син – Іван Дмитрович Курцевич-Булига 73. Можливо, вже тоді відбулося поріднення Курцевичів та Мазеп. Адже, наприклад, у дядька Д. Курцевича-Булиги – Михайла Івановича Курцевича, який опікувався своїм небожем, була дочка Маруша, про чоловіка якої нічого не відомо 74. При цьому навряд чи родова тамга або бортний знак Мазеп були запозичені Курцевичами-Булигами, лягли в основу їхнього герба. Статус князів все-таки був вищий від зем’ян. Зрозуміло, якби Мазепи не служили на Білоцерківщині, схожість їхнього герба з гербом Курцевичів-Булиг можна було б пояснити випадковим співпадінням елементів і т.п. Однак підлеглість зем’янина князю, їхня спільна участь у походах дає підстави говорити про те, що все-таки це сталося з певних поважних обставин. Можливо, родова тамга Мазеп була у формі місяця. І це заохотило її власника у реаліях Речі Посполитої долучитися до герба з близькими йому елементами. Зауважимо, що черкеські тамги мали здебільшого просту конфігурацію, були одночленні.

Не виключаємо прилучення Мазеп до герба «Курч» і на основі тоді діючого законодавства, згідно з яким у Речі Посполитій дозволялось приписувати до власного герба близьких та бажаних людей.

Треба звернути увагу й на такі обставини. У судових справах, інших документах Дмитро Курцевич-Булига фігурує як «венгерець» 75. Князь Іван Васильович Курцевич був одружений з «венгринею» 76, князь Йона Дмитрович теж взяв шлюб з «венгеркою» 77. Відомо, що угорський етнос формувався значною мірою під впливом половців (у 1228 році їх в Угорщину переселилось 2000, а вже в 1240 році – 40 тисяч 78). Асимільовані половці згодом поповнювали елітні кінні підрозділи Угорщини, наймалися на прикордонну службу в сусідні країни. Тож половецька тамга з місяцем та зіркою цілком могла стати основою герба «венгерці» Курча.

Проте Курцевичі могли з’явитися на службі у Великому князівстві Литовському й з Північного Кавказу, Приазов’я. Тут проживали поряд з черкесами моджари, яких росіяни називали «венграми» 79, а мандрівники – «мадярами», бо ті, за багатьма ознаками, мали спільне з угорцями походження у період переселення останніх на Дунай. Тюркське «курч» означає «сталь», кабардинське «курш» – «скеля». Відомий своїми походами на Приазов’я у 1395 – 1396 рр. Тимур (Тамерлан) у своїй «Автобіографії» згадує, як «Курч Тимургар, один з моїх прихильників, дізнавшись про моє прибуття, відразу ж з’явився до мене у супроводі сорока людей» 80.

Отже, можна припустити, що шляхи «венгрів» Курч, якщо вони найнялися на службу з Приазов’я чи Північного Кавказу, могли перетнутися з Мазепами-черкесами ще у кінці ХІV або на початку ХV століття на їхній прабатьківщині.

Адам Степан Мазепа народився правдоподібно у 1595 – 1600 роках. Вироком Люблінського трибуналу 14 травня 1638 року він був засуджений на інфамію f і смертну кару за скаргою Андрія та Феодосія Зеленських, які звинуватили його у вбивстві їхнього батька, Яна Зеленського. Якраз напередодні Київщина була охоплена великим протипольським повстанням, і, очевидно, Мазепа брав участь у ньому, а тому вищезгадану кримінальну справу слід розглядати у його контексті як наслідок придушення опору повсталих, покарання найбільш «засвічених» учасників. Польський уряд після розгрому козацького заворушення 1638 року оголосив запорожців поза законом, обмежив кількість реєстрових козаків до 6.000.

