Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року )




НазваниеЗатверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року )
страница7/28
Дата публикации14.11.2013
Размер4.43 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28
ТЕМА VII

^ НАРОДНА МУДРІСТЬ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

1. Традиції та обряди як основа української етнопедагогіки.

2. Засоби народного виховання дітей та молоді.

3. Шляхи народного виховного впливу.

4. Форми та методи народного виховання зростаючої особи­стості.

Літературам

1. Концепція виховання дітей і молодї^ системі національної освіти. - К., 1995.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994. - 190 с.

3. Воропай 0. Звичаї нашого народу /Етнографічний нарис. В 2 т. Т. 1. - К.: "Обереги", 1991. - 455 с.

4. Любар 0.0., Стельмахович М. Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки /За ред. М.Г. Стельмаховича. - К.: ЇЗМН, 1998. - 356 с.

5. Огієнко 1.1. Українська культура. К.: Вид-во книгарні Є.Череповського, 1918. - 272 с.

6. Педагогічні ідеї Г.С. Сковороди /За ред. О.Г. ДзеверІна. -К.: Вища школа, 1992. - 246 с.

7. Русова С. Ф. Національна школа: вибр. пед. тв. в 2-х т. - К., 1997,

8. Стельмахович М.Г- Народна педагогіка. - К.: Рад. шк., 1985.-312с.

9. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розви­неної особистості /Вибрані твори. В 5 т. Т. 1. - К.: Рад. шк., 1976. - С. 55-206.

10. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихован­ні /Вибрані педагогічні твори. В 2 т. Т. 1. - К.: Рад. шк., 1993. - С. 43-103.

11. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. -Тернопіль, 1995.

^ КЛЮЧОВІ СЛОВА ТА ТЕРМІНИ

Традиції, обряди, свята; аграрно-сонячний календар; засоби народно-виховного впливу; форми народного виховання; методи народного виховання.

^ 1. ТРАДИЦІЇ ТА ОБРЯДИ ЯК ОСНОВА УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ

Переважно аграрний характер виробництва праукраїнців (І тисячоліття до н.е. - ІІ-ІХ ст. н.е.), української сім'ї у XVII - на початку XX століття передбачав формування у дітей відповіда­льного ставлення до праці, яке ставило за мету прищеплення їм життєвих навичок і трудових умінь. Змістом виховання і навчан­ня був реальний процес повсякденного, побутового і трудового життя людей, а основними засобами - спостереження, показ і ба­гаторазові повторення різних дій. Система підготовки дітей до праці будувалася в основному на народних традиціях, звичаях та обрядах. Багато з них виникло на грунті трудової діяльності та реальних людських взаємин і виконували функцію не тільки ре­гуляторів суспільної та особистісної поведінки, а й використову­валися як засіб передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду взагалі та морально-трудового, зокрема.

Звичаї та традиції виявлялися і в ставленні до природи, і в по­езії землеробів, і в усній народній творчості, і в давніх народних ремеслах, красі одягу, житла, і у виняткових законах гостинності, і в добрих правилах побуту та поведінки. Звичайно, зміцненню і закріпленню традицій та звичаїв сприяла релігія, під впливом якої знаходилася сім'я, основні етапи життя людини (хрещення, шлюб, похорон). Українцям імпонувала передусім загальнодо­ступна ідея соціальної справедливості у християнстві (рівність усіх перед Богом), єдність людської історії, засудження жорсто­кості, насилля і користолюбства, звернення до совісті, честі, ми­лосердя, "внутрішньої свободи" і людської гідності.

Зазначимо, що педагогічний аспект народних трудових тра­дицій, звичаїв, обрядів і свят є предметом дослідження етнопеда-гогіки (термін, введений академіком РАО, Г.Н.Волковим), на­родної педагогіки (вперше до цієї звернувся О.В.Духнович). Про­тягом останнього часу ця проблема досліджується в Україні

(С.Д.Бабишин, Т.І.Мацейків, М.Г.Стельмахович, Є.Ї.Сявавко, ЇО.Д.Руд^їїо та ін.).

Звичаї і традиції завжди закріплюють те, що досягнуте в гро­мадському та особистому житті, вони є сильними соціальними засобами стабілізації суспільних відносин. Вони виконували роль соціальних механізмів передачі новим поколінням взаємин стар­ших поколінь, відтворювали у молодіжному житті ці взаємини.

Система звичаїв і традицій нашого народу є результатом його виховних зусиль протягом багатьох віків. Через цю систему на­род відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер та психологію в історичному процесі зміни поколінь. Спадкоєм­ність поколінь, вірність дітей звичаям і традиціям батьків народ розглядав як основний закон свого життя. Звичаї і традиції вико­нують спільні для них соціальні функції: по-перше, служать за­собом стабілізації усталених у даному суспільстві відносин; по-друге, здійснюють відтворення цих відносин у житті нових поко­лінь. Проте існують свої особливості і навіть деякі відмінності у трактуванні традицій та звичаїв, що особливо важливо у межах нашої проблеми дослідження. Головною умовою існування тра­дицій є їх збереження і передача. Традиція проявляється у вигля­ді усталених стереотип і зованих норм поведінки, звичаїв, обрядів, свят, суспільних ідей, морально-етичних елементів тощо. Тради­ції можуть бути сімейними, регіональними, національними, зага­льнолюдськими. За змістом вони можуть бути прогресивними, консервативними і навіть відкрито реакційними. Для успішного розвитку людського суспільства важливою є закономірність: ці­леспрямована діяльність людей веде до виникнення нових елеме­нтів культури - інновацій, які розвиваються в межах певного сус­пільства і традиціоналізуються.

Народні традиції є тим соціальним механізмом, за допомогою якого здійснювалися наслідування та спадкоємність підростаю­чим поколінням морально-трудового досвіду.

