Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка




НазваниеМіністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
страница14/43
Дата публикации20.06.2014
Размер5.46 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Спорт > Документы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   43

Література

1. Законодавство України щодо інвалідів (станом на 01.08.2003 р.). – [Х.], 2003. – 83, [1] с.

2. Інвалідність як інтегрований показник стану здоров'я населення України А.В.Іпатов, О.В.Сергієні; Укр. держ. НДІ, Метод.–соц. пробл.

інвалідів. – Д., 2002 р. – 340 с.

3. Люди без прав: Інвалідність: цей діагноз не може бути причиною для звільнення Сіваченко О. Укр. газета. – 2005. – 7–13 груд. – С.20.

4. Права інвалідів в Україні ̋ [Збірник] - [Упоряд. Л.Скоропада, Т.Яблонська]. – 2–е вид., допов. і перероб. – К., 2002. – 357 с. – (Людина, Право, Суспільство).

5. Під знаком особливої уваги до людей з особливими потребами ̋ Та­лан М., Павленко І. – 2004. – №3. – С. 12–13.
Леся Олійник

Олена Остапова
Проблеми і перспективи інвалідного спорту на Україні
Проблема інвалідності розглядалася здавна. Ця проблема є дуже актуальною і в наш час.За даними літературних джерел відомо, що 10%населення світу (та близько 5,3 населення України) мають ту чи іншу форму іншу форму інвалідності.

На жаль, інвалідність людини обмежується не тільки її фізичними особистими бар’єрами, але також бар’єрами в пізнанні інших людей, які відносяться до проблеми інвалідності, як до соціальної.

Відомо, що одним і головних орієнтирів в соціальній сфері сучасного суспільства є здоров’я людини. Здоровий спосіб життя являється невід’ємним фактором, який забезпечує продовження активного життя особистості, визначає соціальне, біологічне та психічне благополуччя громадян. Людина, яка опинилася в стані інвалідності, не може змінити світ. Їй потрібно прикласти великі зусилля для того, щоб пристосуватися до умов, які склалися, навчитися жити повноцінним життям та приймати активну участь у всіх сферах життя людського суспільства.[1, 2, 3].

В 1992 році Організацією Об’єднаних Націй був прийнятий Всесвітній день інвалідів, який святкується 3 грудня. На жаль, в основному тільки в цей день ми згадуємо про те, що існує ще один “паралельний світ” – світ інвалідів.

Безумовно дуже важливим є той факт, що інвалідам потрібен насамперед шанс довести собі і суспільству право на активне існування в розумовому і фізичному плані. Провідну роль в цьому плані відіграє спорт.

Відомо, що за допомогою спорту та великої сили волі, люди, маючи серйозні проблеми зі здоров’ям, досягають не тільки “спортивного”, а й життєвого результату. Для багатьох із них спорт став з’єднуючим кільцем з життям здорових людей, засобом боротьби зі своєю недугою та соціальною ізольованістю, а частіше, і з самим собою.

В історичному аспекті поява видів спорту, в яких можуть приймати участь інваліди, пов’язано з ім’ям англійського нейрохірурга Людвіга Гуттмана, який, перемагаючи вікові стереотипи по відношенню до людей, які мають обмеженні фізичні можливості, ввів спорт в процесі реабілітації хворих з пошкодженими функціями спинного мозку. Він на практиці довів, що спорт для таких людей передує відновленню психічної рівноваги, створює оптимальні умови для соціальної адаптації, дозволяє повернутися до повноцінного життя незалежного від фізичних недоліків. З тих пір його концепції і підходи привели до формування міжнародного руху людей з фізичними і психічними порушеннями, а також залучення їх до систематичних занять спортом.[ 1]

Україна є країною, в якій створена державна система управління фізичною культурою і спортом інвалідів і прийнята програма їх підтримки. Історичні дані свідчать, що утворення фізично-спортивних та оздоровчих клубів в 1989 році дало початок формуванню спортивного руху інвалідів. В результаті ці суспільні об’єднання стали основою для створення національної федерації спорту для людей з обмеженими фізичними можливостями.

В 1991 році Верховною Радою України був прийнятий закон ” Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ” і в зв’язку з цим документом розпочала свою діяльність державна програма, на основі якої в 1992році була створена система державних центрів реабілітації і спорту інвалідів, яка нараховувала на той час приблизно 600 спеціалістів [3,4]. Важливим поштовхом для масового розвитку спортивного руху серед людей з різними формами ураження послугувало те, що в 1993 році наказом постанови Кабміну України ”Про комплексну програму рішення проблем інвалідності ” був створений Український Центр фізичної культури і спорту інвалідів – “Інваспорт” і його 27 регіональних відділів.

