Ббк 74. 202. 4я7 0-72




НазваниеБбк 74. 202. 4я7 0-72
страница3/27
Дата публикации20.06.2014
Размер3.8 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Психология > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

^ V. Питання для обговорення та перевірки

  1. У чому суть технологічності в освіті?

  2. Що таке технологічний підхід у навчанні?

  3. Які причини кризи в освіті?

4. У рамках яких стратегій існують сучасні системи
освіти?

5. Перелічіть принципи педагогіки розвитку.

6. Розкрийте зміст терміна "особистісно орієнтована
освіта".

7. Охарактеризуйте етапи розвитку технологічного
підходу в освіті.

  1. Дайте порівняльний аналіз різних підходів до розкрит­тя значення терміна "педагогічна технологія".

  2. Наповніть змістом терміни: "освітні технології-", "пе­дагогічні технології", "технології навчання", "технології вихо­вання", "персоніфіковані технології".

10. Наведіть приклади вітчизняних персоніфікованих тех­нологій.

25

VI. Література

  1. Атутов П.Р. Технология и современное образование //Педа­гогика. — 1996. — №2.

  2. Бесгшлъко В.П. Слагаемые педагогической технологии. — М., 1989.

  3. Боголюбов В.И. Педагогическая технология: эволюция поня­тия. — Педагогика. — 1991. — №9. — С. 123.

  4. Бордовский Г.А., Извозчиков В.А. Новые технологии обучения: Вопросы терминологии //Педагогика. — 1993. — №5.

  5. Гальперин П Я. Методы обучения и умственное развитие. — М., 1985.

6. Давыдов В.В. Теория развивающего обучения. — М., 1996.
І.Дреер А. Преподавание в средней школе США. — М., 1983.

  1. Ильина Т.А. Понятие "педагогическая технология" в современ­ной буржуазной педагогике. — Сов.пед. — 1971. — №9. — С. 123.

  1. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике. — М., 1995.




  1. Кларин М.В. Педагогическая технология. — М., 1989.

  1. Кларк М. Технология образования или педагогическая техноло-гия?//Перспективы. Вопросы образования. — М., 1983. — №2. — G. 78.

  2. Левишес Д.Г. Практика обучения: современные образователь­ные технологии. — М.; Воронеж, 1998.

  3. Монахов В.М. Технологические основы проектирования и конструирования учебного процесса. — Волгоград, 1995.

  4. Назарова Т.С. Педагогическая технология: новый этап эволю­ции? — Педагогика. — 1997. — №3. — С. 20.

  5. Новые педагогические и информационные технологии в сис­теме образования: Учеб. пособие* для студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров / Е.С.Полат, М.Ю.Бухаркина, М.В.Мо­исеева, А.Е.Петров; Под ред. Е.С.Полат. — М.: Издательский центр "Академия", 1999.

  6. Освітні технологи у школі та вузі: Матеріали науково-прак­тичної конференції./ За науковою редакцією О.М.Пєхоти. — Мико­лаїв: МФ НаУКМА, 1999.

  7. Пехота Е.Н. Технологический подход в образовании с пози­ций педагогики ненасилия и развития.// Науковий вісник Південно­українського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушин-ського. Випуск 4. — Одеса. — 1999.

  8. Питюков В.Ю. Основы педагогической технологии. — М., 1997.

  9. Педагогічна технологія: Посібник / І.Ф.Прокопенко, В.І.Євдо-кимов. — X.: Основа, 1995.

  10. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. — М.: Народное образование, 1998.

  1. Юдин В.В. Педаї огическая технология. — Ярославль, 1997.

26

Розділ 2

^ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ОСВІТА І ТЕХНОЛОГІЇ

Дитина для педагога початкова точка

відліку в різних життєвих ситуаціях.

"Чи подумали ви про дітей?"

запитуємо ми батьків, що розлучаються.

"Чи подумали ви про дітей?"

запитуємо ми вчителів, що проводять

"заходи" для власного самоствердження.

"Чи думаю я про дітей?" запитання ю

запитань, яке повинно виникати у педагога,

перш ніж: він починає справу, якою б

хорошою і доброю вона не здавалася

на перший погляд.

І. Особистісний підхід у педагогіці: історія виникнення

Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою "Освіта" є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Розв'язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів. Однак цьому процесові поки що бракує цілеспрямованості та науково-методичного забезпечен­ня. Тому процес "особистісної" перебудови навчально-вихов­ного процесу відбувається спонтанно, повільно, неефективно.

