Ббк 74. 202. 4я7 0-72




НазваниеБбк 74. 202. 4я7 0-72
страница2/27
Дата публикации20.06.2014
Размер3.8 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Психология > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

І. Історія виникнення

Двадцять років тому технологічний підхід майже не вико­ристовувався у вітчизняній практиці. Перші спроби зробили Т. А. Ільїна та М. В. Кларин під час аналізу іноземного досві­ду. Однак представників традиційної педагогіки лякає сьогодні виробничий термін "технологія". її розуміють як процес з гарантованим результатом, що, на перший погляд, важко переносити в педагогічні явища.

Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я. А. Ко-менський 400 років тому. Він виділив таке: вміння правильно визначати мету, обирати засоби досягнення її та формувати правила користування цими засобами. Елементи техно­логічного підходу можна знайти і в працях більшості видат­них іноземних та вітчизняних педагогів, таких як А. Дистервег, Й. Г. Песталоцці, Л. М. Толстой, А. С. Макаренко, В. О. Сухо-млинський та інших.

Сплеск зацікавленості педагогічними технологіями харак­терний для шкіл США 30-х років нинішнього століття, коли з'явилися перші програми аудіовізуального навчання. Там же вперше використовується термін "освітня технологія" (як бу­дувати навчання та виховання)

Сучасна педагогічна технологія охоплює коло теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу, методів та засобів навчання. Своїм походженням вона зобов'язана реалізації педотехнічних ідей, які висловлю­вали на рубежі XX ст. засновники прагматичної психології та педагогіки (І. Джеймс, Д. Дьюї, С. Холл, Р. Торндайк), представники "індустріальної педагогіки" (Тейлор, Ф. Б. Гіль­берт). Науково-технічна революція, яка торкнулася всіх галу­зей науки, техніки, суспільного життя, освіти, наповнює пе­дагогіку новим змістом.

11

Розвиток педагогічної технології у світовому освітньому просторі можна умовно розділити на три етапи, кожен із яких характеризується перевагою тієї чи іншої тенденції.

Основною тенденцією першого етапу (19201960-ті роки) було підвищення якості викладання, яке розглядалося як єдиний шлях, що приводив до ефективного навчання. Здійснювалися спроби підвищення ефективності викладання шляхом підняття інформаційного рівня навчання при вико­ристанні засобів масової комунікації.

^ Другий етап (19601970-ті роки) характеризувався пере­несенням акценту на процес навчання, що пов'язано з розвит­ком концепції програмованого навчання, яке вимагало суво­рого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів. Увага до процесу навчання призвела до усвідомлення факту, що саме він визначає методику навчання та є кри­терієм успіху в цілому.

Наслідком застосування машинного та програмованого навчання в США стала індивідуалізація та персоніфікація на­вчального процесу. Якщо до 1960 року навчальні посібники були призначені для навчання групи учнів, то з 1960 року індивідуалізація навчання стала центральним пунктом плану­вання та виробництва засобів навчання. Як засіб індивідуалізації навчання навчальна програма у цих проектах була поділена на порції, до яких було розроблено інструкції, дібрано дидактичний матеріал, аудіовізуальні та інші засоби навчання. Ці порції дістали назви "модулів", "одиниць на­вчання", "навчальних пакетів".

^ Третій етап, сучасний, характеризується розширенням сфери педагогічної технології. Якщо раніше її функції зводи­лися фактично до обслуговування процесу навчання, то нині педагогічна технологія претендує на провідну роль у плану­ванні, організації процесу навчання, в розробці методів і на­вчальних засобів. До засобів навчання належать: документи, матеріальні об'єкти, люди, взаємодія з якими веде до здобут­тя знань. Засоби навчання поділяються на навчальні засоби, які фахово створені для навчання, та об'єкти довкілля.

Порядок дослідження можливостей засобів навчання за­звичай збігається з винаходом чергової технологічної новин­ки. Винятком є програмоване навчання, ідеї якого висловлено ще в 30-х роках, і їх реалізація стала можливою лише на по­чатку 50-х років. Розвиток технологічного підходу у вітчиз­няній освіті має дещо інші часові межі.

