Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання»




НазваниеКонспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання»
страница10/26
Дата публикации20.06.2014
Размер3.88 Mb.
ТипКонспект
uchebilka.ru > География > Конспект
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   26
Тема 14. Оздоровчий вплив фізичних вправ

1. Рухова активність і фізичне здоров’я.

2. Механізм оздоровчої дії фізичних вправ.

3. Роль фізичної активності в розвитку перехресної адаптації..

4. Фізичні вправи та функціональні резерви організму.

5. Вплив фізичних тренувань на систему імунітету.

6. Оздоровчі фізичні фактори.

7. Самоконтроль за фізичним навантаженням.

8. Методи загартовування.

1. Рухова активність і фізичне здоров'я

Загальновідома роль фізичної культури в здоровому розвитку людини, і чим раніше ми почнемо формувати звичку в дітей починати день із фіззарядки, тим міцнішою воно стає. Приклад батьків - нічим не замінити. У Росії, наприклад лише 6 % родин починають день із гігієнічної зарядки, у США - 78 %, у Японії - 75 %, ФРН - 68 %. Лікар просто зобов'язаний довести до кожного свого пацієнта одну незаперечну істину: фізкультура, ранкова гігієнічна зарядка повинні «умити» кров'ю 639 м'язів, наявних у людини (кістякових м'язів). Як говорили лікарі древнього Сходу: у серця – «царственого м’яза» - є 639 помічників (кожна – «мале серце»). Правило «639 + 1» повинен знати кожна людина з дитинства: допоможи своєму серцю (1) роботою всіх кістякових м'язів (639). І ти проживеш довго.

При гіподинамії всі навантаження перекладаються на серце, що за цих умов швидше зношується і старіє. Виконання фізичної зарядки є запорукою довголіття й профілактики серцево-судинної патології.

Здоров'я людини визначається безліччю чинників, частина яких залежить від людини її наполегливості та ставлення до руховій активності.

Два діючі початки містять всілякі види рухової активності, використовувані в заняттях фізичними вправами, — інформацію й енергію. Робота м’язів — це не лише тільки механічна дія, що допомагає організму перебороти силу ваги. У кожній дрібній дії, у будь-якому скороченні волокон, з яких складаються скелетні м’язи, у кожному натягу зв’язок, сухожиль — джерело нервових імпульсів, що спрямовуються по нервах у центральної нервової системи, а звідти поширюються до всіх без винятку внутрішніх органів. Робота м’язів є джерелом інформації, що сприймається кожним органом і кожною тканиною організму. У результаті цих імпульсів поліпшується стан і підвищується їхня життєдіяльність. Рефлекторні впливи від м’язів, що скорочуються, та інших ланок рухового апарату – це моторно-висцеральні рефлекси. Вони роблять трофічний, тобто стимулюючий вплив, підвищують працездатність (від грецького trophe – харчування) тканин і органів. У цьому їх винятково важливе значення для організму.

Таким чином, м’язи й руховий апарат у цілому являють собою найбільший орган чуття – адже тільки м’язи становлять майже половину (близько 2/5) маси всього тіла, а якщо врахувати ще й кістки, зв’язки й сухожилля, то ця величина перевищить 50 %. Інформація, що виникає в процесі м’язової діяльності, дуже важлива для життя. Неправильно думати, що моторно-вісральні рефлекси не несуть змістовної інформації, а значення мають лише словесні, образні або музичні сигнали. Інформація, що надходить від м’язів, звя’зок і сухожиль, має біологічне значення, його читають тканини й органи. «Мова», на якій обмінюються інформацією із внутрішніми органами при виконанні фізичних вправ, насичена, причому це, поза всяким сумнівом, найважливіша із усіх видів інформації, це мова внутрішнього спілкування органів і тканин між собою. Важливе значення сигналів, що надходять від моторно-вісцеральних рефлексів, полягає в тому, що м’язи стимулюють обмін речовин і ергії, підвищують економічність життєдіяльності тканин, їх працездатність і., в кінцевому результаті, поліпшують стан здоров’я..

Окрім винятково важливої в біологічному відношенні інформації, яку виробляють м’язи, їхня діяльність є потужним претворювачем енергії. Відомо, що будь-яка механічна робота (а м’язи, як відомо, і є тими органами, які виконують таку работу) вимагає витрат енергії, що надходить до організму із їжею.

Енергія живильних речовин, звільняючись в організмі, дозволяє нам виконувати роботу. Така схема правильна, але вона відбиває лише однин, не найголовніший бік справи. Набагато важливіше те, що отримуючи й витрачаючи енергію, м’язи, що працюють, накопичують її в м’язових волокнах й у всьому організмі.

М’язи — це потужний генератор енергії, що організовує нагромадження енергії у всіх органах і тканинах організму. Моторно-вісцеральні рефлекси відіграють роль своєрідних «провідників», через які тканинам передаються стимули, які активізують енергетичні процеси. Працюючи, стомлюючись і відновлюючись, органи й тканини піднімаються на більш високий енергетичний рівень. В основі виходу на новий рівень енергії лежить стимуляція відбудовних процесів під впливом стомлення, яке виникає після фізичних навантажень.