У зв'язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідом­люють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчаль­но-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психо-

27

логією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш ціле­спрямованому, гармонійному розвиткові особистості школяра як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Розробка особистісного підходу — дуже складна теоретична і практична проблема. її складність зумовлена перш за все тією обставиною, що особистість є чи не найскладнішим утворенням у світі і одночасно — суб'єктом перетворення цього світу і са­мого себе. Серед спеціалістів набуває все більшого визнання думка, що всебічне дослідження і розвиток особистості — це фундаментальна комплексна наукова проблема, яка потребує міждисциплінарного дослідження. Водночас ключову роль у розв'язанні цієї проблеми відіграє психологія, оскільки осо­бистість — це передусім психічне новоутворення. Тому психо­логічні закономірності посідають центральне місце у загально-науковому уявленні про особистість, її розвиток та діяльність.

У цьому контексті особистіший підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, основу якого становить сукупність вихідних теоретичних положень про осо­бистість та практичних методичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивченню та гармонійному розвитку. Інакше кажучи, особистісний підхід — це певний методо­логічний інструментарій, розробка якого має спиратися на син­тез видобутих психологічною та педагогічною наукою зако­номірностей будови, функціонування та розвитку особистості.

Розв'язання проблеми побудови та запровадження осо­бистісного підходу не слід розглядати спрощено, як таке, для якого достатньо лише взяти вже існуючі в науці принципи та знання про особистість, її розвиток, засоби його стимулюван­ня й штучно об'єднати їх у певну сукупність теоретико-прак-тичних понять і методів. Фактично ж з огляду на стан дослідження проблеми особистості у сучасній психології та педагогіці майже всі необхідні й можливі психолого-педа-гогічні компоненти особистісного підходу потребують даль­шого суттєвого опрацювання або корекції у різних аспектах і узгодження одне з одним у цілісному контексті.

Гуманістичну традицію — прагнення до возвеличення лю­дини, найбільш повного втілення в ній людської суті — було б несправедливо вважати явищем педагогічної думки лише нашого часу. Своїм корінням вона сягає глибинних витоків людської культури. Звичайно посилаються на роботи Прота-гора ("міра всіх речей — людина"), Сократа, Платона, Арістотеля і пізніших римських мислителів: Плутарха, Сенеку та інших. Розквіт гуманізму пов'язують з подоланням релігійно-канонічних та тоталітарних систем середньовіччя,

28

коли відбувся незвичайний злет людського духу, чим ознаме­нувалась епоха Відродження. Цю епоху пов'язують з іменами Томаса Мора, Томмазо Кампанелли, Сірано де Бержерака, Франсуа Рабле, Яна Коменського та інших. Вони вважали людину найвищою цінністю творіння. Пізніше до цієї плеяди почали долучати представників нового часу: Мішеля Монте-ня, ІКан-Жака Руссо, Льва Толстого. Вони висунули ідею вільного виховання, яке дає змогу кожній людині розвивати свої природні здібності.

Ідея про те, що мета освіти продиктована не тільки об­меженими історичними рамками "соціального замовлення", але є наслідком пізнання суті людини, розвивалася в роботах наступних європейських гуманістів та просвітників. Мета ви­ховання, за визначенням Й. Г. Песталоцці, полягає в тому, що людина сама піднімається до відчуття внутрішньої гідності своєї природи.

У вітчизняній педагогіці гуманістична традиція знайшла втілення в роботах представників практично всіх історичних епох. Не зупиняючись на класичних роботах К. Д. Ушинсь-кого та пізнішого С. Т. Шацького, виокремимо декілька ідей П. Ф. Каптерева, цікавих для сьогоднішніх педагогічних дис­кусій. Істинно наукова педагогіка, вважав П. Ф. Каптерев, не може бути служницею державно-політичної системи; вона виступає як захисниця інтересів людини. У цьому полягає соціальна функція цієї сфери науки і практики. Є різниця у двох поглядах на освіту: державному та педагогічному. Опікуючись освітою, держава має на увазі громадян певної держави, а педагогіка — перш за все громадян світу, тобто людей та їх загальний гумаштарний розвиток. Педагогічна справа є справою совісті, різнобічного духовного збагачення особистості, а держава стежить і може стежити лише за-зовнішнім порядком.

Наукові передумови виникнення особистісного підходу по­ступово визначались у різноманітних дослідженнях особистості.

Гуманістичний підхід, як самостійний напрям у науці, виділився в 50-ті роки XX століття. В рамках цього напряму людина розглядалася як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої де­термінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Люди­на — це активна творча істота, тому вона в змозі впливати на свою долю. Гуманістичний підхід розглядав людину як "відкри­ту можливість" самоактуалізації, притаманну тільки людині.

