Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка




НазваниеМіністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
страница10/43
Дата публикации20.06.2014
Размер5.46 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Спорт > Документы
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   43

Література:

1. Демінська Лариса Олексіївна Міжпредметні звязки у процесі професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури: Дис…канд. Пед. Наук: 13.00.04 /Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту. – Донецьк, 2004. – 250 с.

2. Максимова В.Н. Межпредметные связи в учебно-воспитательном процессе современной школы. – М.: Просвещение, 1987. – 160 с.

3. Розенберг Н. Межпредметные связи в средних профтехучилищах, их значения и приёмы класификации // Межпредметные связи в учебно-воспитательной работе профтефучилища. – К.: «Вища школа», 1976. – 25-42
Віталій Шульга

Оксана Ковалів

^ Ефективні засоби стимуляції позитивного ставлення людей з особливими потребами до фізичної діяльності
Проблема підвищення якості організації спортивно-масових і реабілітаційно-відновлювальних заходів у спеціалізованих навчально-виховних, фізкультурно-реабілітаційних та санаторно-лікувальних закладах України залишається актуальною та потребує подальшого вивчення, осмислення, наукового обґрунтування. Особливого значення вона набуває у зв'язку з визнанням Україною конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення умов виживання, захист і повноцінний розвиток дітей. В Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту (28.09.2004 р., № 1148/2004), в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті вказано на необхідність забезпечення якості та доступності реабілітаційних, рекреаційних й оздоровчих послуг для найменш захищених категорій населення України [5]. Так, на наш погляд, до недостатньо розроблених частин даної проблеми, слід віднести необхідність більш широкого вивчення і впровадження в практику фізичної і соціальної реабілітації осіб з особливими потребами. Такі знання будуть сприяти не тільки підвищенню якості фізкультурно-оздоровчих і реабілітаційно-відновлювальних послуг, але й необхідних у забезпеченні професійної підготовки майбутніх фахівців з галузі фізичної культури, фізичної реабілітації, адаптивного фізичного виховання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій з даної проблеми свідчить, що за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно 20 млн. стають інвалідами, та майже кожна десята людина на Землі є інвалідом. В Україні дана проблема набуває особливої гостроти в тому сенсі, що кількість дітей з різноманітними порушеннями і вадами у стані психофізичного розвитку становить приблизно 4,5% від загальної кількості дітей-школярів та кількість їх щорічно збільшується в середньому на 5 – 6 тисяч [1, 2, 3, 4].

Фахівці наголошують на тому, що після закінчення навчання у спеціалізованих закладах освіти або стаціонарного лікування інваліди дуже часто відмовляються від цілеспрямованого та систематичного застосування фізичних вправ як одного з головних чинників у їх подальшій реабілітації з метою відновлювання втрачених функцій Це призводить до виникнення дисбалансу в формуванні життєво важливих рухових вмінь і навичок, в тому числі й побутового характеру, а також зниженню психоемоційної активності та оптимістичних сподівань щодо активної участі в суспільній та професійній діяльності. [6].

Узагальнення даних літературних джерел свідчать, що ефективним фактором відновлення інвалідів є їх активна участь у фізкультурно-реабілітаційних, спортивно-масових заходах, спортивних змаганнях з доступних видів спорту.

У зв'язку з цим, мета даної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та систематизації літературних джерел, щодо організації різноманітних фізкультурно-оздоровчих і реабілітаційних заходів в роботі з інвалідами та можливості його використання в професійній підготовці майбутніх фахівців з галузі фізичної культури і спорту.

Одним із засобів стимуляції позитивного ставлення людей з особливими потребами до фізичної діяльності, є проведення змагань з різних видів спорту. Перед початком змагань учасники проходять медичний огляд та отримують рекомендації щодо участі в тих чи інших видах спортивної програми згідно з медичною класифікацією (сила м'язів; спастичність м'язів; рівновага в положенні сидячи; ступінь деформації кістково-суглобного апарату; координованість рухів - пропріоцептивне м'язове відчуття).

Найбільш популярними серед учасників змагань є: адаптовані види з легкої атлетики; плавання; спортивні ігри; гирьовий спорт; «слалом» на візках; кегельбан; настільні ігри (більярд, теніс, шахи, шашки). На думку більшості з учасників змагань, достатньо важливим для них є вже сама можливість участі в змаганнях, а не тільки результат або зайняте місце. Інваліди свідомо розуміють потребу в більш активному залученні їх якомога раніше до реабілітаційних заходів з використанням засобів фізичної культури і спорту, що надасть можливість попереджати атрофію м'язів, контрактуру і спастичні явища, сприятиме розвитку компенсаторних рухових вмінь і навичок, формуванню позитивної дидактико-реабілітаційної мотивації щодо систематичних занять фізичною культурою і спортом.

Важливою умовою для більш ефективної роботи в цьому напрямку, є необхідне розширення мережі фізкультурно-оздоровчих і спортивних клубів для осіб з особливими потребами насамперед за місцем їх мешкання або роботи. У зв'язку з цим, в структурі обласних та міських центрів фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх» повинні бути організовані спортивні секції з інваспорту. Але застосування фізичних навантажень підчас тренування або на змаганнях повинно будуватися на достатньому рівні обізнаності як самих інвалідів так і фахівців з основних закономірностей спортивної підготовки.

