Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року )




НазваниеЗатверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року )
страница11/28
Дата публикации14.11.2013
Размер4.43 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   28
^ ТЕМА XI УКРАЇНСЬКА ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА ПЕРІОДУ РУЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII СТОЛІТТЯ)

1. Ідея народності та природовідповідності виховання Г. Сковороди,

2. Г. Сковорода про розумове, моральне та трудове вихован­ня дітей.

3. Педагогічна діяльність М. Ломоносова.

4. Статут 1786 року Російської імперії про зміст та особли­вості шкільної системи.

5. Система освіти на Правобережній Україні та Закарпатті (друга половина XVIII століття).

Література:

І. Сковорода Г.С. Благодарний Еродій //Антология педаго-гической мьісли Украинской ССР. М: Педагогика 1988. - С.. 143-

151.

2. Кравець В П. Історія української школи і педагогіки. -

Тернопіль, 1994.

3. Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди. - К.: Вища школа, 1972.

4. Константинов Н.А й др. История педагогики. - М.: Про-свещение,1982.

5. Історія педагогіки /За ред.М.С.Гриценка. - Ю: Вища шко'

ла,1973.

6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.

7. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

^ КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Трактати, діалоги та притчі, мікрокосм, макрокосмосм, чоти-рьохголосі кантати, сродне, тобто природовІдповідне виховання, споріднена праця, листування, вчення про "серце" людини, піїти­ка, риторика, принцип народності, малі народні училища, стано­вість, монархізм, релігійність, василіани, єзуїти, дяківські школи.

^ 1. ІДЕЯ НАРОДНОСТІ ТА ПРИРОДОВІДПОВІДНОСТІ ВИХОВАННЯ Г. СКОВОРОДИ



Григорій Савич Сковорода

(1722-1794), видатний україн­ський філософ, просвітитель-гуманіст, письменник народив­ся в сім'ї малоземельного коза­ка в с.Чорнухи на Полтавщині. Початкову освіту здобув у шко-лі-дяківці. По закінченні сільської школи в 1738 році вступив до Києво-Могилянської академії. В 1742 р., як вдалого співака, його ві­дібрали для навчання та співу у придворній хоровій капелі. Проте інтерес до життя та на­вчання у Києво-Могилянській академії переважили, і, симулюючи хворобу горла, у 1744 році він повертається до Києва. Загалом юнак виявився здібним до наук і особливо до мов.

' ”/

Його формування як студента здійснювалося під впливом професорів академії, зокрема Симона Тедорського, Варлаама Лащевського, Георгія Кониського та ін. Отже, до 1750 року юний Сковорода скінчив клас піїтики, риторики, філософії й прослухав дворічний курс богослов'я. У 1750 р., як церковний служитель, у складі Токайської комісії для заготівлі вин для царського двору (на чолі з генералом Г.Вишневським), він відбув до Угорщини. Зазначимо, що Києво-Могилянська академія у ті роки давала ґрунтовні знання. Кращі її професори ознайомлювали студентів з передовими досягненнями світової науки.

Очевидно, саме це спонукало допитливого Г.Сковороду за­лишити експедицію і таємно пішки мандрувати Європою. Він без усяких коштів відвідує Угорщину, Італію, Німеччину, Польщу. Природно, майбутній вчений прослуховує курс наук у Віден­ському, Тарнівському, Краківському університетах (зокрема, у Галле він вивчав філософію у Вольфа).З 1752 р. Сковорода розпочинає педагогічну діяльність у Пе­реяславському колегіумі як викладач поезії. Він вносить до влас­ного підручника "Рассуждение о поззии й руководство к исскус-тву" чимало новацій. Це звичайно не сподобалося Переяславсь­кому єпископу, котрий звільняє Сковороду з посади викладача.

Після звільнення Сковорода працює домашнім вчителем, на­вчаючи сина поміщика В. Тамари. Деякий час педагог працює у архівах Києво-Печерської лаври, а також у Сергієвській лаврі (Підмосков'я).

З 1759 по 1769 рік Сковорода працює викладачем Харківсь­кого колегіуму. Він викладає поетику, синтаксис, грецьку мову і курс "благонравності". Останній курс Сковорода читає прин­ципово по-новому. Для цього він підготував підручник "Началь­ная дверь ко христианскому добронравию". Природно, що цей його курс не був підтриманий церковниками і він був звільнений за вільнодумство.

З цього часу Сковорода деякий час працює добровільно з найкращими студентами Харківського колегіуму у позанавчаль-ний час у монастирських садах (на околиці м. Харкова). Пізніше, майже чверть віку, він мандрує лівобережною Україною, навча­ючи при цьому простий український люд.

Першу збірку "Сад божественних пісень" він написав у 50-ті роки. Пізніше, мандруючи Слобожанщиною, він зібрав багатий матеріал для власної творчості. Саме в цей час були створені його основні філософські, педагогічні та літературні твори - тра­ктати, діалоги та притчі. Створені у різні роки байки були об'єднані у 1774 році в збірник "Басни Харковськія".