Як свідчать дані літературних джерел сумісна діяльність Національного комітету спорту інвалідів України і державної системи “Інваспорт” стала потужним фактором розвитку фізичної культури і спорту інвалідів. Великий внесок в становлення і розвиток “Інваспорту” зробив і продовжує робити народний депутат, президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевичу. В більшості дякуючи йому Україна сьогодні – одна із самих сильних країн з параолімпійських видів спорту.

За оцінками Міжнародного параолімпійського комітету, темпи розвитку параолімпійського руху в нашій країні являються найвищими в Європі за останні декілька років [5].

Провідним завданням центрів “Інваспорт” є активні пошуки шляхів збільшення «цінності життя», адаптації, реабілітації і соціальної інтеграції інвалідів, їх активної участі в суспільному житті і забезпечення рівності іншими ч ленами суспільства за допомогою фізичної культури і спорту.

Таким чином, формування організаційних і нормативно-правових основ становлення і розвитку масового і параолімпійського спорту в Україні як одного із напрямків в сфері спортивної діяльності, підтверджує необхідність рішення даної проблеми на найвищому державному рівні.

Сьогодні важливою задачею українського і регіональних центрів “Інваспорт” є реалізація цільової комплексної програми «Фізичне виховання – здоров’я нації».

Вся система фізичної культури і спорту інвалідів в Україні включає в себе чотири підсистеми:

1. Лікувально – реабілітаційну;

2. Фізично – оздоровчу;

3. Масовий спорт інвалідів;

4. Спорт високих досягнень, включаючи міжнародні змагання.

В наш час найбільшого розповсюдження отримали три напрямки спорту інвалідів: параолімпійський, сурдолімпійський і спеціально олімпійський [2].

Робота Українського і регіональних центрів “Інваспорт” направлена на удосконалення системи подальшого розвитку фізичної культури і спорту серед інвалідів. Досягнення спортсменів-інвалідів на престижних міжнародних змаганнях сприяють укріплення авторитету України в міжнародному спортивному товаристві. Так, провідні спортсмени України досягли значних успіхів в престижних міжнародних змаганнях, достойно представляли нашу незалежну державу в різних частинах планети. Тільки в 1999 році спортсмени-інваліди України завоювали 33 золоті, 29 срібних і 31 бронзові медалі на чемпіонатах світу і Європи. на сьогодні звання «Заслужений майстер спорту України» присвоєно 52 інвалідам, «Майстер спорту України міжнародного рівня» - 173 спортсменам, «Майстер спорту України» - 359 спортсменам.

За високі спортивні досягнення 18 спортсменів-інвалідів удостоєні державними нагородами. На основі високих світових спортивних досягнень і підсумками рейтингових змагань 1997-2000 років 67 спортсменів-інвалідів України завоювали високе право представляти Україну на ХІ літніх Параолімпійських іграх в Сіднеї.

В той же час існує багато не вирішених проблем, які гостро постають в Україні, не дивлячись на успіхи наших спортсменів-інвалідів на міжнародній арені.

Одним з найперспективніших напрямків в розвитку параолімпійського спорту в Україні слід вважати тісну співпрацю державний і товариських організацій.

Національний комітет спорту інвалідів України координує діяльність суспільного спортивного руху інвалідів в нашій країні, він об’єднує чотири національні федерації спорту інвалідів: з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату і інтелекту. Така багатогранна інфраструктура фізичної культури і спорту інвалідів дає можливість залучити людей з фізичними недоліками до активних занять фізичною культурою [6].

Різні літературні джерела и періодичні друковані видання, констатують той факт, що сьогодні в Україні діють 114 підрозділів регіональних центрів “Інваспорт” в містах і районах, 123 фізично-спортивних клуба інвалідів, відкрито 27 дитячо-юнацьких спортивних шкіл інвалідів. Більше 52000 інвалідів, приблизно 16000 з яких – діти шкільного віку, відвідують фізкультурно-реабілітаційні групи і спортивні секції з 30 видів спорту. Кожен рік в Україні проводиться близько 250 чемпіонатів, кубків з 19 видів спорту.

У людей з проблемним слухом великою популярністю користується футбол, який розвивається в 22 областях України. Найбільш відомі види спорту серед людей з особливими потребами в Україні – це легка атлетика, баскетбол на колясках, настільний теніс, шахи, плавання.

В 2008 році спортсмени з усього світу мали можливість змагатися в Пекіні з 20 видів спорту, які включали в себе 471 дисципліну. Україну представляли 126 спортсменів-інвалідів в 11 видах спорту. Вперше в параолімпійську програму була включена гребля. Практично всі види, так чи інакше, повторюють програму «великої» Олімпіади, але є декілька і унікальних – голбол, бочча (гра з м’ячем) і регбі на інвалідних колясках. Змагання по баскетболу, тенісу (великому і настільному) і фехтуванню також проводились в інвалідних колясках. З футболу влаштовували два турніри: по п’ять і сім чоловік в команді.

