Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)»




Скачать 377.79 Kb.
НазваниеНавчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)»
страница1/3
Дата публикации06.04.2014
Размер377.79 Kb.
ТипНавчально-методичний посібник
uchebilka.ru > Психология > Навчально-методичний посібник
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ПСИХОЛОГО-ПРИРОДНИЧИЙ ФАКУЛЬТЕТ


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

«ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ НАУКИ:

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ СИСТЕМ (ЛЮДВІГ БЕРТАЛАНФІ)»

РІВНЕ − 2013
УДК

Історія вітчизняної та зарубіжної науки: Загальна теорія систем (Людвіг Берталанфі): Навчально-методичний посібник / Укладачі А.М. Воробйов, В.Л. Романюк, В.Р. Павелків. – Рівне, 2013. – 24 с.

Навчально-методичний посібник.
Рівненський державний гуманітарний університет,

психолого-природничий факультет:
- кафедра загальної психології та психодіагностики,
- лабораторія психофізіології та клінічної психології.



Рівненське відділення Українського фізіологічного товариства ім. П.Г. Костюка.

Укладачі:
Воробйов Анатолій Миколайович, професор, кандидат педагогічних наук,

Романюк Володимир Леонтійович, доцент, кандидат біологічних наук,

Павелків Віталій Романович, доцент, кандидат психологічних наук.

Затверджено на засіданні кафедри загальної психології та психодіагностики,

протокол № ___ від «___» _____________ 2013 р.


Навчально-методичний посібник «Історія вітчизняної та зарубіжної науки: Загальна теорія систем (Людвіг Берталанфі)» розрахований для студентів природничих і гуманітарних спеціальностей, фахівців біології, психології, педагогіки, аспірантів і докторантів, викладачів і науковців.

Навчально-методичний посібник доцільно використовувати для підготовки лекційних і практичних занять з дисциплін «Загальна психологія», «Зоопсихологія», «Психофізіологія», «Клінічна психологія», «Фізіологія ЦНС», «Фізіологія ВНД» та самостійного вивчення. Матеріали навчально-методичного посібника будуть важливими у професійній діяльності, при написанні відповідних контрольних, курсових, бакалаврських і магістерських робіт, а також при підготовці наукових публікацій.

РІВНЕ − 2013

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………… 3


Про поняття «система» ……………………………………………………... 4

Людвіг Берталанфі. Історія і статус загальної теорії систем …………….. 6

Література ………………………………………………………………….. 24


Для заміток ………………………………………………………………… 24


ВСТУП

Одним із вагомих завдань навчально-виховного процесу, що забезпечує класичний університет, є формування у студентів різних спеціальностей сучасного наукового системного мислення.

Основні ідеї поняття «системи» формувалися впродовж багатьох століть – від філософів Древньої Греції до філософів і природознавців XVII-XIX ст. та були узагальнені у 30-х роках XX ст. у працях австрійського біолога Людвіга фон Берталанфі (19.09.1901-12.06.1972).

Поняття «системи» стало базовим у фізіології, психології, психофізіології, кібернетиці, соціології, педагогіці, екології та інших наукових дисциплін. У руслі системного мислення були сформовані концепції фізіологічних та функціональних систем, вчення про сигнальні системи людини і тварин (Іван Павлов), теорія функціональної системи як модель поведінки і психічної діяльності (Петро Анохін).

Даний навчально-методичний посібник розпочинає цикл знайомства з витоками сучасної наукової думки – класичними працями зарубіжних науковців, кількість яких на сьогодні певною мірою була обмежена у перекладі російською і українською мовами.

У свою чергу, знайомство з класичними працями вітчизняних і зарубіжних науковців може стати вагомою мотивацією щодо доповнення та розвитку теорії і практики наукових дисциплін в сучасних умовах.