Узагальнений морально-трудовий досвід народу (в традиці­ях), природно, впливає на всі сторони суспільного життя: погля­ди, переконання, норми поведінки, звички і підтримується силою громадської думки. Цим самим з допомогою трудових традицій та інших соціальних механізмів створювалася модель формуван­ня особистості взагалі та її морально-трудового становлення зок­рема.

Характерною особливістю традицій є те, що вони включають емпірично відкриті і перевірені практикою способи трудової дія­льності людей та відповідної їх поведінки. Виконуючи функцію "залучення" підростаючої зміни до багатого морально-трудового досвіду, традиції служать провідним етнопедагогічним фактором, який справляє вирішальний вплив на здійснення передачі суспі­льних цінностей від покоління до покоління, на формування вну­трішньої єдності і національної своєрідності культури народу. Отже, вони сприяють тим самим цілеспрямованому розвиткові особистості.

Однак, зв'язок традицій з формуванням морально-трудових якостей, відповідальності особистості не прямий, а є для неї лише системою соціальних установок, ціннісних орієнтацій. Склад­ність тут, насамперед, у процесі перетворення знань, морально-трудового досвіду у переконання особистості. Головне, щоб вони стали особистісно значущими для молодої людини, тобто, щоб традиції інтегрувалися особистістю. Отже, народні трудові тра­диції - це морально-трудовий досвід народу, ідеали, засоби підго­товки підростаючого покоління до праці, котрі склались історич­но, передавалися з покоління в покоління стереотипізованим усталеним способом та підтримувалися силою громадської дум­ки.

Переважна більшість дослідників відзначає як компоненти традицій звичаї, обряди, ритуали, свята, ігри, іграшки, дитячий фольклор, усну народну творчість, продуктивну працю. Не запе­речуючи такого твердження, слід, очевидно, все ж уточнити при­значення звичаїв і визначити їх місце у формуванні ставлення підростаючої особистості до праці.

Звичаї - стереотипи поведінки, яких дотримуються спільності людей, соціальні групи за певних обставин, і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду, пе­редаючись від покоління до покоління. Вони є засобом соціаль­ної регуляції діяльності, яка відтворюється у певному суспільстві і є звичною для їх членів, а також можуть виступати прийомами, формами взаємовідносин у родинно-побутовій сфері та праці. Звичаї, котрі підтримуються моральними відносинами, назива­ють уподобаннями. Загалом, звичаї неофіційно і завжди підтри­муються громадською думкою. Трудові звичаї завжди фіксують елементи прийнятого в суспільстві способу трудового життя, то­му формування, закріплення та успадкування їх від покоління до покоління є важливим аспектом функціонування самого суспіль­ства. Трудовий звичай ніби вводить юну особистість у русло, яке прокладене попередніми поколіннями через детальну регламен­тацію трудових дій у конкретних практичних ситуаціях. Разом з тим, звичай, завжди даючи конкретні орієнтири у трудовій діяль­ності, не ставить вимог до духовних якостей людини. Саме тра­диція і вирішує вищезазначене завдання тим, що регламентує чі­тко ті морально-трудові якості, які необхідні для правильних (з точки зору народу) дій у конкретній сфері трудової діяльності.

Отже, традиція має безпосередню, а звичай - лише опосеред­ковану педагогічну спрямованість. Звідси звичай можна розгля­дати лише як форму вираження традиції, хоча "звичай" є значно старшим поняттям у історичному аспекті. Традиції ніколи не ді­ють без зв'язку із звичаями, вони завжди функціонують на основі останніх. Традиції доносять до нових поколінь зразки переко­нань, почуттів, установок, розкриваючи, в ім'я чого слід трудити­ся.

Характерно, що у етно педагогіці народний трудовий досвід базувався на емпіричних, буденних знаннях, реальних життєвих потребах, що дозволяє розглядати його як певну систему, котрій притаманні свої принципи виховання дітей та молоді. До найва­жливіших принципів формування у юних відповідального став­лення до праці, на наш погляд, доцільно віднести: виховання у праці; зв'язок з життям; природовідповідність; послідовність і наступність; систематичність; єдність поваги і вимог до особис­тості дитини; врахування вікових особливостей.

^ 2. ЗАСОБИ НАРОДНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

До найважливіших засобів підготовки дітей до життя та дія­льності слід віднести усну народну творчість, ігри, іграшки, ди­тячий фольклор, продуктивну працю, звичаї, обряди, ритуали, свята.

Зазначимо, що переважна більшість традицій та звичаїв укра­їнців, пов'язаних з виробничою діяльністю, з потребами життя, побутом людей, має глибоку історію, хоч з розвитком етносу во-
ни змінювалися, певна частина з них відмирала або трансформу­валася, набуваючи іншого значення. Характерно, що протягом своєї багатовікової історії народ створив, примножив і зберіг у своїй пам'яті та передав нащадкам надзвичайно багаті за змістом, духовним та емоційним враженням родинні звичаї і обряди, по­в'язані з народженням дитини, вибором кумів, хрещенням. Варто погодитись з твердженням М.Г.Стельмаховича, що традиційний український обід на честь новонародженого має давнє слов'янсь­ке походження і пов'язаний із вшануванням персонажів слов'ян­ської міфології, зокрема. Берегині (покровительниці природи, землі і плодючості), із культом божества Роду і Породіллі.

У підготовці дітей до праці з найдавніших часів велика роль відводилась іграшці, основна роль якої полягала у підготовці ди­тини до майбутньої діяльності, до життя в суспільстві. Найпопу-лярнішими в українських дітей були іграшки, котрі відтворювали предмети хатнього вжитку, знаряддя сільськогосподарської пра­ці, свійських тварин, ляльки, транспортні засоби. Д.І.Фіголь під­креслює, що українська народна іграшка завжди виготовлялася в дусі давньоруських народних мистецьких і педагогічних тради­цій, але не була позбавлена й національного забарвлення. У про­цесі маніпуляцій, включення дітей у гру у них розвивалися перші уявлення про взаємини людей у повсякденному житті, побуті, праці, формувалися риси майбутнього трудівника.

