Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку




НазваниеМетодичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку
страница8/21
Дата публикации20.06.2014
Размер2.61 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
uchebilka.ru > Психология > Методичні рекомендації
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

Література

  1. Винниченко В. Щоденник. Т. 1 (1911-1920). – Едмонтон – Нью-Йорк: Видавництво канадського інституту українських студій, 1980. – 498 с.

  2. Володимир Винниченко – художник: Альбом / Упорядкув. та комент. С.Гальченко і Т.Маслянчук. – К.: Мистецтво, 2007. – 224 с.

  3. Михида С. Слідами його експериментів: Змістові домінанти та поетика конфлікту в драматургії Володимира Винниченка. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2002. – 192 с.

  4. Панченко В.Є. Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості. Книга розвідок і мандрівок. – К.: Твімінтер, 2004. – 288 с.

  5. Панченко В.Є. Магічний кристал. – Кіровоград: Народне слово, 1995. – 234 с.

  6. Смоленчук М. Помилки у жандармському циркулярі. // Кіровоградська правда. –1988. – 4 червня.

  7. Солдатенко В. Три Голгофи: політична доля Володимира Винниченка. – К.: Світогляд, 2005. – 349 с.

  8. Шевченко С.І. Лицарі українського степу: Збірка статей (1983- 2008). – Кіровоград: РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2008. – 279 с.





Н.Д. Кравченко,

журналіст газети «Народне слово»


Наталя Дмитрівна Кравченко народилася 28 лютого 1982 року на Рівненщині в сім’ї вчителів. У 1986-му родина переїхала до Новгородки на Кіровоградщину – батьківщину батька. Тут по закінченні Уманського педагогічного університету та Миколаївського інституту розвитку людини «Україна» Наталя зробила свої перші кроки в педагогіці, а згодом – у журналістиці. Працювала вчителем в Новгородківській загальноосвітній школі №3, культорганізатором Новгородківського районного будинку дитячої та юнацької творчості, кореспондентом і заступником редактора районної газети «Новгородківські вісті». З 2008 по 2011 рік обіймала посаду редактора відділу новин та міського життя Кіровоградської обласної газети «Народне слово».

^ Два герої – війни і науки
Пам’ятаю свій подив після перегляду сюжету одного з центральних телеканалів, коли на запитання «Хто такий Тарас Шевченко?» підлітки відповіли – «Футболіст». Намагання двох старшокласників на зупинці громадського транспорту з’ясувати, на честь кого назвали вулицю Попова в Кіровограді, мене також не потішили. «Какой-то писатель, наверное…», – з діловим виглядом припустив один із них. Решта припущень, навіть без специфічної вуличної лексики, що вживали ці молоді люди, швидше підходять для підручників із психіатрії, ніж для газетних шпальт. «Ось так великі люди, герої розчиняються в невігластві», – подумалося мені тоді. Тому з радістю підтримала пропозицію Лариси Гайди, керівника музейної кімнати з історії освіти Кіровоградщини, що ось уже другий рік діє при обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, узагальнити зібрану спільними зусиллями інформацію і написати про батька й сина, Василя та Віктора Скопенків, чиї біографії тісно переплітаються з нашим краєм. Адже в області знайдеться не так уже й багато людей, хто достеменно знає, про кого йде мова. Решта ж, як ті хлопчиська, тільки здогадуються, у той час, як одного з них на знак пошани і вдячності мешканцями польського міста Сандомир увічнено в бронзі і назві вулиці, а іншого – в світовій науці.

Як зазначає в своїй книзі «Піщаний брід та його околиці» наш сучасник, відомий письменник, лауреат державної премії імені Т.Шевченка Григорій Гусейнов, у 1934 році поріг Верблюзької (Новгородківський район) середньої школи переступив випускник Криворізького інституту народної освіти Василь Скопенко. Автор вказує, що в цій десятирічці він працював до літа 1941 року – тут же директорував (у селі було сім початкових шкіл, але лише одна –десятирічна). «З останнім випуском у червні 1941-го Василь Скопенко пішов на фронт і вже більше в село не повернувся».

