Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка




НазваниеМіністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
страница6/43
Дата публикации20.06.2014
Размер5.46 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Спорт > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

^ Виховання у молодших школярів емоційно-позитивного ставлення до занять фізичною культурою і спортом

Актуальність. Останнім часом освітянські програми спрямовані на інтенсифікацію розвитку розумових здібностей і як, на нашу думку, суттєво ігнорується розвиток тіла дитини: недостатньо уваги приділяється моториці тіла, рівню сформованості функцій організму, контролю за рівнем рухової активності.
Молодший шкільний вік – це особливо чутливий період розвитку координації рухів. Тому значення рухової активності для нормального фізичного розвитку є особливо важливим [1]. Мабуть не існує жодного виду рухової діяльності дитини, в якому б просторові орієнтири не були важливою основою засвоєння знань і вмінь, розвитку мислення.

На початковому етапі виховання, після того, як дитина приходить до школи, рухова активність її суттєво падає у зв’язку з регламентованістю занять. І це є закономірним явищем педагогічного процесу. Перед школою постає одне з найважливіших завдань – не допустити різкого зниження рухової активності, що може призвести до різноманітних захворювань та порушень у фізичному розвитку. На це свого часу звертали увагу С. Лесгафт, М. Монтесорі, Я. Корчак, Б. Спок, К. Роджерс, відомі наші вчені і педагоги В. Кащенко, С. Русова та ін. Вони прийшли до висновку, що більшість хвороб і нездужань пов’язані з проблемами фізичного виховання у дитинстві [2,7]

Саме тому в сучасних умовах набуває особливого значення системне формування у дітей емоційно-позитивного ставлення до фізичного виховання, яке і повинно звести зниження рухової активності до мінімуму. Адже це є основним фундаментом здоров’я та нормального фізичного розвитку дитини.

Мета: З’ясувати основні напрями і результати досліджень, що окреслюють проблему виховання у молодших школярів емоційно-позитивного ставлення до фізичного виховання.

Сутність виховання емоційно-позитивного ставлення до занять фізичною культурою і спортом за твердженням О.Остапенка [4] полягає в розвитку інтересу до фізичної культури, який формується у навчальному процесі молодших школярів. Однак, досі не вирішено питання про введення інтересу до фізичної культури в систему категорій педагогічної науки.

Проблема полягає в тому, що згідно з Н. Хоменко[5] останнім часом особливо помітна тенденція звуження зацікавленості дітей фізичною культурою. Опитування серед учнів початкових класів засвідчує, що фізкультура серед інших предметів посідає 4-5 місце.

Окремі фахівці вважають, що причиною зниження зацікавленості дітей фізичною культурою є те, що останнім часом втрачено як освітню, так і виховну спрямованість уроків фізичної культури, підпорядковано їх в основному тренувальній меті.

Проведений нами аналіз свідчить, що це вагома, але лише одна із причин. Дані наших спостережень і анкетувань, проведені у 18 школах Здолбунівського району підтверджують, що в сьогоднішніх реальних умовах слід враховувати цілу низку як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників:

• дефіцит кваліфікованих викладачів фізичної культури у початкових класах;

• послаблення уваги зі сторони керівників шкіл до спортивно-оздоровчої роботи серед молодших школярів;

• відсутність належної матеріальної бази (лише один спортивний зал у школі, нестача інвентарю та нестандартного обладнання, недостатня кількість ігрових кімнат, недостатньо обладнані ігрові майданчики та ін.)

• втрата тісного співробітництва педагогічних колективів у напрямку заохочення батьків до фізичного виховання дітей, яке почало активно налагоджуватись у 80-х роках;

• проблема формування високої педагогічної культури фахівців фізичного виховання, їх емоційна мотивація та особистий приклад як фактор позитивного впливу на ситуацію.
Ми прийшли до висновку, що найдієвішим фактором на даному етапі є фактор самостійної діяльності та ініціативи кожного вчителя у напрямку виховання емоційно-позитивного ставлення до фізичного виховання в початкових класах.

Проблемою емоційно-позитивного ставлення до фізкультури цікавилися у продовж останніх років І. Бартєнєва, О. Козленко, Н. Хоменко, Б. Шиян. Авторами досить детально висвітлені питання потреб і мотивів фізичного виховання, зроблено аналіз методів і прийомів, які суттєво сприяють вихованню у молодших школярів інтересу до занять фізичною культурою і спортом.