"Освоєне" навантаження, тобто сприйняте без шкоди для організму, що буває в тому випадку, коли величина м’язової роботи не перевищує можливості організму, — приводить до підвищення його функціонального стану. Рушійною силою цього підвищення є приплив енергії.

Рухова активність стимулює саме основи життєвих процесів. «В основі життя лежить сполучення трьох потоків: потоку речовини, потоку енергії й потоку інформації, — зазначав біохімік академік В.А. Енгельгард, — вони якісно дуже різні, але зливаються в єдність вищого порядку, яку можна б охарактеризувати як «біотичну триєдність», що становить динамічну основу життя».

Усі три потоки як складові життя підкоряються впливам засобів фізичної культури. Рухова активність сприяє повноцінному використанню речовин, що потрапляють до організму з їжею, фізичні вправи забезпечують використання цих речовин для підвищення енергетиного рівня, на якому реалізується життєдіяльність організму, і нарешті, вправи разом із факторами, що гартують, надають організму найціннішу в біологічному відношенні інформацію, що стимулює життєдіяльність усіх органів і тканин.

Таким чином, під контролем і керуванням рухової активності перебувають усі три основні компоненти біотичної триєдності, що є динамічним фундаментом життєвих процесів. Це, однак, не означає, що кожне із засобів фізичної культури однаково стимулює певний потік енергії, навпаки, кожна група цих засобів відрізняється істотною своєрідністю свого впливу. Так, фізичні вправи забезпечують енергетичні й пластичні надбання, внаслідок яких зростає енергетичний рівень організму, тобто його здатність протистояти руйнівним впливам, зміцнюються клітинні структури тканин і органів. Вправи виявляються також своєрідними "каталізаторами" нагромадження цінних і виведення небезпечних речовин в організмі. Загартування та інші фізичні фактори являють собою потужні потоки інформації, які підвищують організованість, тобто впорядкованість, якість взаємодії між окремими органами й системами організму.

Отже, вплив засобів фізичної культури й спорту на організм веде до збільшення життєздатності організмуё, опірності будь-яким несприятливим впливам.

^ 2. Механізми оздоровчої дії фізичних вправ

Оздоровчий і профілактичний вплив масової фізичної культури пов’язаний із впливом підвищеної фізичної активності на тренування дихальної, серцево-судинної, нервової, ендокринної та імунної систем організму. При цьому поліпшується обмін речовин, збільшуються енергетичні резерви організму, що приводить до самозахисту від багатьох захворювань. Механізм оздоровчої дії фізичних вправ пов’язаний із роботою скелетних м’язів людини, загальна маса яких складає 40% від маси тіла.

Найкращий вплив на організм справляє робота середньої важкості, що не викликає сильної втоми. Кожна людина в залежності від свого фізичного стану може дозволяти собі відповідні фізичні тренування, які повинні поступово збільшуватися за часом і навантаженням.

Фізична зарядка – це шлях до довголіття і профілактики захворювань, таких як серцево-судинні, діабет, ожиріння, атеросклероз.

Серед усіх чинників, які найефективніше зміцнюють організм, є рухова активність, але при цьому людина повинна проявити характер, волю та наполегливість. Ліниві люди не можуть змусити себе займатися руховими вправами.

Рухова активність забезпечує повноцінне використання їжі і перетворення її в енергію, а також дає інформацію, яка стимулює життєдіяльність органів. Фізична активність активізує енергетичний обмін організму і його здатність до протидії руйнації, зміцнює і посилює утворення нових клітинних структур. М’язова робота упорядковує взаємодію між органами і системами організму.

Ранкова гімнастика формує у людини потребу у фізичній активності, яка витісняє інші потреби, наприклад, у курінні, яке призводить до захворювань (хронічний бронхіт, емфізема та рак легень, серцево-судинні хвороби, остеопороз). Кожні 10 с у світі вмирає одна людина від куріння, відмова від нього – це зміцнення сили волі і профілактика захворювань.

Фізичні вправи позитивно впливають на роботу серця, підвищують його силу та економічність, знижують ризик розвитку захворювань, які викликаються підвищеним рівнем холестерину в крові, розвитком атеросклерозу, ожиріння, гіпертонії. Серцево-судинна патологія стоїть на першому місці серед причин смертності.

^ 3. Роль фізичної активності в розвитку перехресної адаптації

Різка зміна умов зовнішнього середовища, що несе загрозу організму, запускає його складну адаптивну реакцію. За дії фізичних вправ відбувається розвиток адаптації до змін умов життя.

Працюють механізми, що забезпечують адаптацію функціональних систем, тобто збільшення споживання організмом кисню, підвищення інтенсивності обмінних процесів, збільшення швидкісті кровообігу, підвищення артеріального тиску, збільшення дихального об’єму легень, дихання стає частішим і більш глибоким. Ці зміни відбуваються на органному рівні і організму в цілому. Загальні адаптаційні реакції організму є неспецифічними, тобто організм аналогічно реагує у відповідь на дію різних за якістю й силою подразників.

Організм постійно зберігає необхідну для життя відносну динамічну сталість внутрішнього середовища як основний шлях пристосування, адаптації живого. Кожному з діючих факторів властиві якість і кількість. Якість відрізняє даний подразник від безлічі інших, визначає специфіку його дії. Кількість і міра його біологічної активності – це загальне, що властиве будь-якому подразнику й визначає неспецифічну сторону його впливу на організм.