У 1944 році за подвиг, який він здійснив під час визволення польського міста Сандомир, йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1945 році під час Вісло-Одерської операції 33-річний Василь Скопенко був тяжко поранений і попросив похоронити його саме в Сандомирі, що полонило його серце своєю красою. Бойові товариші виконали його заповіт. Мешканці ж Сандомиру встановили пам’ятник відважному українцю і назвали на його честь одну з вулиць, бо вважають його рятівником свого міста. Ось що з цього приводу розповів «Укрінформу» заступник голови громадського товариства «Польща-Україна» Юзеф Бриль: «Як командир піхотного полку у серпні 1944 року Василь Федорович міг віддати наказ артилерії знищити бойові позиції гітлерівців вогнем і тим самим пришвидчити хід львівсько-сандомирської операції. Однак, оцінивши неймовірну архітектурну красу та історичну цінність міста, він віддав наказ здійснювати бойову операцію таким чином, щоб не зруйнувати жодної з історичних будівель міста».

На переконання польського діяча, мости дружби між народами, зокрема між Польщею та Україною, повинні будуватися на розумінні спільної історичної пам’яті. «У Польщі ніколи не забудуть подвиг українця Василя Скопенка і роль радянських і, зокрема, українських воїнів у визволенні Польщі від німецьких загарбників. Попри неоднозначне тлумачення цього складного періоду історії сучасниками, він повинен належно оцінюватися в польській історіографії. Це є даниною пам’яті 600 тисячам бійців, які у складі Червоної Армії віддали своє життя за визволення Польщі».

Одним із традиційних щорічних заходів, що покликаний зміцнювати польсько-українську дружбу, є молодіжний велопробіг «Шляхами Василя Скопенка», який проходить територіями України і Польщі. Минулого року пройшов 54-й, а нинішнього – відбудеться 55-ий ювілейний велопробіг. «Велопробіг не є символічною аматорською розвагою, а справжнім випробуванням для молодих спортсменів, які намагаються досягнути значних висот у спорті. У різні роки його учасники займали високі місця на чемпіонатах Європи, брали участь у найпрестижнішій велогонці світу «Тур де Франс», – наголошує поляк. У цій велогонці щороку беруть участь і кіровоградські велоспортсмени.

Завдяки колишньому директору Новгородківського музею історії району Надії Бондаренко я поспілкувалася з учнем Василя Федоровича – Павлом Мусієвичем Момотом. Надія Павлівна розповіла, що в музеї зберігається його атестат, підписаний Василем Скопенком, і що його господар сам є ветераном Великої Вітчизняної війни.

За словами Павла Момота, Василь Скопенко працював у Верблюзькій школі разом зі своєю дружиною Ганною Митрофанівною. Він викладав фізику і математику. Жила молода сім’я з двома дітьми в невеличкій квартирі для вчителів, яка розміщувалася в приміщенні школи. П.Момот навіть спромігся описати одного з синів, цілком ймовірно, що Віктора, який продовжив батьківський шлях у педагогіці і став ректором найвідомішого вищого навчального закладу країни – Київського національного університету імені Тараса Шевченка, і так, як батько – героєм – тільки в науці. Співбесідник указав на ще один цікавий збіг. Виявляється, що школу, директором якої був Василь Скопенко, в селі називали червоною, оскільки вона була побудована із червоної цегли. А історичний корпус університету, який очолював Віктор Скопенко, як відомо, також називають червоним. Щоправда червона школа в Верблюжці вже стала історією. Тепер середня школа розташовується в новому триповерховому приміщенні і носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Федоровича Скопенка. Судячи з того, що своєму учневі Василь Федорович запам’ятався у військовій формі і з орденом на грудях ще до того, як пішов на Велику Вітчизняну, він був учасником і радянсько-фінської війни. Підтвердженням цього служить і запис в архівних документах об’єднаного електронного банка даних «Меморіал», де вказано, що Василь Скопенко був призваний на військову службу Криворізьким райвійськкоматом в 1939 році. Отже, у Верблюжці він працював з перервою.

Віктор Скопенко народився 18 грудня 1935 року в селищі Новгородка Кіровоградської області. Всього декілька місяців він не дожив до свого 75-річчя. Не виключено, що на цьому позначилося й його скандально відоме звільнення з посади ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка президентом Ющенком у 2008 році. Та попри це, його ім’я назавжди залишиться у світовій науці, якій Віктор Скопенко присвятив все своє життя.

Сім класів навчався на Переяславщині, а закінчував середню школу у Києві. У 1953 році вступив на хімічний факультет Київського університету імені Т.Г.Шевченка. На четвертому курсі, у 1957 році, Віктор Скопенко одержує грамоту за кращу студентську наукову працю, присвячену дослідженням селеноціанатних комплексів металів. Згодом цю тему було досліджено ним значно глибше і результати роботи стали основою майбутніх кандидатської і докторської дисертацій. Студентом п’ятого курсу він почав працювати хіміком у Державній науково-дослідній реставраційній майстерні. Після закінчення університету, у 1958 році, один рік працював у Науково-дослідному санітарно-хімічному інституті.