^ ПРО ПОНЯТТЯ «СИСТЕМА»
Система (від грец. – поєднання, утвір) – сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв’язок чи взаємодія. Системою є окремі предмети або явища реальної дійсності, мислення і пізнання, які складаються з реально виділених частин, об’єднаних в єдине ціле. Тому найважливішими рисами системи є розчленованість і цілісність. Сукупність якісно визначених елементів становить зміст системи, сукупність закономірних зв’язків між елементами – внутрішню форму, або структуру системи. Природа складових елементів і характер структури системи найрізноманітніші. Систему можуть утворювати окремі тіла, явища, процеси, що вступають між собою у взаємодію, обмінюються енергією, виконують спільну функцію тощо, в також окремі думки, наукові положення, абстрактні об’єкти, між якими встановлені певні співвідношення, відношення вивідності, підпорядкування, послідовності тощо. За характером елементів і структури виділяють різні види систем. Найпоширенішим є поділ систем на матеріальні, що існують в об’єктивній реальності, та ідеальні, що відображають об’єктивний світ і є виразом людської свідомості. Матеріальні системи включають в себе системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, хімічні та ін.) і живі системи (клітини, найпростіші і високорозвинені організми, популяції, біологічні види, екологічні системи). Особливим класом матеріальних систем є система соціальна. Ідеальними системами є поняття, гіпотези, теорії, лінгвістичні та логічні побудови тощо. За кількістю елементів розрізняють прості і складні системи, за характером зв’язків – динамічні і стохастичні тощо. Окремі предмети і явища можуть являти собою цілі ієрархії систем. Так, тваринний організм в одному відношенні є системою клітин, у другому – системою тканин, у третьому – системою органів. Водночас предмет, що сам є системою, може бути елементом системи вищого рівня. Так, тваринний організм є елементом популяції. В сучасній науці дослідження систем різних видів і класів проводиться в межах системного аналізу, різних спеціальних теорій систем, у кібернетиці, системотехніці тощо. Існує тенденція до створення загального вчення про системи, тобто загальної теорії систем… На сучасному етапі розвитку пізнання поняття «система» набуло важливого пізнавального значення. Це поняття, наприклад, становить основу вивчення проблем управління і керування, проблем автоматизації виробництва тощо…

Література: Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: ГР УРЕ, 1986. – 800 с.
^ Фізіологічні системи.

Фізіологічна система – це певна сукупність органів і тканин з власними механізмами нейрогуморальної регуляції, які забезпечують здійснення певної функції організму.

Розрізняють такі фізіологічні функції: кровообіг, дихання, травлення, виділення, обмін речовин та енергії, терморегуляцію, гомеостаз, інтегративну функцію нервової системи тощо. Залежно від виконуваних функцій фізіологічні системи поділяють на сомато-сенсорні (нервова, опорно-рухова, сенсорна) і вісцеральні (внутрішні органи).

Фізіологічні системи функціонують, як правило, у взаємодії одна з одною. Ця взаємодія може бути як спадковою, так і набутою в процесі онтогенезу.

Література: Чайченко Г.М., Цибенко В.О., Сокур В.Д. Фізіологія людини і тварин / За ред. В.О. Цибенка. – К.: Вища шк., 2003. – 463 с, іл.
^ Функціональні системи.

Виконання різноманітних функцій організму забезпечується різними функціональними системами, які утворюються за допомогою інтегративних нейрогуморальних механізмів регуляції, що здійснюють взаємозв’язок органів, тканин і фізіологічних систем. Функціональні системи можуть бути як спадковими, так і набутими протягом індивідуального життя.

Наприклад, успадковані функціональні системи зумовлюють прояв складних форм природженої поведінки тварин і людини. Пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища зумовлюється формуванням набутих функціональних систем. Фактично кожний поведінковий акт здійснюється завдяки активізації певної спеціальної функціональної системи (Петро Анохін).

Література: Чайченко Г.М., Цибенко В.О., Сокур В.Д. Фізіологія людини і тварин / За ред. В.О. Цибенка. – К.: Вища шк., 2003. – 463 с, іл.
^ Теорія функціональної системи.

Теорія функціональної системи Петра Анохіна розставляє акценти на розв’язанні питання про взаємодію фізіологічних і психологічних процесів та явищ. Згідно Петра Анохіна, функціональна система включає: 1) аферентний синтез (компоненти – домінуюча мотивація, обстановочна і пускова аферентація, пам’ять), 2) прийняття рішення, 3) формування акцептора результату дії.

Література: Кучеров І.С., Шабатура М.Н., Давиденко І.М. Фізіологія людини / За ред. І.С. Кучерова. – К.: Вища школа, 1981. – 408 с.
^ Перша сигнальна система.