З самого початку гуманістичний підхід (спочатку в рамках гуманістичної психології) займався вивченням можливостей

29

та обдаровань людини. Він аналізував такі явища, як любов, творчість, образ "Я", розвиток, організм, реалізація власних можливостей, вищі цінності буття, становлення, спонтанність, досвід, психічне здоров'я тощо. Цей підхід метою свого ви­вчення зробив здорового, творчого індивіда. На сьогоднішній день світова наука пов'язує з ним імена К. Гольдштейна,

A. Маслоу, Дж. Олпорта, К. Роджерса, Р. Мея, Е. Фрома,
К. Хорні, В. Франкла, Р. Бернса та інших.

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих пси­хологів, як К. О. Абульханова-Славська, В. В. Давидов, В. О. Мо-ляко, Л. М. Проколієнко, І. С Якиманська, О. Г. Асмолов,

B. В. Столів, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко та інших.

У 70—90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушува­лись у працях В. О. Сухомлинського, І. С. Кона, А. В. Пет-ровського, Б. О. Федоришина, І. Д. Беха та інших.

Упродовж останніх років значно зростає інтерес до осо­бистісного підходу саме у педагогічній психології та практичній педагогіці. Враховуючи складність розробки такого підходу, дослідники вважають за доцільне здійснювати його побудову на шляху переходу до нього від інших, більш розроблених підходів. Тому пропонуються такі його форми, як "особисгісно-соціально-діяльнісний підхід" (О. В. Барабанщиков і М. Ф. Фе-денко), "принцип діяльшсно-особистісного підходу" (В. І. Андре­ев), "особистісно-діяльнісний підхід" (І. О. Зимня), "системний особистісно-діяльнісний підхід" (Л. М. Деркач), "індивідуально-особистісний підхід" (О. Я. Савченко) тощо.

Особистіший підхід дедалі настійливіше утверджується як ключовий психолого-педагогічний принцип організації на­вчально-виховного процесу, від якого багато в чому залежить ефективність переорієнтації системи освіти на розвиток осо­бистості школярів. Однак рівень його науково-методичного обґрунтування не задовольняє педагогів і психологів.

Особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, як методологічний інстру­ментарій, основу якого становить сукупність вихідних кон­цептуальних уявлень, цільових установок, методико-пси-ходіагностичних та психолого-технологічних засобів, які за­безпечують більш глибоке цілісне розуміння, пізнання особистості дитини і на цій основі — її гармонійний розвиток в умовах існуючої освітньої системи.

Моральне начало у навчанні — це те, що протистоїть його попредметній спеціалізації, оскільки моральне ставлення

ЗО

до світу не залежить від природи об'єкта, що пізнається; воно поєднує всі сфери людських пошуків сильніше, ніж будь-які міжпредметні зв'язки. Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні — зробити навчання сферою самоствердження особистості. Особистісно стверджувана ситу­ація — це та, яка актуалізує сили особистості. Будь-які педа­гогічні успіхи зумовлені актуалізацією власних сил особис­тості вчителя та учнів.

Особистісно орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, самороз­виток суб'єктів навчального процесу, виявлення їх осо-бистісних функцій.

Особистісно орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвиваль-ним функціям навчання та виховання. На теренах СНД дослід­женням особистісно орієнтованої освіти опікуються І. С. Яки­манська, В. В. Сєриков, І. Д. Бех, В. В. Рибалка та інші.

І. С. Якиманська, розробляючи концепцію особистісно орієнтованої освіти, наполягає на уявленні про особистість як про мету та фактор освітнього досвіду під час навчання. Те­оретичне призначення її концепції особистісно орієнтованого навчання полягає в розкритті природи та умов реалізації осо­бистісно розвивальних функцій освітнього процесу. Практич­на цінність цієї концепції полягає в розробці регулятивів для практики освіти, яка повинна стати альтернативною тра­диційному навчанню.

В. В. Сєриков вбачає головну функцію особистісно орієнтованої освіти в забезпеченні особистісного розвитку кожного суб'єкта навчального процесу, наполягаючи на виз­нанні за учнем права на самовизначення та самореалізацію а процесі пізнання через оволодіння власними способами на­вчальної роботи.

П. Концептуальні положення

Особистіша орієнтація освіти передбачає такий спосіб засвоєння змісту освіти суб'єктом, під час якого відбувається своєрідне "зняття" об'єктивного значення матеріалу та вияв­лення в ньому суб'єктивного сенсу особистісно стверджуваль­них цінностей.

