Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов




НазваниеМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
страница8/12
Дата публикации01.03.2013
Размер1.46 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Информатика > Документы
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

^ Список літератури:

  1. Цілі Розвитку Тисячоліття: Україна – 2010. Національна доповідь. – К., 2010. - 107 с.1. Цілі Розвитку Тисячоліття: Україна – 2010. Національна доповідь. – К., 2010. - 107 с.

  2. Рыбаков Р.П. Содержание и природа феномена бедности. / Р.П. Рыбаков // Ученые записки РГСУ – М.: РГСУ, 2007. - №3. – С.107-115.

  3. Жорнова О.І. Бідність, освіта, особистість: до встановлення площини перетинання / Олена Іллівна Жорнова // Вища освіта України. - № 3 (Додаток 1). – 2011. – Тематичний випуск "Педагогіка вищої школи : методологія, теорія, технології". – Том 1. – С. 143-147.

  4. Steele G. Understanding economic man: Psychology, rationality and values // The Amer. J. of economics and sociology. – N. 4, 2005. – Vol. 63, # 5. – P. 1021-1055.

  5. Жорнова О.І. Бідність та самореалізація особистості: до постановки питання / Олена Іллівна Жорнова // "Усвідомлення культури – запорука відновлення суспільства. Внесок сучасної науки в загальнолюдську культуру", ХІІ міжнар. науково-практичн. конф., 15-16 квітня 2011 р. [Текст]: [Матеріали] / редкол.: Головін В.В. [та ін.]. – Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2011. – С. 109-111.

  6. Жорнова О.І. Подолання бідності у процесі самовизначення особистості як соціально-психологічна проблема / Олена Іллівна Жорнова // Тези доповідей УІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє» / За заг. ред.. Балабіна В.В. – К. : ВІКНУ, 2011. – С. 356-357.



УДК 316.6

КУЛЬТУРОТВОРЧІСТЬ:
^ ІСТОРІЯ ТЕРМІНУ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ

д.пед.н., доц. Жорнова О.І.

Інститут соціальної та політичної психології НАПН України
Соціокультурні реалії в наш час постійно оновлюються через те, що глобальна мережа Інтернету створює оптимальні умови для тиражування й поширення в планетарних масштабах соціокультурного досвіду пересічного громадівця. Це стає причиною неконтрольованого розповсюдження новостворених культурних значень, смислів, цінностей без попередньої їх апробації, відбору, шліфування з боку соціокультурного оточення, що призводить до виникнення грандіозної кількості субкультур (як соціально значущих, так і асоціальних), соціокультурних практик (як доброчинних, так і небезпечних) і соціальних взаємодій і зв’язків (як корисних і благотворних, так і загрозливих).

Найбільш активно, сміливо і беззастережно конструює нові реальності, як організаційні, так і культурні, віртуальні, студентська молодь.

Ситуацію значно загострюють посилені тенденції глобалізації, що змушує планетарне людство до створення нових правил співіснування, а це тягне за собою складні процеси нівелювання різноманітності в культурі, котра через вищезазначені процеси одночасно урізноманітнюється й стандартизується.

Насиченість культурою й творчістю, традицією й новацією, споживанням і створенням усіх галузей життєдіяльності робить їх найважливішим фактором соціального розвитку і, одночасно, показником та якісною характеристикою суспільного життя. Від урівноваження практик культуроспоживання і культуротворчості залежить стабільність розвитку й функціонування суспільства. Науковцями висловлено думку, що порушення рівноваги між відтворенням традиції та творенням новації, як практиками культуроспоживання і культуротворчості, стає потужним поштовхом до виникнення тоталітарних режимів (С. Іванов, В. Бадяк та ін.) [1; 2]. При авторській інтерпретації ідеї культуротворчості ми будемо виходити з положення про те, що ноосферне мислення, валеософія світогляду, інвайроментальні цінності здатні забезпечити здорові потреби, збільшення й нарощення духовних сил, спричинити повагу до всього живого на Землі [3-6].

Отже, сутністю нової реальності є неконтрольований вплив будь-кого на її формування й розгортання сценаріїв майбутнього через залучення до цієї діяльності пересічного індивіда, що й зумовлює участь кожного у планетарному існуванні.