Вирок не було виконано з кількох причин. Підсудний, як свідчить подібна практика, описана Гійомом де Бопланом, «повинен, рятуючи своє життя, покинути край; а його майно конфіскується на користь корони (...) Але, як-то кажуть, і злочини старіються: уже через кілька років приятелі (засудженого) починають клопотатися про примирення, а ще до того помре протилежна сторона чи пом’якшиться її серце з жалості, чи ще щось інше. А тоді вже можна легко повернути назад свій маєток, якщо він хоч трохи чогось вартий». Ймовірно, порятувала від страти Адама Степана 18-20-річна Марія Мокієвська, яка згодилася вийти за нього заміж. Вбивці у старій Україні прощалися, якщо у такий спосіб їх рятували дівчата. Так це було чи інакше, але орієнтовно у червні 1638 року, через місяць після оголошення вироку, був зачатий Іван Мазепа. Можна припустити, що Марія та Адам Степан поріднились у ході повстання, але після нього, у червні 1638 року, Мазепі довелось втікати з дому. Лише у липні 1645 року король надає переслідуваному глейт (охоронний лист) на шість місяців, «за час яких надається йому право безпечно перебувати на землях республіки і старатися про ліквідацію вироку Люблінського трибуналу». Цей документ виданий у зв’язку з замиренням сторін і сплатою пені дочці за вбитого батька.

Далі Степан Михайлович Мазепа згадується у складі шляхти, яка 11 січня 1654 року прибула у Переяслав для складання присяги царю 81. Ця депутація у складі 24 осіб просила, аби за ними були залишені старі права, зокрема суд та маєтності. Вони також подали проект урядів, які хотіли б обіймати у козацькому війську 82. Важко сказати у цьому зв’язку, чи С. Мазепа на той час вже був білоцерківським отаманом. Можливо, він прагнув більшої посади, ніж мав.

У березні 1654 року у відписках київських воєвод Адам Мазепа вперше називається білоцерківським отаманом. Він прислав у Київ «товарыщев своїх» Івана Каменецького та Василя Бечеговського 83 з повідомленням, що «полской гетман Чернецкой, а с ним войска десять тысячь Умань оступили; а уманской полковник Богун Носач их одерживает; а паволоцкой полковник до Горной Каменки рушился и их, черкас, оберегает, и чтоб они город остерегали и жили осторожливо, были б также, как и они полковники стоят наготове» 84.

В. Біднов сумнівається, що згадуваний під час присяги царю в Переяславі 11 січня 1654 року шляхтич Степан Михайлович Мазепа є батько І. Мазепи. «Напевно, обидва ці Мазепи були родичами, жили в Мазепинцях і Марія з Мокієвських була жінкою Степана Мазепи, про якого нічого не знаємо», – зазначає він.

Згадане протиріччя усувається іншими документами, зокрема інструкцією 1665 року київських дворян послам на сейм, де йдеться про Адама Мазепу, батька «покоєвого при королі Яні Казимирі», тобто Івана Мазепи, який іменує себе пізніше по батькові Степановичем. Це ж саме зустрічаємо у привілеї Яна Казимира 1659 р. Там чітко вказано, що Адам Мазепа, власник Мазепинець, є батьком Яна Мазепи, який служить при королю. Отже, маємо в Мазепинцях не двох батьків-Мазеп, не двох покоєвих-Мазеп при королі, а одного батька з церковним та світським іменами Адам та Степан і його сина Івана.

Білоцерківський замок, відбудований у 1649 році Стефаном Чернецьким, у ті роки став найпотужнішою фортецею Правобережжя. Тут деякий час була резиденція Богдана Хмельницького. Це сприяє входженню А. Мазепи у наближене коло гетьманської верхівки. Не випадково Іван Мазепа у 1697 році казав московському послові, що «в мене й дід, і батько народилися в Україні й служили великим государям».

Щодо особи згадуваного діда g, то йдеться, очевидно, про батька матері Мокієвського, діда майбутнього полковника Костянтина Мокієвського. У Присяжних книгах 1654 р. у Білоцерківському полку натрапляємо на дев’ятьох шляхтичів Мокієвських 85. За версією В. Кривошеї (на основі поминальників роду), один з них – Іван Якович Мокієвський 86 є батьком матері майбутнього гетьмана. Взагалі ж, у «Реєстрі усього війська Запорозького після Зборівського договору» 1649 року натрапляємо на сімох Мазеп, зокрема і Мирона Мазепу 87 з Білоцерківської сотні.

