Таврійський вісник освіти




НазваниеТаврійський вісник освіти
страница15/28
Дата публикации20.06.2014
Размер4.38 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28

Література:

    1. Болонський процес у фактах і документах / Упор. Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я. та ін. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – 52 с.

    2. Trends in Leaning Structures in Higher Education: Follow-up Report for the Salamanca and Prague Conference of March / May 2001. – Helsinki: National Board of Education, 2001. – 63 p.

    3. The Encyclopedia of Higher Education. National systems of Higher Education. – Vol.1-4. – Pergamon Press. – 1992.

    4. Заходи щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки // Бєляєв Ю., Мішуков О. Болонський процес: Хрестоматія. – Херсон: ХДУ, 2005. – С.213-218.

    5. Юрчук О. Болонський процес – гармонізація вищої освіти // Міліція України. – 2005. – № 8. – С.10-11.

    6. Николаенко С. «МОН можно назвать министерством будущего Украины» // Зеркало недели. – 2005. – № 38. – С.1,14.

    7. Багалий Д.И., Сумцов М.Ф., Бузескул В.П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). – Харьков, 1906. – 344 с.

    8. Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (Х1Х в.): Историко-социологический очерк. – К.: Наук. думка, 1991. – 169 с.

    9. Владимирский-Буданов М.Ф. Пятидесятилетие университета Св. Владимира (1834-1884). – К., 1884. – 59 с.

    10. Історія Одеського університету за 100 років. 1865-1965. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. – 423 с.

    11. Савченко А.О. Правове регулювання праці професорсько-викладацького складу вищих закладів освіти МВС України: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / ХНУВС. – Харків,2000. – 19 с.

    12. Касьянов Г. «Болонизация»: спеши медленно // Зеркало недели. – 2004. – № 18.

    13. Астахова К. Преодолеть «гипноз спины» // Зеркало недели. – 2004. – № 19.

    14. Ідеали майдану потребують доведення щодня, або «дорожня карта» для української міліції // Міліція України. – 2005. – № 8. – С. 2-3.


Войчек О.С.

^ ПІДСТАВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

У період масштабних і швидких процесів соціально-економічних і політичних змін у суспільстві особливо важко доводиться молоді з її ще не усталеним світоглядом, хиткою системою цінностей. Уявлення неповнолітнього про мораль і пра­во в силу вікових особливостей перебувають на вербаль­ному рівні: вони не стали усвідомленими, тим більше автома­тичними регуляторами поведінки. Це враховано Кримінальним кодексом України 2001 р. Порівняно з 1960 р. він регламентує кримінальну відповідальність неповнолітніх, що є важливим у процесі становлення України як правової держави. Увагу до підлітка та всієї молоді вже сьогодні має бути різко посилено, особливо в плані попередження правопорушень, які у деяких регіонах стали нагальною проблемою.

Державна політика щодо реалізації виховної роботи з діть­ми, в яких окреслюється делінквентна поведінка, ведеться з 1992 р., коли побачила світ Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні». За цей період, за даними Українського центру соціальних досліджень, кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 до 1996 р. збільшилася на 63,8% [2; 6; 9].

Необхідною стала нова система попередження та подолання негативної делінквентної поведінки неповнолітніх, що мала б чітко визначити мету, завдання, об’єкти та суб’єкти цієї роботи, принципи, зміст, форми, методи. Сьогодні маємо значну кількість законодавчих актів, програм, що спрямовані на роз­в’язання порушеної проблеми. Принципи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх певною мірою враховують усі права й свободи молоді, названі в Декларації прав дитини, Конвенції про права дитини. Зокрема ідея забезпечення інтересів дитини реалізується в принципах законності; гласності; застосування переважно методів виховання і перевиховання, що передбачають вживання примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку неповнолітніх; збереження таємниці про неповнолітніх, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи індивідуальної профілактики; неприпустимості приниження честі й гідності неповнолітніх, жорстокого поводження з ними тощо.

Держава, виходячи з того, що неповнолітні в силу свого віку не можуть повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, обмежує їх здатність своїми діями здобувати права, створювати для себе обов’язки й нести юридичну відповідальність, а також встановлює порядок здійснення їхніх прав. Ефективність охорони неповнолітніх від негативного впливу, який може викликати бажання займатися діяльністю, що негативно сприймається суспільством, багато в чому залежить від досконалості закону, який впродовж історії нашої держави зазнав суттєвих змін. Так, з 1845 року головним джерелом нашого кримінального законодавства було «Кримінальне Уложення», в якому держава закріплювала відмову від кримінального покарання малолітніх і передачу неповнолітніх (до 17 років), які вчинили злочинне діяння, під відповідальний нагляд батьків чи осіб, у яких вони знаходилися, але в цьому документі нічого не говорилося про те, яких заходів слід вживатись стосовно неповнолітніх, які не віддавалися під нагляд [7; 10].