У 1959 році Віктор Васильович вступає до аспірантури Київського університету імені Т.Г. Шевченка, де під керівництвом професора А.М. Голуба готує і у 1962 році успішно захищає кандидатську дисертацію на тему: «Селеноціанатні комплекси деяких металів». У 1962 році розпочинає викладацьку діяльність в Київському університеті імені Т.Г.Шевченка на посаді асистента кафедри неорганічної хімії. Упродовж чотирьох років він послідовно проходить шлях від асистента до старшого викладача й доцента. В 1966 році його призначають на посаду заступника декана хімічного факультету. Працюючи на адміністративній посаді продовжує плідно займатися наукою і вже у 1970 році (через вісім років після захисту кандидатської дисертації) захищає докторську дисертацію на тему: «Селеноціанати металів та їх властивості». У 1972 році Віктору Скопенку присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «Неорганічна хімія». На той час під його керівництвом вже було захищено чотири кандидатські дисертації, почала формуватися наукова школа.

У 1970 році колектив університету обрав Віктора Васильовича на посаду голови профспілки. У 1974 році на кафедрі неорганічної хімії під керівництвом професора В.В.Скопенка започатковано новий науковий напрям – координаційної хімії поверхні. Він став інноваційним щодо одержання нових каталізаторів і пояснення механізмів їх дій із концентрування та розділення катіонів металів, з аналітичного визначення мікрокількостей хімічних елементів і сполук.

З 1975 року Віктор Васильович обіймає посаду проректора з навчальної роботи Київського державного університету, а через три роки його призначено на посаду першого проректора. У 1977 році В.В.Скопенка обрано завідувачем кафедри неорганічної хімії, незмінним керівником якої він був понад двадцять років.

Перебуваючи на посадах проректора і завідувача кафедри Віктор Васильович продовжував дослідницьку діяльність. Під його керівництвом на кафедрі проводилися фундаментальні роботи у галузі твердофазного синтезу та синтезу із розплавлених солей різноманітних функціональних матеріалів на основі фосфатів, оксидів і сульфідів одно- та полівалентних металів. Сполуки вказаного класу у вигляді монокристалів, а також спеціального скла та кераміки інтенсивно використовуються у світовій практиці як лазерні, сегнетоелектричні, а також матеріали із суперіонною провідністю. З ініціативи В.В.Скопенка активізовано роботи в галузі біонеорганічної та металоорганічної хімії.

У 1978 році Віктора Васильовича обирають член-кореспондентом АН УРСР.

Майже десятилітній досвід роботи на посаді проректора, обізнаність з усіма університетськими проблемами, визнання в академічних колах цілого світу, сприяли тому, що у січні 1985 року В.В.Скопенка призначають на посаду ректора Київського університету імені Т.Г.Шевченка. За його керівництва університет став національним зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу.

В 1999 році Указом Президента України Леоніда Кучми Віктору Скопенку присвоєно звання Героя України. Він є почесним доктором Московського університету, Ростовського університету (Росія), Ягелонського університету (Польща), Братиславського університету (Словаччина), Університету імені Неофіта Рильського (Болгарія), Національного університету Узбекистану імені Мірзо Улугбека, Університету китайської культури (Тайвань), Чаотгунського національного університету (Тайвань), Цзінського університету (КНР), Чернівецького університету, академіком Міжнародної академії Платона. Почесний громадянин Києва і Сандомира (Польща). Заслужений діяч науки і техніки України, нагороджений багатьма державними та міжнародними відзнаками, лауреат державних премій України в галузі науки і техніки, премії імені Л.В.Писаржевського НАНУ, автор та співавтор понад 400 наукових робіт, зокрема 15 монографій і підручників, 30 винаходів, 60 авторських свідоцтв. Під його керівництвом захищено 38 кандидатських та 12 докторських дисертацій.