М’язове навантаження не є винятком. При м'язовому навантаженні, як і при дії будь-якого подразника, в організмі відбувається ряд специфічних змін і розвивається неспецифічна реакція, пов'язана з кількісною мірою навантаження. Зрозуміло, поняття «кількість», «міра», «сила», «доза» стосовно організму досить відносні. Ступінь біологічної активності діючого фактора визначається не лише абсолютною величиною цього фактора, але й чутливістю до нього організму.

М'язове навантаження має особливе значення, тому що за допомогою тренувань можна керувати чутливістю й стійкістю організму. Добре підготовлений спортсмен може перенести таке м'язове навантаження, що для нетренованого виявиться непосильним. Незважаючи на це, кожний організм буде по-різному реагувати на навантаження залежно від зміни його величини, тобто збережеться кількісно-якісний принцип: залежність відповідної реакції організму від величини навантаження.

Будь - які фактори, що діють на організм, викликають розпад макроергів, а це веде до посилення процесу фосфорилування, мобілізації запасів, зокрема глікогену. Це є сигналом для генетичного апарату клітин до збільшення синтезу нуклеїнових кислот і білків, утворення мітохондрій і ферментів та збільшення синтезу АТФ і розмноження клітин. При цьому зростає енергетичний потенціал організму, що є основою для підвищення його неспецифічної резистентності.

Тому фізично треновані люди більш стійкі до дії різних негативних факторів впливу на організм: гіпоксії, перепаду температури, крововтрати, радіації, інфекції.

^ 4.Фізичні вправи та функціональні резерви організму

Здатність людини пристосовуватися до надзвичайних ситуацій базується на резервах і компенсаторних реакціях організму. Під фізіологічними резервами розуміють створену протягом еволюції здатність організму або його окремих органів значно підсилювати інтенсивність своєї діяль­ності порівняно зі станом спокою. Ці резерви зумовлені анатомо-фізіологічними та функціональними особливостями будови органів, а саме:

- наявністю парних органів;

- здатністю одних органів і систем частково вико­нувати функцію інших.

Резервні можливості дозволяють організму виживати певний час без пошкоджень, не зважаючи на те, що дія факторів середови­ща або патогенних чинників за своєю силою значно перевищує той рівень, який спостерігається у звичай­них умовах. Так, при гіпоксії треновані люди протягом більш тривалого часу зберігають працездатність. Нако­пичення кислих речовин у крові, тобто явище ацидозу (від асіdus — кислий), є дуже небезпечне для здорової, але нетренованої людини. Навіть при рН=7,1-7,2 у спорт­сменів рН крові може знижуватись на деякий час аж до 6,92.

Вивчення фізіологічних резервів організму, їхнє підвищення й використання мусить увійти до арсеналу методів оцінки та зміцнення здоров'я людини.

Існують особливості стану фізіологічних систем у людей залежно від їхньої тренованості (табл.1).

Таблиця 1.

Показники стану серцево-судинної та дихаль­ної систем у тренованих і нетренованих людей одного віку



п/п

Показники

Треновані

Нетре-новані

1.

Маса серця, г

350-500

250-300

2.

Об’єм серця, мл

900-1400

600-800

3.

Частота пульсу, за 1 хв.

50-60

70-80

4.

Максимальний пульс , за 1 хв.

250-260

220

5.

Систолічний об’єм, мл

100

60-70

6.

Максимальне споживання кисню, л/хв

5,5-6

3,5-4

7.

Життєва ємність легень, л

6-7

3,5-4

8.

Максимальна легенева вентиляція, л за 1 хв.

До 200

80-100

Слід зазначити, що систематичне виконання фізич­них вправ дозволяє зберігати фізіологічні резерви, а відповідно високий рівень здоров'я та працездатності у людей дуже похилого віку.

Фізично треновані особи не лише здатні без будь-яких негативних наслідків різко підвищувати функції органів і систем, але й витрачати на це менше енергії — як у стані спокою, так і при фізичному навантаженні. Наприклад, частота серцевих скорочень за 1 хв. у період спокою у тренованих людей — 50-60, у лижників та марафонців — 40-50, а у нетренованих — 70-80. Таким чином, при меншій частоті скорочень серце довший час відпочиває, а тканини організму одержують із кров'ю достатньо по­живних речовин при менших витратах енергії. Це особливо має значення для кровообігу, який забезпечує його клітини киснем і поживни­ми речовинами та видаляє з них кінцеві продукти обміну речовин, що відбувається переважно в період загальної діастоли серця. Тривала діастола сприяє нормальному кровопостачанню м'язових клітин у найглибших ша­рах лівого шлуночка, які знаходяться в більшому гіпоксичному стані, ніж інші.

Закон серця — уся кров, яка надійшла до його камер під час розслаблення, мусить вийти з них під час скоро­чення. Тому довше розслаблення тренованого серця за­безпечить надалі краще його скорочення.

Для хворих на ішемію серця фізична гігієнічна гімна­стика є методом вторинної профілактики, адже підви­щення рівня моторної активності знижує частоту серце­вих скорочень та зменшує діастолічний тиск.

Таким чином, хоч резерви організму і є показником індивідуальним, систематичні фізичні вправи здатні їх значно збільшити у кожної людини.