Після укладення 18 вересня 1658 року Гадяцького трактату між Польщею та Гетьманщиною, згідно з яким остання як Велике Князівство Руське на федеративних умовах входила до складу Речі Посполитої, на кордонах з Україною нарощували сили царські війська, які провокували опозицію гетьмана до виступів. І. Виговський у грудні 1658 р., а також січні 1659 р. шле послів до Яна Казимира з проханням відчутніше допомогти, бо російські полки крок за кроком просувалися у глиб гетьманської території. У складі одного з таких посольств «просити людей на поміч» були Ю. Немирич, Г. Лісницький та батько І. Мазепи – С. Мазепа 88. Писар королівського посла до козаків Станіслава Беньовського Криштоф Перетяткович у своїх записках про 1659 рік згадує, що на сейм, який відбувся у Варшаві 4 квітня, «для затвердження гадяцької угоди приїхало багато знатних козаків, між ними були: Самченко – рідний дядько Хмельницького, Костянтин Виговський – рідний брат гетьмана, Груша – генеральний писар Війська Запорозького, Грицько Лісницький – миргородський полковник, Мазепа та інші» 89. Поляків насторожили гадяцькі умови щодо ліквідації унії і права займати уряди у «воєводствах руських» тільки православним. В Україну до Виговського знову закурсували посли.

Помічник посла К .Перетяткович, їдучи до Чигирина, одного з коней залишив «у Білій Церкві, у дружини Мазепи, який був на сеймі» 90.

Нарешті, 10 червня 1659 р. король Ян Казимир разом з польською верхівкою склали присягу про те, що будуть свято дотримуватись умов узгодженої в ході дискусій, переговорів Гадяцької угоди 91. Після завершення цієї важливої дипломатичної місії батько Івана Мазепи добився підтвердження (1659 р.) за ним, його дружиною та нащадками права на село Мазепинці у королівському привілеї він називається «заслужоним шляхтичем і жовніром» 92 «в багатьох військових експедиціях випробуваним» 93.

У другій половині 1663 року король Ян Казимир вирішив відвоювати у Московії Лівобережжя. Його війська 13 листопада вирушили в Україну 94. З королем відбув на війну і Мазепа. Як повідомляє С. Величко, коли Ян Казимир «був у Білій Церкві, то він (Мазепа. – Авт.), відкланявшись королеві за службу, лишився при своєму батькові, який тоді ще жив» 95. Смерть С .Мазепи у 1665 році h дає підстави говорити про отримане ним раніше серйозне поранення або про тяжку хворобу, невтішний наслідок від яких очікувався з дня на день.

Мати гетмана, проживаючи у Білій Церкві, орієнтовно 1666 р. стала членом Луцького Хрестовоздвиженського братства як «подчашина Черниговская» 96, а після смерті чоловіка пішла у монастир. Вперше Марія Магдалина згадується як ігуменя Києво-Печерської Воздвиженської дівочої обителі 29 січня 1683 р. Тоді київському воєводі князю Петру Прозоровському надійшла царська грамота про надання їй 100 рублів з міських доходів на побудову теплої церкви та виправлення колодязя 97. Очевидно, очолила вона духовний заклад ще раніше.

Діяльність ігумені активізувалась після обрання її сина І. Мазепи гетьманом. За його сприяння і протекції володіння монастиря значно зросли.