Перша сигнальна система – система умовнорефлекторних звязків, що формуються у корі великого мозку тварин і людини при діянні на рецептори подраз­ників, які надходять з зовнішнього або внутрішнього середовища. Перша сигнальна система – осно­ва безпосереднього відображення об’єк­тивної реальності у формі відчуттів і сприймання. Пов’язана з роботою органів чуттів. Перша сигнальна система забезпечує пристосування організму до змін середовища. Поняття «перша сигнальна система» запровадив І.П. Павлов (1932). За І.П. Павловим, для тва­рин дійсність сигналізується головним чином подразненнями (і слідами їх у великих півку­лях), що сприймаються безпосередньо клітинами зорових, слухових та інших рецепто­рів організму і можуть приводити до утворення умовнорефлекторних зв’язків. У людини ці сприйняття, крім того, система­тизуються, узагальнюються, абстрагуються за допомогою другої сигнальної системи, з якою перша сигнальна система функціонує в постійній взаємодії, утворюючи єдиний механізм ви­щої нервової діяльності. Експерименталь­не дослідження першої сигнальної системи проводиться за допомогою методу умовних рефлексів.

Література: Біологічний словник / Редколегія. – 2-е вид. – К.: Головна редакція УРЕ, 1986. – 680 с., іл.
^ Друга сигнальна система.

Друга сигнальна система – особ­лива форма вищої нервової діяльності, властива тільки людині й повязана з мов­ленням та абстрактним мисленням. По­няття запровадив І.П. Павлов (1932). На відміну від першої сигнальної системи в основі другої сигнальної системи лежать умовні рефлекси, вироблені на слова й позначувані ними по­няття. Друга сигнальна система з’явилась і розвивалась у процесі еволюції головного мозку пара­лельно з розвитком у людини мови, яка да­ла змогу замінити сигнали звичайних по­дразнень відповідними їм символами – сло­вами, що являють собою сигнали сигна­лів. За І.П. Павловим, властивість утво­рювати умовні рефлекси на слова стала надзвичайно важливим додатком механіз­мів нервової діяльності людини. Виникнен­ня у первісної людини другої сигнальної системи та здатності до членоподільної мови мало величезний вплив на прогресивний розвиток людського суспільства. Це сприяло спілкуванню між людьми, використанню колективного дос­віду для спільної боротьби за існування й стало основою для розвитку абстрактного мислення у людини. Друга сигнальна система функціонує в постійній взаємодії з першою сигнальною системою, утворюючи єдиний механізм, який здійснює вищу нервову діяльність організму.

Література: Біологічний словник / Редколегія. – 2-е вид. – К.: Головна редакція УРЕ, 1986. – 680 с., іл.


^ ЛЮДВІГ БЕРТАЛАНФІ

ІСТОРІЯ І СТАТУС ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ СИСТЕМ

(російською мовою)
ИСТОРИЯ И СТАТУС ОБЩЕЙ ТЕОРИИ СИСТЕМ

Л. фон БЕРТАЛАНФИ

(Системные исследования: Ежегодник – 1973. – М.: Наука, 1973. – 266 с.)
^ Исторический очерк

Если мы хотим верно представить и оценить современный системный подход, саму идею системности имеет смысл рассматривать не как порождение преходящей моды, а как явление, развитие которого вплетено в историю человеческой мысли [1]. Не лишено смысла утверждение, что системные представления с древнейших времен наличествуют в европейской философии. Уже при попытке выявить основную линию зарождения философско-научного мышления у досократиков ионийской школы одним из возможных путей рассуждения будет следующий.

В древних культурах и в примитивных культурах современности человек воспринимал себя «брошенным» во враждебный мир, где хаотически и безгранично правили демонические силы. Наилучшим способом умилостивить эти силы или воздействовать на них считалась магия. Философия и ее детище – наука – зародились, когда древние греки научились искать и обнаруживать в эмпирически воспринимаемом мире порядок, или космос, постижимый и тем самым поддающийся контролю со стороны мышления и рационального действия.

Одним из теоретических выражений этого космического порядка явилось мировоззрение Аристотеля, с присущими ему холистическими и телеологическими представлениями. Аристотелевское положение «целое – больше суммы его частей» до сих пор остается выражением основной системной проблемы. Телеология Аристотеля была преодолена и элиминирована, но последующее развитие западноевропейской науки скорее отбрасывало и обходило, нежели решало содержащиеся в ней проблемы (такие, например, как порядок и целенаправленность в живых системах), и поэтому основная системная проблема не устарела до наших дней.