Будучи вже немічним, останні роки свого життя Сковорода провів у маєтку свого єдиного і вірного друга, екс-віце-генерал-губернатора Харківської губернії М. Ковалинсьского у с. Івані-вці. Він, як свідчать матеріали листування з М.Ковалинським, розмірковував над "Біблією^. Помер він 9 листопада 1794 р. і похований в селі Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району). У наші дні у бувшому маєтку М.Ковалинського знаходиться музей Г.С. Сковороди.

Г. Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизня­ної культури. Крім знань філософії, іноземних мов, літератури, тодішньої педагогіки, він чудово співав, грав на скрипці, флейті,

на, філософська, педагогічна спадщина належить до визначних надбань прогресивної вітчизняної культури XVIII ст.

Науково-педагогічні погляди українського мислителя форму­валися під впливом історичної епохи XVIII століття, яку європей­ські культурологи називають епохою Просвітництва. Саме у XVIII ст. на основі значних наукових здобутків стало можливим реально, а не утопічно поставити питання про вдосконалення людини як основи досягнення суспільного прогресу.

Природно, що вирішальну роль у цьому зв'язку зіграли про­фесори Києво-Могилянської академії. Цьому сприяли також його викладацький досвід у Переяславському та Харківському колегі­умах, приватна практика виховання дітей- з багатих українських родин, а також просвітницько-педагогічна діяльність протягом останніх 25-ти років серед простого українського люду.

У світогляді вченого досить чіткою є тенденція, за якою вирі­зняються як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи. Сково­рода до останніх років свого життя глибоко вивчав "Біблію" і був набожною людиною, хоча з іронією (іноді й з презирством) ставився до церковнослужителів. Тому ідеалістичні елементи завжди були присутніми у його поглядах. Та слідуючи античній філософії про пізнання світу і внутрішнього духовного стану са­мої людини, він у той же час є матеріалістом. Людина, за його переконанням є частиною природи: "мікрокосмосом" у "макро-космосі".

Загалом у педагогічних поглядах Г.Сковороди чітко відбили­ся тогочасні соціальні протиріччя українського суспільства, а са­ме: знищення українського козацтва, заміна українсько-державної автономії царсько-чиновницьким централізмом.

Проблеми виховання особистості розкриваються вченим у його притчі "Благодарний Єродій", вірші "Убогий жайворонок", збірці "Сад божествених пісень", байках та численних листах. Заслугою мислителя є передусім обґрунтування ним принципів гуманізму, народності та природовідповідності у вихованні.

Відомо, що вперше у педагогіці принцип гуманізму обгрунто­вано представниками епохи Відродження. Заслугою Г.Сковороди є те, що він розкрив цей принцип як розуміння вихователем ду­мок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особисті-сне начало, та в силу виховання. За Г. Сковородою, цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця. Ілюстрацією успішної реалізації цього принципу самим Г.Сковородою можна вважати той факт, що коли протягом 1764-1769 рр. він вже не працював у Харків­ському колегіумі, то в монастирських угіддях передмістя Харко­ва згуртував навколо себе найздібніших вихованців згаданого колегіуму. Вони вивчали з ним різні науки, співали чотирьохго-лосі кантати самого Г.Сковороди і т.ін.

Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обгрун­товано Я.А.Коменським, який на противагу середньовічній схо­ластиці обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Сковорода значно ширше трактує поняття "народності". Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історич­ними умовами, мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ме­нтальністю народу.

Природовідповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час Я-А.Коменський, Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо. Останній, ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його дум­ку, панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед при­роди, готувати дитину до майбутнього життя. Про різні природні задатки від народження писав у XVIII ст. К.А.Гельвецій.

На відміну від своїх попередників, Сковорода висуває ідею "спорідненого", тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяль­ність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості.

За Г.Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдоско­налення природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насам­перед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.

Виходячи з власних принципів. Сковорода у притчі "Благода-рний ЄродіУ писав: "Главизна воспитания єсть: 1) благо родить;

2) сохранить младое здравие; 3) научить благодарности".

У вірші "Убогий жайворонок" та ін. творах він уточнює за­вдання виховання зростаючої особистості. До них вчений насам­ перед відносить: 1) розумове виховання дітей; 2) становлення їх як майбутніх трудівників (підготовка до "спорідненої" праці); 3) моральне виховання.

^ 2. Г. СКОВОРОДА ПРО РОЗУМОВЕ, МОРАЛЬНЕ ТА ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Розумовий розвиток людини, за Г.Сковородою, необхідний для пізнання навколишнього світу І самої себе - щоб дійти до істини. Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, життя. Природно, що вчений обстоював необхідність навчання всіх ді­тей, незалежно від їх соціального стану. Загалом школи мають бути рідномовними та доступними для навчання. Крім рідномов-ності, вчений обґрунтовував необхідність таких навчальних принципів, як доступність, зв'язок навчання з практикою, враху­вання інтересів кожної особистості.

До змісту освіти педагог включав граматику, математику, фі­зику, механіку, музику, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, астрономію, землеробство, мо­раль. Чим глибше і повніше оволодіває людина знаннями, тим більшу потребу вона відчуває у них.