Вимоги до фізичних та духовних якостей особистості, що ві­дображають ідеал людини-трудівника у народному вихованні, зафіксовані у великому пласті народної творчості - передусім у приказках та прислів'ях. У них коротко відображена програма народного виховання, а праця розглядається як потреба людини:

"Праця чоловіка годує, а лінощі марнують", "Бджола мала, а й та працює" та ін. У народних прислів'ях відображено сутність і су­купність тих морально-трудових якостей, котрі знайшли підтри­мку у народі (старанність, працьовитість, уміння, акуратність, обов'язок і т.ін.) і вад (лінь, неробство, марнотратство і т.д.), кот­рі повсякденно піддавалися осудові громадою. Спеціальними сферами прислів'їв, приказок були праця і життя народу. В них сформульовані народні уявлення про честь і безчестя, про обов'я­зок і гідність людини праці, тим самим підкреслювались прості норми народної трудової моралі. Серед них: "Менше говори, а більше діла твори", "Без труда нема плода". Отже, у змісті при­слів'їв та приказок виділяються два аспекти: з одного боку, вони містять педагогічну ідею, а з іншого - сприяють виховному впливові на дітей. Поясненню сутності зазначених засобів дітям великого значення надавав К.Д.Ушинський. Характерним є те, що ці засоби усної народної творчості містять у собі поради, осу­дження, натяки, докори, які прямо адресуються дітям, а також практичні поради дорослим з виховання юних. Перші перекону­ють, що лише в процесі праці формуються важливі моральні яко­сті людини (почуття людської гідності, наполегливість, послідо­вність, почуття обов'язку та відповідальності).

Якщо прислів'я та приказки відображають програму народно­го виховання, то казки, легенди, пісні створюють образи героїв, котрі гідні наслідування. У них у художній формі відтворювались зразки виконання вимог народної моралі, а також прищеплюва­лись тівикості підростаючій зміні, які вважались бажаними і не­обхідними. Уже з перших років життя діти з інтересом сприйма­ють "Колобко", "Івасика-Телесика", "Золоту яблуньку", "Про ді­дову дочку і бабину дочку" та ін. Під впливом казок у них розви­ваються не лише фантазія, збагачується мова, а й закладаються "міцні основи замилування до чесноти, правдивості і справедли­вості". К.Д.Ушинський ставив казки набагато вище від усіх опо­відань, називаючи їх першими блискучими спробами народної педагогіки, "педагогічним генієм народу".

У народі дітям постійно прищеплювалась ідея важливості праці для людини, для її життя та ідея праці як природна необ­хідність. У цьому зв'язку уже з малих років важливим засобом ефективного впливу на емоційну сферу були народні пісні, особ­ливо на теми праці. Вони пробуджували інтерес до трудової дія­льності дорослих, формували психологічну готовність до праці. Етнологи та фольклористи доводять, що усна народна поезія ви­никла у наших древніх предків безпосередньо із трудової діяль­ності у формі пісні. Її вважають, отже, досить древньою ("Соро­ки", "Два півники", "Огірочки" та ін.).

Діти наслідували родинні традиції, погляди, ставлення до різ­них подій та явищ життя. Часто у своїх іграх, розвагах вони від­творювали явища життя та праці, насамперед, "господарювали":

сіяли, косили, збирали хліб, варили обід, будували хатинки з піс­ку, робили човники і т.ін. Загальновідомо, що гра не ставить за мету участі дитини у створенні матеріальних цінностей, але вона

має опосередковане відношення до праці тим, що привчає підро­стаючу особистість до тих фізичних і психічних зусиль, які у не­далекому майбутньому будуть для неї необхідними.

Характерним було й те, що ігри, забави, засоби усної народ­ної творчості сприяли формуванню уявлення про працю та вимо­ги до неї у дітей 5-6-ти років. Саме цей період є необхідним для фізичного загартування дітей і психологічної Їх підготовки до праці. Академік М.Г.Стельмахович продовжує межі згаданого періоду до 6-7-ми років, називаючи його вступним. Природно, що за народною традицією, чим раніше дитина вступає у трудову діяльність, тим краще, бо це повністю відповідає вродженому потягу людини діяти, щось робити. Дотримуючись, за Стельма-ховичем, назви цього періоду (вступний), вважаємо, що він про­довжувався в українських родинах до 6-ти років.

Характерно, що на першому етапі формування в дітей відпо­відального ставлення до праці провідними прийомами були показ та спостереження, котрі розширювали кругозір юних, давали Їм елементарні уявлення про різні види трудової діяльності. Вони охоплювали повідомлення дітям елементарних знань про працю, прищеплення загальних уявлень про трудову діяльність, забезпе­чуючи цілеспрямований вплив на емоційно-мотиваційну сферу майбутніх трудівників. Важливо, що трудовій спрямованості ді­тей сприяло саме оточення (спостереження за кропіткою працею батьків, старших братів і сестер, сусідів тощо), сприймання усної народної творчості, участь у різних сюжетно-рольових іграх, в яких відтворювались реальні (уявні) види трудової діяльності батьків, дорослих, а також посильна допомога батькам у праці (догляд за молодшим братом чи сестрою, домашніми тваринами, рослинами, прибирання будинку, самообслуговування та ін.). В результаті цього дитина починала розуміти важливість праці для життя людини.

Другий період підготовки дітей до праці, як свідчать першо­джерела, продовжувався з 6 до 14-ти років. Дотримуючись кла­сифікації Стельмаховича, його можна назвати помічним.