Через це все частіше і творчість як практика зміни попередніх станів існування спільнот, політичних ситуацій, ін., і культура як практика поширення апробованої конфігурації моделей життєдіяльності, яка забезпечує стабільність, підконтрольність, прогнозованість, передбачуваність стають предметом обговорення політиків, громадських діячів, релігійних керманичів, інших ключових фігур на світовій арені.

Саме тому культура визнається "новим видом зброї" [7, с.105]. Засвідчуючи, що "культурна перевага є недооціненим аспектом могутності інших країн [8, с.150], гостро ставиться питання про власну. Схожі погляди знаходимо в цілій низці виступів вітчизняних політиків, державних діячів, громадських лідерів. Це стає зрозумілим, якщо взяти до уваги, що "… ніщо так не дестабілізує політичну й економічну рівновагу, як обмеження або скорочення творчого символічного простору"; "політична влада у своєму ставленні до нього (творчого символічного простору – О.Ж.) завжди зазнає подвійного ризику: для неї небезпечний як його надлишок, так і обмеженість. З одного боку, творчість непередбачена і тому містить у собі якусь загрозу, з другого сама завдяки цьому вона соціально затребувана" [9, с.29].

Осмислення і культури, і творчості як способів розгортання альтернативних варіантів майбутнього надає інших інтерпретацій і спільноті, в якій зреалізовує творчі прояви індивід. Соціокультурний розвиток прямо пов’язують із співвідношенням традицій і новацій [10].

Якщо індивіду створено умови для пошуку нових способів самореалізації, то ті, хто причетний до цього, є допоміжними суб’єктами творчості, а результати її – створення нових культурних значень, смислів, цінностей – це колективний продукт. Такий контекст ще більше загострює проблему, бо спільні дії громадян реорганізують суспільство, трансформують суспільні відносини, спричиняють нові соціальні інститути і рухи.

Релігія, мистецтво, суспільна мораль, котрі відчувають сильний неконтрольований вплив пересічного індивіда на своєму розвитку і функціонуванні, висувають у своїй площині різні вимоги щодо створення нового, які є власне сукупністю правил оновлення традиції через новацію.

Так, наприклад, релігія як ґрунт використовує догми, умовою висуває віру, а контакт між суб’єктом і соціокультурною цілісністю, як споживачем результатів творчості, робить пасивним.

Мистецтво, навпаки, вибирає за основу право на побудову власного світу, за умову йому слугує естетичне ставлення до дійсності, а контакт між суб’єктом і соціокультурною цілісністю набуває в площині мислення художніми образами трансформаційної активності.

Що ж до моралі, то вона фундаментується неписаними правилами, за умови передбачає виключно норму і комплекс традицій.

Між тим і релігія, і мистецтво, і мораль також розуміють необхідність оновлення правил, які б включили і послаблення вимог (мова йде про релігію) і стримування особистості в її прагненні самовираження в будь-який спосіб (щодо мистецтва). Так, в першому випадку пропонують активні діалоги з представниками різних конфесій, філософами, діячами культури (Аджорнаменто), в другому – реалізацію свободи створення й інтерпретацій в річищі певних обмежень і опору, а в третьому – можливості відхилити новацію або надати їй статусу "поза закону» – «не по-людськи».

Усвідомлення суспільством, що перетворення внаслідок змін здатні вийти з-під контролю і порушити порядок, набуває ознак глобальності, а інтегративна ознака індивіда "надійність" – універсальності. Все більше процес створення нового, який підтримує в суспільстві рівновагу і соціокультурний баланс, визнається свідомим прагненням стабільності і порозуміння, забезпеченням безпеки і осмислюється як позивний, див., наприклад [11].

Розуміння того, що це обмежує індивіда у вільному прояві свого потенціалу на всіх рівнях, хоча й сприяє стабільності у суспільстві, виливається в пошуки альтернативних засобів стримування й противаг, а перевинайдення процесу і процедури управління культурою й творчістю названо найбільшим викликом на тиск з боку зовнішніх сил (R. J. Welfare).

В зазначеному контексті особливо важливе значення для суспільства й людства має потенціал культуротворчості кожного пересічного громадівця, якщо під ним розуміти енергію й силу індивіда в поєднанні з сукупністю усіх наявних у нього можливостей, засобів і способів впливати на мотиви діяльності інших, створювати культурні значення, особистісні смисли, корегувати суспільні цінності, норми, правила.