Інокині бідного Глухівського дівочого монастиря вирішили поліпшити своє становище підпорядкуванням Києво-Печерському жіночому монастирю. В універсалі І. Мазепи від 12 лютого 1688 р. вони вже представлені як «законници под завідованем ку правленем превелебной в Бози его мил[остивой] госпожі Магдалины Марии» 98. Мати гетьмана сприяла розширенню земельних володінь обителі 99. Подбала вона і про переселення черниць на нове місце. У зверненні до патріарха Адріяна ігуменя зазначала, що монастир «на місці мятежном, среди торжища, и дворами обселен корчемными, еще велие бідство и ко гріху соблазны живущим там монахиням бывает» 100. Марія Магдалина, порадившись з гетьманом І. Мазепою та митрополитом В. Ясинським, запропонувала у 1692 р. облаштувати обитель довкола новозбудованої Успенської церкви, яку «построил и всем украсил своим иждивением войска Запорожскаго обох стран Днепра сын ея, игуменіи, гетман Іоанн Стефанович Мазепа» 101. За відповідними підтверджувальними грамотами вона їздила до Москви 102. Невдовзі завдяки зусиллям матері і сина для черниць були збудовані келії. Прочанин Леонтій Лук’янов, зайшовши 1701 р. у Глухів, у своїх подорожній нотатках відзначив, що тамтешній «девичий монастир предивен зело» 103. Разом з впливовим сином ігуменя доклала чимало зусиль для розбудови Печерського жіночого монастиря. У ньому у 1701-1705 рр. за кошти гетьмана збудовано велику кам’яну Вознесенську церкву 104. Ігуменя самостійно дбала про приріст грошей для будівництва. Так, 7 жовтня 1701 р. вона продала за 1.000 золотих полковому стародубському Гордію Насикевичу «двор ис садом, на клину, близ церквы святого Симеона» 105, що належали померлій «панеи судьиной», яка заповіла своє майно жіночій обителі. За її правління обитель також стала справжнім центром гаптування. Тут вишивали золотом і сріблом фелони, єпитрахилі, воздухи та інші церковні прикраси. Причому у творіннях черниць, зокрема на палиці «Вручення ікони Рудницької Богоматері», пелені «Покрова», – явно зображені гетьман та його мати 106 як церковні меценати. У майстерні Києво-Вознесенського монастиря виготовлено із золотих, срібних і шовкових ниток пелену «покладання до гробу» із гербом Мазепи. На гаптуванні залишився напис: «Року 1689 тщанием чесного старца иеромонаха Иннокентия строителя пещеры преподобной Феодосия и духовника и укладом чесной госпожи Марии Магдалены Мазепиной игумени монастыря Печерского сделан сей воздух» 107.

За вказівкою Петра I духовна обитель у 1707 р. мала бути перенесена на нове місце.

Зруйнування 1707 р. Печерського дівочого монастиря додало переживань і хвилювань старенькій ігумені, якій, правдоподібно, було 86-90 літ (І. Мазепа у ті дні мав 68 літ   Авт.). Стан здоров’я її погіршився. У листі до канцлера Г. Головкіна від 2 листопада 1707 р. І. Мазепа зазначав, що «госпожа матка моя вельми болізнует и до кончины жития своего приближается» 108. Очевидно, невдовзі вона й померла. Через рік після її смерті монастир очолила її родичка Марія Магдалина Мокієвська 109, яка закінчила своє життя десь перед 1742 р. 110
Примітки

a «Э» читається як коротке «а»

b Очевидно, йдеться про великого князя литовського Вітовта (1350 – 1430), який розширив свої володіння аж до Причорномор’я. Гедемін же згадується у деяких літописах як підкорювач Києва.

c Нині село Глинськ Роменського району Сумської області.

d Традиція вживання в ХVІІ столітті подвійних імен Зіновій-Богдан, Микола-Михайло, Адам-Степан утруднює визначення генеалогії козацької старшини. Ми не поділяємо точку зору історика Є. Чернецького у його цікавих генеалогічних версіях про те, що Іван Мазепа «не є прямим нащадком шляхетного Миколая Мазепи-Колединського». Останній згадувався власником Мазепинець у 1622 році. У 1650-их роках ними володів Адам-Степан Михайлович Мазепа. Отже, невеличкий проміжок часу – 30 років – дає підставу говорити більше про прямих спадкоємців над цим селом, ніж другорядних (далеких троюрідних родичів-братів).

e До речі, на Волині є села Колодеже, Колодниця.

f Інфамія – позбавлення шляхетської честі, а також громадських прав.

g О. Оглоблин вважає, що він «положив голову» під Чортковом орієнтовно у 1655 році.

h Виходимо з того, що у наступному році посада чернігівського підчашого переходить до сина Івана.