Патріархальний спосіб житія українців визначав традицію се­лян в основному виготовляти все для себе у власному господарс­тві. Це зумовлювало, закономірно, і відповідне ставлення підліт­ків до праці. Вони пізнавали сам характер праці, оволодівали трудовими операціями, беручи безпосередню участь у трудовій

діяльності. Форма трудового навчання була загалом індивідуаль­ною, хоча з цього періоду і до повноліття відбувалася чітка ди­ференціація у виконанні видів праці за статевою ознакою (хлоп­чик-пастушок, погонич, помічник батька; дівчина-городниця, ха­тня господарка, помічниця матері і т.п.). Отже, здійснювалося не лише формування трудових умінь та навичок у процесі праці, а й велася підготовка до конкретних видів трудової діяльності. Слід виділити два аспекти традиційної підготовки підлітків до праці:

по-перше, моральну, яка передбачала формування переконання трудитися, усвідомлення свого людського обов'язку через вплив на всі сфери особистості (передусім на сферу свідомості); по-друге, психологічну, котра передбачала неможливим стан бездія­льності, незадоволення від погано виконаної роботи, і котра здій­снювалася у процесі безпосередньої трудової діяльності. Приро­дно, що для забезпечення такої підготовки народом використову­валися не лише певні засоби, а й конкретні форми, методи, окре­слювались достатні умови.

Беручи безпосередню участь у трудовій діяльності, підлітки оволодівали найбільш характерними трудовими операціями зем­леробства (вміння орати, сіяти, косити, молотити), скотарства (догляд та випасання свиней, овець, кіз, корів, коней), а дівчата засвоювали навички землеробства (полоти, жати, в'язати, збирати овочі і т.д.), хатніх справ (варити, прати, прясти, вишивати, при­бирати і т.п.) та ведення господарства (доглядати і доїти овець, кіз, корів та ін.). Отже, традиційно ставлення підлітків до праці формувалося через безпосереднє залучення їх до діяльності доро­слих. Характерним було дотримання наступності в оволодінні трудовими операціями, що зумовлювалось віковими можливос­тями дівчат та хлопців.

^ 3. ШЛЯХИ НАРОДНОГО ВИХОВНОГО ВПЛИВУ

Народні традиції передбачали не лише трудові доручення, участь підростаючої зміни у процесі праці, а й широкий вплив на інтелектуальну, емоційну сферу майбутніх працівників. Підлітки, насамперед, пізнавали сенс життя, природу, своє місце в оточую­чому світі через активну участь у обрядах, святах, ритуалах, піс­нях, танцях, які виконували не лише функцію соціалізації особистості, а, що особливо важливо, були одним із шляхів становлен­ня загальної трудової спрямованості підростаючих поколінь.

Обряди, як і звичаї, мають досить давню історію і виникли ще за язичницьких часів у наших пращурів - східних слов'ян. Обряд - це соціально-історичний феномен, який оформлює важливі по­дії суспільства, колективу або особистого характеру, котрі є мо­ментом суспільних відносин. Характерним для нього є те, що він не лише оформлює, а й розкриває внутрішній зміст подій, формує пов'язані з ним думки і погляди, почуття та настрої. Виникнення обрядів зумовлювалося трудовою діяльністю людей та побуто­вими суспільними умовами. Зрозуміло, що обряд пов'язаний з традицією чи звичаєм, але він супроводжує останні протягом всього часу їх функціонування, а виступає лише в певний момент цього процесу. На ранніх етапах традиція чи звичай можуть не мати обрядової сторони. Утворення обряду є завершальним ета­пом становлення традиції чи звичаю.

Обряд завжди пов'язаний з переломним моментом в житті людини. Він акумулює в собі думки та почуття, які викликані виникненням, зміною чи закінченням важливого для людини су­спільного зв'язку, а також відображає зміни зв'язку людини з природою і т.ін. Обряди у нашого народу виконували такі функ­ції: а) соціальну - шляхом спеціально систематизованої зовніш­ньої предметності поглиблювали і підсилювали ті думки та по­чуття, які були необхідними для успішної реалізації оформлюва­них обрядами суспільних дійств; б) педагогічну - готували під­ростаючу зміну до участі в обрядах поряд з дорослими, чим сприяли соціалізації особистості, підготовки її до життя та праці.

Зазначимо, що у наших попередників етнічного забарвлення набула ціла система обрядів, зокрема, традиційні, пов'язані з тру­довими процесами року (веснянки, обжинки, колядування тощо) та родинно-побутові (родини, хрестини, весілля, похорони). У них розкривалися морально-етичні норми життя козаків і поспо­литих, інших верств населення. Характерно, що в ті часи значна частина обрядів мала не лише світський, а й релігійний характер.

Очевидно, у мисленні українського етносу на етапі станов­лення власної нації домінував скоріше не міфічний (релігійний), не раціональний, а магічний аспект. На цю своєрідність при роз­критті художнього змісту обрядів вказує сучасний етнолог В.Т.Скуратівський. Серед п'яти вихідних стихій світотворення (вода, земля, повітря, вогонь) перевага віддавалась саме землі. Переважання магічного мислення характерне передусім для сфе­ри землеробства, оскільки врожай селян залежав від метеороло­гічних умов, на яких і зосереджувалися магічні дії - обряди, ри­туали тощо. Тому у дітей та молоді формувалася повага та любов до землі, створювався культ землі (у народі вважалося гріхом би­ти палицею по землі, стромляти в неї ніж і т.д.). Витоки такого шанобливого ставлення, очевидно, беруть початок ще з язични­цької культури.

На трудовій основі ще в глибоку давнину виник народний аг­рарний календар, який можна розглядати як систему практичної діяльності людей, а опосередковано (у педагогічному аспекті) як основний шлях підготовки дітей та молоді до праці. Він втілює в собі народну мудрість як узагальнення практики, досвіду. Всі дати календаря вироблялися як результат вікових спостережень людьми різних явищ природи (потепління, похолодання, випа­дання снігу, дощу, явища морозу, туману тощо), від яких вели­кою мірою залежали успіхи їх трудової діяльності. Час народного календаря - циклічний (пов'язаний зі зміною пір року) з ідеєю стабілізації, котра відповідала землеробському типові національ­ного характеру українського селянина, з його прив'язаністю до землі.