Певний інтерес становлять поради Сковороди щодо роботи над книгою. Основою навчання Сковорода вважав наявність ін­тересу, бажання пізнати нове, до чого має спонукати вчитель. Серед засобів та методів навчання педагог виділяв лекції, допові­ді, бесіди, розмови, диспути. В процесі навчання треба, на його думку, враховувати нахили і здібності дітей, вікові та їх індивіду­альні особливості.

Заслуговують на увагу нетрадиційні форми навчання, що їх використовував сам педагог-просвітитель. Це уроки серед приро­ди з вихованцями Харківського колегіуму, просвітницькі уроки серед простого люду. Щодо останніх, то саме під час проведення таких педагог розмірковував про право люди на свободу, щастя та гідний спосіб життя. Дещо по-новому Сковорода використову­вав листування як метод навчання. В численних своїх листах він, враховуючи яскраву самобутність й індивідуальність кожного з своїх учнів, надавав їм конкретні поради у роботі з книгою, із питань самоосвіти та самовдосконалення.

Сковорода одним з перших в українській педагогіці зверта­ється до особистості вчителя. На його думку, вчитель має насам­перед дбати і сприяти розкриттю та формуванню у процесі на­вчання природних нахилів та можливостей дитини. Важливим у цьому зв'язку є його положення про взаємоповагу і дружбу між учителем і учнем.

Вчитель, вихователь має бути нерозривно пов'язаний з наро­дом. Учитель - це дбайливий садівник, який, активно втручаю­чись у природний хід розвитку вихованця, веде його по наперед наміченому шляху. Але для того, щоб педагог добре виконував свої обов'язки, він сам повинен мати "спорідненість" до вчитель­ської діяльності, до місії наставника молоді.

Зазначимо, що й сам Сковорода був у свій час прекрасним вчителем, чудовим майстром бесід на різноманітні моральні те­ми. У викладанні в Переяславському та Харківському колегіу­мах, у бесідах з простими селянами, в листах до учнів І друзів просвітитель показав високі зразки логічного, вдумливого й діє­вого переконання.

До вчителя мислитель ставив великі вимоги: насамперед гли­бокі знання, відданість своєму народу, гуманність, повагу до тих, кого він навчає, здатність переконливо володіти словом, терпля­чість, безкорисливість та ін. ,

Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до "спорідненої" трудової діяльно­сті. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездарним письменником. Природно, що в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносячи най­більшу користь суспільству. Саме через працю реалізується мо­ральне самовдосконалення людини. За Г.Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й та­кими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзич­ливість, вдячність, скромність, бадьорість духу ("кураж"), а та­кож гуманізм та милосердя.

Моральне виховання має спиратися на відзначенні подяки. "У подяці заховалося всяке благо як вогонь і світло причаїлося в кремені. Вірую і сповідаю. Бо хто зможе покласти руки на чуже, якщо раніше не загубить вдячність, як вдовольняється власним своїм котпа посилається їй віл Бога? З невдячності смуток, не­ увага і жадоба, з жадоби - заздрість, а з заздрості - лестощі, роз­крадання, кровопролиття і всяка прірва беззаконів".

Запорукою успішного виховання дітей, за Г.Сковородою, ма­ють бути добрі настанови, викорінення поганих звичок. Він ре­комендував у зв'язку з цим такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад, поради та ін. Виховуючи дітей, радив він, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналі­зувати свої вчинки.

Великого значення у розвитку мотивації моральної поведінки особистості Сковорода надавав почуттям. Останні найяскравіше виявились у його вченні про "серце" людини. Серце, за Сковоро­дою, - це єдність думок, почуттів і прагнень людини. Ця єд­ність, очевидно, полягає в тому, що думки, зумовлюючи почуття особистості, в той же час самі стають глибоко інтимними, заду­шевними. Вони, виходячи із глибини душі особистості, зігріті її почуттями, стають переконаннями, визначаючи тим самим її дії.

Визначальним у моральному вихованні, за його переконан­ням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки звичка "не в знаний живет, но в делании". Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень. Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків старших, вчителів.

Загалом виховання, за Г. Сковородою, повинно здійснювати­ся насамперед через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як "начало" і "вінець" щастя, як сенс життя людини.

^ ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ Г. С. СКОВОРОДИ

Мета виховання:

Самопізнання та самовдосконалення, досягнення щас­тя, якого можна досягти цілковитою перемогою духу та душевним спокоєм. Виховний ідеал:

"істинна людина", для якої потрібне є неважким, а ва­жке непотрібним Обов'язки батьків:

благо породити, турбуватися про здоров'я дітей, на-____________вчити вдячності.

^ Принципи виховання


Принцип природовідповідності: Сродність - життя за внутрішнім блаженним духом, що означає: навча­тися тому, до чого народжений, обрати працю згідно своїй натурі.