У науковій літературі окремі аспекти емоційно-позитивного впливу в системі фізичного виховання молодших школярів знайшли певне висвітлення. Перш за все, привертають увагу теоретико-методичній праці Ю. Бабанського, А. Внукова, С. Гончаренка, О. Савченко, Ф. Суслова, М. Ярмаченка, в яких обґрунтовані шляхи підвищення ефективності навчально-виховного процесу на уроках фізичного виховання. Однак, найменш дослідженими залишаються питання, які стосуються дидактичних засад оптимізації фізичного виховання молодших школярів, досі не вирішено ряд питань про введення інтересу до фізкультури в систему педагогічної науки. Інтерес дитини до фізичної культури виявляється в її емоціях. В дослідженнях М. Козленка, О. Остапенка, В. Соколова [3, 4, 5], розглянуті питання емоційного клімату, який необхідний для створення інтересу молодших школярів до занять фізичної культури. Автори виділяють позитивні емоції, пов’язані зі школою; емоції, що породжені спілкуванням з вчителем, стосунками з однокласниками; емоції, що виникають під час тренувальних завдань. Вони підтверджують, що позитивні емоції мають великий вплив на мотиви та закріплення інтересу до фізичної культури.

Сприятливими умовами виховання емоційно-позитивного ставлення молодших школярів до фізичного виховання є: сприятливий психологічний клімат у класному колективі, спілкування молодших школярів з однолітками, наявність дружніх стосунків між членами рівносильних спортивних груп у класі, результативність їхньої взаємодії, упевненість у своїх силах, що сприяє виникненню позитивного ставлення до регулярних занять спортивними вправами у домашніх умовах.

Суттєвою умовою є виховання, почуття власної гідності, яке у молодших школярів ще мало розвинене. Це почуття може створити лише особистісно-зорієнтований педагог, тобто той педагог, який спрямовує свою роботу на підтримку індивідуального розвитку дитини та вдосконалення індивідуальних рухових здібностей кожної дитини (Є. Бондаревська).

Вчитель повинен спрямувати свої зусилля так, щоб поступова потреба дітей у рухах перетворювалася на упорядковану усвідомлену діяльність. Адже саме з перших занять фізичним вихованням, оволодіваючи різноманітними руховими вправами, учні удосконалюють рухові навички, збагачують руховий досвід, розвивають м’язові відчуття, просторове орієнтування. Емоційний клімат у колективі спонукає їх аналізувати свої рухи, знаходити і усувати помилки, формує звичку систематично займатися фізичними вправами у домашніх умовах. Досвідчений педагог, формуючи у вихованців позитивне ставлення до занять фізичними вправами, поступово досягає освітньої мети, переконуючи їх, що лише систематичні заняття фізкультурою розвивають такі цінні фізичні якості як сила, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність і загартовують організм дитини. Позитивний ефект цього, безперечно, залежить від дозування навантаження. Отже, потрібно бути досить уважним передусім до проявів зовнішніх ознак втомлюваності учнів. Вчитель повинен диференційовано регулювати навантаження на школярів, враховуючи не тільки рівень фізичного розвитку та стать, але і їх високу емоційність, психологічний і моральний стан протягом всього заняття. І якщо, наприклад, спостерігається прискорене дихання, кволість чи порушення координації рухів, слід негайно пропонувати учням вправи на відновлення дихання або провести заспокійливу гру. Такий перехід на іншу форму діяльності служить для дитини засобом закріплення позитивного, емоційного ставлення до уроку і гальмування негативного впливу.