1 Pysma Tymka Padurry. – Lwiw,1874. – S.325,414;
Трепке В. Пам’яті Гетьмана Івана Мазепи // Історичний календар Червоної калини на 1933 рік. – Львів, 1933. – С.4.

2 Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971. – С.146.

3 Величко С. Літопис. – К.: Дніпро, 1991. – Т.2. – С.170.

4 Шагиров А.К. Этимологический словарь адыгских (черкесских) языков. В 2-х томах. – М.: Наука, 1977. – Т.І. – С.258.

5 Кабардинско-русский словарь. – М.: Государственное издательство иностранных национальных словарей, 1957. – С.254-255.

6 Бларамберг Й. Историческое, топографическое, статистическое и этнографическое описание Кавказа.– Нальчик: Эль-Фа,1999. – С.114.–115.

7 Трахо Р. Черкесы. – Мюнхен, 1956.

8 Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. – К.: Либідь, 1994. – С. 45.

9 Татищев В.Н. История российская. –М.-Л.: Издательство Академии наук СССР, 1963. – Т.2. – С. 240.

10 Там само. – Т.І. – С.325.

11 Описание Каневского замка 1552 года (февраль-март) // Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.: Типография Г.Корчак-Новицкого, 1886. – Часть VІІ. – Т.І. – С.103.

12 Похилевич Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. – Біла Церква: видавець Олександр Пшонківський, 2005. – С.479-480.

13 Максидов А.А. Фамилии адыгского происхождения наУкраине // http://zihia.narod.ru/ethnic/ukraine.htm

14 Описание Черкасского замка 1552 года (февраль-март) // Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.: Типография Г.Корчак-Новицкого, 1886. – Часть VІІ. – Т.І. – С.81, 87-88.

15 Описание Каневского замка 1552 года (февраль-март). – С.104-105.

16 Мицик Ю.А. Вишневецький (Байда) Дмитро Іванович // Українське козацтво. Мала енциклопедія. – Київ-Запоріжжя: Генеза, Прем’єр. – 2002. – С.69.

17 Сергійчук В. Дмитро Вишневецький // Володарі гетьманської булави. – К.: Варта, 1994. – С.22.

18 Емельянова Н.М. Мусульмане Кабарды. – М.: Граница, – 1999. – Раздел І. – Глава ІІІ.

19 Дзамихов К.Ф. Адыги в политике России на Кавказе (1550-е – начало 1770-гг.). – Нальчик, 2001; http://adhist.kbsu.ru/index.html

20 Там само.

21 Там само.

22 Попис войска Великого княжества Литовского лета 1567 // Русская историческая библиотека. –Петроград, 1915. – Т.ХХХІІІ (Литовская метрика. Отдел первый. Часть 3. Книги публичных дел. Переписи войска литовского). – С.517.

23 Войтович Л. Князівські династії Східної Євопи (кінець ІХ – початок ХVІ ст.): склад, суспільна і політична роль. – Львів, 2000. – Розділ 5.2.

24 Похилевич Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. – Біла Церква: видавець Олександр Пшонківський, 2005. – С.445, 447

25 Там само. – С.410.

26 Там само. – С.226, 227, 270, 358, 359.

27 Алексеева Е.П. Древняя и средневековая история Карачаево-Черкесии (Вопросы этнического и социально-экономического развития). – М.: Наука, 1971. – С.242.

28 Мирзоев А. Уэркъ хабзэ – кодекс чести черкесского дворянства // http://www.adigam.com/ru/culture/

29 Там само.

30 Описание Каневского замка 1552 года (февраль-март). – С.105.

31 Там само. – С.97 – 98.

32 Описание Черкасского замка 1552 года (февраль-март). – С.86.

33 Описание Каневского замка 1552 года (февраль-март). – С.99.

34 Иванов Н.М. История Литовско-Русского государства в именах и датах (Держава Гедиминовичей): Историко-генеалогическое исследование-обобщение. Книга 1. —СПб.: Книга, 2003. – С.267.

35 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. – К.: Наукова думка, 1993. – С.326-328.