^ Принцип на­родності'. "Кожен пови­нен взнати свій народ і в народі себе"







^ Дидактичні погляди




Принципи


Зміст


Предмети


Методи


навчання:


навчання:


навчання:


навчання:


виховуючий характер;


відпові­дно до ідеї


рідна мова, іноземні мови,


словесні:


бесіда, лек­


посильність і послідов­ність;


сродності треба на­вчати тому, що потріб­


література, піїтика, істо­рія, філософія, арифметика,


ція; самостійні роботи:ви­конання пе­


СВІДОМІСТЬ;

активність; систематич­


но людині для самопі­знання, пі­


природознав­ство, "грецькі музи" (музика,


рекладів, на­писання вір­шових пере­


ність; наочність; міцність знань


знання на­вколиш­нього світу, для щастя і


живопис то­що), ремесло та землеробст­во, богослов'я.


казів, прозо­вих творів, листування, читання




праці.




книг, спосте­








реження під








час екскурсій



^ 3. ПЕДАГОГІЧНА ДЮЛЬНІСТЬ М.ВЛОМОНОСОВА

М.В.Ломоносов (1711-1765) народився в с. Холмогори Ар­хангельської губ. у сім'ї рибалки. Елементарну освіту здобув у сільських домашніх вчителів за підручниками М.Смотрицького та Л.Магницького. Вже 19- річним юнаком вступив до Москов­ської слов'яно-греко-латинської академії. Протягом 1733 року навчався у Києво-Могилянській академії. Пізніше, з 1736 по 1741 рр., навчався у Німеччині (вивчав хімію, математику, фізику, фі­лософію у знаменитого Лейбніца). З 1742 р. призначений ад'юнктом, а з 1745 р. - професором хімії, пізніше академіком Російської Академії Наук. Чимало років свого життя віддав вче­ний справі розвитку гімназії та університету при Російській АН,

працюючи в той же час викладачем у цих закладах.

.- .„ ..>.-,, „- Саме енциклопедичність нау­кових інтересів спонукала вче­ного до цілої низки відкриттів у різних напрямках науки: фі­лософії, хімії, математики, гео­графії, фізиці та ін. Прогрес людства”, вчений вбачав у роз­витку науки й освіти. У вихо­ванні науковець відстоював принцип народності, підкрес­люючи, що російському наро­дові властиві любов до Вітчиз­ни, гуманність, вірність гро­мадського обов'язку, працьо­витість, допитливість, відвага, скромність.

Метою виховання, на Його думку, має бути підготовка грома­дян своєї Вітчизни.

До змісту освіти він включав вивчення рідної мови, літерату­ри, історії, математики, іноземних мов, природознавства, піїтики, риторики, географії.

Система освіти, на його думку, повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гі­мназії) та вищої (університету). Головне завдання школи полягає у тому, щоб виховати у дітей любов до праці, навчати їх "правил і прийомів поведінки", дати освіту.

Заслуговують на увагу методичні праці вченого, зокрема, "Регламенти" для академічної гімназії і для гімназії Московсько­го університету (1755). Важливо, що проект та статут Московсь­кого університету теж розроблялися Ломоносовим. Суттєвим є те, що вчений передбачив саме ті факультети у цьому вузі, котрі найповніше віддзеркалювали тенденції світової практики вищих навчальних закладів і найповніші досягнення світової науки. Ва­жливими принципами діяльності університету, на його думку, є відкритість та автономність. Для цього ж закладу вчений написав "Математичну хімію" та "Фізичну хімію".

М. Ломоносов створив також ряд підручників для інших ти­пів шкіл: "Краткое руководство к красноречию", "Российская грамматика"', "Кратний российский летописец с родословием", "Древняя российская история". Зокрема, "Российская граммати-ка''1 М. Ломоносова протягом півстоліття була найкращим посіб­ником і витримала чотирнадцять видань. .

М. Ломоносов вважав, що основними методами навчання є бесіди, розповіді і лекції, які доцільно супроводити вправами;

навчання повинно забезпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння матеріалу. Навчальний матеріал доречно викладати коротко і стисло, а кожне теоретичне положення підкріплювати фактами; у навчанні учнів потрібно враховувати їх вікові особли­вості, природні нахили, своєчасно переходити від легкого до важко­го, від простого до складного.

У вихованні, як вже зазначалося, М. Ломоносов обстоював принцип народності. Зокрема, йому належить ідея організації різноманітних з'їздів домашніх акушерок. Також він розробляв основи російської народної медицини для попередження хвороб серед дітей простого російського люду. Могутнім засобом на­родного виховання вчений вважав працю, приклад батьків.

Доречно згадати й благодійницьку діяльність Ломоносова. У його будинку (у Петербурзі) постійно проживали найздібніші діти з малої батьківщини, котрі за кошти вченого отримували вищу освіту.

^ 4. СТАТУТ 1786 РОКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПРО ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ШКІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

У 1786 році було затверджено "Статут народних училищ у Російській імперії1'1^ згідно з яким у губернських містах запрова­джувались головні народні училища - школи з 4-х класів, але з 5-річним курсом навчання, а в повітових - малі народні училища -2-класні з дворічним терміном навчання. Навчання оголошува­лось безстановим і безплатним.