Емоції і почуття - це переживання, це завжди хвилювання і напруженість, а сила напруженості залежить передусім від значущості для дитини ситуації, що викликає саме це переживання. Тому є важливим, щоб навіть при виконанні самих найпростіших завдань чи вправ, дитина отримувала почуття задоволення і радості. Отримуючи хоча б незначне покращення результату, дитина повинна відчувати підтримку і позитивну реакцію педагога. Щира усмішка вчителя, підбадьорювання, хороше слово сприймається дитиною як заохочення до досягнення кращого результату.
Молодші школярі ще мало схильні до самоаналізу, їм не притаманна об’єктивна самооцінка. Тому вже з перших уроків учитель має навіяти своїм вихованцям, що він їм дуже сподобався. Хороший настрій або емоційний комфорт зумовлюється педагогічними впливами у формі похвали, заохочення, доброзичливої розмови, залучення до спільної діяльності. Особливу роль у педагогічному спілкуванні посідає позитивна педагогічна оцінка. В жодному разі оцінка не повинна бути засобом покарання. Дослідження С. Кондратьєвої свідчать, що високий рівень розуміння учнів виявляється у тому, що саме організаторські педагогічні впливи переважають над дисциплінарними, тобто вчитель при доборі емоційного тону спілкування прогнозує вплив на особистість школяра через конкретну ситуацію спілкування, а не лише корегує поведінку.

Висновок Аналіз літератури з даної проблеми та результати емпіричних досліджень, проведених нами дозволяють стверджувати, що формування емоційно-позитивного ставлення учнів до занять фізичною культурою і спортом залежить від педагога. Тому завдання фахівця фізичного виховання полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині повірити у власні сили, прогнозувати свій рух вперед, тобто зробити так, щоб учень щоденно відчував свій невеличкий успіх, переживав радість досягнутого, прагнув, до вищого результату.
Література

1. Бартенєва І.О. Професійна діяльність учителя у вихованні емоційно-позитивного ставлення підлітків до навчання: Автореф. дис. к.пед.н.- Одеса, 2000.- 18с.

2. Дубогай О., Очагегуєва І. Моніторинг оздоровчо-виховно процесу у молодших школярів // Тези допов. 4 Міжнар.наук.конф. „Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров’я, рекреації і спортивної медицини та реабілітації”. – К.,2000 - 365с.

3. Козленко О. Формування мотивів фізичного вдосконалення у молодших школярів // Фізкультура в школі. – 1999. - №4. -30с.

4. Остапенко О. Виховання у молодших школярів інтересу до фізкультури // Початкова школа, - 2000. - №6 – 56с.

5. Соколов В.А. Мотивация занятий физической и спортивной культурой школьников: Автореферат к.пед.н. – Минск, 1973. – 28с.

6. Хоменко Н.М. Виховання інтересу до уроків фізкультури // Початкова школа, - 1992.- №3 – 4. – 29с.

Дмитро Немченко

Сергій Кіприч
Формування перспективної програми тренувальних завдань по розвитку фізичних якостей у молодших школярів
Проблемами розвитку фізичних якостей учнів початкових класів загальноосвітньої школи займались багато науковців. Так, зокрема, Присяжнюк С.І (2001) експериментально обґрунтував доцільність і ефективність включення вправ помірної інтенсивності для розвитку сили і витривалості в межах двох уроків на тиждень. Проте залишається незрозумілим, яким чином досліднику вдалось реалізувати вимогу нашарування позитивних зрушень від попереднього навантаження на наступне, адже інтервал відпочинку, згідно адаптаційних закономірностей, між тренувальними заняттями надто великий. Окрім цього ми тут не можемо прослідкувати чіткої тенденції всебічності впливу на організм.

Аналіз наукових видань свідчить про те, що методики розвитку фізичних якостей пристосовані, головним чином, до інтересу спорту вищих досягнень і передбачають їх застосування на спеціально організованих (тренувальних) заняттях (В.Ф. Новосельский, 1984; А.В. Усов, 1989; А.Г. Сухарєв, 1991). Деякі автори для учнів цього віку віддають перевагу диференційованому методу навчання, яке ґрунтується на якісному виборі співвідношення фізичних вправ (Т.В. Петровська, 1983; Т.В. Смирнова, 1985; Н.В. Москаленко, 1992).

У науковому обґрунтуванні методики розвитку фізичних якостей увага зосереджена, головним чином, на вдосконаленні кожної рухової функції зокрема, а не на одночасному розвитку цілого їх комплексу.

З позиції теорії адаптації чим більша кількість різних за своєю тренувальною спрямованістю та біомеханічною структурою завдань вирішується на занятті, тим менші можливості для вдосконалення має кожна з функціональних систем.