^ 5. Вплив фізичних тренувань на систему імунітету

Імунітет (від immunitas — звільнення від чогось) — несприйнятливість організму до збудників захворювань та чужорідних речовин. Інакше кажучи, це спосіб захи­сту внутрішнього середовища організму від живих тіл і речовин, які несуть на собі ознаки генетично чужорід­ної інформації.

Саме імунна система разом із нервовою та ендокринною об'єднують численні клітини й тканини в єдиний організм, підтримують складну цілісну індивідуальність у середовищі, що постійно змінюється: сприяють зарод­женню життя і його збереженню, стримують старість і зга­сають лише тоді, коли вичерпано всі резерви організму.

У системі захисту розрізняють клітинний, гумораль­ний і секреторний компоненти. Клітинний компонент зумовлений лімфоцитами, загальна кількість яких у людини становить 1012. Вони здійснюють функцію на­гляду, проникають до найвіддаленіших ділянок тіла, виявляючи та знешкоджуючи генетично чужорідні ре­човини.

Рівень фізичної активності впливає на активність імунної системи. При гіподинамії знижується у 5-8 разів рівень її показників, особливо фагоцитарна активність лейкоцитів, бактерицидна й лізоцимна активність крові. Причинами цього є сповільнення кровообігу та менше енергетичне забезпечення усіх клітин —як слизових обо­лонок та шкіри, що виконують функцію бар'єра для збуд­ників захворювань, так і імунної системи, яка захоплює та знищує мікроорганізми та шкідливі речовини.

Систематичні заняття фізкультурою й спортом поліпшують умови для створення гуморальних і клітинних факторів імунітету, підвищують рівень функціонально­го стану Т- і В - систем лімфоцитів та синтез антитіл. На­приклад, під час спалаху грипу у спортсменів захворю­вання реєструється в11% випадків, а у нетренованих людей доходить до 80% .

Проте слід пам'ятати, що надмірне тренування, пере­вантаження, знижують стійкість організму, тому що ви­черпуються енергетичні резерви й функціональні мож­ливості забезпечення їхнього швидкого відновлення.

^ 6. Оздоровчі фізичні фактори

Загартовування — це система тренування виробле­них протягом еволюції механізмів пристосування до до­бових, сезонних, періодичних або раптових змін темпе­ратури, освітлення, магнітного поля та інших природних факторів. Завдяки цим механізмам зміни зовнішнього середовища не викликають у людини таких суттєвих відхилень фізіологічних процесів, які б могли заверши­тись захворюванням.

Великого значення загартовуванню надавали такі відомі люди, як О. В. Суворов, І. П. Павлов, П. І. Іванов, М. М. Амосов.

У тілі людини розрізняють температуру теплового ядра, що є постійною, та температуру оболонки тіла, яка може коливатись у широких межах. Стабільна темпера­тура ядра необхідна для постійного перебігу основних фізіологічних процесів у життєво важливих частинах організму. Вона забезпечується фізичними й хімічними механізмами терморегуляції.

Фізичні вправи, як правило, супроводжуються дією на організм природних факторів середовища — сонця, повітря й води. Це основні фактори загартовування. Під впливом фізичних вправ удосконалюються механізми терморегуляції. Між рівнем розвитку аеробних можли­востей організму й резистентністю та витривалістю при фізичному тренуванні існує пряма залежність.

Таким чином, систематичне виконання фізичних вправ забезпечує розвиток перехресної адаптації, тому що збільшується кількість мітохондрій, енергетичних резервів організму, підвищується реактивність імунної системи, стійкість слизових оболонок і шкіри до зміни температури навколишнього середовища. Усе це змен­шує кількість простудних захворювань.

Яким би не був вік людини, рухливість для неї завж­ди є корисною, тоді як бездіяльність та нерухомість шкідливі та небезпечні. Рух — обов'язкова умова нор­мальної життєдіяльності організму людини.

Відомі афоризми ("рух — це життя", "рух — це запорука здоров'я", "рух може замінити різні ліки, але ні одні ліки не замінять рух") відображають незапереч­не значення руху для розвитку та підтримки не­обхідних можливостей організму кожної людини.

Найдоступніший вид фізичних вправ — це ходін­ня. Воно особливо корисне людям, які довго сидять. По­чинати потрібно з ходіння по 10 хв., поступово збільшую­чи тривалість вправи до 40-50 хв. Людина, що почала зай­матись ходінням, мусить виробити навичку ритмічного, вільного дихання з поглибленим видихом, а саме: на 2-4 кроки — вдих, на 3-6 — видих. Рухатись слід по­даючи наперед стегно, здійснювати крок так, щоб кульшовий суглоб обертався навколо своєї осі. Ногу на зем­лю треба ставити всією стопою, руки тримати дещо зігнутими в ліктях, підтримувати правильну поставу (підборіддя дещо підняте, а голова й плечі відведені назад). Ходити мож­на скрізь, але краще оздоровчим ходінням займатись на тихих, малолюдних вулицях або в парку.