Формування рухових дій з обраного виду спорту повинно відбуватися на засадах знання про закономірності етапної структури навчання за наступною схемою:

- загальні і спеціальні закономірності у формуванні рухових дій;

- етапне оволодіння структурою техніки рухових дій;

- аналіз помилок відповідно до особливостей біомеханічної структури рухів;

- уточнення техніки виконання рухових дій з обраного виду спорту;

- удосконалення навичок виконання рухових дій;

- індивідуалізація техніки рухових дій з обраного виду спорту;

- розширення діапазону виконання засвоєних рухових дій;

- аналіз стійкості засвоєного рухового навику;

- результат, який досягнуто на змаганнях з обраного виду спорту.

Висновки:

1. Узагальнення даних літературних джерел свідчать, що одним з достатньо дієвих чинників в реабілітаційній роботі для осіб з особливими потребами є різноманітні засоби фізичної культури і спорту.

2. Систематичні заняття з метою підготовки до змагань підвищують адаптаційні механізми інвалідів до реальних умов життя, удосконалюють функціональні можливості, сприяють оздоровленню організму, благодійно впливають на психоемоційний стан, мобілізують волю, відновлюють почуття соціальної гідності.

3. Центри фізичного здоров'я населення „Спорт для всіх" повинні передбачати в своїй діяльності також роботу серед інвалідів як одну з ефективних форм фізичної і соціальної реабілітації осіб з особливими потребами та інтеграції їх до соціально-побутової і професійної сфери.
Література

1. Григоренко В.Г., Сермеев Б.В. Организация спортивно-массовой работьі с лицами, имеющими нарушения функций спинного мозга. - М.: Советский спорт, 1991. - 122 с.

2. Деминский А.Ц. Основи теории физической культури - Донецк 1996. - 324 с.

3. Єрмаков С.С. Тренажерні пристрої для підтримки і вдосконалення стану здоров'я студентів спеціальних медичних груп, груп лікувальної фізичної культурита інвалідів //Наука. Здоров'я. Реабілітація: Матеріали ІІ Міжн. наук-метод конф. Вип. ІІ. - Луганськ: Знання, 2004. - С. 175 - 182.

4. Макущенко І., Пристинський В., Пристинська Т. Освітньо-валеологічна спрямованість уроків фізичної культуриз учнями молодшого шкільного віку //Молода спортивна наука України: Зб. наук праць з галузі фізичної культурита спорту Вип. 10. - Львів: НВФ «Українські технології»), 2006. - Т. 1. - С. 59 - 64.

5. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті - К.: Шкільний світ, 2001. - 22 с.

6. Пристинский В.Н., Трададюк А.А., Пристинская Т.М., Клименко Ю.С. Научно-практические основьі разработки программ физической и социальной реабилитации инвалидов с нарушениями функций опорно-двигательного аппарата //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук монографія за ред. проф. Єрмакова С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. - № 5. - С. 98 - 102.


Валерія Дранко

Євгенія Шаповал
Взаємозв’язок екологічної освіти й виховання у житті людини
Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об’єктів природи". Ось чому таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де переважає почуття співпереживання до всього живого.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Екологічна освіта – це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі. Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності в неї екологічної культури, широких екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин...

Мета екологічної освіти і виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі.

Зміст полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.

Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь в сучасних умовах мають бути спрямовані, в першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров’я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров’я та навколишнього середовища. Екологічно відповідальна людина в умовах будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна відповідальність пов’язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини та проявляється як інтегральна характеристика особистості.

Серед її компонентів важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров’я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя розглядається нами як складова частина екологічної культури особистості, яка є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

— національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

— гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

— об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

— збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

— зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до природи довкілля. Певна річ, ми повинні розглядати обидва ці аспекти в єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на "зовнішній" об’єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку здоров’я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого боку, людина є об’єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем (повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також могутній чинник впливу на здоров’я її організму.

До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров’я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств.

Велику роль в нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. В кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.

Певна річ, у формуванні екологічної культури учнівської молоді важливу роль відіграє насамперед робота по формуванню здорового способу життя. Цей процес ми розглядаємо насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб’єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров’я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.

Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.

На нашу думку, здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров'я і навколишнього середовища. Виконання правил збереження та зміцнення здоров’я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.

Єдність і цілісність екологічної освіти і виховання в школі забезпечується роботою шкільної координаційної ради, до складу якої входять представники всіх методичних об’єднань. Щомісячно, узгоджуючи різноманітні форми роботи з екологічних питань, члени ради впроваджують завдання концепції через шкільні предмети. Школярі всіх вікових груп систематично беруть участь у різноманітних шкільних, міських, обласних, всеукраїнських і навіть міжнародних акціях і конкурсах.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   43

Похожие:

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет...
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни донецький національний університет...
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган-барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<