Вісник луганського національного




НазваниеВісник луганського національного
страница5/21
Дата публикации22.02.2013
Размер2.97 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Экономика > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Литература

1. Триандис Гарри К. Культура и социальное поведение: учебное пособие / Гарри К. Триандис; [пер. с англ. В. А. Соснина]. – М.: Форум, 2007 – 382 с. 2.Мещеряков А.Н. Открытие Японии и реформа японского тела (вторая половина XIX — начало XX вв.) [Электронный ресурс] / А.Н. Мещеряков // Новое литературное обозрение. – 2009. – № 100. – Реж. дост.: http://magazines.russ.ru/nlo/2009/100/me20.html. 2. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе / Урс Альтерматт; [пер. с нем. С.В. Базарнова]. – М., 2000. – 367с. 3. Лурье С.В. Историческая этнология: учебное пособие для вузов / С.В. Лурье. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 448 с. 4. «Яким має бути сучасний підручник з історії України». Круглий стіл з цього питання було організовано Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти 19 травня 2010 р. [Электронный ресурс].– Реж. дост.: http://lb.ua/article/society/2010/05/26/46211_yakim_maie_buti_suchasniy.html. 5. Бауман З. Философия и постмодернистская социология / Зигмунт Бауман // Вопросы философии. – 1993. – №3. – 46-62. 6. Монгардини К. Культура настоящего: изменение отношений в эпоху позднего модерна / Карло Монгардини // Социологический журнал. – 1995. – № 2. 7. Турен А. Возвращение человека действующего / Ален Турен; [пер. с фр. Е.А. Самарской]. – М.: Научный мир, 1998. – 204 с. 8. Фергюсон Й. Глобальное общество в конце двадцатого столетия / Йел Фергюсон // Международные отношения: социологические подходы. – М.: Гардарика, 1998. – С. 195–221. 9. FORBES: ТОП-10 лучших и худших профессий [Электронный ресурс]. – Реж. дост.: http://ua-reporter.com/novosti/77788 10. Нора П. Всемирное торжество памяти [Электронный ресурс] / Пьер Нора // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2 – 3 (40–41). – Режим дост. к журн.: http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/nora22.html. 11. Гимбутас М. Цивилизация Великой Богини: Мир Древней Европы / Мария Гимбутас; [пер. с англ. М.С. Неклюдовой]. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006. – 572 с.
Кузьмін М. М. Історична пам’ять у різних типах суспільств

У статті здійснюється дослідження трансформацій значення історичної пам'яті в різних історичних типах суспільств. На основі аналізу суттєвих ознак традиційного суспільства, суспільств модерну і Другого модерну виявляється специфіка ролі історичної пам'яті в кожному з названих типів. Традиційне суспільство «занурено» в історичну пам'ять, тісно переплетене з нею. У суспільствах модерну метанарративи, що направляють їх розвиток, використовують історичну пам'ять як свою передумову, «відштовхуються» від неї. Історична пам'ять Другого модерну можна характеризувати як ситуативну, маніпулятивну та плюралістичну, що в цілому відповідає соціокультурним характеристикам сучасної епохи. У Другому модерні історична пам'ять перетворюється в інструмент, який легко трансформується, і є спрямованим на вирішення одномоментних проблем.

^ Ключові слова: історична пам'ять, традиційне суспільство, модерн, другий модерн.
Кузьмин Н. Н. Историческая память в различных типах обществ

В статье проводится исследование трансформаций значения исторической памяти в различных исторических типах обществ. На основе анализа существенных признаков традиционного общества, обществ модерна и Второго модерна выявляется специфика роли исторической памяти в каждом из названных типов. Традиционное общество «погружено» в историческую память, тесно переплетено с ней. В обществах модерна метанарративы, направляющие их развитие, используют историческую память как свою предпосылку, «отталкиваются» от нее. Историческая память Второго модерна характеризуется ситуативностью, манипулятивностью и плюрализмом, что в целом соответствует социокультурным характеристикам современной эпохи. Во Втором модерне историческая память превращается в легко трансформируемый инструмент, направленный на разрешение сиюминутных проблем.

^ Ключевые слова: историческая память, традиционное общество, модерн, Второй модерн.
Kuzmin N. N. Historical memory in different types of societies.