Реформа 1786 року мала на меті дати освіту в основному мі­ському населенню. Прийняття Статуту впливало на освіту Украї­ни, сприяючи відкриттю нових шкіл в ряді міст. Проте охопити

все населення училища не могли і не стали масовою школою-Широкі маси українського народу, по суті, були позбавлені мож­ливості здобувати освіту та й сам її зміст мав антинародний хара­ктер: у школах заборонялася українська мова, ігнорувалися на­родні звичаї, традиції виховання. Переслідувалися прогресивні діячі освіти, школа перетворилася у знаряддя русифікації україн­ського населення.

Населення України ставилось негативно як до головних, так і до малих народних училищ, вважаючи, що вони готували лише канцеляристів і сутяг, ненависних народу. Український народ, як і раніше, хотів учити своїх дітей у дяківських школах, але уряд не визнав цих шкіл і вживав проти них рішучих заходів, забороняю­чи ходити до дяківських шкіл і змушуючи відвідувати урядові. Але й за цих засобів боротьби з дяківськими школами, в них вчи­лося значно більше дітей, ніж в урядових школах.

Недостатня кількість шкіл змушувала українську шляхту від­давати своїх дітей на навчання до Петербургу і Москви, або ж до західноєвропейських вищих навчальних закладів. Українська шляхта відчувала потребу університету в Україні. Але жоден з проектів створення в Україні університету не діждався реалізації за часів Катерини II, оскільки нейтралістська політика російсько­го уряду взагалі була спрямована на те, щоб не допустити на Україні існування університету - може, з міркувань, що саме український народ має особливу "схильність до наук".

Дещо інший шлях у П половині XVIII ст. пройшла освіта і школа у Східній Галичині, на Буковині та в Закарпатті, які опи­нились під юрисдикцією австро-угорської монархії. Український народ відразу відчув увесь тягар австрійської бюрократичної державної машини. Австрія дозволяла польській шляхті брати участь в управлінні краєм, внаслідок чого український народ тер­пів подвійний гніт.

Із посиленням експлуатації українського народу австро -польська шляхта спрямувала свою діяльність на знищення всього українського. Австрійські колонізатори з презирством ставились до культури, мови, традицій західних українців, намагалися при­тупити їхнє прагнення до воз'єднання з усім українським наро­дом. В школах Галичини навчання велось переважно польською, іноді німецькою мовою.

Уже на початку XIX ст. в Східній Галичині було скасовано обов'язкове навчання, встановлено плату за навчання у головних школах. Це був продуманий крок, спрямований на гальмування розвитку освіти для простого люду. Посилювався суворий нагляд за діяльністю навчальних закладів, весь навчальний процес був пройнятий релігійністю.

Поступово народні школи Галичини перейшли у відання кон-систорій, які забороняли викладання українською мовою. До 1817 року в Галичині не існувало жодної тривіальної школи з українською мовою навчання.

Єдиними школами, в яких не заборонялося навчати українсь­кою мовою, були парафіяльні (хоч рівень їх вважався дуже низь­ким). Галичина проводила боротьбу за українську школу, за її на­ціональний характер.

Очолена духовенством, боротьба за рідну мову підготувала грунт для появи "Русалки Дністрової". Австрійський уряд висту­пив за освіту українського населення, але на німецький лад. Українізація школи урядові була не до вподоби.

Після повстання декабристів в 1828 році було проведено контрреформу школи, головне завдання якої цар Микола І ви­значив, як підготовку людини до виконання нею станових обов'язків. Реакційний Статут 1828 року узаконює становість, монархізм, релігійність закладів освіти. Типи шкіл в округах бу­ли збережені, але порушувалась наступність між ними, кожний тип школи обслуговував освітні потреби певного соціального стану.

Статут 1828 року насаджував в учбових закладах муштру, зу­бріння, дозволяв тілесні покарання, встановлював систему суво­рого нагляду за учнями і викладачами, дріб'язкову регламентацію умов їх життя, навчання і поведінки. Учбове навантаження учнів було різко збільшене з метою заповнення їх часу, позбавлення можливості займатись самостійним читанням і зустрічатись з од­нолітками поза учбовим закладом.

У 1831 і 1832 роках більшу частину гімназіїй на Правобереж­ній Україні було закрито, польські початкові школи скасовано. Замість них насаджувались церковні православні школи, навча­льні заклади закритого типу для дворян.

У першій половині XIX ст. на Лівобережній Україні було створено цілий ряд гімназій (Харків, Чернігів, Новгород-Сіверський, Полтава, Катеринослав, Херсон). Щодо середніх шкіл для дівчат, то першими в Україні були "інститути шляхет­них дівчат". Вже в 1818 році в Харкові існував інститут, де вчи­телював А.Гулак-Артемовський. У цьому році аналогічний інсти­тут було відкрито в Полтаві, у 1825 році в Одесі, у 1833 році - в Києві.