Окремі спроби забезпечити вибірковий вплив на конкретні рухові функції в окремому занятті розраховані, головним чином, на спортивну спеціалізацію, а тому не спроможні у повній мірі вирішити проблему оптимального навантаження функціональних систем у процесі всебічного розвитку фізичних якостей. Так Л.П. Матвєєв визначає переважну тренувальну спрямованість занять за критерієм, який дозволяє поділити усі відносно незалежні тренувальні завдання на три групи: на вдосконалення швидкісних можливостей, на вдосконалення анаеробної витривалості, на вдосконалення аеробної витривалості. Це значно звужує тренувальну спрямованість занять, але, за умови паралельного вдосконалення усіх якісно відмінних рухових функцій організму і, більше того, при збалансованому їх розвитку у всіх головних м’язових групах, даний методичний підхід лише частково може вирішити проблему вибіркової спрямованості занять.

За даними літературних джерел [13], якщо комплексне заняття спрямоване на удосконалення шляхів енергозабезпечення роботи, найбільш ефективною буде така послідовність: алактатні анаеробні навантаження – лактатні анаеробні навантаження – аеробні навантаження. Якщо ж в основу розподілу покласти якісні характеристики фізичних навантажень, то раціональною буде така послідовність: швидкісні – силові – на витривалість, або ж силові – швидкісні – на витривалість. Але складність цього розподілу на практиці полягає в тому, що фізичні навантаження можуть характеризуватись одразу цими двома ознаками. Тому проблема послідовності фізичних навантажень потребує подальшого дослідження.

При визначенні оптимального інтервалу відпочинку між односпрямованими навантаженнями в суміжних заняттях лежить концепція, яка передбачає виконання наступного тренувального навантаження в фазі суперкомпенсації після попереднього [8]. Слід наголосити, що лише оптимальне навантаження (90-100 %) призводить до значних зрушень в організмі. Проте відновлення після таких навантажень триває 2-3 доби і більше [7, 8].

При визначенні оптимальної тривалості застосування одних і тих же тренувальних чинників слід керуватись даними літературних джерел [10], які вказують, що етап невідповідності фізичних навантажень підвищеним функціональним можливостям організму наступає приблизно через 4-6 тижнів від початку їхньої дії.

В основі вимоги безперервного тренувального впливу на конкретні структури організму лежать дані про те, що припинення тренувальних впливів викликає процеси деадаптації. Кім цього, багаторазове чергування процесів адаптації та деадаптації призводить до швидкого зношування апарату структурного вдосконалення клітини [8, 14]. Не дивлячись на важливе значення даного фактору для розвитку тренованості, більшість фахівців з фізичного виховання ним нехтують. Так, на думку А.Г. Рибковського (1998) всебічний розвиток фізичних якостей буде ефективнішим, якщо навчальний процес планується послідовними блоками. Аналогічного підходу до навчального процесу дотримується багато теоретиків [11], які пропагують випереджаючий, щодо формування рухових навичок, розвиток необхідних видів прояву фізичних якостей.

При виборі засобів, методів та величини фізичних навантажень слід чітко враховувати вікові, статеві та індивідуальні особливості організму школярів [10, 13].

Дозування фізичних навантажень відбувається шляхом вибору методів виконання фізичних вправ та методичних прийомів інтенсифікації, регулюванням інтенсивності та обсягу роботи, а також тривалістю інтервалів відпочинку і його характером [15].

Регулюючи інтенсивність та обсяг роботи досягають повної відповідності фізичної вправи тренувальному завданню. А для того, щоб глибше вплинути на необхідну рухову функцію використовують різні методи та методичні прийоми інтенсифікації вправи. Метод – спосіб виконання рухової дії. Методичний прийом – шлях реалізації методу у конкретних випадках [10].

Гетерохронність відновних процесів дозволяє застосувати повторне виконання вправи з метою збільшення катаболітичних зрушень в організмі. Так, повторення вправи після відновлення анаеробних резервів у м’язах на тлі недовідновлення пластичних компонентів клітин сприяє глибшому розпаду останніх. Це стосується лише вправ максимальної та субмаксимальної відносної зон інтенсивності. Метод називають інтервальним [9].

Специфіка факторів, що зумовлюють прояв різних фізичних якостей, вимагає різного інтервалу відпочинку між повтореннями вправи.