In this article the investigation of the historical memory meaning transformations in different historical types of the societies is being conducted. According to the analysis of the essential indicators of traditional society as well as the societies of modern and second modern the specifics of the role of historical memory in each of the abovementioned types is being revealed. Traditional society is “submerged” into the historical memory being tightly connected with it. In the societies of modern the metanarratives which are directing their development are using historical memory as their preconditions, “starting” with it. Historical memory of the second modern is characterized by the situativity, manipulativity and pluralism which in the whole correspond to the socio-cultural characteristics of the modern epoch. In the second modern historical memory turns into easily transformed tool, directed at the solution of the momentary problems.

^ Key words: historical memory, traditional society, modern, second modern.

УДК 141.132
Лобас В. Х.
Раціоналізм в УМовах другого модерну
Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства викликає серйозне занепокоєння серед гуманітаріїв, які виявили неадекватність категоріальних засобів опису суспільства. Класична раціоналістична методологія піддається сумніву в соціології і заперечується філософією постмодерну.

Декартівський раціоналізм в умовах масової культури перетворився в технології маніпуляції і викликає обурення постмодерністів. Ж.Ф. Ліотар навіть називає європейський раціоналізм хворобою, параноєю дискурсу, оскільки є претензія на те, що «я буду говорити все, знати все, володіти всим, бути всим. Ніщо не промине моєї уваги» [1, с. 302].

Річард Рорті спрямував свою книгу «Філософія і дзеркало природи» (1979) проти картезіанства. В наступній роботі «Випадковість, іронія і солідарність» (1989) Рорті веде боротьбу проти Канта, проти його спроби узгодити громадське і приватне раціональним чином та розмежувати пізнання, мораль і естетику. Більш комфортно буде жити, на думку Рорті, коли ми розмежуємо сфери, в яких ми зобов’язані домовлятися з іншими, і сфери, де ми можемо «допомагати тільки собі і нікому іншому» [1, с. 9]. І це дозволить відкинути будь-які раціоналістичні пошуки істини. Адже згідно з прагматистською теорією істини «істинними переконаннями є ті, котрі приводять до здійснення наших цілей» [1, с. 9]. Цього цілком досить для ідеї ліберального суспільства. Але оскільки повна байдужість до інших людей вже не пропагується, то вводиться поняття «солідарності». Тільки це не солідарність спільної справи, яку можна виміряти і раціонально оцінити, а солідарність у співчутті до «болю і приниження» [2, с. 243] представників інших культур. Тільки невідомо, яким чином європейці здатні оцінити факти приниження в інших культурах, не нав’язавши їм своїх раціоналістичних уявлень.

Звичайно, автори, що називають себе іронічними інтелектуалами, не сумніваються в повній руйнації раціоналізму Просвітництва і тому вважають, що «солідарність досягається не через дослідження, а через уявлення, через мислену здатність вбачати в чужих нам людях товаришів у нещасті. Солідарність не розкривається рефлексією, а створюється. Вона створюється підвищенням нашої чутливості до певних подробиць болю й приниження інших, незнайомих нам людей” [2, с. 21].

Звичайною після такого «глибокого» (щоб не сказати «раціонального») пояснення слід відібрати в індуїстів шпаги, якими протикаються щоки, і гаки, які втикаються в спину, щоб нести скульптуру бога.

Цей іронічний виклад продукції «іронічних лібералів» має свідчити про те, що ми маємо справу з мовною грою, а не соціально-філософським аналізом сучасної європейської культури. Такий аналіз передбачає виявлення античних витоків раціоналізму, оцінку сумісності цього раціоналізму з іудеохристиянською доктриною західної цивілізації, соціальної функції часів Просвітництва, переоцінку декартівського раціоналізму класичною та некласичною філософією XIX століття, розгляд соціальної обумовленості висновку про безглуздість буття в XX столітті.

Методологією такого аналізу може бути марксистський досвід використання категорії «практика». Роботи київської філософської школи дозволяють зрозуміти матеріально-перетворювальну діяльність (виробничу і суспільну) як «спосіб людського буття» [З, с. 193–227]. Світоглядні і методологічні конструкції кожного суспільства в основному відповідають рівню і особливостям практичного життя цього суспільства. Власні духовні продукти і запозичення з інших цивілізацій здійснюються для розв’язання власних практичних потреб даної цивілізації.