Представники Національної параолімпійської збірної України-2008 виступали в Пекіні в 11 видах спорту (легка атлетика, плавання, фехтування на колясках, стрільба з луку, футбол – ДЦП, стрільба кулями, гребля академічна, пауерліфтинг, настільний теніс, волейбол сидячи (жінки), дзюдо. Новим для української параолімпійської збірної стали академічна гребля і стрільба кулями. На даному етапі Національна збірна має 104 ліцензії, а це – 125 спортсменів, які приймали участь в Параолімпіаді – 2008 [5, 6].

В міжнародному параолімпійському русі Україну представляє Національний комітет спорту інвалідів України, який виконує функції національного параолімпійського комітету. За оцінками Міжнародного параолімпійського комітету, міжнародних спортивних федерацій інвалідів, в Україні інвалідний спорт інвалідів розвивається дуже високими темпами [2].

Висновки:

узагальнивши дані літературних джерел, передовий досвід в організації фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи з інвалідами варто відмітити, що в наш час завдяки діяльності Національного комітету спорту інвалідів України і державної системи “Інваспорт” відбувається активна реалізація програми розвитку фізичної культури і спорту інвалідів.

І хоч, на даному етапі, вона сьогодні ще не має належного рівня фінансування та достатньої матеріально-технічної підтримки, уже самим фактом свого існування втілює оптимізм в людей, які, не дивлячись на свій особливий статус, намагаються бути повноцінними громадянами нашої України.
Література

1. Гаврилова, Т. Через спорт к здоровому образу жизни /Т. Гаврилова //Физическая культура и реабилитация. – 2000. - №3-4. –С. 18-21.

2. Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні / Державний комітет України з фізичної культури і спорту. – К., 1996. – 26 с.

3. Закон України про фізичну культуру і спорт (10 лютого 2000 р. № 1453- ІІІ) /Державний комітет України з фізичної культури і спорту. – К.,2000. -65 с.

4. ріскін, Ю.А. Організаційні основи параолімпійського спорту /Ю.А. Бріскін. – Львів: Кобзар, 2004. – 180 с.

Вікторія Корнієнко
Проблема реабілітації у фізичній культурі та спортивній діяльності
Актуальність. Термін «реабілітація» має широке змістовне розуміння і вживається в усіх сферах діяльності людини – політичній, юридичній, розумовій, спортивній та інших. У медицині вона визначається як процес відновлення здоров’я і працездатності хворих та інвалідів.

Реабілітація це суспільно необхідне функціональне і соціально-трудове відновлення хворих та інвалідів, що здійснюється комплексним проведенням медичних, психологічних, педагогічних, професійних, юридичних, державних, суспільних та інших заходів, за допомогою яких можна повернути потерпілих до звичайного життя і праці, відповідно до їх стану.

Реабілітації підлягають хворі з травмами і деформаціями опорно-рухового апарату, неврологічними і психічними захворюваннями; набутими і вродженими дефектами; після хірургічних втручань; і, загалом, ті особи, які потребують поступової адаптації до фізичних і психічних навантажень професійного і побутового характеру, праці з меншим обсягом навантажень чи перекваліфікації, розвитку навичок самообслуговування.

^ Головними завданнями реабілітації є:а) функціональне відновлення; б) пристосування до повсякденного життя і праці; в) залучення до трудового процесу; г) диспансерний нагляд за реабілітованими.

^ Основна мета реабілітації адаптація до праці на попередньому робочому місці або реадаптація, тобто праця з меншими нервово-психічними і фізичними навантаженнями на новому робочому місці, але на тому самому підприємстві. В інших випадках метою реабілітації буде перекваліфікація і праця на тому ж підприємстві, а у разі неможливості – перекваліфікація у реабілітаційному центрі і працевлаштування до нової професії і стану людини.

^ Реабілітація буде малоефективною, якщо не дотримуватися декількох основних її принципів:

  1. Ранній початок реабілітаційних заходів. Це допомагає швидше відновити функції організму, попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності – боротися з нею на перших етапах лікування.

  2. Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип є основою ефективності реабілітації, тому що тільки безперервність та поетапна черговість реабілітаційних заходів – запорука скорочення часу на лікування, зниження інвалідності і витрат на відновне лікування.

  3. Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря реабілітація проводиться й іншими фахівцями: соціологом, психологом , педагогом, юристом та ін.

  4. Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми складають індивідуально для кожного хворого чи інваліда з урахуванням загального стану, особливостей перебігу хвороби, особистості хворого.

  5. Необхідність реабілітації у колективі. Проходження реабілітації разом з іншими хворими чи інвалідами формує у пацієнта почуття члена колективу, морально підтримує його.

^ Повернення хворого чи інваліда до активної праці – є основною метою реабілітації. Її досягнення робить людину матеріально незалежною, психічно стійкою, активним учасником громадського життя.