Якщо результат вправи залежить від функціонального стану ЦНС (вправи максимальної відносної зони інтенсивності тривалістю до 10 с, рис. 7), то відпочинок повинен сприяти не тільки відновленню працездатності до вихідного рівня, а й надвідновленню алактатних анаеробних резервів (АТФ та КрФ) у м’язах та підвищенню функціонального стану ЦНС. Такий інтервал відпочинку називається екстремальним. Його тривалість 5-6 хв, відновлення ЧСС до 100-90 уд./хв [7].

Якщо працездатність залежить головним чином від функціонального стану м’язової системи (вправи максимальної відносної зони інтенсивності тривалістю від 10 до 30 с), то достатньо такого інтервалу відпочинку, щоб алактатні анаеробні резерви у м’язах відновились до вихідного рівня. Це відносно повний інтервал відпочинку: триває 1,5-3 хв, відновлення ЧСС до 120-110 уд./хв) [12].

При виконанні вправ на розвиток витривалості в субмаксимальній відносній зоні інтенсивності працездатність залежить головним чином від лактатних анаеробних резервів (глюкози та глікогену) та МСК. Тому, з метою глибшого впливу на ці фактори, інтервал відпочинку повинен сприяти відновленню лише алактатних анаеробних резервів (АТФ та КрФ). Якщо повторення вправи відбувається на тлі недовідновлення оперативної працездатності, то такий інтервал відпочинку називається жорстким: 1-2 хв, ЧСС до 130-120 уд./хв [15].

Після 3-4 підходів вправи, з метою забезпечення повного відновлення та надвідновлення алактатних анаеробних речовин та працездатності ЦНС, інтервал відпочинку можна збільшити від 6-8 до 20 хв. Ефективним є виконання 2-3-ох серій.

При розвитку аеробної витривалості повторне виконання вправи є необов’язковим, оскільки працездатність, в даному випадку, залежить від окислення вуглеводів, яке відбувається після 5-ї хв роботи. Такий метод виконання вправи називають безперервним [6].

Для збільшення МСК без підвищення ПАНО використовується коловий метод виконання вправ – безперервне виконання анаеробних вправ для різних м’язових груп.

Збільшенню катаболітичних зрушень в організмі сприяють також методичні прийоми інтенсифікації вправи.

Найбільш розповсюдженим прийомом є продовження виконання вправи після “відмови” з поступовим, по мірі розвитку втоми, зниженням величини зовнішнього опору чи швидкості руху. Це застосовують також в наступних підходах вправи. Він називається прийомом регресуючої вправи. Раптове зниження опору також можна використати у вправах на розвиток швидкісної сили з метою створення умов для перетворення максимальної сили у швидкісну [7].

Для глибшого впливу на ЦНС застосовують прийом варіативної вправи, який передбачає повторне виконання вправи з різною інтенсивністю [10].

При розвитку пасивної гнучкості ефективними є плавні рухи з поступовим збільшенням амплітуди.

В теорії і практиці фізичного виховання при дозуванні фізичних навантажень широко розповсюджене використання даних про сенситивні (чутливі) періоди біологічного розвитку різних фізичних якостей. Згідно цієї теорії вибірково спрямовані впливи на ті чи інші фізичні якості в періоди, що характеризуються підвищеними темпами їх природного розвитку призводять до найбільших зрушень в розвитку цих якостей. Не заперечуючи цінності сенситивних періодів слід підкреслити, що такий підхід до розвитку фізичних якостей є дещо однобоким, оскільки ігнорується вдосконалення усіх інших важливих фізичних якостей [12].

Інші дослідники [3,4] при дозуванні фізичних навантажень пропонують враховувати особливості соматотипу учнів. Одні з них вказують на необхідність акцентованого впливу на випереджуючі сторони фізичної підготовленості, інші – на відстаючі. Проте, в обох випадках організм втрачає повноцінний всебічне удосконалення внаслідок гальмування розвитку одних рухових функцій за рахунок розвитку інших.

Більш доцільно дотримуватись положення, згідно з яким процес розвитку фізичних якостей в шкільному віці повинен сприяти повній реалізації генетичного потенціалу кожної рухової функції. Він передбачає оптимальний тренувальний вплив на усі сторони рухової активності не порушуючи біологічних закономірностей розвитку організму. В залежності від особливостей соматотипу реакція на фізичні навантаження різної тренувальної спрямованості буде різною для кожного індивіда, а тому по різному відбувається і фізичне вдосконалення. [15].