Започаткування раціоналістичного світогляду і методології у Давній Греції було відхиленням від цивілізаційного розвитку того часу. Жодна з більш ранніх цивілізацій (Єгипет, Месопотамія) не потребувала ні філософії, ні логіки, ні риторики. Грецька філософія, що виникає у «вісьовий час» (К. Ясперс), подібно до філософії Індії та Китаю, має розв’язати проблему зіткнення цивілізацій. Але, на відміну від китайців та індійців, греки створюють чисту філософію, а не гібрид філософії і релігії (Індія) чи гібрид філософії і міфології (Китай). Чому греки насмілились на заміну зручного міфу незручним раціоналістичним світоглядом?

На це питання нема однозначної відповіді. Є певна гіпотеза, яка випливає з категорії «практика». Згідно з цією гіпотезою сама грецька цивілізація була нетрадиційною, оскільки спиралася на нетрадиційне (острівне) землеробство. Брак людей на островах загальмував розвиток ремесел. Було достатньо людей лише для землеробства і піратства. Торгувати було нічим і нікому. Тому після захоплення Трої грецька цивілізація деградує майже 500 років. Лише у VIII ст. до н. е. греки вирвалися з глухого кута завдяки унікальному культурному винаходу. Вони створили новий тип соціокоду – універсально-понятійний. Цей соціокод забезпечив передачу інформації між людьми, які поєднали в собі різні професії. Гомерівський Одіссей – це дійова особа VIII, а не XIII ст. до н. е. Саме таким людям потрібен був раціоналістичний світогляд, методи доказу істини і переконання інших.

Але греки взяли на себе надзвичайно важку місію впорядкування хаосу з допомогою розуму. Вони мусили охопити раціонально природу, суспільство, мораль, естетику, емоції людини, постійно виявляли, що це неможливо здійснити. Після стародавніх греків було вже багато раціоналістів, і ми часто приписуємо їм стиль мислення пізніших. Платон став символом раціоналізму.

В період еллінізму грецький раціоналізм був значно порушений східними впливами. «Апатія» та «атараксія» дуже нагадують цінності буддизму.

Раціоналістичну місію взяв на себе стародавній Рим. Еталоном порядку стала армія, легіони якої набули машиноподібних рис. Акведуки, віадуки та юстиція Риму вражають до наших днів. 3. Бжезинський стверджує, що Рим був культурним еталоном для всіх інших народів і передав свою місію США. Чи нема тут самозаперечення раціоналізму? Звертаю увагу на знамениту римську формулу: Регеаt mundus, fiat justitia. Невже дійсно ми згодні на те, щоб загинув світ аби здійснилося правосуддя? А як оцінювати наших суддів, яким «засівають» підлогу доларами? Пам’ятаю цікавий випадок, коли затверджували суддів на засіданні Верховної Ради. Головуючий побажав їм «судити по совісті і по закону»,тобто мимовільно вимовив те, що є більш високі інстанції, ніж закон. До совісті люди закликають в безнадійних ситуаціях, бо закон не захищає від «засівання» підлоги.

Середні віки, як відомо, в період патристики вороже ставились до раціоналізму і високо цінували формулу Тертуліана «Сгеdо, quiа аbsurdum est». Але в період схоластики освоїли логіку та метафізику Аристотеля, римське право і впевнено судили не тільки людей, але й тварин за злочини проти церкви. Як пише співзасновник логіцістичної школи у філософії математики Уайтхед А.Н., християнський бог дуже раціоналістичний, бо жодна волосина не впаде з голови людини без його волі. А східні боги ірраціоналістичні або байдужі до долі людей. У період Відродження християнський бог набуває рис головного механіка Всесвіту, а в ХVП–ХVІІІ ст. вимірювання та розрахунок стають відмітними рисами європейської культури. Заклик Галілея «вимірюй те, що можна виміряти, а те, що неможливо виміряти, зміни так, щоб можна було виміряти» знайшов своє підтвердження в індустріальній культурі. Просвітники, які так обурюють сучасних постмодерністів, лише повернули в соціальну площину той раціоналізм, який формувався протягом майже 300 років розвитку мануфактури, фабричного виробництва, торгівлі та науки.