З успіхом для ходіння можна використовувати схо­ди. Сходи будинків — це своєрідний "критий стадіон", практично без глядачів. Сходи дозволяють легко й точ­но дозувати навантаження частотою кроків і кількістю пройдених сходинок. Спочатку потрібно визначитись з орієнтованим навантаженням. За 2-3 тижні регулярних вправ таке навантаження стає звичним, тоді його слід поступово збільшувати шляхом зміни висоти підйому, темпу кроків тощо. При збільшенні навантаження по­трібно керуватись своїм самопочуттям та частотою пуль­су. Для зміцнення м'язів гомілки й стопи слід спиратись переважно передньою частиною стопи

Велике значення в оздоровленні людини, розвитку її фізичних і психічних властивостей має біг. На стіні Фо­руму в Елладі було викарбовано: "Якщо хочеш бути силь­ним — бігай, якщо хочеш бути красивим — бігай, якщо хочеш бути розумним — бігай".

Біг — це один із найдавніших і найпопулярніших видів фізичних вправ, що пояснюється його простотою й доступністю. Існує багато варіантів бігу, найпростішим є пробіжки по 1-2 хв. помірним, що не викликає напруги темпом. Після 3-4 занять їхню тривалість можна збільшу­вати на 1 хв., орієнтуючись на пульс і самопочуття.

Під час бігу кроки не повинні бути жорсткими, щоб не викликати надлишкового навантаження на хребет та суг­лоби. Для цього потрібно ставити ногу не на п'ятку, а на всю стопу, а коліна для кращої амортизації мають бути трохи зігнутими. Довжина кроку — це відстань на дві-три стопи. Дихати бажано через ніс, вільно й ритмічно, тобто на кожні 2-4 кроки — вдих, на 4-5 — видих. При тривалому тренуванні глибина дихання зростає, а часто­та його при тій же самій швидкості бігу зменшується.

Бігати краще за все по траві у легкому спортивному взутті, наприклад у тапочках. Чим твердіший грунт, тим м'якшою та товстішою повинна бути підошва взут­тя. Заняття бігом сприяє поліпшенню функції органів дихання, серцево-судинної та інших систем. Серцевий м'яз стає сильнішим, поліпшується обмін речовин, структура стінок кровоносних судин, підви­щується киснева ємність крові тощо.

Узимку за сприятливих умов також можна займати­ся оздоровчим бігом, але краще ходінням на лижах. Під час цієї вправи працюють м'язи всього тіла, створю­ються умови для активної роботи серцево-судинної си­стеми. Починати заняття слід звичайними лижними прогулянками на відстань у 4-8 км, поступово збільшу­ючи її до 10-20 км.

Ходіння на лижах залежно від характеру роботи рук може бути перемінним, одночасним і змішаним. Вико­ристання певного ходу та його зміна зумовлена рельєфом місцевості та наявністю навичок. Цей вид фізичних вправ сприяє розвитку дихальних м'язів і збільшенню життєвої ємності легень, а також сили, рухливості й врівноваженості нервових процесів.

Швидко й надійно можна зміцнити здоров'я й за­гартувати організм плаванням. У плавальних басейнах температура води підтримується в межах +22-27 °С, у відкритих водоймищах вода, як правило, холодніша. Під час занять плаванням у відкритих водойах слід ураховувати температуру води й час перебування в ній. Починати тренування слід при температурі води + 17-18 °С, повітря — не нижче +20 °С, перебувати у воді по 2-5 хв. Поступово тривалість плавання збільшити до 20-30 хв., а дистанцію — з 10-50 м до 100-500 м і більше.

Плавання позитивно впливає на функцію централь­ної нервової системи, вестибулярного, шкірного й пропріоцептивного аналізаторів, дихальної і серцево-судин­ної систем. Витрати енергії під час плавання дещо більші, ніж під час інших видів фізичних вправ. Втрати тепла лю­диною за температури +12 °С однакові — що у воді за 4 хв., що у повітрі за 1 год.

У тренованих плавців процеси терморегуляції більш удосконалені порівняно з іншими людьми, тому вони майже не хворіють простудними захворюваннями.

З успіхом використовуються для вдосконалення фізичних і психічних функцій людини біг на ковзанах, фігурне катання та спортивні ігри — теніс, волейбол, баскетбол, футбол.

Фізичне тренування повинно регулярно здійснюва­тись на всіх етапах розвитку людини. Наполегливі й сис­тематичні заняття гімнастикою, туризмом, різними ви­дами фізичних вправ у поєднанні із загартовуванням — це тривала молодість і старість без хвороб, наповнені жи­вильним оптимізмом, це тривале життя з творчим тру­довим піднесенням і натхненням, нарешті, це здоров'я, яке є найбільшим джерелом насолоди. Фізичні вправи є суттєвим фактором профілактики неврозів. Особливо важливою профілактичною роллю фізичних вправ у пе­ріод росту організму є попередження порушень постави та деформацій хребта.

Соціально-гігієнічне значення фізичних вправ як фактора неспецифічної профілактики переконливо ви­являється на прикладі серцево-судинних захворювань. Доведено, що у службовців порівняно з людьми фізич­ної праці коронарний атеросклероз зустрічається у 3 рази, а інфаркт міокарда у 2 рази частіше. Відомо, що найпоширеніші коронарні розлади у людей розумової праці, в яких обмежена фізична активність, а у тренова­них спортсменів коронарна недостатність буває надзви­чайно рідко.