36 Болотин Л. Князь Кият Мамай и Царь Иоанн Грозный. Генеалогическая взаимосвязь // http://www.rusk.ru/st.php?idar=104485

37 Клепатский П.Г.Очерки по истории Киевской земли. Литовский период. – Біла Церква: видавець Олександр Пшонківський, 2007. – С. 244.

38 Там само.

39 Описание Каневского замка 1552 года (февраль-март). – С. 103

40 Описание Каневского замка 1552 года (февраль-март). – С. 101.

41 А се имена всем градом Русским дальним и ближним // Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. – М. — Л., 1950, C.475-477

42 Там само. – С.103.

43 Описание Киевского замка 1552 года (февраль- март) // Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.: Типография Г.Корчак-Новицкого, 1886. – Часть VІІ. – Т.І. – С.114.

44 Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко: В чотирьох томах. – К., 1908. – Т.ІІ. – С.396.

45 Там само. – С.397.

46 Словник української мови. – К.: Наукова думка, 1973. – Т.ІV. – С.595.

47 Чернецький Є. Білоцерківський замок. – Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2003. – С.35-53.

48 Люстрация староств Киевского воеводства 1616 г. // Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.: Типография Г.Корчак-Новицкого, 1886. – Часть VІІ. – Т.І. – С.293.

49 1572, июня 15. Грамота земянину Киевскому Михайлу Мазепе на землю около речки Каменицы // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – Санкт-Петербург: В типографии Эдуарда Праца, 1863. – Т.І. (1361-1598). – С.190.

50 Там само.

51 Люстрация староств Киевского воеводства 1616 г. // Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.: Типография Г.Корча-Новицкого, 1886. – Часть VІІ. – Т.І. – С.293.

52 Там само.

53 1572, июня 15. Грамота земянину Киевскому Михайлу Мазепе на землю около речки Каменицы. – С.190.

54 Демчук М.О. Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХІV-ХVІІ ст. – К.: Наукова думка, 1988. – С.32-33.

55 1622. Из люстрации Киевского воеводства: описание староств Каневского, Переяславского, Корсунского, Черкасского, Богуславского, Белоцерковского // Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – Москва: Издательство Академии наук СССР, 1953. – Т.І. – С.34.

56 1622. Из люстрации Киевского воеводства: описание староств Каневского, Переяславского, Корсунского, Черкасского, Богуславского, Белоцерковского // Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – Москва: Издательство Академии наук СССР, 1953. – Т.І. – С.34.

57 Люстрация староств Киевского воеводства 1616 г. – С.293.

58 Руліковський Е. Мазепинці // Малознані дослідницькі роботи (підготовка до друку С.Павленка, переклад М.Данилюка): Сіверянський літопис. – 2006. – №3. – С. 85.

59 Rulikowski E. Mazepince. – S. 184.

60 Мицик Ю. Іван Мазепа. – К., 2007. – С.31.

61 Чернецький Є. Як звали Мазеп козацьким звичаєм? Реконструкція родоводу гетьмана Івана Мазепи // Мазепа І. През шаблю маєм права. – Біла Церква: «Альманах «Біла Церква» – видавець О.Пшонківський, 2004. – С.99.

62 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. – К.: Наукова думка, 1993. – С.246.

63 Падура Т. Іван Мазепа // Сіверянський літопис. – 2006. – № 3. – С.83.

64 Rulikowski E. Mazepince // Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. – Warszawa: «Wieku» Nowy-Swiat, 1885. – S.184.

65 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. – К.: Наукова думка, 1993. – С.247.

66 Люстрация староств Киевского воеводства 1616 г. // Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К.: Типография Г.Корча-Новицкого, 1886. – Часть VІІ. – Т.І. – С.293; 1622. Из люстрации Киевского воеводства: описание староств Каневского, Переяславского, Корсунского, Черкасского, Богуславского, Белоцерковского // Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – Москва: Издательство Академии наук СССР, 1953. – Т.І. – С.40.