^ Реабілітацію поділяють на три взаємопов’язані види – медичну, соціальну, чи побутову і професійну, чи виробничу реабілітацію.

Медична реабілітаціяє фундаментом реабілітаційного процесу. Від її ефективності залежать застосування подальших видів реабілітації, їх тривалість і обсяг. Медична реабілітація спрямована на відновлення здоров’я, усунення патологічного процесу, попередження ускладнень, відновлення або часткову компенсацію порушення функцій, протидію інвалідності, підготовку тих, що одужують, та інвалідів до побутових і трудових навантажень. У переважній більшості реабілітація завершується у медичних закладах.

^ Соціальна, чи побутова реабілітаціядержавно-суспільні дії, що спрямовані на повернення людини до активного життя та праці, правовий та матеріальний захист її існування. Відповідними фахівцями проводяться заходи щодо відновлення соціального статусу особи шляхом організації активного способу життя, відновлення послаблених чи втрачених соціальних зв’язків, створення морально-психологічного комфорту в сім’ї і на роботі, забезпечення культурних проблем людини, відпочинку, занять спортом та ін.

^ Професійна, чи виробнича реабілітація. Основна мета – підготовка пацієнта до праці. Її реалізація залежить від характеру та перебігу хвороби, функціонального стану і фізичної спроможності хворого, його професії, кваліфікації, стажу роботи, посади, умов праці та бажання стати до роботи. Залежно від того реабілітолог, фахівці з працетерапії, психологи, педагоги, соціологи, юристи проводять роботу з адаптації, реадаптації чи перекваліфікації з подальшим працевлаштування пацієнта.

^ У медичній реабілітації розрізняють два періоди: лікарняний та після лікарняний, у кожного з яких є визначені етапи. Перший період включає I етап реабілітації – лікарняний (стаціонарний), а після лікарняний період – II етап – поліклінічний або реабілітаційний, санаторний і III етап – диспансерний.

^ I етап реабілітації – лікарняний (стаціонарний) – розпочинається у лікарні, де після встановленого діагнозу лікар складає хворому програму реабілітації. Вона містить терапевтичні або хірургічні методи лікування і спрямована на ліквідацію чи зменшення активності патологічного процесу, попередження ускладнень, розвиток тимчасових або постійних компенсацій, відновлення функцій органів і систем, уражених хворобою, поступову фізичну активізацію хворого. На цьому етапі у відновлюючому лікуванні застосовують лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, засоби фізіотерапії, елементи працетерапії. Визначають функціональний стан хворого, резерви організму і наприкінці етапу коректують і накреслюють подальшу програму реабілітаційних заходів.

^ II етап реабілітації – поліклінічний, або реабілітаційний, санаторний починається після виписки хворого із стаціонару, у поліклініці, реабілітаційному центрі, санаторії в умовах покращання і стабілізації стану хворого, при значному розширенні рухової активності. На цьому етапі переважає фізична реабілітація і використовують всі її фізичні засоби. Основну увагу у програмі реабілітації приділяють поступовому збільшенню фізичних навантажень, загальному тренуванню, підвищенню функціональної здатності, загартовуванню організму; підготовці людини до трудової діяльності.

^ III етап реабілітації – диспансерний. Основною метою цього етапу є нагляд за реабілітованими, підтримка і покращання його фізичного стану і працездатності у процесі життя. Програма передбачає профілактичні заходи, періодичні перебування у санаторії, заняття фізичними вправами у кабінетах лікувальної фізкультури, групах здоров’я; медичні обстеження з проведенням тестів з фізичними навантаженнями для визначення функціональних можливостей організму.

На всіх етапах реабілітації, а особливо на II-III, велику роль відведено роботі психологів, педагогів, соціологів, юристів, спрямованій на адаптацію людини до того стану, у якому вона опинилася, розв’язанню питань професійної працездатності, працевлаштування, умов праці і побуту, надання інвалідам технічних засобів.

Реабілітація займає одне з найвизначніших місць у фізичній культурі та спортивній діяльності. У медицині вона визначається як процес відновлення здоров’я і працездатності хворих та інвалідів. Реабілітація це суспільно необхідне функціональне і соціально-трудове відновлення хворих та інвалідів, що здійснюється комплексним проведенням медичних, психологічних, педагогічних, професійних, юридичних, державних, суспільних та інших заходів, за допомогою яких можна повернути потерпілих до звичайного життя і праці, відповідно до їх стану.Принципова схема сучасної системи медичної реабілітації виглядає так: лікарня – поліклініка (або реабілітаційний центр) – диспансер. Ця система застосовується при важких захворюваннях та травмах і станах організму, що можуть привести до інвалідності і непрацездатності.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   43

Похожие:

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет...
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни донецький національний університет...
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган-барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don