Характерною тенденцією розвитку сучасної педагогічної технології є використання системного аналізу у вирішенні

12

практичних питань, пов'язаних зі створенням та використан­ням навчального устаткування та технологічних засобів на­вчання. Головним критерієм системного аналізу на всіх рівнях (від планування навчальних засобів до впровадження їх у процес навчання) загалом є критерій оптимальность

Застосування системного аналізу у створенні і використанні засобів навчання є безумовно позитивною та перспективною справою. Ретельне планування діяльності вчителя та учнів робить прогнозування результатів навчання більш обґрунтованим.

^ II. Концептуальні положення

Спочатку педагогічну технологію пов'язували тільки з засто­суванням у навчанні технічних засобів та засобів програмова­ного навчання ("технічні засоби навчання"). Останнім часом пе­дагогічну технологію розуміють як нові наукові підходи до аналізу та організації навчального процесу ("технологія навчан­ня", або "технологія навчального процесу"). Таким чином, педа­гогічна технологія включає в себе дві групи питань, перша з яких пов'язана з застосуванням технічних засобів у навчальному про­цесі, друга з його організацією.

Маючи на увазі технічні засоби, говорять про апаратуру, за допомогою якої демонструються матеріали, спеціально розроблені для неї.

Найчастіше поєднується подавання звукової та друкованої інформації одночасно з екранним зображенням. Носієм цієї ме­тодики може бути звукозапис: наприклад, запис лекції з пауза­ми, під час яких демонструється ілюстративний матеріал, учні отримують та виконують завдання, звіряють його з відповіддю, яка з'являється в кадрі на екрані або подається у звукозапису.

Останнім часом з програмованим навчанням поєднується навчальне телебачення. Часто описуються достатньо складні навчальні комплекси, які об'єднують можливості лінгафонних кабінетів з телебаченням та методикою програмованого на­вчання.

Більш складним, але вельми перспективним є використан­ня з навчальною метою електронно-обчислювальних машин. Методика організації роботи найчастіше зводиться до діалогу між учнем та ЕОМ, основною метою якого є перевірка знань, отриманих з традиційних джерел.

Це основні напрямки розвитку першої галузі педагогічної технології — використання у навчальному процесі технічних засобів та програмованого навчання.

13

Інша галузь "педагогічної технології" — "технологія на­вчального процесу" — об'єднує широке коло проблем, пов'язаних з аналізом навчального матеріалу та організацією навчальної діяльності педагога й учнів. Бурхливий розвиток технологічної думки з приводу нових засобів навчання виявив відставання власне педагогічної думки. Звідси виникло за­вдання "узгодити педагогічні методи з технічною винахід­ливістю".

^ Таким чином, перша галузь пов'язана з реалЬацією досягнень техніки в навчальних засобах, а друга з розвитком педа­гогічної теорії. Об'єднувати їх повинні положення загальної теорії організації, тобто системного підходу до питань освіти.

Потрібно виділити у "педагогічній технології" спеціальну галузь, яка б досліджувала весь навчальний процес у цілому, розглядаючи його як систему. Таким чином, "педагогічна тех­нологія" об'єднує і нові концепції процесу навчання, і проблему взаємовпливу нових засобів та методів навчання, і використан­ня системного підходу до організації навчання. Сюди належить також вивчення психологічних теорій навчання, проблеми за­гальної теорії систем та їх застосування у педагогіці.

З теоретичних концепцій, пов'язаних з проблемою "техно­логії навчального процесу", особливої уваги потребують ро­боти в галузі деталізації мети навчання, планування навчаль­ного процесу, розробки так званих стратегій навчання та ви­користання системного підходу в цій галузі. Проблема мети навчання є однією з найважливіших щодо визначення змісту навчання та планування навчального процесу і для перевірки оволодіння навчальним матеріалом.

Оволодіння "процесами" може розглядатися як така мета навчання, яка відрізняється від іншої мети, пов'язаної із засвоєнням знань, виробленням стосунків та розвитком інте­ресів, а також завданнями розвитку евристичного мислення, для вирішення яких потрібна розробка особливих стратегій навчання.