Актуальність дослідницької проблеми полягає в тому, що все більш явними виступають суперечності соціальної реальності, котра вже пойменована як «нова реальність нової епохи». Вони зосереджені між такими реаліями, як: копірайт і копілефт; соціальні мережі й усамітнення; вільний доступ до інформації і інформація як бізнес-процес.

Аналіз соціальних практик показав, що сьогодні приділено значну увагу розв'язанню завдань, які випливають із зазначеної проблеми, в засіб розробки нормативно-інструктивних документів для регламентації вкрай суперечливих тенденцій, упровадження факультативних і елективних курсів для всіх бажаючих обійняти нові технології спілкування, окремих лекційно-практичних занять для школярів, студентів для оволодіння незвичними навичками існування в нестабільній реальності. Але при цьому штучно перебільшується значення індивідуальних або колективних потреб.

Необхідність зняття окреслених вище суперечностей за відсутності фундаментальних досліджень із використання ідеї культуротворчості в соціальній психології й зумовили це дослідження.

Мета: через еволюцію поняття культуротворчість та історію становлення його як терміну вказати на шляхи несуперечливої інтеграції ідеї культуротворчості в соціальну психологію.

Завдання:

– розібрати витоки поняття культуротворчість (побутового й наукового);

– розглянути початки терміну в лексичних системах філософії, психології, педагогіки;

– визначити змістову площину входження поняття культуротворчість у соціальну психологію.

Походження слова культуротворчість підлягає всім відомим нам словоутворювальним, граматичним і фонетичним правилам. Воно утворене через злиття таких слів загальнонародної мови, як культура й творчість. В ньому цілком відсутні іншомовні запозичення. Проте, як ми думаємо, україномовне слово постає калькою російськомовного слова культуротворчество (рос.). Можемо констатувати його інтернаціоналістичність у межами Білорусії, Росії, України.

На даному етапі дослідження однозначність цього слова для української мови й мов інших груп, а також між різними термінами різних мов для позначення схожих явищ нами виявлена, але не осмислена повною мірою. Це стане предметом обговорення інших публікацій.

Слово культуротворчість як складник загальної лексики є і багатозначним, і емоційно забарвленим. Його застосовують для позначення діяльності, котра сполучена з появою нових не ризикованих, соціально значущих культурних значень, смислів або артефактів. В подібному амплуа воно збігається за змістом із низкою інших слів, а саме: культурна діяльність, творчість у культурі, культуротворення та ін.

Його виникнення, за результатами наших умовиводів, є закономірним позначенням тієї частини наслідків творчої діяльності, котра не завдає жодної загрози соціокультурній цілісності, оскільки творчість породжує не тільки і виключно позитивні наслідки, але й призводить до соціальних конфліктів на особистісному, груповому, колективному, суспільному і планетарному рівнях. Додамо, що наприкінці тисячоліття причинами збільшення негативних наслідків творчої діяльності визнали процеси формування єдиного світового ринку професійних послуг, котрі через міграцію, мультикультурність, багатоконфесійність, ін. загострили суперечності глобального світу.

Як прикметник слово "культуротворчий" використовують у значенні "здатний до продукування (культури)", «здатний до творчої діяльності». В отакому контексті його вжито в словосполученнях: культуротворча активність, культуротворчі сили, культуротворча місія.

Як побутове поняття культуротворчість широко не вживають, але якщо проаналізувати публіцистичні й релігійні тексти, виступи політиків, діячів культури, де воно вжито не поодиноко, то його зміст можна розкрити через співвідношення традиції і новації, практик споживання і створення, де питома вага нового й позначена як культуротворчість.

Побутове поняття культуротворчості є виключно похвальною характеристикою явища / суб’єкта, тому воно завжди забарвлене позитивними емоціями.