Таким чином, є всі підстави для того, щоб значення фізичних вправ розцінювати як неспецифічне поперед­ження, профілактику та припинення розвитку функці­ональних відхилень, насамперед із боку нервової та сер­цево-судинної систем.

^ 7. Самоконтроль за фізичним навантаженням

Спостереження лікарів довели, що надто велика м'я­зова активність призводить до виснаження нервової си­стеми, розвитку небажаних, а згодом патологічних змін в організмі людини. Тому кожна людина, яка займаєть­ся фізичними вправами, мусить пам'ятати про посту­повість збільшення навантажень. Ніколи не можна поспішати стати здоровим. "Біг до інфаркту" — це ре­альна річ. Якщо ви до цього часу не вмерли зі своїми хво­робами і зі своїм черевцем, то можете почекати з відновленням спортивної форми: поступовість, поступовість і поступовість!" — писав М. М. Амосов.

Фізичні навантаження, незважаючи на загальний ха­рактер правил тренування й рухового вдосконалення, для кожної людини повинні бути індивідуальними. У зв'язку з цим важливу роль набуває самоконтроль за станом орган­ізму і його реакціями на фізичні навантаження.

Існують суб'єктивні та об'єктивні методи самоконт­ролю. Суб'єктивні методи — це самоспостереження й контроль самопочуття, апетиту, сну, фізичної та розу­мової працездатності, настрою, адекватності реакцій на побутові й виробничі ситуації.

Оптимальний і водночас достатньо точний показник відпо­відності навантаження фізичній підготовці людини — це її самопочуття. Проте самопочуття — поняття занадто широке, тому необхідно розглянути саме ті його елемен­ти, на які слід звертати увагу.

Першим відчуттям людини, яка раніше ніколи не займалась фізкультурою або мала велику перерву в за­няттях, буде біль у м'язах. Такий біль — явище нормаль­не, заняття при цьому слід продовжувати. Через кіль­ка днів біль сам по собі зникне, але це можна прискори­ти тепловими процедурами (ванна, душ, парна лазня) та масажем або самомасажем. Варто зазначити, що коли на­вантаження відповідає фізичній підготовці, то після тре­нування має виникати таке відчуття, яке передається виразом "приємна втома у м'язах".

Існує певна залежність між фізичними навантажен­нями й сном. Відоме таке правило: не слід займатися фізичними вправами перед сном, щоб уникнути безсон­ня. Як правило, помірні навантаження прискорюють засипання, поглиблюють сон, а надмірні, особливо, якщо вони повторюються, мають прямо протилежний ефект. Приблизно такий самий взаємозв'язок між фізичними навантаженнями й вживанням їжі. Їсти слід через 40-60 хв. після тренування, у цей час апетит підвищується.

Якщо спостерігається дискомфорт, роздратованість, в’ялість, порушення сну, відсутність задоволення після заняття, погіршення настрою, головний біль, слід припинити вправи й звернутися до лікаря.

До найдоступніших об’єктивних методів самоконтролю належать: визначення динаміки зміни маси тіла, частоти серцевих скорочень, наслідків виконання ортостатичної проби, вимірювання артеріального тиску, життєвої ємності легень тощо.

Масу тіла розраховують шляхом поділу маси тіла в грамах на величину зросту в см, у нормі цей показник відповідає величині 400 г маси тіла на 1 см , якщо цей показник перевищує 500 – це ознака ожиріння, а якщо менший за 300 – це свідчить про недостатнє харчування.

У здорової людини пульс при стоянні дорівнює 60-80 за 1 хв, при лежанні менше на 10-14. У жінок пульс є більшим у середньому на 10%.

Ортостатичну пробу проводять вранці, різниця пульсу при стоянні й лежанні не повинна перевищувати 10-14 разів за 1 хв.

Зниження частоти пульсу у спортсменів до 50 - 30 є реальною ознакою поліпшення тренованості.

Контролюючи навантаження за показниками пуль­су, треба звертати увагу на дві якісні його характерис­тики — наповнення та ритм.

Нарешті, найважливіший показник відповідності навантаження стану людини та рівню її тренованості — це швидкість відновлення пульсу після навантаження, тобто повернення частоти пульсу до рівня, який був у стані спокою.

У практиці лікарського контролю існують спеціальні "дозовані" навантаження. Наприклад, 20 присідань або 60 підстрибувань за 30 секунд. Сприятливою реакцією на таке навантаження вважається почастішання пуль­су в межах 50-70 % порівняно з вихідним рівнем і віднов­лення його рівня протягом 2-3 хвилин.

Особливу цікавість при самоконтролі за діяльністю системи дихання викликають проби, що дозволяють оц­інити її функціональний стан.

Проба Штанге. У положенні сидячи зробити глибокі вдих і видих, потім знову вдих, закрити рот, ніс зажати пальцями й затримати дихання. Зафіксувати час затрим­ки дихання, який у здорових нетренованих людей може тривати до 40-45 с, у більш підготовлених — до 60-90 с.

Проба Генчі. Затримати дихання після видиху, здо­рові нетреновані люди здатні витримати 25-30 с, а добре підготовлені — понад 40-60 с.

Показники самоконтролю дозволяють за динамікою результатів фізичних вправ своєчасно виявити слабку підго­товку в окремих видах вправ і підготовленість взагалі.