Народний календар, вироблений древньоруською народністю ще у дохристиянський період, християнська церква значною мі­рою пристосувала до свого, церковного календаря, чим об'єднала церковні і народні обряди, свята, що особливо яскраво проявля­ється у побутовому православ'ї. В основі календаря лежала тру­дова діяльність, котра була джерелом знань про навколишній світ та сезонні зміни у навколишній природі. Цим об'єднувались акти релігійного, поетичного, громадського життя людей, перепліта­лись аграрна та родинна обрядовість.

Значна частина обрядів українців пов'язана зі святкуванням Нового року, Різдва Христового. Однак, до християнства у цей період в Україні відзначали свято зимового повороту сонця. Звід­си й увійшли до різдвяних обрядів найстаріші елементи дохрис­тиянської культури, зокрема, кутя як символ урожаю. Такими ж древніми були обряди колядок, щедрівок, посівання, в яких брали участь, насамперед, діти та підлітки. Завданням колядок та щед­рівок було умиротворення та заклинання стихійних сил природи(щоб не діяли на шкоду людям та худобі), закликання доброго врожаю у наступному році, багатства, добробуту і здоров'я у дім господаря. Виконання їх вимагало від юних неабиякого хисту (умінь співати, декламувати), артистизму, ввічливості. Участь у них формувала високі почуття та глибоко емоційні переживання, радісне світосприймання юних, що служило доброю основою становлення власного світогляду, підготовки їх до життя.

Разом з пробудженням природи від зимового сну в Україні починався цикл народних весняних звичаїв, свят, пов'язаних з обрядами, іграми та хороводами. Перш за все, діти носили у ру­ках від хати до хати зроблену з дерева ластівку, прославляючи наступаючу весну. Матері виткали з тіста пташок ("жайворон­ків", "сорок") на честь жайворонків, які вилітають з вирію. За твердженням П.П.Чубинського, весну закликали рано-вранці, до схід-сонця, закликали Її піснями. У цей день жінки разом з доч­ками виходили в поле зі шматком полотна, розстеляли його, кла­ли пиріг і поверталися до хати з надією, що льон і коноплі цього року вродять добре. Ймовірно, що дії цих обрядів пробуджували у дітей та молоді, насамперед, почуття радості, жадобу до життя.

Народним календарем зумовлювалися не лише свята та обря­ди, а й відображалися дати, визначені народом, повного трудово­го року, котрі вказували, коли і в якій послідовності виконувати ту чи іншу роботу. Господарський рік розподілявся на окремі се­зони, причому кожна галзь селянського господарства (хлібороб­ство, скотарство, бджільництво та ін.) мала свої особливості. Хлі­боробський період, зокрема, поділявся на такі сезони: оранка, посів яровини, сходи, дозрівання хлібів, жнива, возовиця, моло­тьба (яка продовжувалась часто і в зимовий час), оранка під ози­мину, посів озимини, оранка на зяб. Хлопчики освоювали елеме­нтарні вміння, працюючи погоничами, а старші (юнаки 16-17-ти рр.) включалися до досить тяжкої і кропіткої праці по-дорослому, удосконалюючи свій досвід, навички. У процесі праці підлітки та юнаки знайомилися з тонкощами хліборобства від батьків, стар­ших, засвоювали певні звичаї. Зокрема, починаючи сівбу, сівач перекидав через голову першу жменю насіння і при цьому закри­вав очі, щоб не бачити, куди те насіння впаде. Цей звичай, запо­чаткований ще у древніх слов'ян, був традиційною жертвою ниві.

Дітей та підлітків у повсякденних буднях привчали засвоюва­ти народні прикмети про погоду, від яких залежала урожайність, забезпечення на зиму свійських тварин кормами тощо, спостері­гати за поведінкою комах, птахів, щоб передбачити зміну погоди. У цьому зв'язку поширювались приказки: "Комар за тіло - овес у землю", "Зозуля закувала - пора сіяти просо". Пізнання природи поєднувалося з формуванням бережливого ставлення до неї ме­тодом навіювання ("запуки" - заборони); "Гнізда ластівки не чі­пай, бо станеш рябий", "У лебедя каменя не кидай - сім'ю спіткає горе" і т.ін. Важливим шляхом формування відповідального ста­влення до життя, до праці у юних була їх участь у весняних хоро­водах, іграх, у яких хліборобські мотиви були визначальними. Значна частина їх виконувалася спільно (юнаки та дівчата). Най­більш поширеними в Україні були "Горошок", "Огірочки", "Сіяти просо". У більшості з них (зокрема, "Мак") імітувалися всі тру­дові процеси від сівби і до збирання, молотьби. Характерним, на думку О. О. Потебні, є те, що ці хороводи були в побуті молоді давньоруського періоду своєрідними священнодійствами, які мали зміцнити, розвинути природні сили, скерувати їх на збіль­шення врожаю. Як важливі складники народних традицій, хоро­води мали певну педагогічну спрямованість - вони надавали мо­жливість для самореалізації підростаючої особистості, чим за­безпечували утвердження впевненості її у власних силах, оптимі­стичного світосприймання.

По закінченню основних весняних робіт (в день Юрія - б тра­вня), коли з'являлись перші сходи ярових, піднялися вруна ози­мини, зазеленіли сади, гаї, селяни проводили традиційні обходи полів. Здебільшого виходили в поле громадою "на жита" подиви­тися. Після обходів і святкового обіду вони цілий день проводили в полі. Традиційно існував у цей день обряд обливати водою пас­туха.