Як наукове поняття культуротворчість постає, як ми встановили, фактом теоретичного узагальнення категорій культура, творчість, розвиток, їхнього сприйняття науковцями й осмислення їх взаємозалежностей і взаємовпливів. В своїй орієнтації на традицію і новацію, соціокультурну норму і створення нових індивідуальних норм, групову свідомість і індивідуальну свідомість, спільну чи індивідуальну діяльність, задоволення власних чи колективних потреб, колективність шліфування зразка та індивідуальне його створення в діяльності, культура й творчість є протилежними. Традиція і новація, їх співвідношення, взаємопроникнення, взаємообумовленість породжують різні соціальні і дослідницькі проблеми. Поняттям культуротворчість знімають ці проблеми через встановлення своєрідної «золотої середини» / умовної спільної конвенції між соціокультурною цілісністю й індивідом.

Із початку свого існування термін культуротворчість входить в лексичну систему філософії. В її рамках цей термін не заснований як ідеальний, тобто він не однозначний, не систематичний, не є стилістично нейтральним, він позитивно забарвлений При тому в лексичній системі філософії він закріплений через посередництво більшою мірою термінологічної системи філософії культури.

Термін культуротворчість в Україні є поширеним для кількох наукових філософських шкіл, зокрема, київської, харківської. Його використовують І. Зязюн, В. Леонтьєва, А. Могильний, В. Річицький, В. Шинкарук та ін. [12-16].

Сучасна філософська думка осмислює суспільні зміни в контексті контрольованих і неконтрольованих реалізацій особистісних потенціалів, заявляє про виникнення Homo sapiens Autocreator (А. Назаретян) [17].

Нами не виявлено переходи терміну в нетермін і навпаки.

Із філософії поняття культуротворчості увійшло в різні термінології несхожих предметних галузей пізнання, тому відчувається його різночитання. При тому, що нинішній етап науки відрізняють намагання суцільної семантичної уніфікації систем термінів наук із перетинами об’єктів досліджень, а тим більше в межах однієї галузі пізнання в різних мовах, то це стає недоліком і потребує термінового доопрацювання.

Значення терміну в філософії розкрито через природу, системи, процеси культуротворчості, а також через освіту як її феномен В. Леонтьєвою. Нею сформульовано й таку дефініцію: професійна культуротворчість – це створення культури в рамках професійної діяльності.

Значення терміну в психології розкривають такі дефініції: своєрідний етап у розвиткові індивіда, коли при наростанні здатності замінити механізм впливу сторонньої особи на механізм самовпливу він зачинає перегляд запропонованих для засвоєння культурних зразків і береться до власної ролі суб’єкта культури й творчості через внесення змін і створення нових культурних значень, смислів і цінностей (Л. Колмогорова, В. Кудрявцев, Г. Уразалієва, А. Майєр, В. Медвєдєв, Г. Сунгатулліна та ін.). При цьому рушійною силою культуротворчості проступає опозиція наслідуваність – створювальність в русі від канонізованого до продуктивного.

Моделі поведінки, засновані на заборонах і на свободі, інтерпретують як передумови культуротворчості, причому апофатика однозначно протиставлена культуротворчості (А. Зимбулі).

Сутність терміну в педагогіці встановлюють такі дефініції: оновлення культурних зразків є не іррегулярним, неперервним процесом, а суб'єкти творчої діяльності – від суспільства в цілому до педагогічного колективу, батьків і учнів (Є. Кучмаєва та ін.). Культуротворчість репрезентують і як спосіб розвитку суб'єкта в культурі (Є. Бондаревська); і як сенс соціокультурної парадигми освіти – освоєння культуротворчого досвіду людства (Т. Іванова);

Саме в педагогічних дослідженнях культуротворчість постає сутністю нової парадигми (Є. Бондаревська, Є. Бурцева, Т. Іванова, Є. Лаврухіна, І Макарцева, ін.). Культуротворчість введено в навчальні програми як мету освіти.

Всі аспекти запровадження у науковий обіг поняття культуротворчості вряд із поняттями культури і творчості, а також стрімкого розповсюдження терміну культуротворчість через посилення процесу культурологізації освіти, як і багатовекторні напрями еволюції змісту поняття культуротворчості в психолого-педагогічних науках висвітлені в наших роботах [18-20].

Варто зважати на те, що спосіб термінотворення не завжди відображує сутність відповідного феномену, що й помічаємо у випадку із культуротворчістю: пояснення цього феномену через етимологію двох складових терміну – культури й творчості – як "створення культури" є надто спрощеним, поверховим.