У більшості останніх психолого-педагогічних досліджень дедалі частіше лунає заклик вчених фундаментом педагогічної технології зробити цільові орієнтації вчителя та учня на роз­виток та саморозвиток. Проблема мети в педагогіці завжди була і зостається системотворною, центральною.

Термін "педагогіка розвитку" поки ще не є загальнопри­йнятим, хоч орієнтація педагогічних явищ та процесів на роз­виток особистості дитини та людини визначається більшістю вчених та практиків як провідна світова тенденція. Підвали­ною для цього стало помітне посилення зацікавленості до

14

вивчення процесів розвитку людини на всіх етапах онтогене­зу, який не обмежений, як раніше, тільки дитинством та юністю.

Науковою метою педагогіки розвитку є пошук шляхів та засобів, які супроводжують і забезпечують розвиток та само­розвиток дитини й дорослого в різних навчально-виховних та соціальних системах.

Оскільки аналіз процесів розвитку в зрілому віці породжує великі труднощі, основну частину робіт з педагогіки розвитку досі становлять дослідження початкових етапів онтогенезу.

Фундаментом педагогіки розвитку є американська психо­логія розвитку. Перехід до використання терміна "психологія розвитку" стався в англомовній літературі у 60—70-ті роки.

В існуючих визначеннях психології розвитку наголо­шується, що це частина загальної психології, яка вивчає подібність та різницю психологічного функціонування люди­ни протягом усього життя. її також визначають як галузь за­гальної психології, що вивчає прогресивні зміни взаємодії організму, який біологічно змінюється у процесі зростання та старіння.

60-ті роки в психології розвитку характеризуються зміною акцентів. Якщо раніше зусилля вчених були спрямовані на пошук відповіді на запитання: "Як дитина поводиться?", то тепер виникли нові запитання: "За яких умов відбувається розвиток?", "Які його шляхи та прояви?".

Упродовж останніх десятиріч значно зріє інтерес вітчизня­них учених і практиків до питань педагогіки розвитку. Педа­гогіка розвитку — прогресивний напрям' сучасної психолого-педагогічної думки. Як і соціальна педагогіка, щойно наро­дившись, вона здійснює дуже сильний вплив на наукові школи, які вже існують чи формуються.

До уважного вивчення теорії та досвіду, який накопичено педагогікою розвитку, спонукає не тільки обсяг її досягнень та значення для існуючої середньої та вищої школи, а й не­безпека "зовнішньої схожості" деяких ідей і концепцій, роз­роблюваних вітчизняною та зарубіжною психолого-педа-гогічною наукою.

Відомо, що в американській психологи, починаючи з досліджень засновників біхевіоризму, багато пишуть про пер­винну соціальність дитини, про проблему розвитку як цент­ральну проблему психології. Американська психологія роз­витку розроблялася в особливих соціально-історичних умо­вах. Темп розвитку американського суспільства, його перетворення у величезну державу світу був настільки швид-

15

кий, що впродовж життя одного покоління сталися докорінні зміни у психологічній структурі людської особистості. Ще на початку сторіччя В. Джеймс стверджував, що "кожна люди­на — коваль своєї долі", що американська демократія може надати кожному рівні можливості для досягнення життєвого успіху. Ця ідея стала базовою для біхевіористично орієнтова­них педагогіки та психології.

Створення монополій та витіснення малого приватного бізнесу призвели до усвідомлення ілюзорності ідеї "рівних можливостей", до розуміння того, що пересічний америка­нець — не суб'єкт, який самостійно визначає свою долю, а об'єкт планів, розроблених іншими. Такі процеси характерні і для нашого суспільства на сучасному етапі. Це становище було зафіксоване в емпіричних дослідженнях та дістало тео­ретичне підтвердження у психологічних концепціях та систе­мах. Дослідники відзначають, що нервові зриви у США най­частіше пов'язані з невиправданими пошуками людиною суспільства, якого вона прагне, з заздалегідь усвідомленою невдачею в боротьбі за успіх.