^ 8. Методи загартовування

Загартовування — це своєрідне тренування термо - адаптаційних механізмів організму, їхня підготовка до своєчасної мобілізації, це один із методів профілактики захворювань і зміцнення здоров'я. Відомий російський фізіолог І. Р. Тарханов, автор книги "О закаливании человеческого организма" писав, що загартовування лю­дини схоже із процесами, що відбуваються із залізом при його загартовуванні, коли воно набуває вищу твердість.

Загартовування не лікує, а попереджає хворобу, саме в цьому його профілактичне значення. Ним можуть зай­матись люди будь-якого віку незалежно від ступеня фізичного розвитку, воно підвищує працездатність і вит­ривалість організму, нормалізує стан емоційної сфери. Згідно з міркуваннями йогів, загартовування забезпечує злиття організму з природою.

Гіпократ писав: «Холодні дні укріплюють тіло, роб­лять його пружним і рухливим».

Загартовування — це передусім уміле вдосконален­ня фізіологічних механізмів захисту й адаптації органі­зму. Воно дозволяє використовувати приховані можли­вості організму, мобілізувати в потрібний момент захисні сили, запобігти небезпечному впливові на нього шкідливих факторів середовища.

Під час загартовування слід дотримуватись таких принципів, як систематичність використання всіх про­цедур, поступовість збільшення сили їхньої подразню­ючої дії, послідовність їхнього проведення, врахування індивідуальних особливостей людини і стану її здоров'я, комплексність дії природних факторів.

Існує кілька методів загартовування.

^ Загартовування повітрям — це найбезпечніший метод зміцнення здоров'я, його слід розпочинати з вироб­лення звички до свіжого повітря. Воно є наслідком комп­лексної дії ряду фізичних факторів — температури, воло­гості, напрямку й швидкості руху повітря. Крім того, особ­ливо на березі моря, на людину впливає хімічний склад повітря, насиченого солями з морської води.

За рівнем температури розрізняють такі види по­вітряних ванн:

  • гарячі, понад +30 °С;

  • теплі, при +22 -30 °С;

  • індиферентні, при +21 -22 °С;

  • прохолодні, при +17 -21 °С;

  • помірно холодні, при +13 -17 °С;

  • холодні, при +4 -13 °С;

  • дуже холодні, якщо нижче за +4 °С.

Теплі повітряні ванни не стимулюють механізми за­гартовування, але діють позитивно на організм, поліпшуючи окислювальні процеси. Більш суттєву дію мають прохолодні й помірно холодні повітряні ванни, які підвищують тонус нервової та ендокринної систем, по­ліпшують процеси травлення, вдосконалюють діяльність серцево-судинної та дихальної систем, підви­щують кисневу ємність крові, викликають відчуття ба­дьорості й свіжості.

Спочатку тривалість повітряних ванн не повинна пе­ревищувати 20-30 хв. при температурі +15-20 °С. Потім поступово тривалість повітряних ванн слід збільшувати (щоденно на 5-10 хв.) до 2 годин. У подальшому можли­во поступово переходити до холодних повітряних ванн.

Кращий час для прийняття повітряних ванн — ран­кові години. Не рекомендується приймати ванни до їжі (натщесерце) або відразу після їжі.

Важливою умовою ефективного загартовування на відкритому повітрі є носіння одягу, який відповідає умовам погоди й дозволяє вільну циркуля­цію повітря.

^ Загартовування сонцем. Сонячне опромінювання поліпшує обмін речовин, підвищує вміст гемоглобіну в крові, підсилює кровообіг, стимулює травлення, загаль­ний тонус організму, його стійкість проти інфекції.

Шкіра різних людей має різну чутливість до соняч­них променів, що пов'язано з товщиною епідермісу, здат­ністю до пігментації та інтенсивністю кровопостачання.

Сонячні ванни з метою загартовування слід прийма­ти дуже обережно, інакше вони можуть зашкодити, вик­ликати опіки, тепловий і сонячний удари. Приймати сонячні ванни краще вранці, коли повітря особливо чи­сте й не дуже гаряче, або ж під вечір. Перед процедурою слід у затінку прийняти повітряну ванну. Не слід прий­мати сонячні ванни більше 1 разу на день, їхня три­валість спочатку має бути 5-10 хв, а потім поступово збільши­ти до 30-40 хв., додаючи по 3-5 хв.

Сонячні ванни рекомендується приймати через 1,5 години після їжі, після них корисно обливатись хо­лодною водою (+16-18 °С) або скупатись, а потім добре розтертись рушником.

Загартовування сонцем протипоказано при вираже­ному атеросклерозі, при активній формі туберкульозу легень, гіпертонії І і II ступенів, базедовій хворобі.

^ Загартовування водою. Позитивно на організм люди­ни впливають різні водні процедури — обтирання, обли­вання, душ, купання. В основі їхньої дії лежить поєднан­ня різних за інтенсивністю температурних, механічних і хімічних подразників, які діють на рецептори шкіри.

Водні процедури суттєво змінюють хімічну й фізич­ну терморегуляцію організму, підвищують обмін речовин, стимулюють діяльність центральної нервової сис­теми. Звуження й розширення кровоносних судин — це своєрідна гімнастика судин, яка тренує шкіру, змушує її краще пристосовуватись до зміни температури навко­лишнього середовища.