Визначаючи оптимум фізичних навантажень слід враховувати, що для організму школярів не рекомендується застосовувати інтенсивні навантаження і форсувати розвиток будь-якої рухової функції (крім гнучкості, оскільки її розвиток носить регресивний характер), поки вона не досягне достатньо високого щаблю свого природного розвитку. Це пов’язано із передчасним (максимальна реалізація фізичної підготовленості відбувається у 20-30 років) вичерпуванням адаптаційних можливостей організму [9, 10].

Здійснений теоретичний аналіз виявленої проблеми дає підстави для таких висновків:Для успішної організації фізичної підготовки з молодшими школярами є формування програми комплексного розвитку фізичних якостей.В основі організації тренувального процесу повинні лежати наступні положення: всебічний тренувальний вплив; оптимальний навантаження усіх рухових функцій організму школярів; незмінність тренувального комплексу протягом адаптаційного періоду (4-6 тижні); активний відпочинок між тренуваннями; оптимальний інтервал між заняттями; постійний тренувальний вплив на весь організм.При визначенні дозування фізичних навантажень слід враховувати, що для організму школярів не рекомендується застосовувати інтенсивні навантаження і форсувати розвиток будь-якої рухової функції (крім гнучкості, оскільки її розвиток носить регресивний характер), поки вона не досягне достатньо високого щаблю свого природного розвитку.Для ефективної реалізації навчально-тренувальних завдань необхідно раціонально розподілити бюджет часу на занятті для розучування рухових дій і для розвитку фізичних якостей.

Література

  1. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. – М.: Медицина, 1975. – 402 с.

  2. Бойко В.В. Целенаправленное развитие двигательных способностей человека. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 144 с.

  3. Вайнбаум Я.С. Дозирование физических нагрузок школьников. – М.: Просвещение, 1991. – 64 с.

  4. Гужаловский А.А. Развитие двигательных качеств у школьников. – Мн.: Нар. асвета, 1978. – 88 с.

  5. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М.: Физкультура и спорт, 1970. – 200 с.

  6. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Л.: Штабар, 1997. – 207 с.

  7. Ломейко В.Ф. Развитие двигательных качеств на уроках физической культуры. – Мн.: Высш. школа, 1980 – 220 с.

  8. Матвеев Л.П., Меерсон Ф.З. Принципы теории тренировки и современные положения теории адаптации к физическим нагрузкам // Очерки по теории физической культуры: труды ученых соц. Стран / Сост. и общ. ред. Матвеев Л. П. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – С. 224-241.

  9. Поляков М.И. О развитии физических качеств // Физическая культура в школе: Научо-методический журнал. – № 1. – 2002. – С. 18.

  10. Присяжнюк С.І. Розвиток фізичних якостей учнів початкових класів загальноосвітньої школи (на прикладі сили і витривалості): Автореф. дис….канд. наук з ФВ і С. – Львів – 2001. – 17с.

  11. Развитие двигательных качеств школьников (развитие быстроты, выносливости, силы и равновесия) / Под ред. З.И. Кузнецовой. М.: 1967. – 204 с.

  12. Ратушная Л.И. Для комплексного развития двигательных качеств у юношей старших классов // Физическая культура в школе. – 1985. – № 12. – С. 32-33.

  13. Романенко В.А. Двигательные способности человека. Донецк: “Новый мир”, УКЦентр, 1999. – 336 с.

  14. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1974. – 232 с.

  15. Фомин Н.А., Вавилов Ю. Н. Физиологические основы двигательной активности. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 224 с.



Ігор Сальник

Іраклій Мдівнішвілі
Формування системи тренувальних завдань для всебічного розвитку фізичних якостей у молодших школярів
Виходячи із специфічності реакцій адаптації організму до різних видів фізичних навантажень, повноцінний всебічний вплив на розвиток фізичних якостей можливий лише за умови адекватної постановки тренувальних завдань.

Відповідно до чинників адаптації організму учнів до фізичних навантажень, визначення оптимального тренувального змісту занять полягало у пошуку шляхів забезпечення безперервного впливу на усі різновиди прояву фізичних якостей (16). Проблемним тут було те, що безперервне вдосконалення усіх видів прояву фізичних якостей не сумісне із вибірковим впливом на окремі функціональні системи з метою оптимального навантаження рухових функцій.