У вітчизняній психолого-педагогічній науці маємо декілька серйозних досліджень, присвячених проблемам розвитку. Ро­боти, які висвітлюють педагогічний супровід та забезпечення розвитку, обмежені початковим етапом. Тому, хоч досліджен­ня вчених з окремих проблем онтогенетичного розвитку добре відомі, цілісної картини педагогіки розвитку на сьогодні поки не склалося.

^ III. Ключові слова

Педагогічні теорії і системи, педагогічна технологія, освітні технологи, технологія навчання, технологія виховання, персоніфікована технологія, технологічна схема, технологічна карта.

^ IV. Еволюція поняття "педагогічна технологія"

Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність".

Поняття "педагогічна технологія" останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти — "пе­дагогічна технологія", "технологія навчання", "освітні техно­логії", "технології в навчанні", "технології в освіті" — широ-

16

ко використовуються в психолого-педагогічній літературі і мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття "педагогічна технологія" дає змогу про­гнозувати технологічні тенденції в освіті. Трансформація терміна — від "технології в навчанні" до "технології освіти", а потім до "педагогічної технології" — відповідає зміні його змісту, що охоплює, відповідно, визначені періоди.

У Росії термін "педагогічна технологія"-згадується в 20-ті роки в роботах з педології, заснованих на працях з реф­лексології (І. П. Павлов, В. М. Бехтерев, А. А. Ухтомський, С. Т. Шацький). Одночасно користалися і терміном "педа­гогічна техніка", що згадується у Педагогічній енциклопедії 30-х років. Педагогічна техніка визначається як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять.

Запровадження перших програм аудіовізуального навчан­ня в США в 30-х роках не тільки започаткувало технологічну революцію в освіті, а й відкрило дискусію, яка триває доте­пер, про сутність, предмет, концепції, дефініції, парадигми і джерела розвитку нової галузі педагогічної* науки та нової дисципліни — педагогічної технології.

У центрі дискусій перебуває понятійний апарат численних видань із проблем педагогічної технології, у тому числі понад 20 спеціалізованих журналів. Педагогічну технологію у світо­вому педагогічному просторі опрацьовують розгалужені ло­кальні центри, національні і міжнародні центри, асоціації й інститути, де здійснюється підготовка професіональних педа-гогів-технологів.

Перший період (40-ві — середина 50-х pp.) характеризується появою в школі різноманітних технічних засобів пред'явлення інформації — запису і відтворення звуку і проекції зображень, об'єднаних поняттям "аудіовізуальні засоби". Магнітофони, програвачі, проектори і телевізори, використовувані в школі того часу, було призначено в основному для побутової мети, тому термін "технологія в навчанні" означав застосування до­сягнень інженерної думки в навчальному процесі.

Другий період (середина 50-х — 60-ті pp.) запровадження технологічного підходу позначено виникненням програмова­ного навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби, спеціально призначені для навчальної мети: засоби зворотно­го зв'язку, електронні класи, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери тощо. На відміну від терміна "технологія навчання", тотожного поняттю "ТЗН" (технічні засоби на-

17

вчання), під "технологією освіти" мали на увазі науковий опис (сукупність засобів і методів) педагогічного процесу, що неминуче приводить до запланованого результату.

На початку 60-х років термін "педагогічна технологія" з'явився на сторінках закордонної преси, у назвах багатьох педагогічних журналів високорозвинених капіталістичних країн. У США це журнал "Педагогічна технологія" (1961 p.), у Великій Британії — "Педагогічна технологія і програмова­не навчання" (1964 р.), в Японії (1965 р.) та Італії (1971 р.) — однойменні журнали. У 1967 р. в Англії створено Національ­ну раду з педагогічної технології, у США — Інститут педа­гогічної технології.

Для третього періоду (70-ті роки) характерні три особли­вості. По-перше, відбувається розширення бази педагогічної технології. Крім аудіовізуальної освіти і програмованого на­вчання, фундамент педагогічної технології надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, педагогічна кваліметрія, системний аналіз і педагогічні науки (психологія навчання, теорія керування пізнавальною діяльністю, організація на­вчального процесу, наукова організація педагогічної праці). По-друге, змінюється методична основа педагогічної техно­логії, здійснюється перехід від вербального до аудіовізуально­го навчання. По-третє, починає активно здійснюватися підго­товка професіональних педагогів-технологів.