67 1507, 11 июля. Вырок албо потверженьє княгини Семеновой Ровенской княгини Марьи на именья Квасилов, Корни но, Колодное, Бережаны, Басое, Став, Славное а Ростов в земли Волынской // Русская историческая библиотека. – Петербург, 1903. – Т.ХХ. (Литовская метрика. Т.І, кн.2). – С.552.

68 Попис войска Великого княжества Литовского лета 1567. – С.532.

69 Radyszewski R. Hetman Mazepa w polskojezycznych panegirykach Jana Ornowskiego i Filipa Orlyka // Mazepa and his time History,culture,society. –Alessandria: Edizioni dell’Orso, 2004. – S.491.

70 Токаржевський-Карашевич Я. Походження і герб гетьмана Мазепи // Мазепа. Збірник. – Варшава, 1938. –Т.І. – С.54.

71 Jan Mazepa // Pysma Tymka Padurry. – Lwiw,1874. – S.325.

72 Токаржевський-Карашевич Я. Походження і герб гетьмана Мазепи. – С.62-63.

73 Чернецький Є. Білоцерківський замок. – С.92.

74 Герасименко В. Родовід князів Курцевичів // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. Випуск І. – Біла Церква, 2000. – С.66.

75 Там само. – С.65.

76 Там само. – С.63.

77 Там само. – С.67.

78 Князький И.О. Русь и степь // Российский научный фонд. Московское отделение. Научные доклады. – №31. – С. 59 – 60.

79 Орлов А.М. Нижегородские татары: этнические корни и исторические судьбы.– Нижний Новгород, 2001. – 240 стр.; Орлов А.М.Нижегородские татары: этнические корни и исторические судьбы // http://mishare.narod.ru/books/Ethnic_roots/4.htm

80 Амир Темур (Тамерлан) . Автобиография // http://www.e-samarkand.narod.ru/Timur.htm

81 Грушевський М. Історія України-Руси: В одинадцяти томах, дванадцяти книгах. – К.: Наукова думка, 1996. – Т.9. Кн.1. – С.743.

82 Там само. – С.744.

83 Отписка киевских воевод с вестями о приходе поляков в малороссийские города и об устройстве киевских укреплений 31 марта // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и поданные археографическою комиссиею. –– СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1878. – Т.10. – С.405.

84 Там само.

85 Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2003. – С.27.

86 Кривошея В. Білоцерківський полк. – К.:Стилос, 2002. – С.97.

87 Реєстр Війська Запорозького 1649 року. – К.: Наукова думка, 1995. – С.177.

88 Чухліб Т. Конотопська битва 1659 року в контексті міжнародної ситуації у східній Європі // Конотопська битва 1659 року. Збірник наукових праць. – К., 1996. – С.90.

89 Стрельчевський С. К вопросу о сражениях Польши с козаками в 1657 – 1659 годах. – К., 1873. – С.13.

90 Там само. – С. 14.

91 Коренець Д. Зносини гетьмана Івана Виговського з Польщею в р. 1657-58 // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (далі – ЗНТШ). – 1900. – Т.38. – Кн.VI. – С.20.

92 Інститут рукопису НБУ НАН України.   Ф.ІІ.   №22538. – Арк. 5.

93 Кривошея В. Іван Мазепа: біографічні дрібниці // Просвіта. – 1997. – 27 вересня.   С. 2.

94 Бандтке Г. История государства польского. – СПб., 1830. – Т.2. – С.329.

95 Величко С. Літопис. – К., 1991. – Т.2. – С.170.

96 Біднов В. Марія–Магдалина, мати гетьмана І. Мазепи // Мазепа. Збірник. – Варшава, 1938. – Т. 1. – С.43.

97 Крайня О. Документи XVII ст. з історії Києво–Печерського Вознесенського дівочого монастиря // Лаврський альманах. Києво–Печерська лавра в контексті української історії та культури. Збірник наукових праць. – К.: Пульсари, 2001. – Вип.. 5. – С.155.

98 Універсал І. Мазепи про підтвердження прав Глухівського дівочого монастиря на село Береза // ЦДІАУК. – Ф.149. – Оп.1. – Спр.8. – Арк..1; Універсали Івана Мазепи. 1687–1709 / Упорядник І. Бутич (далі – Універсали Івана Мазепи). – Київ–Львів: НТШ, 2002. – С.124.