Температура води на початку загартовування водними процедурами повинна бути такою, щоб людина мог­ла переносити її спокійно, а температура повітря — не ниж­че 18-20 °С.

Рекомендується починати з обтирання 1-2 хв. мокрою губкою або рушником, через тиждень обливатись спочатку теп­лою водою, далі водою кімнатної температури, а з часом — прохолодною (+15 °С).

Більш інтенсивним загартовуванням водою є душ. Спочатку його приймають із температурою води +30-35 °С, знижують її щоденно на 1-2 °С, доводячи поступо­во до + 15 °С.

Дуже корисним є контрастний душ, тобто періодичні зміни гарячої й холодної води, які повторюють 5-6 разів. Душ використовують не лише для загартовування, але й для профілактики судинних захворювань.

Холодні (+20 °С і нижче) або прохолодні (+21-33 °С) водні процедури збуджують центральну нервову систе­му, підвищують силу й сповільнюють частоту серцевих скорочень, підвищують артеріальний тиск, стимулюють обмін речовин і енергії, підвищують тонус поперечнопос­мугованих і гладких м'язів.

Теплі водні процедури (+36-37 °С) діють заспокійли­во, сприяють сну, знижують артеріальний тиск, розслаб­люють м'язи, стимулюють функції шлунково-кишково­го тракту й печінки.

Купання в природних водоймах або в басейнах — один із найрозповсюдженіших методів загартовуван­ня. Починати його слід навесні при температурі води +15-17 °С. Спочатку купаються 15-20 с, але поступово час купання збільшують. Особливо корисно поєднувати водні процедури з рухами (гімнастикою, іграми тощо), це рекомендують не лише здоровим людям, але й хворим на ішемічну хворобу серця, гіпертонію.

Прискореним засобом загартовування є купання в морській воді. Починати купатись слід при температурі повітря +20 °С і води +17-18 °С, а завершувати купаль­ний сезон при температурі води +12-14 °С, а повітря + 15 °С.

Своєрідним методом загартовування є обтирання снігом верхньої половини тулуба, але це потрібно роби­ти лише після тривалого загартовування холодною во­дою. Спочатку ця процедура здійснюється у приміщенні протягом 2 хв, а пізніше — на відкритому повітрі.

Від розтирання снігом можна перейти до «моржуван­ня». Купання в дуже холодній воді сильно збуджує не­рвову систему і таким чином діє на весь організм. Три­валість купання в крижаній воді в першу зиму не повин­но перевищувати 20 с, у другу — 40-50 с, у третю — 1 хв. Купатися можна 2-3 рази на тиждень. Після виходу з води потрібно швидко розтертися рушником.

До методів загартовування належить також ходіння босоніж. Це надійний засіб профілактики плоскосто­пості. М'яка трава, теплий пісок діють заспокійливо, а гарячий пісок або асфальт, сніг, крига — збуджуюче.

Після ходіння босоніж слід вимити ноги й зробити ма­саж. Для загартовування рекомендується, крім загаль­них, застосовувати також і місцеві водні процедури (об­мивання ніг, полоскання горла холодною водою). Спочат­ку використовують воду при температурі +26-28 °С, посту­пово температуру знижують і доводять її до +10-12 °С.

Дуже ефективним гієнічним, лікувальним і загартову­ючим засобом є лазня.

Систематичне використання загартовуючих проце­дур знижує кількість простудних захворювань у 2-5 разів, а то й зовсім позбавляє людину від них.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   26

Похожие:

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconСхідноукраїнський національний університет
Конспект лекцій складено основі робочої навчальної програми дисципліни складена на основі Освітньо професійної програми підготовки...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconСхідноукраїнський національний університет
Конспект лекцій складено основі робочої навчальної програми дисципліни складена на основі Освітньо професійної програми підготовки...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconКонспект лекцій з навчальної дисципліни циклу гуманітарної та соціально-економічної...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки «Інженерна психологія та соціологія...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconСхідноукраїнський національний університет
Конспект лекцій складений на основі Освітньо-професійної програми та Робочих навчальних планів перепідготовки спеціалістів

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconКонспект лекцій написано відповідно до програми курсу «Інженерна гідравліка»
Рух рідини у відкритих руслах. (Конспект лекцій для студентів 3 курсів денної І заочної форм навчання, екстернів І іноземних студентів...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconСхідноукраїнський національний університет
Конспект лекцій складений на основі освітньо-професійної програми підготовки бакалавра та робочого навчального плану напрямку 030601...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconКонспект лекцій навчальної дисципліни циклу гуманітарної підготовки...
...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconСхідноукраїнський національний університет
Конспект лекцій складений на основі освітньо-професійної програми підготовки спеціалістів та робочого навчального плану спеціальності...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconСхідноукраїнський національний університет
Конспект лекцій складений на основі Освітньо професійної програми підготовки спеціаліста та робочого навчального плану спеціальностей...

Конспект лекцій складений відповідно до навчальної програми дисципліни «Валеологія з методикою викладання» iconСхідноукраїнський національний університет
Конспект лекцій складений на основі освітньо-професійної програми підготовки та перепідготовки спеціалістів та робочого навчального...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<