Враховуючи те, що розвиток фізичних якостей на уроках фізичного виховання обмежений в часі, а також те, що всі зрушення, викликані комплексними фізичними навантаженнями зникають вже через добу [26], ми вважаємо, що вирішувати усі тренувальні завдання на кожному занятті не доцільно. Більш ефективним буде послідовне чергування занять з різними за спрямованістю навантаженнями.

При визначенні структури тижневого мікроциклу ми орієнтувались на мінімальну кількість занять на тиждень, при якій би забезпечувався оптимальний інтервал відпочинку між навантаженнями однакової спрямованості. За даними літературних джерел [120, 166] період відновлення після занять зі значними навантаженнями не перевищує 48 годин. Тому, з метою забезпечення нашарування морфо-функціональних зрушень, тижневий мікроцикл нашої методики включав три заняття.

У літературі ми виявили рекомендації щодо розподілу тренувальної спрямованості занять за двома критеріями:

  • за джерелом енергозабезпечення: фосфатна (вправи максимальної інтенсивності); гліколітична (вправи субмаксимальної інтенсивності); аеробна спрямованість (вправи великої інтенсивності) [18];

  • за переважною локалізацією втоми: на рівні ЦНС (швидкісні, швидкісно-силові, статичні вправи); на рівні виконавчого апарату (вправи динамічної анаеробної витривалості); на рівні систем вегетативного забезпечення (вправи аеробного характеру) [26].

Визначення ефективності цих розподілів потребує окремого дослідження. Тому, припустивши що вони рівноцінні, ми скористались першим варіантом розподілу, визначивши тренувальну спрямованість кожного навантаження в комбінації за переважною локалізацією втоми.

Тренувальна спрямованість кожного окремого заняття за умови трьохразових занять на тиждень не може бути цілком вибірковою, оскільки конкретні функціональні системи будуть залучатись до роботи лише раз на тиждень, внаслідок чого зникає позитивний слідовий ефект заняття; крім того втрачаються оптимальні умови вирішення освітніх завдань. Тому між заняттями комплексної та вибіркової спрямованості ми обрали альтернативний варіант – комплексні заняття із паралельним вирішенням лише двох тренувальних завдань, кожне з яких від заняття до заняття почергово змінювалось: на першому занятті виконувались вправи на удосконалення нервових процесів та виконавчого апарату, на другому – виконавчого апарату та систем вегетативного забезпечення, на третьому – нервових процесів та систем вегетативного забезпечення.

Таким чином, при 3-ох разових заняттях на тиждень лише така його структурна впорядкованість може забезпечити:

  • заняття із значним, а в окремих випадках і з великим навантаженням, відновлення після яких може тривати біля 2-ох діб;

  • при 3-ох разових заняттях на тиждень 2-ох разовий розвиваючий вплив на конкретні функціональні системи та одноразовий відновлюючий, або ж підтримуючий.

Тепер визначимо оптимальну послідовність розв’язання тренувальних завдань. Оскільки розподіл занять за тренувальною спрямованістю відбувався за локалізацією втоми, то і послідовність фізичних навантажень в окремому занятті також визначалася за цим критерієм. Як вказують літературні джерела [26, 38, 40], найбільш ефективною є така послідовність: швидкість – сила – витривалість – гнучкість. Така послідовність зумовлена важливістю функціонального стану певних механізмів центральної регуляції для прояву одних якостей і не суттєвим їх значенням для прояву інших. Тому спочатку розвивались ті види прояву фізичних якостей, в основі яких лежить збудливість нервових процесів, далі ті, в основі яких лежить лабільність нервових процесів. При розвитку силової витривалості спочатку використовувався динамічний режим роботи м’язів, оскільки гальмування в нервових центрах, що виникає при статичних напруженнях перешкоджає повноцінній роботі виконавчих органів при розвитку динамічної силової витривалості.

Забезпечивши паралельний розвиток гнучкості на кожному занятті, ми отримали систему тренувальних завдань на окремий тренувальний мікроцикл.

Оптимальна тривалість використання тренувальної програми та її оновлення забезпечувалась оновленням засобів та методів їх використання на етапі невідповідності фізичних навантажень можливостям організму (6 тижнів).