Згодом почали відкривати так звані жіночі єпархіальні школи та жіночі гімназії. Київ першим з українських міст відкрив дівочу гімназію (1850) , у 1860 р. вони з'явилися в Харкові і Полтаві. Курс дівочих гімназій був восьмирічним^ восьмий клас був зоріє­нтований на підготовку вчительок і домашніх виховательок. Про­грами дівочих гімназій відрізнялися від чоловічих головним чи­ном тим, що в них не було класичних мов, а натомість заведено природознавство. Єпархіальні школи переважно були семиріч­ними, а своєю програмою наближалися до дівочих гімназій. Існу­вали ще середні дівочі школи відомства імператриці Марії.

Кількість повітових училищ залишалася майже незмінною, а парафіяльних з 1841 р. до 1856 р. збільшилось тільки на 64 в ме­жах всієї імперії (приріст - 4 школи в рік). На Україні цей процес носив нерівномірний характер.

У кінці 50-х років XIX ст. в Україні виник новий тип шкіл для підлітків і дорослих - так звані недільні школи. Перша недільна школа була заснована у Києві у 1859 р., а через рік там існували вже 4 чоловічі та 2 жіночі недільні школи. Процес утворення не­дільних шкіл поширився на інші міста, навіть села. До навчання в цих школах підключилась українська інтелігенція - вчителі, сту­денти і взагалі молодь, серед якої не бракувало українців, які вважали необхідним вести навчання українською мовою. Але недовгим було життя недільних шкіл: у 1862 році розпоряджен­ням міністра освіти всі вони були скасовані.

Усі школи України, від загальноосвітніх до вищих, були ру­сифіковані. Крім того, школа була чужою для нашого народу, не тільки мовою, а й самою методикою викладання. У читанках та підручниках говорилося виключно про руський народ, його гос­подарське життя і звичаї, історію, а про український - і не згаду­валося У школі литина потоапляла в залежну віл неї луховну атмосферу, в чужий світ, де нічого свого рідного вона не бачила. А звідси - слабкий розвиток дитини, невисокий рівень знань.

З таким шкільним балансом вступила Україна в II половину XIX століття. Але представники українського народу прагнули навчати і навчатися рідною мовою. Царський уряд був змушений піти на поступки. Новий шкільний статут, прийнятий у 1787 році, визнав українську мову основною для шкіл Галичини, а в 1789 році уряд Австрії дав згоду на відкриття українських шкіл, при­наймні даних про відкриття хоча б однієї школи з українською мовою навчання немає.

На початку XIX ст. царський уряд Олександра І проводить реформування системи освіти в Росії за західноєвропейським зра­зком, запозичивши систему освіти періоду французької револю­ції.

Навіть у найважчі часи русифікації України передова частина інтелігенції усвідомлювала, що без національного навчання роз­виток української держави стане неможливим. Під час реформи 1804 р., керівництво справою освіти в округах покладалось на університети, які, на думку української інтелігенції, повинні були зайняти принципові позиції з проблеми формування національної освіти в українських землях. Не дивно, що ректор Харківського університету Іван Рижевський звернувся до Імператорської Ака­демії Наук з пропозицією видати літопис про Україну, її мову. Академія не дала відповіді на цей лист.

Не обминула русифікація І середніх шкіл. У гімназіях, що відкривалися на Україні, навчання проводилось російською мо­вою. Українська мова, література, культура і історія не вивчались і в жіночих середніх навчальних закладах. Українського народу ніби й не існувало взагалі.

У 1863 році російський міністр внутрішніх справ Валуєв ви­дав наступний указ: "Никакого малоросийского язьїка не бьіло, нет, й бьіть не может й что наречие, употребляемьіх простонаро-дьем, єсть тот же русский язьік, только испорченньїй влиянием на него Польши". Інколи в російських підручниках з'являлися статті з українського життя, але вони або спотворювали історію українського народу, або були просто брехнею.

Російська історія не обмежувалась русифікацією української школи. У 1876 році царський уряд видав указ, який перекривав доступ рідного слова до українського народу: "Не допускать ввоза в предельї Империи без особого разрешения книг, издаваемьіх на малоросийском наречии. Печатание й создание в империи оригинальньїх произведений й переводов на том же наречии вос-претить. Воспретить различньїе сценичньїе представлення й чте-ния на малоросийском язьіке".

Ця доба відзначалася повним пригніченням вчительства і уч­нів. Православ'я цілком русифікувалось, як і чимало вихованців шкіл. Після розправи із членами Кирило-Мефодіївського братст­ва, царизм посилив репресії проти України. Заборонялись будь-які книги українською мовою, переслідувались навіть наукові статті про Україну російською мовою.

^ 5. СИСТЕМА ОСВІТИ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ ТА ЗАКАРПАТТІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII СТОЛІТТЯ)

У першій половині XVIII ст. на Лівобережжі і в Слобідській Україні, що входили до складу Росії, рівень освіти був відносно високим.

У полках Лівобережжя існували полкові початкові школи, які відкривало саме населення за власні кошти.

На запорізьких землях функціонували, як і у попередньому столітті січова школа, школа при Самарській фортеці-монастирі і 16 парафіяльних шкіл при церквах. Розвиткові освіти і школи в Україні цього періоду сприяла діяльність мандрівних дяків.