При более подробном рассмотрении перед нами предстала бы длинная вереница мыслителей, каждый из которых внес свой вклад в развитие теоретических представлений, известных в наши дни под названием общей теории систем. Рассуждая о иерархическом строении, мы пользуемся термином, введенным христианским мистиком Дионисием Ареопагитом, хотя его спекуляции касались ангельских хоров в церковной организации. Николай Кузанский, один из самых глубоких мыслителей XV в., попытался объединить средневековую мистику с зачатками современной науки. Он ввел представление о coincidentia oppositorum, оппозиции или даже противоборстве частей внутри целого, предстающего, в свою очередь, как единство более высокого порядка [4]. Иерархия монад у Лейбница выглядит точно так же, как современная иерархия систем, его mathesis universalis является предсказанием будущей экстенсивной математики, которая не будет ограничиваться количественными и числовыми выражениями, но окажется в состоянии формализовать виды концептуального мышления.

У Гегеля и Маркса особое значение придается диалектической структуре мышления и порождающего его мира; чрезвычайно глубоким является у них утверждение, что адекватно отразить действительность может не отдельное суждение, но только единство двух сторон противоречия, достигаемое в диалектическом процессе: тезис – антитезис – синтез. Густав Фехнер, известный как автор психофизического закона, разработал в духе натурфилософов XIX в. проблему надындивидуальной организации, т. е. организации высшего, относительно доступных наблюдению объектов, порядка. Примеры подобной организации он видел в живых сообществах и земной гармонии, – так романтично называл он то, что на языке современной науки можно определить как экосистемы. Показательно, что об этом писались докторские диссертации еще в 1929 г.

Подобный обзор, при всей краткости и поверхностности, показывает, что проблемы, с которыми ученые наших дней сталкиваются в связи с понятием «система», появились на свет «не вдруг», не есть исключительный результат современного развития математики, естествознания и техники, а являются лишь современным выражением проблем, столетиями стоявших перед учеными и обсуждавшихся каждый раз на соответствующем языке.

Один из способов охарактеризовать научную революцию XVI–XVII вв. – это заявить, что она привела к замене описательно-метафизической концепции мира, содержащейся в доктрине Аристотеля, математически-позитивистской концепцией Галилея. Иными словами, она заменила взгляд на мир как на телеологический космос описанием событий по законам причинности, выражаемым в математической форме.

Можно добавить: заменила, но не элиминировала. Аристотелевская трактовка целого, которое больше суммы своих частей, сохраняется до сих пор. Следует определенно сказать, что порядок или организация у целого, или системы, выше, чем у изолированных частей. В подобном суждении нет ничего метафизического, никакого антропоморфистского предрассудка или философской спекуляции – речь идет о факте, эмпирически фиксируемом при наблюдении самых различных объектов, будь то живой организм, социальная группа или даже атом.

Наука, однако, не была готова работать с такими проблемами. Вторая максима «Рассуждения о методе» Декарта гласит: расчленять проблему на возможно большее количество составных частей и рассматривать каждую из них в отдельности. Аналогичный подход, сформулированный Галилеем под названием «резолютивного» метода, служил концептуальной «парадигмой» опытной науки от ее основания до современной лабораторной практики: расчленять и сводить сложные феномены к элементарным частям и процессам [24].

Этот метод работал достаточно хорошо до тех пор, пока наблюдаемые процессы позволяли расчленение на отдельные причинно связанные цепи событий, т. е. сведение этих процессов до уровня отношении между двумя или несколькими переменными. На этом фундаменте строились выдающиеся успехи физики и опирающейся на нее техники. Но он ничего не давал, когда речь шла о задачах со многими переменными. Они встречаются уже в механической задаче трех тел, а тем более, когда речь заходит об изучении живого организма или даже атома, по сложности превышающего простейшую систему атома водорода «протон-электрон».

В разработке проблем порядка или организации можно выделить две принципиальные идеи. Одна из них – сравнение организма с машиной, другая – интерпретация порядка как результата случайных процессов. Первая идея схематизирована Декартом в bete machine (животное-машина) и расширена Ламетри до homme machine (человек-машина). Вторая идея нашла свое выражение в концепции естественного отбора Дарвина. Обе идеи оказались в высшей степени плодотворными. Интерпретация живого организма как машины в ее многочисленных вариантах, начиная от механических машин или часов в первых объяснениях физиков XVI в. и до тепловой, химико-динамической, клеточной и кибернетической машин позволяла переводить объяснения с макроскопического уровня физиологии организмов на уровень субмикроскопических структур и энзиматических процессов в клетке [9]. Точно так же интерпретация порядка (организации) организма как результата случайных событий сделала возможным концептуальное объединение огромного фактического материала, охватываемого «синтетической теорией эволюции», включающей молекулярную генетику и биологию.

Но это были частные успехи. Коренные вопросы оставались без ответа. Принцип Декарта «животное-машина» давал объяснение процессов, происходящих в живом организме. Но, согласно Декарту, творцом «машины» является бог.