Особистісно орієнтоване навчання — це таке навчання, цен­тром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність:

31

суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти (І. С. Якиманська).

Якщо в традиційній філософії освіти соціально-педагогічні моделі розвитку особистості описувались у вигляді ззовні зада­них зразків, еталонів пізнавальної діяльності, то особистїсно орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня як важливого джерела індивіду­альної життєдіяльності. Таким чином, відбувається "зустріч" того, що задається, та суб'єктного досвіду, його "окультурюван­ня", збагачення. Визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу і є особистісно орієнтована педагогіка.

І. С. Якиманська виокремлює три моделі особистісно орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-ди­дактичну та психологічну.

^ Соціально-педагогічна модель виховує особистість з попе­редньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють типову структуру такої особистості. Завданням школи є наближення кожного учня до її параметрів (носій масової культури). Технологія освітнього процесу оснойана на використанні ідей педагогічного управління, формування, корекції особистості "ззовні", без урахування суб'єктного досвіду учня. Це виражається в одноманітності програм, методів, форм навчання, авторитарності.

^ Предметно-дидактична модель особистісно орієнтованої педагогіки пов'язана з предметною диференціацією, яка забез­печує індивідуальний підхід у навчанні. Знання організуються в міру їх об'єктивної складності, новизни, складності перероб­ки, а не рівня розвитку учня. Технологія предметної дифе­ренціації будується на урахуванні складності та обсягу на­вчального матеріалу (завдання пониженої та підвищеної складності). Вона забезпечується факультативними курсами, поглибленими програмами. Ця технологія не торкається ду­ховної сфери — національних та світоглядних відмінностей, які в значній мірі визначають зміст суб'єктного досвіду учня. Психологічна модель особистісно орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі прояв­ляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є ко­рекція здібності до навчання як пізнавальної здібності.

Психологія та педагогіка, які впродовж багатьох років декларували розвиток здібностей особистості та особистості в цілому як мету, не могли реально інструментувати освітній процес. У педагогіці не були розроблені відповідні освітні технології; існуючі ж були зорієнтовані на інформативну, а не на розвивальну функцію.

32

При такому розумінні особистісно орієнтованого підходу дитина спочатку особистістю не визнавалась, а ставала нею в результаті цілеспрямованого педагогічного впливу, за умов спеціальної організації навчання та виховання.

Сьогодні робляться спроби побудови іншої особистісно орієнтованої системи навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:

• пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності ди­
тини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задов­
го до впливу спеціально організованого навчання в школі
(учень не стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання);

• при конструюванні та реалізації освітнього процесу
потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб'єктного
досвіду кожного учня;

» в освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та суб'єктного досвіду учня;

• взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись
не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його
суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, ви­
користання всього того, що накопичене учнем у його власній
життєдіяльності;

• розвиток учня як особистості (його соціалізація)
відбувається не тільки шляхом оволодіння ним нормативною
діяльністю, а й через постійне збагачення, неретворення
суб'єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку;

• головним результатом учіння повинно бути формування,
пізнавальних здібностей на основі оволодіння відповідними
знаннями та уміннями.

Описуючи та характеризуючи особистість дитини через її функції, важливі для організації педагогічного процесу, В. В. Сєриков виділяє такі з них:

  • функція вибірковості (здатність людини до вибору);

  • функція рефлексії (особистість повинна оцінювати своє життя);

  • функція буття, що полягає в пошуках сенсу життя та творчості;

  • формувальна функція (формування образу "Я");

  • функція відповідальності ("Я відповідаю за все");

  • функція автономності особистості (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів) [17, с 78].

Особистісно орієнтована освіта повинна створити умови для повноцінного розвитку цих функцій*

33

^ Ш. Мета і завдання особистістю орієнтованого навчання

Метою особисгісио орієнтованого навчання є процес пси-холого-псдагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує ви­ховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості тощо. Навчальний процес насичений знаннями, які повинен засвоїти учень, а повинен бути наси­чений розумінням (А.Н.Леонтьєв).

^ Як головні можна виділити такі завдання:

  • розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини;

  • максимально виявити, ініціювати, використати, "окуль­турити" індивідуальний (суб'єктний) досвід дитини;

  • допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;

— сформувати в особистості культуру життєдіяльності,
яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне
життя, правильно визначати лінії життя.

Формування культури життєдіяльності особистості є найви­щою метою особистісно орієнтованих систем та технологій.