На зразок Києво-Могилянської колегії (академії), були ство­рені колегії в Новгород-Сіверському, Чернігові, Харкові, Полтаві й Переяславі, в яких навчалися діти не лише духовенства й коза­цької старшини, а й міщан, козаків і селян.

З посиленням закріпачення селян і козаків, втратою Україною автономії (1775 р.) та зруйнуванням Січі полкові і запорізькі школи перестали існувати.

Діяльність мандрівних дяків мала місце на Лівобережній Україні до 1786 р., в якому "мандри" були заборонені. З цією ме­тою проведено перепис усіх церковних шкіл і вчителів у них. За реформою 1786 р. ці школи або закривалися, або перетворювали­ся у парафіяльні.

Особливо варто відзначити діяльність Головної Січової шко­ли (1754-1768). За характером навчання вона прирівнювалася до кращих братських шкіл. Тут вивчали піїтику, риторику, матема­тику, географію, астрономію, військову справу.

У школах приділяли достатню увагу патріотичному вихован­ню та музичній підготовці учнів. З них виходили кобзарі, сурма­чі, цимбалісти, скрипалі.

У 1738 р. в м.Глухові була відкрита школа співаків, в якій го­тували співаків для Петербурзької придворної капели. Тут навча­лося по 20 учнів. Вони вивчали нотну грамоту, гру на скрипці, гуслях, бандурі. Також з ними проводили хорові заняття. Щоріч­но 10 випускників направлялися до придворного хору, оркестру. Про­існувала співацька школа понад 40 років.

Особливо відомим у середині XVIII ст. стає Харківський ко­легіум. У Харківському колегіумі навчалися діти усіх верств на­селення. У колегіумі постійно переглядався зміст освіти, вводи­лися нові предмети для задоволення потреб у знаннях українсь­кого дворянства. Так, з 1765 р. започатковане вивчення францу­зької та німецької мов, поглиблюється курс математики. Вивча­ється інженерна справа, геодезія тощо. Проводиться загальноку­льтурна і естетична підготовка (література, музика, живопис, ар­хітектура). Якщо на першому етапі навчальний процес у Харків­ській колегії здійснювався за зразком колегії Київської (грамати­ка, поетика, риторика, філософія, богослов'я), то у другій пол. XVIII ст. він був перероблений за зразком планів Московського університету (математика, інженерна справа, геодезія, історія, географія, теологія, право, медицина).

Це зумовлювалося потребами розвитку на Україні промисло­вості і намаганнями дворянства та української старшини дати своїм дітям досконалу й широку освіту. У колегії навчалися представники різних станів, за винятком дітей кріпаків.

За шкільним Статутом 1786 р., в Україні почали відкриватися малі (у повітових містах) і головні (у губернських містах) народні училища. Головні (або чотирикласні) училища передбачали 6-річний термін, а малі (або двокласні) - 4-річний термін навчання. У 1783 р. були засновані перші училища у Києві й Чернігові. На початок 1801 р. в українських губерніях Російської імперії було 8 головних і 17 малих училищ.

На Правобережній Україні та в Східній Галичині, де панувала польська шляхта, подекуди існували "дяківські школи". Для покатоличення української людності насаджувалися уніатські шко­ли, а також школи духовних орденів - василіан, єзуїтів.

У 1789 р. на Правобережній Україні було дві окружні школи з семирічним терміном навчанням, 14 підокружних шкіл з шести­річним терміном навчання. На Буковині за часів панування Туре-ччинини шкіл майже не було. На Закарпатті існувало кілька цер­ковно-уніатських шкіл, в яких навчали грамоти. У 1744 р. в м. Мукачеві була відкрита богословська школа, а в 1766 р. були за­сновані початкові школи в Мукачеві, XV ст., пізніше - в Тячеві та Вишкові. Існували також Ужгородська гімназія (1646), рефор­маторська колегія (1540) і католицька гімназія в Мармарош-Сигеті (1730). У 80 рр. XVII ст. в Ужгороді було відкрито "нор­мальну школу", при якій з 1793 р. існувала вчительська семіна­рія. Всі ці школи були центрами денаціоналізації українського народу Закарпаття, їх змадяризування і покатоличення. Наприкі­нці XVIII ст. обов'язковою мовою навчання в школах Закарпаття стала угорська. Потребу в освіті рідною мовою закарпатські українці задовольняли приватним навчання своїх дітей.

Після першого поділу Польщі (1772) Австрія захопила Гали­чину. Спочатку тут було відкрито кілька церковнопарафіяльних шкіл, а з 1783р. у Львові було засновано російську духовну семі­нарію. Одночасно з цим йшло онімечення шкіл. Відкрита з 1784 р. гімназія при Львівському університеті була німецькою.