Пастухування в Україні було тоді досить поширеним. Тради­ційно дітей до нього готували з шестирічного віку. Спочатку діти пасли гусей, пізніше - свиней, а найстарші з 10-12-ти років - ко­рів і коней. Існував обряд, за яким, виганяючи вперше худобу на пасовисько, мати розстеляла на порозі хвіртки червоний пояс, поклавши на нього сокиру і ключ. Батько ж свяченою вербою виганяв з кошаря худобу за ворота.

Традиційно у дітей та молоді формували ставлення до хліба як до святині, як до символу людського добробуту і трудової до­блесті. Це відображене, передусім, у прислів'ях ("Хліб - батько, вода - мати"), легендах, казках, піснях. Уже в підлітковому віці юні трудівники переконувалися, що земля - основа життя всього живого, а хліб є не лише щоденною потребою, а насамперед -святинею, однією з найважливіших цінностей. Сприяла цьому також участь молодих помічників у різних обрядах у процесі зби­рання хлібів. Разом з матір'ю, коли дозрівали жито, пшениця, молодші виходили в поле. Обряд зажинок, зокрема на Поліссі, передбачав, щоб обов'язково брали в поле буханець хліба, "щоб цілий рік було що їсти". Мати, вижавши невеликий сніп, несла його додому і ставила, частіше, на покуті в хаті, а іноді в стодолі.

Підлітки, юнаки та дівчата брали найактивнішу участь у зби­ранні хлібів разом з батьками. Копітка праця вимагала, перш за все, значних умінь, неабиякого хисту, сміливості, кмітливості, наполегливості. У процесі цієї діяльності у юних формувалося почуття відповідальності, яке утверджувалося баченням резуль­татів власної праці. Завершувався процес збирання обрядом об-жинок, який передбачав залишання пучка стебел на полі ("на бо­роду Спасу") та виплітанням вінка з колосся. Вінок клали най­кращій дівчині на голову і йшли з піснями до господаря ниви на частування. Важливим чинником формування відповідальності підлітків та юнаків у цьому процесі була не лише безпосередня участь у збиранні врожаю, де кожен випробовував себе на зрі­лість, а й щоденне бачення власних результатів, поступове про­сування молодих в оволодіванні хліборобською майстерністю. Обрядовість у такий спосіб зміцнювала здобуті вміння, формува­ла глибоку емоційність, сприяла оптимістичному світосприйман­ню оточуючого життя підростаючою зміною.

Осінь в українців починалася із засівання озимих та збирання овочів, фруктів. Традиційно ці роботи розпочиналися після Се­мена (14 вересня), про що свідчать і відповідні говірки: "Як при­йде житосій, то не зважай на врожай, а жито сій". Ще за часів козацької України щорічно 14 вересня (за старим стилем) прово­дився обряд пострижин хлопчиків, що, очевидно, символізував закінчення періоду раннього дитинства, хоча визначальна ефек­тивність його, швидше, педагогічна (формування у старших дітей родини таких рис, як ввічливість, гостинність, пробудження по­чуття дорослості). Після закінчення осінніх польових робіт для дітей та підлітків наступала відносно більш вільна пора. Частина їх відвідувала у цей час школу.

Традиції, наслідування яких здійснювалося за допомогою аг­рарного календаря, мали неабияке значення для формування у підростаючої зміни відповідального ставлення до життя та праці. Виконання підлітками та юнаками трудових операцій за річним астрономічним колом вносило в процес оволодіння вміннями та навичками землеробської праці певну послідовність, що сприяло кращому засвоєнню народних знань та досвіду. Ефективність цього шляху трудової підготовки посилювалась завдяки аграрно-календарній обрядовості. Обряд виконував виховну функцію двома шляхами: по-перше, він вражав молодь своєю незвичайніс­тю, святковістю, чим сприяв формуванню інтересу і прагнення бути причетним до цих подій у житті людей; по-друге, саме ото­чення пробуджувало постійне бажання продемонструвати власні досягнення, що сприяло розвитку голосу, рухів, міміки, самост­вердженню особистості. Отже, виступаючи регулятором, взаємо­відносин між індивідом та громадою (а відтак і суспільством), свята, обряди служили своєрідним відпочинком після тяжкої, а іноді і монотонної роботи, були засобом задоволення духовних потреб І в такий спосіб забезпечували соціальну активність мо­лоді.

Юнаки і дівчата пізнавали не лише усталені принципи, норми громадського співжиття села, а й набували досвіду колективної взаємодопомоги, до якої вдавалася громада, проводячи, зокрема, толоку. Толокою проводилося збирання хлібів, сіна, вивіз дерева з лісу, будівництво житлових та господарських приміщень. Важ­ливою особливістю толоки була добровільність участі у ній для допомоги (часто у випадку стихійного лиха, іноді смерті годува­льника і т.д.). Після завершення роботи всі запрошувались госпо­дарем (господинею) на частування. Отже, молоді люди не лише вдосконалювали навички готовності до праці, а й здобували кон­кретний досвід безкористя, який ставав опорою у формуванні почуття милосердя, альтруїзму, і на цій основі стверджувалося почуття власної гідності, яке сприяло становленню дорослості, розвитку обов'язку і відповідальності не лише перед батьками, старшими, громадою, але й перед самим собою. Важливо, що та­ка діяльність (участь у толоках) формувала позитивну думку села про молодих людей, на що наші співвітчизники особливо зважа­ли, перш ніж вибирати майбутню пару для сина чи доньки.

Традиційно українці формували у своїх дітей не лише готов­ність до праці, але й до майбутнього сімейного життя. Участь молоді у толоках, супрягах, вечорницях, святах, обрядах була не чим іншим, як ініціацією ("посвяченням"), перевіркою на трудову та соціальну зрілість. Закономірно, як стверджує відомий амери­канський етнопсихолог М.Мід, що ініціація, як обряд перевірки на соціальну зрілість, залишилася лише у примітивних культурах. Однак, у тій чи іншій формі вона була дійовим екзаменом молоді в минулі століття.