Стає масовим випуск новітніх аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, син­хронізатори звуку і зображення тощо. У цей період техно­логія навчального процесу розробляється на основі системно­го підходу, а дослідники розуміють педагогічну технологію як вивчення, розробку і застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки й техніки.

У 80-х роках почався четвертий етап в еволюції поняття "педагогічна технологія". Його характерні риси — створення комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів; зростання кількості та якості педагогічних програмних засобів.

Пропонована періодизація еволюції поняття може бути прив'язана до конкретних дат, що є віхами в історії педа­гогічної технології:

1946 р. — запровадження плану аудіовізуальної освіти в університеті штату Індіана США (автор — Л. К. Ларсон);

18

1954 р. — висунення ідеї програмованого навчання (автор Б. Ф. Скиннер);

1961 р. — відкриття відділення технології навчання в університеті Південної Каліфорнії (керівник — Д. Д. Фіни);

1968 р. — розробка і впровадження мови програмування ЛОГО в школі (Массачусетський технологічний інститут США, керівник С. Пейперт);

1976 р. — створення першого персонального комп'ютера "Эппл" (автори — С. Джобе, С Уозник);

1981 р. — застосування з навчальною метою спеціальних програмних засобів дисплейних класів;

1990 р. — використання інтерактивних технологій в освіті.

Триваючи впродовж 50 років, дискусія про сутність пе­дагогічної технології знайшла відображення в численних визначеннях багатьох авторів, педагогічних комісій і асо­ціацій, її суть зводиться до зіткнення двох крайніх точок зору: дехто вважає педагогічну технологію комплексом сучас­них технічних засобів навчання, решта оголошують її проце­сом комунікації. Окрему групу становлять автори, які поєдну­ють у поняття "педагогічна технологія" засоби і процес на­вчання.

Розглянемо базові визначення, зроблені дослідниками за­значеної проблеми. На думку М. Кларка, директора аудіовізуального центру Лондонського університету, спершу зміст педагогічної технології зводився до "застосування в сфері освіти винаходів, промислових виробів і процесів, що є частиною технології нашого часу" [11]. Це визначення ко­ректне, воно відображає сучасне розуміння терміна "техно­логія в освіті" (непедагогічні вироби і процеси, застосовувані в навчанні). Зміст терміна змінюється, як ми бачимо, у на­прямку від "технології в освіті" до "технології освіти", тому що поєднує спеціально створені і пристосовані до навчально­го процесу засоби.

Подальшу зміну змісту терміна можна охарактеризувати як тенденцію до багатоаспектності. Як указують Ф. Персиваль і Г. Еллінгтон, у технологію освіти, крім жорстких (проекто­ри, магнітофони, телевізори, мікрокомп'ютери) і м'яких (слай­ди, кодопозитиви, магнітофільми, відеозаписи, комп'ютерні програми) засобів, входять "невідчутні" аспекти (чи, інакше, "супутні засоби"). До них належать "ідеї і досвід, виведені з таких різних галузей знань, як психологія, соціологія, про­фесійний менеджмент і системний аналіз у поєднанні з удос­коналеннями в більш технічних галузях, таких, як оптика,

19

репрографія, акустика і мікроелектроніка, використовуваних для розробки методик оптимального засвоєння знань чи на­вчальних систем".

Комісія з технології навчання США в доповіді Президенту і Конгресу (1970 р.) зазначила, що "технологія навчання" має двоїсту природу: це — "засоби, породжені технологічною ре­волюцією, що можуть бути використані з навчальною ме­тою... і систематична діяльність з планування, здійснення й оцінювання всього навчального процесу, викладена в термінах специфічної мети, вона заснована на результатах дослідження навчального процесу і комунікації й використо­вує поєднання людських і матеріальних ресурсів для досяг­нення ефективного навчання".