1. Організація фізичної підготовки у процесі фізичного виховання школярів початкових класів включає: 1) формування системи тренувальних завдань; 2) добір відповідних фізичних вправ; 3) визначення оптимального дозування фізичних навантажень; 4) пошук ефективних методів організації заняття.

2. Система тренувальних завдань для комплексного розвитку фізичних якостей формується за такими керівними положеннями: вплив на усі сторони рухової активності школярів; безперервна стимуляція адаптаційних процесів у всіх морфо-функціональних структурах організму; оптимальний вплив на конкретні рухові функції школярів, що забезпечується:

  • зменшенням кількості тренувальних завдань при збереженні всебічності тренувальних впливів;

  • невеликою кількістю тренувальних завдань на окремому занятті;

  • оптимальною послідовністю вирішення завдань;

  • урахуванням оптимальної дієвості тренувальної програми (4-6 тижнів);

  • наступне фізичне навантаження у фазу суперкомпенсації від попереднього.

3. Добір засобів для реалізації тренувальної прогнами повинен базуватись на моделюванні параметрів, що лежать в основі характеристики навчальних і тренувальних завдань, та забезпечення спрямованості вправ на розвиток усіх рухових функцій у кожній головній м’язовій групі.

4. При плануванні окремого заняття слід домагатись найвищої загальної та моторної щільності.

Результати проведеного дослідження дають підстави для таких висновків:

1. Аналіз літератури виявив великий інтерес дослідників до пошуку нових шляхів цілеспрямованої реалізації закономірностей довгострокової адаптації до фізичних навантажень як однієї з найголовніших умов задоволення таких людських потреб, як підвищення продуктивності рухової діяльності та збереження і зміцнення здоров’я. Найменш дослідженою є проблема формування програми комплексного розвитку фізичних якостей та добору адекватних засобів її реалізації як обов’язкової умови забезпечення довгострокової адаптації організму дітей до фізичних навантажень.

2. Система тренувальних завдань, спрямованих на всебічний розвиток фізичних якостей, формується за такими керівними положеннями:

  • відповідність спрямованості фізичних навантажень очікуваному напрямку адаптації, що вимагає впливу на усі (16 фізичних якостей) сторіни рухової активності школярів;

  • безперервна стимуляція адаптаційних процесів у всіх морфо-функціональних структурах організму;

  • оптимальний вплив на конкретні рухові функції підлітків, що забезпечується:

  • зменшенням кількості тренувальних завдань при збереженні всебічності тренувальних впливів;

  • невеликою кількістю тренувальних завдань на окремому занятті;

  • оптимальною послідовністю вирішення завдань;

  • урахуванням оптимальної дієвості тренувальної програми (4-6 тижнів);

  • реалізація фази суперкомпенсації від попереднього фізичного навантаження.

3. В умовах педагогічного експерименту рівень фізичної підготовленості хлопів і дівчат експериментальних класів порівняно із контрольними значно підвищився (Р < 0,05). Відносний приріст у показниках фізичних якостей в експериментальних класах достовірно перевищив показники контрольної групи у більшості тестових завданнях. Загальний рівень фізичної підготовленості за обов’язковим комплексним тестом після завершення експерименту в хлопців контрольних класів покращився на 5,7 %, а в хлопців експериментальних зріс на 24 %. У дівчат контрольних класів рівень фізичної підготовленості покращився на 6,73 %. В дівчат експериментальних класів оцінка покращилась на 26 %.

4. Підтверджено, що вік 8-9 років для хлопців є сенсетивним періодом для розвитку таких різновидів прояву фізичних якостей, як швидкість, швидкісна сила та силова витривалість в зоні максимальної інтенсивності. Також молодший шкільний вік є сприятливим для розвитку аеробної витривалості.

5. Темпи та величини приростів у розвитку показників сили і витривалості у хлопчиків кращі ніж у дівчаток.

6. Доведено, що цілеспрямований безперервний вплив на усі рухові функції організму хлопців і дівчат 8-9 років сприяє всебічному фізичному розвитку, вдосконаленню чутливих для розвитку у цей вік фізичних якостей.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

Похожие:

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет...
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни донецький національний університет...
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган-барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну


Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


don