У минулі століття в Україні перевіркою дорослості юнака на косовиці хлібів була постановка його ведучим (першим), а коли той успішно справлявся з роботою, то вважалося, що він може уже й женитися. Неодмінною умовою "посвячення" дівчат була наявність посагу ("скрині" - найнеобхіднішого домашньо-побутового одягу, постелі, рушників і т.д.), які неодмінно мали бути виготовленими молодою трудівницею. Таким чином, "по­свячення" — не лише традиція, а й завершальний етап формування відповідального ставлення до праці юнаків та дівчат, яке перед­бачало остаточне професійне самоствердження, готовність, котра дозволяла брати безпосередню участь у всіх виробничих діях і в громадському житті поряд з дорослими.

^ 4. ФОРМИ ТА МЕТОДИ НАРОДНОГО ВИХОВАННЯ ЗРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Протягом віків український народ в результаті спостережень, щоденної копіткої праці, аналізу життєвих ситуацій усталеним, традиційним шляхом нагромадив значний досвід формування відповідального ставлення дітей та молоді до трудової діяльнос­ті, в якому дослідники виділяють наступні групи методів мораль­но-трудової підготовки: а) методи формування морально-трудового досвіду (ігри, приклад батьків, виконання доручень, обов'язків; дотримання правильного режиму праці та відпочинку;

привчання та вправи; уклад життя та діяльності дітей; безпосере­дня участь у трудових процесах); б) методи впливу на інтелекту­альну та емоційну сфери особистості (роз'яснення, наставляння, розповідь, бесіда, порада, просьба, спостереження за працею та відпочинком старших); методи стимулювання (громадська дум­ка; вимоги батьків; змагання; похвала; навіювання; застереження;

натяк; докір; заклинання; клятва; благословіння; заборона; заохо­чення; покарання).

Характеризуючи, зокрема, метод покарання, дослідники від­значали, що до нього вдавалися, особливо батько, якого боялися як суворішого і вимогливішого. Все ж, у більшості родин з вимо­гливістю розумно поєднувалися любов і ласка, чому сприяла і громадська думка: "Учи дітей не стражкою, а ласкою". Особли­вого значення як методу батьки надавали заохоченню, стимулю­ючи розвиток трудових здібностей дітей. З цією метою розумно поєднувалися і ласкаве, ніжне слово, і подарунок, і доручення більш відповідальної роботи. Традиційно в українських родинах цінували громадську думку. Громада засуджувала лінощі не тіль­ки дітей, але й батьків за погане виховання: "Та дитина ледача, якої батько не вчив". І, навпаки, того, хто добре, швидко й майс­терно брався за діло, не тільки відзначали, ставили в приклад, а й з глибокою повагою ставилися до його сім'ї. Поряд із традицій­ною трудовою підготовкою в родинах прагнули (особливо зі зро­станням кількості початкових шкіл у другій половині XIX ст.), щоб діти оволоділи грамотою, особливо хлопчики - майбутні господарі.

За народною традицією, праця була необхідністю, обов'язком кожного. Формування почуття обов'язку розпочиналося з 5-6-ти років і виявлялося у піклуванні (догляді) старших за найменшими дітьми. З 7-ми років діти мали постійне доручення в сім'ї (напри­клад, пастухування), за виконання якого вони несли Індивідуаль­ну відповідальність перед батьками. У підлітковому віці збагачу­вався життєвий досвід, світорозуміння юних, і почуття обов'язку ставало більш усвідомленим. Це почуття пізніше переростало у переконання, що кожна трудова дія має бути доведена до логіч­ного завершення. Таке переконання підсилювалося впливом об­рядовості, громадською думкою, стимулюванням з боку батьків, і на етапі дорослості у юнаків і дівчат відповідальність усвідом­лювалась, як критерій (мірило) ставлення до самого трудового процесу та його результатів.

Особливістю традицій, які викристалізувались як мета і вихо­вні засоби родинної педагогіки, було те, що у селянському сере­довищі процес виховання істотно не відрізнявся від реального життя сім'ї, громади та ін. Джерелом виховних засобів була сис­тема взаємовідносин селянської родини, яка створювалась протя­гом століть, її трудова діяльність. Традиції були безпосередньо вплетені у процес життя, і трудове виховання, передусім, здійс­нювалось у контексті реального повсякденного життя.

Засобами традицій народна педагогіка формувала у дітей та молоді інтерес, звичку до праці, завзяття і наполегливість, праг­нення до переборення труднощів, свідоме ставлення до виконан­ня трудових операцій, уміння співпрацювати. Керуючись громад­ською думкою, що здорова людина не може сидіти без діла, на­родна мудрість засобами дитячого фольклору та з допомогою звичаїв, обряд, свят підводила юних до переконання в необхідно­сті праці, розвиваючи почуття обов'язку та індивідуальної відпо­відальності.

Отже, важливим шляхом реформування системи виховання е відновлення виховного потенціалу народної педагогіки і, разом з тим, впровадження нових форм і методів, що слугувало б голо­вній меті національного виховання, а саме: набуття молодим по­колінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціона­льних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, худож­ньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

У народній педагогіці сформувалися наступні форми органі­зації виховного процесу:

- індивідуальна, що передбачає раннє родинне виховання;

- групова, для якої характерне включення дітей та молоді у спілкування з однолітками, дорослими;

- фронтальна передбачає участь у народних обрядах, святах. Загалом методи народної педагогіки у вихованні умовно мо­жна поділити на чотири групи:

1. ^ Методи формування свідомості (розповідь, бесіда, пояс­нення, роз'яснення, порада, наставляння, дискусія).