Ю.В. Мажаєв,

заступник директора з навчально-виховної роботи Будинку дитячої

та юнацької творчості Олександрійської міської ради


^ Олександр Охапкін – видатний

український художник-іконописець
Краса – це могутнє джерело духовності людини, а талант – це дар Божий. Таким талантом обдарований наш земляк Олександр Охапкін. Повсякденне життя народу, його історія, побут, традиції, є життєвим джерелом, з якого художник черпає сюжети для своєї творчості. Його твори чудові, хвилюючі, приваблюють щирістю, безпосередністю авторського світосприймання, закладеною в них добротою, радістю, любов’ю до рідного краю, традицій українського народу.

У кожну ікону-картину вкладена частина душі автора. Він намагається донести до людини відчуття благодаті духу та глибини внутрішнього спокою. В картинах багато чистоти, золота, світла небесного і земного, Божественного і сонячного.

Народився Олександр Ігоревич Охапкін 28 січня 1962 року в Житомирі. Згодом оселився на Кіровоградщині в місті Олександрії, де й працює по теперішній час. З п’ятирічного віку мріяв стати художником. Вчитися малювати почав з 14 років у художній школі, де першим вчителем і наставником був Степан Федорович Ніколенко, нинішній директор цієї школи. Він допоміг підготуватися до вступу до Дніпропетровського художнього училища.

Того часу для Олександра було актуальним таке питання: «А чому декоративне мистецтво і мистецтво станкове не можуть поєднуватися?» Очевидно, вже значно пізніше, розглядаючи творчість Альфонса Мухи та Гюстава Клімта, мистець побачив, що обидва нібито протилежні начала в їхньому мистецтві нерозривно поєднані. Олександр Охапкін також поєднав їх у своїй творчості. Це стало однією із особливостей його іконопису.

Після закінчення училища, Олександр розмірковував про природу ікони. Вона не повинна бути аскетичною, а, навпаки, має нести радість життя! Оскільки «ікона – молитовний вислів та заклик до молитви», «молитва в кольорах», то духовність – це найголовніша її риса.

У 1984 р. вступив до Київського державного художнього інституту. Закінчення Олександром навчання в інституті (серпень 1990 р.) збіглося у часі з періодом проголошенням суверенітету України, а професійне становлення художника – із зрілістю національною.

Одружився, народилась донька. Дружина Олександра стала його жіночим ідеалом, що мимоволі входить до його творінь. Шукаючи своє місце і шлях у мистецтві, художник пробував працювати в різних стилях – починав з реалістичного, потім перейшов до сюрреалістичного і авангардистського.

Оскільки поєднання у творі станкового начала з началом декоративним для Олександра було вирішеним, то питання надання національного характеру вирішувалося легко. Адже декоративно-ужиткове мистецтво – від прикрашання конструкцій та стін хати до вбрання, рушників, килимів, ліжників, посуду тощо – невід′ємна складова культури українського народу. Роздумуючи про природу національного в іконі, митець не оминув зображення пейзажу. Це привело до поєднання іконного малярства із станковим живописом, сакральної тематики зі світською. Таким чином ікона Олександра Охапкіна стає іконою-картиною. Тобто, не порушуючи основних канонічних вимог іконного малярства, митець використовує синтез, що є заповітною мрією кожного індивідуума в мистецтві.

Перші свої твори маляр виставляв, крім рідного міста, на Андріївському узвозі та у невеликих салонах. Його творчість зацікавила інших митців. Розпочалася співпраця із музеєм архітектури та побуту України, зокрема з провідним етнографом Романою Кобальчинською, яка й спрямувала увагу маляра-творця на шлях вивчення українського фольклору. Співпраця з етнографом, екскурсії по музеях, спілкування з науковцями стали основою для подальших творінь та виставок, які відбувалися за підтримки Українського фонду культури у найкращих залах Києва та областей України.

Оскільки зі Святого Письма ми знаємо, що місцем перебування Бога й усіх, хто Його любить, є небо, створене Господом і «переповнене славою, сяйвом, світлом, чарівним блиском, неймовірною красою», то ікона, на якій зображені святі, теж має бути красивою. Ікони Олександра Охапкіна красиві також і внаслідок дотримання цієї суті іконотворчості. Через те, що іконописцеві доводиться образно тлумачити не лише духовне, а й тілесне, не лише реальне, а й уявне, то й концепція ікони-картини вимагає від художника творення складних композицій, де реальне межує з ірреальним, святий образ стає і «реальністю», й іконою, й ідеєю, а простір, у якому він «перебуває», стає багатовимірним і, як найскладніші Божі утвори, також непоясненним і втаємниченим. Уся ікона стає тим, про що мріяв митець, коли прагнув поєднати людину з минулим і космосом, вивести її за часові узвичаєні рамки.