У 60-ті роки, коли відбувалося становлення педагогічної технології, багато авторів особливо не розрізняли технологію навчання, навчальну технологію і педагогічну технологію. Терпимість до різних формулювань простежується на тлі за­гальної тенденції переходу до розуміння педагогічної технології як педагогічної системи, в якій використання засобів навчання підвищує ефективність навчального процесу. Цей висновок підтверджують такі визначення.

Визначення 1. Технологія освіти — це "цілеспрямоване ви­користання, у комплексі чи окремо, предметів, прийомів, засобів, подій чи відносин для підвищення ефективності на­вчального процесу" (М. Вулман).

Визначення 2. "Ця технологія навчання включає цілісний процес постановки мети, постійне поновлення навчальних планів і програм, тестування альтернативних стратегій і на­вчальних матеріалів, оцінювання педагогічних систем у цілому і встановлення мети заново, щойно надходить нова інформація про ефективність системи" (С. Сполдинг).

Останнє визначення ілюструє перехід від "технології освіти" до "педагогічної технології", тому що містить всі оз­наки педагогічної технології в її сучасному розумінні (поста­новка мети, оцінювання педагогічних систем, поновлення на­вчальних планів і програм на альтернативній основі).

Дальші уточнення визначення "педагогічна технологія" тривають у 70-х роках, тому що багато авторів припускають­ся нечіткого, двозначного тлумачення терміна.

Однією з причин тривалої дискусії про термін "педаго­гічна технологія" є непрофесійний погляд на проблему. Існу­ють дві основні точки зору: "Професіональні педагоги-техно­логи вважають технологію процесом чи способом виконання визначеного завдання. З другого боку, педагогічна гро-

20

мадськість, здебільшого, вважає технологію апаратурою для навчального процесу".

Для ілюстрації дискусії про сутність педагогічної техно­логії наводимо три її визначення.

  1. "Педагогічна технологія є удосконалювання, застосування й оцінювання систем, способів і засобів для полішнення процесу засвоєння знань" (Рада з педагогічної технології, Велика Британія).

  2. "Педагогічна технологія є додаток до наукового знання про засвоєння й умови засвоєння навчального матеріалу для поліпшення ефективності і корисності навчання і практичної підготовки..." (Національний центр програмованого навчан­ня, Велика Британія).

  3. "Педагогічна технологія є система дій з планування, за­безпечення й оцінювання всього процесу навчання, обумов­лена специфічною метою, заснована на дослідженнях процесу засвоєння знань і комунікації, а також використання людсь­ких і матеріальних ресурсів для досягнення ефективнішого на­вчання" (Комісія з технології навчання, США).

Усі три визначення мають істотний недолік — у них ідеть­ся про підвищення ефективності навчання і не згадується про методи досягнення цього.

І, нарешті, представники четвертої групи (Д. Фіни, А. Ламсдейн, П. Мітчелл, Р. Томас) пропонують розглядати кілька значень педагогічної технології одночасно. Обґрунто­вуючи такий підхід (назвемо його багатоаспектним), Д. Фіни помітив: «Тільки наївні люди вважають, що технологія — це просто комплекс апаратури і навчальних матеріалів. Це зна­чить набагато більше. Це спосіб організації, це напрямок думок про матеріали, людей, заклади, моделі і системи типу "людина — машина". Це перевірка економічних можливостей проблеми. Крім того, технологія істотно причетна до взаємодії науки, мистецтва і людських цінностей».

Найбільш повно вивчив проблему П. Д. Мітчелл. Він пише в Енциклопедії педагогічних засобів, комунікацій і тех­нології (Лондон, 1978): «Не будучи синонімом "засобу на­вчання", педагогічна технологія являє собою міждисциплінар­ний конгломерат, що має зв'язки (відносини) фактично з усіма аспектами освіти — від короткого навчального фраг­мента до національної системи з усіма її функціями». Зробив­ши докладний аналіз численних визначень, автор дійшов вис­новку про існування концептуальної мозаїки значень педа­гогічної технології: педагогічна психотехнологія, педагогічна інформація і технологія комунікації, технологія педагогічного менеджменту, технологія педагогічних систем, технологія пе-

21

дагогічного планування. Уважно проаналізувавши 102 джере­ла (монографії і статті) з педагогічної технології, П. Д. Міт-челл формулює остаточне її визначення: "Педагогічна техно­логія є галузь досліджень і практики (у межах системи освіти), що має зв'язки (відносини) з усіма аспектами організації педагогічних систем і процедурою розподілу ре­сурсів для досягнення специфічних і потенційно відтворюва­них педагогічних результатів".