Загарбавши Буковину (1775), австрійський уряд і на цій тери­торії насаджував німецькі школи, забороняючи українські. У XVIII ст. здійснювалася поступова заборона українського слова. У 1720 р. Петро І своїм указом заборонив друкування українсь­ких книжок. Згодом, російська мова, за наполяганням царату, стає мовою викладання у всіх навчальних закладах. У 1769 р. Синод наказав вилучити всю літературу, написану українською мовою. За Катерини II для України настали ще тяжчі часи. Укра­їнська автономія була знищена, козацтво змінили гусарськими полками, козацька старшина отримала права російського дворян­ства, а селян-землеробів (які раніше були вільними) закріпачили. Українська старшина намагалася наслідувати іноземне вихован­ня, доручаючи виховувати дітей гувернерам французам або нім­цям.

Підкреслюючи свою показну турботу про освіту, Катерина її все робила, аби затримати її розвиток. Так, багато мандрівних

дяків, за її розпорядженням, направляли на військову службу. Інші змушені були обрати постійне місце проживання і потрапи­ли у кріпосну залежність. Посилення кріпосного права призводи­ло не лише затримало поширення освіти, а й призвело до зни­щення уже існуючих шкіл. У 1789 р. були закриті всі українські школи і заборонено викладання українською мовою у всіх навча­льних закладах.

Творчі завдання і реферат й

1. Спробуйте зобразити схему-малюнок життя, навчання і ді­яльності Сковороди (на карті-схемі Європи).

2. Народно-традиційні шляхи виховання Сковороди.

3. Гуманістичні засади виховання Сковороди.

4. Порівняльний аналіз освіти у Східній Україні І Галичині (кінець XVIII ст.).

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Поясніть положення Сковороди: "Виховання криється в природі самого народу, як вогонь і світло невидиме в кремені".

2. Які головні умови потрібні людині для щастя (за Сковоро­дою)?

. 3. Чому наш сучасник, академік Зязюн, називає теорію вихо­вання Сковороди "педагогікою серця"?

4. Який зв'язок між граматикою Смотрицького і російською граматикою Ломоносова?

Тест

1. У якому з колегіумів України Сковорода читав курс "Осно­ви християнської моралі?" а) Переяславському; б) Чернігівсько­му; в) Харківському.

2. Якою найпоширенішою формою послуговувався Г.Сковорода у викладі власних педагогічних поглядів? а) опові­данням; б) притчею; в) казкою.

3. Який з виховних принципів є центральним (стрижневим) у Г.Сковороди? а)науковості; б)системності в)народності.

4. У яких творах Г.Сковорода поставив завдання виховання особистості? а) "Благодарний Єродій"; б)" Сад божественні пі­сень"; в) "Убогий жайворонок".

5. Який вид викладацької діяльності був найпоширенішим у Г-Сковороди? а)індивідуальна робота з учнями; б)уроки серед природи; в)просвітницькі уроки серед простого люду.

6. Яка якість має домінувати, на думку Г.Сковороди, у вчи­тельській професії? а) спорідненість; б) терплячість; в) безкори­сливість.

7. Що є визначальним у моральному вихованні, за Г. Сковородою?

а) знання; б) мотиви; в) звички.

8. Який документ, розроблений Ломоносовим, надавав вели­ких демократичних прав керівництву та викладачам вищих на­вчальних закладів? а) регламент; б) статут; в) положення.

9. Чим зумовлюється прогрес людства, за переконанням Ло­моносова? а) революцією; б) розвитком техніки; в) розвитком науки і освіти.

10. У якому році в Україні російським царатом були закриті всі українські школи? а) 1769; б) 1789; в) 1775

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   28

Похожие:

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconФилософия науки учебное пособие Харьков – хнагх – 2007 министерство образования и науки украины
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів» надано листом...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconВища освіта в Україні» національна економіка 3атверджено Міністерством...
Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Кру­ша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconНаказ
Затвердити Зміни до Умов прийому до вищих навчальних закладів України, затверджених наказом Міністерства освіти І науки України від...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconНаціональна система рейтингового оцінювання вищих навчальних закладів
Міністерство освіти І науки України разом з Інститутом інноваційних технологій І змісту освіти продовжує апробацію Національної системи...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconАкушерство та гінекологія
Моз україни, вищих медичних (фармацевтичного) навчальних закладів, закладів післядипломної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації та інновації,...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconПравила прийому на кафедру військової підготовки Східноукраїнського...
Даля (Університету), що здійснює підготовку офіцерів запасу з числа студентів вищих навчальних закладів України відповідно до ліцензії...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconКоментарі (Лекції) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
Кафедра гуманітарних дисциплін Севастопольського інституту ядерної енергії І промисловості

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconДиплом з відзнакою
Міністерство освіти І науки рекомендує використовувати єдину форму заяви, що подається вступниками при вступі до вищих навчальних...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconТиповий навчальний план та програма спеціалїзації (інтернатури) випускників...
Охорони Здоров’я України №621 від 21. 11. 2005 р. “Про внесення змін до наказу моз україни від 23. 02. 2005 р за №81”:“Про затвердження...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconНавчальна програма для студентів вищих навчальних закладів І -іі рівнів акредитації
Основи інформатики. Навчальна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<