Концепция эволюции «машин» как результата случайных событии содержит внутреннее противоречие. Ручные часы или нейлоновые чулки, как правило, не появляются в природе в результате случайных процессов, а митохондрические «машины» энзиматической организации в самых простых клетках или молекулах нуклеопротеидов несравнимы по сложности с часами или простыми полимерами синтетического волокна. Принцип «выживания наиболее приспособленных» (или, в современных терминах, дифференциальная репродукция) приводит, по-видимому, к кругу в доказательстве. Гомеостатические системы должны существовать до того, как они вступят в конкурентное соревнование, в процессе которого получат преобладание системы с более высоким коэффициентом отбора или дифференциальной репродукции. Но подобное утверждение само требует доказательства, ибо оно не выводится из известных физических законов. Второй закон термодинамики предписывает обратное: организованные системы, в которых происходят необратимые процессы, должны стремиться к наиболее вероятным состояниям и, следовательно, к деструкции имеющегося порядка и к распаду [12].

Неовиталистские взгляды, нашедшие выражение в работах Дриша, Бергсона и других на рубеже нашего столетия, опирались на более совершенную аргументацию. В ее основе лежали представления о пределе возможной регуляции в «машине», о случайной эволюции и целенаправленности действия; однако неовиталисты могли при этом апеллировать только к старинной аристотелевской «энтелехии» в ее новых терминологических ипостасях, т. е. к сверхъестественному «фактору» организации.

Таким образом, именно «борьба за концепцию организма в первые десятилетия двадцатого века» (так определил это движение Вуджер [38]) выявила все возрастающие сомнения в возможности объяснить сложные явления в понятиях составляющих их элементов. Появилась проблема «организации», которую можно обнаружить в любой живой системе, а по сути дела, попытка обсуждения вопроса, «могут ли концепции случайной мутации и естественного отбора ответить на все вопросы, связанные с явлениями эволюции» [22], т. е. на вопросы об организации живого. Сюда же относится и вопрос о целенаправленности, который можно отрицать и «снимать», но который так или иначе каждый раз, подобно мифической гидре, поднимает свою безобразную голову. Процесс отнюдь не ограничивался рамками биологии. В психологии гештальтисты одновременно с биологами поставили вопрос о том, что психологические целостности (т. е. воспринимаемые гештальты) не допускают разложения на элементы подобно точечным ощущениям и возбуждениям сетчатки. В тот же период был сделан вывод о неудовлетворительности физикалистских теорий в социологии [36].
  1   2   3

Добавить документ в свой блог или на сайт

Похожие:

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconНавчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки України
Л22 Економічна історія. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 68 с

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconНавчально-методичний посібник Тернопіль 2005 ббк 68. 4(4Укр)1 Л17...
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconНавчально-методичний посібник «зигмунд фрейд та теорія І практика...
Зигмунд Фрейд та теорія І практика психоаналізу: вибрані друковані праці (до 150-річчя з дня народження): Навчально-методичний посібник...

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconСоціологія навчально-методичний посібник
Соціологія: Навчально-методичний посібник (для студентів 3 курсу заочної форми навчання всіх спеціальностей академії). Авт.: Бєлова...

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconНавчально-методичний посібник для підготовки до олімпіади
Коваленко Л. В., Андронік Л. Й., Третьякова Л. Ю. Репетитор з російської мови та літератури. Навчально-методичний посібник для підготовки...

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconНавчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних...
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних занять з навчальної дисципліни „Криміналістика” / Уклад.: В. Ю....

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconНавчально-методичний посібник Рекомендовано Міністерством освіти І науки України
Л. Г. Вельчева, В. В. Молодиченко. – Мелітополь: Вид-во „ Мелітополь”, 2010. – 148 с

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconПерелік навчально-методичної літератури основна література
Амбулаторно-поліклінічна хірургія дитячого віку: Навчально-методичний посібник, за заг ред. Сушко В.І. – Дніпропетровськ: Наука І...

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconПлюралізм політичних концепцій ХІХ століття Навчально-методичний...
Денисенко В. М. доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії політичної науки

Навчально-методичний посібник «історія вітчизняної та зарубіжної науки: загальна теорія систем (людвіг берталанфі)» iconМузична терапія: теорія та історія навчальний посібник для студентів напряму “Музичне мистецтво”
Акцент кладеться на м у з и к о з н а в ч І о с н о в и застосування музики в тера

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<