Це твердження є, на наш погляд, вдалою спробою об'єд­нання всіх відомих значень педагогічної технології. Воно дало змогу автору сформулювати основне завдання педагогів-тех-нологів: оптимальний розподіл людських, матеріальних і фінансових ресурсів для одержання бажаних педагогічних ре­зультатів.

У 1979 р. Асоціація з педагогічних комунікацій і техно­логії США опублікувала "офіційне" визначення педагогічної технології: "Педагогічна технологія є комплексний, інтегра­тивний процес, що охоплює людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем і планування, забез­печення, оцінювання і керування вирішенням проблем, що сто­суються всіх аспектів засвоєння знань".

Це формулювання виявилося настільки всеосяжним, що подальші його зміни відбувалися лише по лінії уточнення мозаїки значень педагогічної технології і їх спеціалізації. Як зазначено в глосарії термшів за технологією освіти (Париж, ЮНЕСКО, 1986, с. 43), "у первісному розумінні педагогічна технологія означає використання з педагогічною метою засо­бів, породжених революцією в галузі комунікації, таких, як аудіовізуальні засоби, телебачення, комп'ютери й інші види "жорстких" і "м'яких" засобів. У новому і ширшому розумі­нні це — систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шля­хом обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми освіти. У цьому розумінні педагогічна технологія використовує як теоретич­ний інструмент системний аналіз.

У 70-ті роки журнал "Советская педагогика" неодноразово публікував статті з проблем педагогічної технології. Це роботи Т. А. Ільїної, А. І. Космодем'янської, М. В. Кларина, І. Я. Лер-нера. Проведений нами аналіз вітчизняних визначень педа­гогічної технології може бути корисним для вчасного прогно­зування технологічних тенденцій у вітчизняній освіті.

У цей час у вітчизняну педагогічну науку й освіту міцно ввійшло поняття "педагогічна технологія" ("освітня техно-

22

логія"). У його розумінні і вживанні існують великі розбіж­ності серед учених і практиків.

  • Педагогічна технологія — це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. П. Безпалько).

  • Педагопчна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічної мети (М. В. Кларин).

  • Педагопчна технологія є змістовним узагальненням, що вбирає в себе зміст усіх визначень різних авторів (джерел). Педагогічна технологія може бути представлена науковим, процесуально-описовим і процесуально-діючим аспектами (Г. К. Селевко).

  • Педагогічна технологія — системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО).

Педагогічні технології, зазвичай, відображають прийняту в різних країнах систему освіти, її загальну цільову і змістовну спрямованість, організаційні структури і форму, відображені в державних нормативних документах, зокрема — в освітніх стан­дартах. Сама по собі система неперервної освіти в нашій країні теж може бути занесена до класу освітніх технологій.

Освітні технології є стратегіями розвитку національного, дер­жавного, регіонального і муніципального освітнього простору.

Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи "педагог — середовище — учень" у визначених умовах навчання (іїадивідуального, групового, ко­лективного, масового тощо). їй притаманні загальні риси і закономірності реалізації навчально-виховного процесу неза­лежно від конкретного навчального предмета.

Педагогічна технологія може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики — електронні і нові інформаційні технології, поліграфічні, валеологічні тощо.

Технологія навчання відображає шлях освоєння конкрет­ного навчального матеріалу в межах визначеного предмета, теми, питання й у межах цієї технології. Вона близька до ок­ремої методики. П ще можна було б назвати дидактичною технологією.

29

Діяльність педагогів-новаторів можна зарахувати до пер­соніфікованих технологій (персонал-технологія), які тиражува­ти важко, а іноді і неможливо.

Таким чином, педагогічна технологія функціонує і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і як реальний процес навчання (Г. К. Селевко).