Проте французька буржуазна революція, яка аргументувала гільйотиною, виявила, що цей раціоналізм занадто механістичний, він не визнає суперечностей. Тому німецька класична філософія запропонувала діалектичний розум, який визнає суперечність джерелом розвитку. Це був мабуть найвищий етап європейського раціоналізму. Тому не дивно, що в некласичній філософії XIX ст. цей раціоналізм одержав заперечення. Сучасні постмодерністи вважають себе послідовниками Ніцше, але ігнорують ту обставину, що класичний раціоналізм мав ще одне заперечення у марксизмі. Адже категорія «практика», яка тут вже використовувалася, є марксистською, а не кантівською. Вона обмежує претензії розуму, але визнає право розуму на пізнання закономірностей.

Чому ж постмодерністів не цікавить марксизм? Бо вони – індивідуалісти. Вони не розуміють те, що вже розумів Аристотель, який твердив, що людина є полісною істотою. Вже 500 років європейська цивілізація практикує і пропагує тезу Л. Валла про те, що «все створено заради кожного зокрема» [4, с. 236]. Лауреат Нобелівської премії І. Берлін, якого шанобливо цитує і підтримує Р.Рорті, визнає лише «мудрість індивідуального «розуму» [5, с. 94]. А все інше лякає його «тоталітаризмом», «груповою міфологією», Великим Інквізитором тощо. Забувають ліберали, що «індивідуальний розум» Ньютона був можливий лише тому, що його носій стояв, за його визнанням, «на плечах гігантів-попередників». Суто індивідуальної діяльності просто не існує. І формули Ньютона є суспільна реальність, яка присутня в «індивідуальному розумі» тисяч фізиків і допомагає їм осмислювати світ. А перед фізиками ставить завдання не тільки теорія, а й суспільна практика. А в свою чергу «змістом практики, її всезагальною субстанцією є праця» [З, с. 198].

Лише праця формує логічне мислення дитини. Поки дитина не трудиться, вона не входить в справжній контакт з речами, бо «вона грає з речами або вірить, не досліджуючи їх» [6, с. 349]. Логіка починається тоді, коли відбувається перевірка прийнятого рішення (можливо емоційного). Для цього потрібно звернутись до іншої свідомості, носій якої включений у співпрацю реально або відстежує етапи трудової діяльності. Лише співпраця породжує логіку. Неосвічені дорослі люди логічні також, але в межах стандартних практичних ситуацій. Щодо цього сумнівались психологи і логіки. Так, в 30-х роках XX століття група психологів під керівництвом О.Р. Лурія вивчала мислення неосвічених дехкан Середньої Азії. Формулювалось судження типу «бавовна росте там, де багато сонця і дощу», потім пропонувалось друге судження « в Англії мало сонця» і ставилось питання про те, чи росте бавовна у Англії. У відповідь на цю елементарну логічну схемку здивовані психологи чули: «Не знаю, я там не був». Розгублені психологи не ризикнули опублікувати свої результати, щоб їх не звинуватили в дискредитації дружніх народів Середньої Азії. Лише в 70-ті роки таке опитування (у вигляді казки про те, за кого слід віддати наречену) провели в США і Ліберії. І одержали такі ж результати. Тоді зрозуміли, що вербальні тести видаються неосвіченим людям безглуздими, а в практичному житті вони впевнено приймають істинні рішення.

Досить цікаві міркування про рішення освічених і неосвічених людей висловив сучасний американський лінгвіст Н. Хомський. Він стверджує, що США – одне з найбільш ідеологічно оброблених суспільств у світі. І найбільш вразливі до маніпуляції, на його думку, освічені прошарки населення. Так, стосовно минулої війни у В’єтнамі «до сьогоднішнього дня (В.Л. – 1993р.), незважаючи на постійне промивання мізків близько 70% американців на питання, що вони думають з приводу цієї війни, відповідають, що вона «в корені несправедлива і аморальна». Але серед освічених людей практично ніхто не скаже такого» [7, с. 79]. У США, на думку Н. Хомського, має місце руйнація соціальних зв’язків, оскільки цілеспрямовано працює величезна індустрія зв’язків з громадськістю, яка намагається викроювати людей за певним шаблоном. В усіх сферах життя нав’язується уніфікована модель, «яку неважко зрозуміти: передбачається, що ти повинен стати ізольованим атомом, одиницею споживання. Єдина цінність в твоєму житті – захапати, спожити якомога більше непотрібних тобі товарів. Існує гігантських розмірів бізнес, спрямований на штучне формування фальшивих потреб» [7, с. 80]. А справжні потреби у творчій праці, солідарності з сусідами вважаються другорядними. Але люди практичного життя намагаються пручатися. Н. Хомський веде мову про церкву, що об’єднує парафіян, про профспілки, незважаючи на їх корумпованість, закликає боротись з класово консолідованим американським бізнесом, створюючи популярні, загальнодоступні організації типу феміністських чи екологічних.