99 Універсал І. Мазепи від 9 липня 1690 р. Глухівському жіночому монастиреві на село Берези з усіма до нього належними володіннями // Універсали Івана Мазепи. – С.201; Мицик Ю. Невідомі документи Івана Мазепи // Пам’ятки України. – 1991. – №.6. – С.56-57;

100 Архив ЮЗР. – К., 1872. – Ч.1. – Т.5. – С.347-348.

101 Там само. – C.348.

102 Біднов В. Марія-Магдалина, мати гетьмана І. Мазепи. – С.48.

103 Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1874. – Кн.7. – С.272-273.

104 Маниковский Ф. Историко–статистическое описание Киево–Флоровского Вознесенського женского монастиря. – К., 1894. – С.10; Крайня О.О. Киево–Печерський Вознесенский дівочий монастир // Могилянські читання. Збірник наукових праць. – К.: Пульсари, 2001. – С.179.

105 Купчая запись Марии Мазепиной Насикевичу на двор, 1701 г. // Константинович Н. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Полк Стародубский. – Чернигов, 1875. – Вып.III. – С.413.

106 Кара–Васильєва Т. Літургійне шитво України XVII–XVIII ст. – Львів: Свічадо, 1996. – C.170.

107 Там само. – С.175-176.

108 Бантыш–Каменский Д.Н. История Малой России. – К.: Час, 1993. – С.569.

109 Кара–Васильєва Т. Літургійне шитво України XVII–XVIII ст. – С.31.

110 Там само. – С.43.
Павленко С. Родовід гетьмана І.Мазепи //

Сіверянський літопис. – 2007. – №5. – С. 57-70.

Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ

історик, завідувач відділом

інформаційно-краєзнавчої роботи

Білоцерківської міської централізованої

бібліотечної системи,

старший науковий співробітник

Білоцерківського краєзнавчого музею

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Похожие:

Чернігів iconАктуальні проблеми реформування сучасної початкової школи. Чернігів, 2006
Матеріали науково-методичного семинару «Сучасні підходи до навчання англійської мови». Чернігів: Вид центр чдпу

Чернігів iconОлександр олександрович русов (1847 – 1915) (Біобібліографічний покажчик)...
Олександр Олександрович Русов: (Біобібліогр покажч.) /Скл. І вступ стаття О. Я. Рахна; Наук ред. О. Б. Коваленко; Відп за вип. П....

Чернігів iconУкраїна
Шевченка, 34, м. Чернігів, 14013, тел. (046-22) 3-33-37, факс (046-2) 67-57-54,, код єдрпоу 02147351

Чернігів iconАнкета иностранного гражданина
Шевченка, 34, м. Чернігів, 14013, тел. (046-22) 3-33-37, факс (046-2) 67-57-54,, код єдрпоу 02147351

Чернігів iconГоловний редактор газети «Гарт»(Чернігів), лауреат Шевченківської премії; Володимир Загорій
Світлана Короненко заступник директора каналу «Культура» Національної радіокомпанії Україна

Чернігів iconАльтеп-центр м. Чернігів, пр-т Миру, 194 тел./факс (04622) 5-31-44...
Комплектация дополнительными устройствами может повлиять на габаритные размеры котельной

Чернігів iconКонспект лекцій
Руденко П. О. Техніка І технологія промислового виробництва. Конспект лекцій для студентів спеціальності “Менеджмент організіцій”....

Чернігів iconВолодимир личковах
Володимир Личковах: (До 30-річчя науково-педагогічної діяльності в Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т. Г....

Чернігів iconНауково-бібліографічний відділ потаємні глибини психології особистості...
В той же час звичайна людина в зміненому стані свідомості здатна перетворюватись у справждню загадку. Так, під гіпнозом вона може...

Чернігів iconМетодические указания к практическим занятиям и курсовому проектированию...
Програмування" та "Структури І алгоритми обробки даних" для студентів напрямку 0915 "Комп'ютерна інженерія”. / Укл. В.І. Павловський,...


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don