Педагогічна технологія в загальнопедагогічному розумінні характеризує цілісний освітній процес з його метою, змістом і методами навчання. Окремо предметна педагогічна техно­логія — сукупність методів і засобів для реалізації визначе­ного змісту навчання в межах одного предмета (методика викладання предмета). Локальна ж технологія являє собою вирішення окремих дидактичних і виховних завдань, Персо­нал-технологія присутня в досвіді педагогів-новаторів.

Г. К. Селевко визначає таку структуру педагогічної тех­нології:

а) концептуальна основа;

б) змістова частина навчання:

  • мета навчання — загальна і конкретна;

  • зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина — технологічний процес:

  • організація навчального процесу;

  • методи і форми навчальної діяльності школярів;

  • методи і форми роботи вчителя;

  • діяльність учителя з керування процесом засвоєння матеріалу;

  • діагностика навчального процесу.

Загалом планування навчальної теми або навчального курсу починається з визначення програми дій, спрямованих на підвищення ефективності процесу навчання. Програма по­винна здійснюватися в такій послідовності:

а) визначення конкретних навчальних тем та мети навчання;

б) характеристика особливостей певної групи учнів;

в) визначення бажаних результатів (обсяг знань, навичок,
умінь);

г) розробка та опис змісту конкретних навчальних тем або
курсів, які відповідають меті навчання;

ґ) попереднє тестування учнів для визначення їх загальної підготовленості до навчання та рівня знань з конкретної на­вчальної теми;

д) обгрунтування та вибір методів і засобів навчання з
конкретної теми;

24

є) координація діяльності, нов'язана з комплектацією штату навчального персоналу, складанням розкладу занять, визначенням необхідного бюджету витрат;

є) оцінювання знань учнів та внесення згідно з їх резуль­татами коректив у навчальний процес.

Отже, інтерес як учених, так і практиків до педагогічної технології викликано різними причинами. Для когось це мод­ний напрям. Інші вважають педагогічну технологію засобом вирішення більшості педагогічних проблем. Ми ж схильні вважати, що це об'єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

На наш погляд, було б правомірно сьогодні порушити пи­тання про "педагогічну чистоту", моральну безпеку, валео-логічну обґрунтованість і духовну екологічність існуючих і розроблюваних педагогічних технологій. Взявши їх за гене­ральну ідею, в їхню основу повинно бути покладено принци­пи гуманістичного світогляду, що передбачають формування таких якостей особистості, як усвідомлення єдності природи і людини, відмова від авторитарного стилю мислення, тер­пимість, схильність до компромісу, шанобливе ставлення до чужої думки, інших культур, цінностей та віри.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Похожие:

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconАвтомобильные электрические проточные подогреватели серии пп-201...
В, имеющих расход дизельного топлива по магистрали (с учетом обратки) до 150 л/ч. Подогреватели пп-202 предназначены для грузовых...

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconАлександра На День города Днепропетровск получил грандиозный подарок...
Белая, Александра На День города Днепропетровск получил грандиозный подарок // Комсомольская правда в Украине, 2011.№202(14. 09)....

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconКозуб, Тарас Лазаренко выходит на свободу из американского "пионерлагеря"...

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconКрасная звезда №20
Коммунистический Дайджест-центр «Красный Флаг» e-mail red- конт телеф. 8039-79-202-39

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconКрасная звезда №20
Независимый Коммунистический Дайджест-центр «Красный Флаг» e-mail red- конт телеф. 8039-79-202-39

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconБбк 84(0)5-5 А76

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconЛабораторная работа №202 «Измерение показателя адиабаты»
Цель работы: экспериментально определить коэффициент Пуассона для воздуха и сравнить полученное значение с теоретическим

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconИндексирование книг по системе ббк и

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconЗатверджено Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 22 липня 2010 р. №202
Заповнюється особою, на яку відкрито рахунок по сплаті за житлово-комунальні послуги

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconМинистерство образования и науки украины
Учебное пособие по решению задач по теоретической электротехнике. Часть III / Под общей редакцией доц. А. В. Корощенко. – Донецк:...


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don