Якщо вживання поняття культуротворчості обумовлено лише прикрашуванням наукового лексикону, то воно апріорі поповнює низку термінів, які межують із метафорами: космічна освіта, трансцендентальна педагогіка та ін.

Якщо взяти до уваги значну кількість понять, що характеризують пошуки нової методології на ґрунті ідей постмодерну, ноосфери, ін. і виказують їхній релятивізм, нестрогість, то витлумачення його можна окреслити багатоманітністю проявів того ж самого − обмеженням перетворювальної активності індивіда з боку спільноти та самодетермінацією з боку індивіда.

Отже, понятійний зміст терміну культуротворчість повною мірою не усталений, строго науково не розкритий, і тому цей процес був продовжений у наших дослідженнях.

Основна проблема недостатнього осмислення культуротворчості соціальною психологією, на наш погляд, полягає у відносній тривалості вживання поняття культуротворчості при поодиноких, розпорошених у філософських, культурологічних, антропологічних, мистецтвознавчих і психолого-педагогічних науках методологічних засадах, на ґрунті яких визначають її природу.

Думаємо, що найсуттєвішою відміною культуротворчості від творчості є те, що концептуальні уявлення про творчість, розвиток творчих здібностей, творчий потенціал розвивались у межах загальних уявлень про суспільний прогрес як наслідок цих процесів. В сучасному психолого-педагогічному плані творчість − це, в узагальненому вигляді, довершення процесу особистісного розвитку, граничний етап особистісної зрілості як вправності на професійному поприщі.

За отакого її витлумачення відмова від правил не постає як моральна проблема, коли виникає значущий продукт, а якщо в результаті відмови від правил потрібний продукт не виникає, то це вивченню не підлягає і наукою не обговорюється.

Наукове поняття культуротворчості як факт нашої наукової концепції визначує багатовимірний феномен, що існує в нерозривності індивіда і спільноти. Причиною же нашого рішучого неприйняття ідеї «квазітворчості» як виготовлення суб’єктивно значливого нового продукту є штучне перебільшення її оцінки як домінанти за рахунок культури, чим свідомо чи не свідомо, але засновують розбалансування систем «Культура-Творчість», «Традиція-Новація», «Споживання-Створення» й закономірно програмують соціальні, економічні, політичні, культурні катаклізми як ефекти порушення соціокультурного балансу.

Ідея культуротворчості в нашому розумінні тісно пов’язана зі змінами в станах двох феноменів – культури й творчості.

Ми поняттям культуротворчості схарактеризовуємо самобутне явище, котрому припадає осібне місце в соціальній і науковій реальностях – на умовному перетині культури й творчості. Така принципова автентичність обумовлює інші зміст, мету, завдання, методи дослідження, форми організації як практики, відмінної і від споживання, і від створення.

Через це наголошуємо, що таким підходом засновуємо осібний напрям дослідження культуротворчості. Назвемо його, скажімо, співсуб’єктним через наявність двох різнофункціональних, але рівнозначних суб’єктів – культури й творчості.

Ми зосереджуємо увагу на таких соціально-психологічних аспектах співсуб’єктності проблеми створення нового продукту й потому збереження / порушення рівноваги в системах «Культура-Творчість», «Традиція-Новація», «Споживання-Створення»:

а) дотримуватись правил і визнати стандарти спільноти − це вбавити власноруч простір для самореалізації, але оберегти соціальну і культурну ідентичності, підтверджуючи їх зайвий раз наданням переваги культурній суб’єктності, через гіпертрофований страх залишитись за межами спільноти;

б) переступити правила й відмовитись від стандартів задля самореалізації − це позбутися ідентичностей, але закласти свої культурні цінності й підняти прерогативи творчої суб’єктності;

в) маніпулювати з правилами – це зреалізувати культуротворчість як час і простір конвенціональних домовленостей заради збереження ідентичностей й соціокультурної рівноваги в спільноті через урівноваження культурної й творчої суб’єктностей як особливої співсуб’єктності.

В подальших публікаціях буде репрезентоване виявлене нами значення слова культуротворчість для української мови й мов інших груп, а також між різними термінами різних мов для позначення схожих явищ.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Похожие:

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Междисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов iconМеждисциплинарная академия наук украины сборник научных трудов
Военный институт телекоммуникаций и информатизации Национального технического университета Украины “Киевский политехнический институт”...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<