2. Методи формування досвіду (організація способу життя та діяльності дітей; вправи; участь у праці та відпочинку; виконан­ня доручень; участь в іграх).

3. Методи стимулювання (громадська думка, заохочення, на­віювання, заборона, застереження, покарання)

^ 4. Методи самовиховання (самозобов'язання, самонавіювання само переконання, самоконтроль, самооцінка, самопокарання.).

Впровадження ідей народної педагогіки у повсякденну прак­тику особистісно-орієнтованого виховання школярів може здійс­нюватися наступними шляхами: організацією фольклорних та етнографічних експедицій по історичних місцях, до народних умільців; проведенням календарних і родинних свят, обрядів, ве­чорів, вечорниць, ярмарок на фольклорній основі; веденням літо­пису; складанням генеалогічних карт; залученням учнів до акти­вної участі у збереженні святинь свого народу, пам'яток історії та культури, його природи; зустрічей з представниками старших поколінь; організацією гурткової роботи* з ознайомлення із на­родно-прикладним мистецтвом, фольклором, народними інстру­ментами; створенням етнографічних музеїв.

^ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Народна педагогіка у незалежній




Україні з 1991р.


Народна педагогіка радянських ч


асів 1920-1990р.р.


Народна педагогіка часів українс


ького державотворення 1917-1920р.р.


Родинно-громадська педагогіка




ХІХст.


Козацька педагогіка




^ ХУЇст. -ХУШст.


Народна педагогіка княжої доби




Хст.-ХШст.


Народна педагогіка дохристиянс


ької доби II тис. до н.е. - ІХст.



Мета та зміст народного виховання

^ Форми виховання

Індивідуальна


Групова


Фронтальна


Раннє родинне виховання


спілкування з однолітками, ігри, забави, доручення


участь у святах та обрядах





Мето­ди форму­


Методи форму­вання досвіду


Методи стимулю­


Методи са­мовиховання


вання сві­




вання




домості








-розповідь; - бесіда; - пояснен­


-організація способу життя та діяльності дітей;


- громадська думка; -заохочення;


самозо­бов'язання -


ня;


-вправи;


-навіюван­


самонавіюван­


-роз'ясне­ння


-участь у праці та відпочинку;


ня; -заборона;


ня;-самопереко-


- порада;


-виконання до­


-застере­


нання-


-наставля­


ручень;


ження;


самоконтроль;


ння;


-участь в іграх.


-покарання.


- самооцін­


-дискусія.






ка;








- само по­








карання.



Творчі завдання і реферати

1.Підготувати огляд по князі : Ковальчук О.В. Українське на­родознавство: Книга для вчителя. - К.: Освіта, 1992.

2. Вивчити рекомендовану літературу згідно з планом.

3. Підготувати виступ на тему:

а) "Використання народної педагогіки у практиці роботи вчи­теля";

б) “Народна педагогіка як вияв соціально-виховної творчості

людей праці";

в) “Психолого-педагогічна характеристика виховних засобів

народної педагогіки”.

4. Підберіть зразки народної творчості (прислів'я, приказки, пісні, казки та ін.) щодо рІдномовного, розумового, морального, естетичного, трудового та фізичного виховання.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Розкрийте місце звичаїв, традицій і обрядів у формуванні

зростаючої особистості.

2. Доведіть, що основним засобом народного виховання дітей є аграрно-сонячний календар.

3. Розкрийте виховний потенціал дитячого фольклору, ігра­шок, ігор у вихованні.

Тест

1. Вкажіть те, що не є виховним засобом у народній педагогі-

ці'.

а) традиції; б) усна народна творчість; в) звичаєвий досвід

виховання дітей; г) наукові знання.

2. Виділіть головну етнічну ознаку: а) територія; б) історія;

в) усталений спосіб життя народу; г) мова.

3. Виділіть головну форму відображення світу українців до­християнського періоду: а) казки; б) легенди; в) бувальщини; г)

міфи.

4. Яка з етнічних ознак українців не є визначальною: а) пра­целюбність; б) емоційність; в) кмітливість; г) прагматичність.

5. Якій з перерахованих методів не використовувався народ­ною педагогікою: а) порада; б) вправляння; в) спостереження; г) сенектика.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

Похожие:

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconФилософия науки учебное пособие Харьков – хнагх – 2007 министерство образования и науки украины
Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів» надано листом...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconВища освіта в Україні» національна економіка 3атверджено Міністерством...
Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Кру­ша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconНаказ
Затвердити Зміни до Умов прийому до вищих навчальних закладів України, затверджених наказом Міністерства освіти І науки України від...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconНаціональна система рейтингового оцінювання вищих навчальних закладів
Міністерство освіти І науки України разом з Інститутом інноваційних технологій І змісту освіти продовжує апробацію Національної системи...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconАкушерство та гінекологія
Моз україни, вищих медичних (фармацевтичного) навчальних закладів, закладів післядипломної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації та інновації,...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconПравила прийому на кафедру військової підготовки Східноукраїнського...
Даля (Університету), що здійснює підготовку офіцерів запасу з числа студентів вищих навчальних закладів України відповідно до ліцензії...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconКоментарі (Лекції) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України...
Кафедра гуманітарних дисциплін Севастопольського інституту ядерної енергії І промисловості

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconДиплом з відзнакою
Міністерство освіти І науки рекомендує використовувати єдину форму заяви, що подається вступниками при вступі до вищих навчальних...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconТиповий навчальний план та програма спеціалїзації (інтернатури) випускників...
Охорони Здоров’я України №621 від 21. 11. 2005 р. “Про внесення змін до наказу моз україни від 23. 02. 2005 р за №81”:“Про затвердження...

Затверджено Колегією Міністерства освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (№1/11-2855 від 09 липня 2003 року ) iconНавчальна програма для студентів вищих навчальних закладів І -іі рівнів акредитації
Основи інформатики. Навчальна програма для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<