З’ясувавши для себе основні риси так званого «сучасного» в ікономалюванні – висока духовність святого образу та образу як ікони в цілому, надання їй національного характеру і вирішення формальної проблеми створення картини, митець у своїй художній мові продовжував пошуки рис сучасності, тих рис, котрі явили б виразний ансамбль поняття «сучасного».

Найчастіше майстер зображує Богоматір з Немовлям, Ісуса Христа, Святого Миколая, Святого Пантелеймона, сцени Благовіщення.

Але кожна картина-ікона – це гра світла, рельєфно накладені шари фарби, контрастні кольори. Начебто нелогічні, нереальні дуги і рух форм виражають почуття незнаного, вищих, невідомих, незвіданих сфер. Розпросторення світла у космосі, сяяння Божественної сили, слави і благодаті – також є одним із елементів мистецтва художника.

Отже, мова митця – сучасна, напружена, енергетична, багата кольорами, образами, формами, малярськими прийомами. Мова – наближена до синтетичної, і в той же час – вона благодатна, оскільки сповнена духовності, несе ідеї добра, краси й милосердя.

Олександр Охапкін пише за Божим повелінням і називає це – «під настрій», «крізь призму своїх почуттів». Використовує блакитні, жовті, рожевуваті, білі, червоні, зелені барви. Свою ікону Богоматері-Провідниці він «віднайшов» на кущі… калини, в українському селі, в українському мистецтві. За словами Якова Креховецького, автора дослідження «Богослов’я та духовність ікони»: «Іконографія – це охрещення культури цивілізації кожного конкретного народу. Оскільки вона черпає не тільки з учення Церкви, а твориться з особливостей культури народу та з досвіду іконописців, то так освячуються християнізовані культури й духовні вартості».

Роботи Олександра Охапкіна займають почесні місця у фондах Національної спілки художників України, Державного музею народної архітектури та побуту України, приватних колекціях Німеччини, Франції, Польщі, Канади, Англії, Австралії, США. Його ікони стали окрасою багатьох церков та соборів України та світу, серед яких церква Святого Володимира в Парижі та собор Святого Юра (Львів), київської церкви Святого Миколая на Аскольдовій Могилі, в церквах Олександрії та Кіровограда.

Православна церква не обійшла увагою творчість Олександра Охапкіна, його новаторські ікони. Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України нагородив за заслуги у відродженні духовності України та утвердження Помісної Української православної церкви художника-іконописця орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

Похожие:

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації щодо вивчення російської мови І літератури...
Методичні рекомендації щодо вивчення російської мови І літератури у 2011 – 2012 навчальному році

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації підготували
Методичне забезпечення навчально-виховного процесу в навчальних закладах області в 2011-2012 навчальному році (рекомендації методичним,...

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації щодо проведення І етапу всеукраїнської олімпиади...
Відповідно до п. 4 Наказу Міністерства освіти І науки України від 21. 03. 2010 №891 “Про проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад...

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconБілети дпа 2012. 9 клас. Інтегрований курс «Література» (російська та світова) в усній формі
У 2012 році Державна підсумкова атестація в основній школі проводиться у відповідності до Листа монмолодьспорту №1/9-61 від 27 січня...

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації щодо викладання російської мови І літератури в 2013 2014 навчальному році
Методичні рекомендації щодо викладання російської мови І літератури в 2013 – 2014 навчальному році

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації й план проведення семінарських занять по курсу...
Методичні рекомендації й план проведення семінарських занять по курсу «Методологія наукових досліджень» для студентів за напрямом...

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації щодо викладання російської мови І літератури в 2013 2014 навчальному році
Эта цель реализуется через ведущий методологический принцип – коммуникативность обучения

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації й план проведення семінарських занять по курсу...
Методичні рекомендації й план проведення семінарських занять по курсу «Світоглядно-методологічні концепції сучасного природознавства»...

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconУроки можно формировать по-своему усмотрению
Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 26. 11. 2012 р. №1022/0/212-12 «Про відзначення у 2012 році Міжнародного дня...

Методичні рекомендації до проведення в 2011-2012 навчальному році Дня Знань І Першого уроку iconМетодичні рекомендації щодо вивчення інформатики в 10 класах надруковано...
Навчальний предмет «Інформатика» у 2011/12 навчальному році згідно Типових навчальних планів вивчатиметься учнями 9-11 класів


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don