Тут варто звернути увагу на ідею відновлення соціальних зв’язків, і в першу чергу, серед людей практичного життя. Це має пряме відношення до українських, реалій. В українському суспільстві теж цілеспрямовано і стихійно руйнуються соціальні зв’язки. Зникають не тільки виробничі колективи разом з зупинкою заводів і руйнацією механізованих ферм. Порушуються і сімейні зв’язки. Вже майже два десятиліття школярам і студентам розповідають, що їхні предки були нерозумними людьми. У них все тотально планувалось, не було сексу і 40 сортів ковбаси, вони не могли мати власний бізнес і виїхати за кордон няньчити чужих дітей. Тепер у кожному кіоску ми можемо побачити self made man, а всі разом вони становлять «середній клас споживачів».

Це все різновиди вишуканого класового раціоналізму, який закликає кожного «багатій сам», бо на всіх не вистачить. Можна навіть підрахувати, скільки в світі голодних ротів. І та обставина, що в Африці щорічно від голоду вмирає півмільйона дітей, начебто не має до нас жодного стосунку. Ми лише набираємо кредити, а не повертаємо їх, як Африка. Але цей індивідуалістичний раціоналізм дав серйозну тріщину в період сучасної фінансової кризи. Виявилось, що фінансова банківська система використовує фальшивий механізм «кредитного мультиплікатора», який дозволяє перетворити 1000 реальних доларів у 18 тисяч віртуальних. А споживацтво, як мета життя заможного золотого мільярду, несумісне з існуванням людства на планеті. Це вже починають відчувати на собі жителі міст України, яким банки не повертають депозити. Але справжнього усвідомлення ще немає, бо поряд Європа, яка продовжує продукувати споживацькі еталони не тільки у використанні речей. Люди теж споживаються. Звідси гей-паради, легітимізація проституції, одностатеві шлюби, кафе з наркотиками тощо. Поведінка сучасної Європи нагадує поведінку Дон-Кіхота, який зберігав лицарську модель поведінки тоді, коли вона стала безглуздою. Але Дон-Кіхота утримував Санчо Панса. А у нас є ще село, в якому люди живуть практичним життям, не маючи уявлення про кредити і депозити. Вони обробляють землю, вирощують худобу і виховують внуків. Вони більш стійкі до безглуздя нашого «суверенного буття», ніж їхні цинічні діти, які в містах не уявляють життя без хабарів, комп’ютерних ігор і масової культури з телебачення. В селі теж дивляться серіали, але не ототожнюють їх зі своїм життям. Занадто велика дистанція. Селяни формують свій світогляд на рівні здорового глузду, який утворюється шляхом узагальнення ефективних схем практичної дії та існує у вигляді сотень і тисяч крилатих фраз, примовок і типових сентенцій. І в тих випадках, коли сільським пенсіонерам вдається своїх міських дітей залучити до обробляння землі, ремонту будівель, певних ритуалів, відновлюється зв’язок поколінь.