IV. Ключові слова

Гуманізм, гуманістична парадигма, гуманістична топо­логія, гуманізація освіти, особистісний підхід в освіті, осо­бистісно орієнтована педагогіка, особистісно орієнтоване на­вчання, особистість дитини, особистісно орієнтована ситу­ація, особистісно орієнтовані технології.

V. Понятійний апарат

Гуманістична педагогией — наука про навчання і вихован­ня підростаючого покоління, що базується на принципах гу­манного ставлення до учнів (шанування гідності і прав учня, відкритість, емпатія, довіра, педагогічний оптимізм, креа-тивність, співпраця, заохочення, розвинута культура спілку­вання, психологічна безпека тощо). У вітчизняній педагогіці найяскравіший представник — В. О. Сухомлинський.

^ Гуманістична психологія — напрям психологічної науки, що виник у США в 50-ті роки (А. Маслоу, К. Роджерс,

34

Р. Берне та інші), на противагу окремим аспектам біхевіориз­му і психоаналізу. Предмет — здорова творча особистість, проблеми особистішого зростання, самовдосконалення, само-актуалізації, найвищі людські цінності.

^ Гуманістичний підхід (або гуманістична орієнтація) — на­прям у світовій науці про людину, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою "відкриту можливість" самоактуалізацй, власти­ву тільки людині.

Індивід — людина як природна істота, продукт філогенетич­ного й онтогенетичного' розвитку, носій івднвідуально-своєрщних рис, як цілісність психофізіологічної організації, що забезпечує його усталеність у взаємодії з навколишнім світом.

Особистість — поняття соціальне, воно містить все, що є у людині надприродного, історичного. Особистість виникає на основі природженого, але є результатом культурного й історичного розвитку (Л. С Виготський). Особистістю є лю­дина, яка ставиться певним чином до оточення, і це її став­лення виявляється у всій її сутності (С. Л. Рубінштейн).

^ Особистість учителя — специфічне утворення, що є ре­зультатом функціонування системи професійно-значимих сто­сунків, у які він вступає в період шкільної, а потім вищої освіти, а також у ході всієї наступної фахової життєдіяль­ності. Особистість учителя — цілеспрямована, самоорганізо-вувана частина педагогічної дійсності, найголовнішою функцією якої є здійснення індивідуального способу взаємодії з нею. Функції регулятора особистісного розвитку вчителя виконують мотиви, спрямованість, особливості характеру, рівень сформованості педагогічних спроможностей.

^ Парадигма освіти — система основних наукових досягнень (теорій, методів), за зразком яких організується дослідницька практика вчених в галузі освіти у визначений історичний період (Т. Кун).

^ Педагогічна діагностика — комплекс методів, прийомів, правил і засобів педагогів для виміру динаміки процесів і ре­зультатів навчально-виховної роботи.

Психотехніка — прийом, спрямований на активізацію або гальмування проявів різноманітних психічних реакцій, а також властивостей і якостей особистості.

Рефлексія — розумова діяльність, що виявляється в чітких думках у вигляді констатації того, що відбувається з іншими людьми і з самою людиною.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Похожие:

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconАвтомобильные электрические проточные подогреватели серии пп-201...
В, имеющих расход дизельного топлива по магистрали (с учетом обратки) до 150 л/ч. Подогреватели пп-202 предназначены для грузовых...

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconАлександра На День города Днепропетровск получил грандиозный подарок...
Белая, Александра На День города Днепропетровск получил грандиозный подарок // Комсомольская правда в Украине, 2011.№202(14. 09)....

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconКозуб, Тарас Лазаренко выходит на свободу из американского "пионерлагеря"...

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconКрасная звезда №20
Коммунистический Дайджест-центр «Красный Флаг» e-mail red- конт телеф. 8039-79-202-39

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconКрасная звезда №20
Независимый Коммунистический Дайджест-центр «Красный Флаг» e-mail red- конт телеф. 8039-79-202-39

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconБбк 84(0)5-5 А76

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconЛабораторная работа №202 «Измерение показателя адиабаты»
Цель работы: экспериментально определить коэффициент Пуассона для воздуха и сравнить полученное значение с теоретическим

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconИндексирование книг по системе ббк и

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconЗатверджено Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 22 липня 2010 р. №202
Заповнюється особою, на яку відкрито рахунок по сплаті за житлово-комунальні послуги

Ббк 74. 202. 4я7 0-72 iconМинистерство образования и науки украины
Учебное пособие по решению задач по теоретической электротехнике. Часть III / Под общей редакцией доц. А. В. Корощенко. – Донецк:...


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don