Звичайно цей стихійний спротив наших селян проти руйнації соціальних зв’язків, як і спротив простих американців, про який пише Н. Хомський, нездатні зупинити чи трансформувати споживацький потік. Споживацька ідеологія не тільки вичерпує планету. Вона руйнує соціальну сутність людини, оскільки нав’язує всім однаковість (будинків, автомобілів, релігійних вподобань). У свою чергу «однаковість породжує відповідність стандартові, а зворотним боком такої відповідності є нетерпимість» [1, с. 41]. Виникли нові «міські страхи». Бояться вже не іноземних завойовників, а «небажаних» співгромадян, від яких захищаються огорожею, охороною, системами спостереження. Як пише відомий соціолог 3. Бауман, «у сучасному мегаполісі головною стратегією виживання стала не спільність, а ізоляція й відділення від інших» [8, с. 42]. Таке недовір’я до соціуму, на його думку, має бути властиве і дослідникам суспільства. Адже «на долю філософів та соціологів випало викриття брехні обіцянок заспокійливої впевненості і назавжди влаштованого порядку, яким заманюють в тоталітарні ями міражем звільнення від вантажу проблем» [9]. Його так вразив польський досвід контакту з тоталітаризмом фашистським і комуністичним, що він вбачає покликання філософів та соціологів лише в руйнації будь-яких «священних істин». Мабуть, ця панічна позиція породжена власним досвідом колишнього офіцера польських спецслужб, а не науковим аналізом механізмів трансформації суспільства. Такий аналіз, на мою думку, має враховувати досвід людства, яке багато разів переходило від одного типу порядку до іншого. Це відбувалось під час тривалих завоювань, революцій, радикальних реформ. Стан буття в такі періоди мав вигляд хаосу. Є навіть культурологічний термін «лімінальний стан», яким пояснюють перехід підлітка в дорослий стан підчас обряду ініціації [див. 10]. Оце і є постмодерн.

Другим аналітичним ресурсом є сучасні синергетичні уявлення. І на попередній конференції було відзначено неспроможність постмодерністських уявлень під кутом зору саме синергетики [див. 11], яка продукує порядок із хаосу. Нарешті, третім ресурсом є дослідження глобалізації з допомогою марксистської методології. Найбільш глибокою публікацією останніх років з глобалізаційної проблематики мені уявляється стаття І.Валлерстайна «Маркс і слаборозвиненість». Автор стверджує, що шість основних тез корпусу Марксових ідей цілком адекватно пояснюють «історію останніх ста п’ятдесяти років (і фактично історію останніх чотирьохсот років)» [12, с. 58]. Вони також допомагають збагнути майбутнє, якщо глянути на світ глобально і помітити, що він є системою поділу праці, в якій 80 % людей є пролетарями, а світова буржуазія намагається подолати свою структурну кризу. Якщо їй це не вдасться,то «альтернативна можливість полягає у створенні впродовж наступних ста років соціалістичного світового порядку, порядку, ґрунтованого на системі виробництва для задоволення потреб, порядку, результатом якого буде раціонально зорганізована система розподілу ресурсів, часу, простору і соціальних ролей» [12, с. 64]. Так реабілітується ідея європейського раціоналізму і виявляється продуктивність марксистської методології.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Похожие:

Вісник луганського національного iconРецензент доктор педагогічних наук, професор Є. М. Хриков Reviewer...
Гош Вікторія Євгеніївна викладач Луганського обласного медичного училища, аспірант Луганського національного університету імені Тараса...

Вісник луганського національного iconВісник Харківського національного університету №xxx, 20XX
Лапласа / Брацихіна Л. І., Мукомел Т. В., Фильштинський Л. А. // Вісник Харк нац ун-ту, – 20ХХ. – № ХХХ. Сер. «Математичне моделювання....

Вісник луганського національного iconТерещенко Н. Н. Психокоррекция нарушений родительcко-детского эмоционального...
Терещенко Н. Н. Психокоррекция нарушений родительcко-детского эмоционального контакта /Терещенко Н. Н., Долгополова Е. В. // Вісник...

Вісник луганського національного iconГосударственное регулирование занятости
Ткаченко В. Г., доктор економічних наук, професор, ректор Луганського національного аграрного університету

Вісник луганського національного iconРецензент кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології...
Рецензент – кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Баришева...

Вісник луганського національного iconВісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна....
Кочарян А. С., Кожина М. Ю. Особенности структуры материнства у беременных женщин с разным типом полоролевой идентичности // Вісник...

Вісник луганського національного iconТ. Э. Рагозина Вісник Донецького національного університету. Серія...
Рагозина Т. Э. Ритуал: методологические проблемы становления понятия / Т. Э. Рагозина Вісник Донецького національного університету....

Вісник луганського національного iconА. В. Фоменко Основи web програмування
Могильний Г. А.– кандидат технічних наук, доцент, завідувач кафедри інформаційних технологій та систем Луганського національного...

Вісник луганського національного iconВісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія...
Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Філологія». – 2011. – Том 14. – № – С. 35-45

Вісник луганського національного iconС. А. Жаботинская (Черкассы, Украина)
Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – 2009. – №837. – С. 3 – 14

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<