Уложення визначає відповідальність дітей за непокору бать­ківській владі і за грубе поводження з батьками, піддаючи винних арешту до 6 місяців, але ця відповідальність повинна бути призначена судом на загальних підставах. Дисциплінарна влада здійснюється самими батьками, причому закон не визначає ні обсягу, ні характеру дозволених до вживання засобів.

Близький зв’язок з дисциплінарною владою родини мала дисциплінарна влада школи. Застосування дисциплінарної влади в школі, за загальним правилом, безумовно усуває діяння каральної влади держави, допускаючи її втручання у випадку здійснення найбільш тяжких злочинів вихованцями старшого віку, наприклад 14 і більш років (випадки вбивства, підпалу, зґвалтування тощо). З іншого боку, держава встановлювала нагляд за шкільними стягненнями, визначала для них певні межі, які повинні були накладатися з винятковою метою виправлення, а не бути актом відплати. Подібними покараннями могли бути часто вживані стягнення – догани, зменшення балів за поведінку, позбавлення пільг, карцер, а в крайньому разі – відрахування з даного закладу. Дисциплінарні стягнення могли накладатись виховною владою одноособово інспектором, директором чи в найважливіших випадках педагогічною радою закладу. Регу­люючи дії дисциплінарної влади школи, держава, звичайно, зберігає за собою і право контролю над його органами, піддаючи їх стягненням дисциплінарним і кримінальним за перевищення влади.

Декрет Раднаркому від 14 січня 1918 року проголосив ска­су­вання судів і тюремного ув’язнення для малолітніх і неповно­літніх. Справи по неповнолітніх у віці до 17 років, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, підлягали розгляду комісією у спра­вах неповнолітніх, яка мала право або звільняти неповно­літніх від покарання, або направляти в один із притулків Народ­ного комісаріату суспільного піклування відповідно характеру діяння. До кінця 20-х років зберігався пріоритет примусових і виховних заходів перед заходами кримінального покарання.

У перші післявоєнні роки основними криміногенними умо­вами були безпритульність і бездоглядність підлітків, а також важке матеріальне становище країни. Постановою Пленуму Верховного Суду СРСР від 17 лютого 1948 року «Про засто­сування указів від 4 червня 1947 року по відношенню до не­повнолітніх» судовим органам пропонувалося у випадку вчи­нення розкрадання в незначних розмірах неповнолітніми у віці від 12 до 16 років порушувати питання про припинення справи і направляти обвинувачуваних у трудові виховні колонії.

Основи кримінального законодавства Радянського Союзу, прийняті Верховною Радою СРСР від 25 грудня 1958 року, і Кримінальні кодекси союзних республік, прийняті у 1959-1961р. підвищили вік, по досягненні якого наставала кримінальна відповідальність щодо неповнолітніх. Відповідно до ст.10 Основ відповідальності підлягали особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. За вчинення неповнолітніми убивства, умисного заподіяння тяжких ушкоджень, що заподіяли розлад здоров’я, зґвалтування, розбійного нападу, крадіжки, злісного й особливо злісного хуліганства, умисного знищення або пошло­дження державного, суспільного чи особистого майна громадян кримінальна відповідальність наставала з 14 років. В Основах, прийнятих у 1991 році, ст. 10 трохи доповнена: відповідальність з 14 років настає також за розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин і за розкрадання наркотичних речовин.

Таким чином, щодо неповнолітнього законодавство орієнту­вало правоохоронні органи на переважне застосування заходів виховного характеру, а не кримінального покарання у випадках вчинення злочину, який не являв великої суспільної небезпеки. Як один із примусових заходів виховного характеру передбачалася передача неповнолітнього під нагляд трудового колективу, громадській організації чи окремому громадянину або призначення суспільного вихователя відповідно до Положення про суспільних вихователів неповнолітніх.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх має свої особливості порівняно з кримінальною відповідальністю осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку. За загальним положенням, яке зазначено в ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Встановлення такого віку кримінальної відповідальності пов’язане з фізіологічним процесом поступового формування здатності особи з моменту досягнення певного віку усвідомлювати свої дії і керувати ними, а також розуміти небезпечність вчинюваних дій. У зв’язку з цим законом диференційовано вік кримінальної відповідальності й за загальним правилом він становить 16 років, а як виняток, за вчинення злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України, – з 14 років.

Перелік злочинів, за які несуть кримінальну відповідальність особи віком від 14 років, чітко визначений і розширеному тлумаченню не підлягає. Цей перелік злочинів у КК України значно розширений порівняно з КК 1960 р. Він включає злочини, передбачені в 37 статтях (попередній КК називав 28 статей), що містяться в тринадцяти розділах Особливої частини чинного КК. Всі ці злочини є умисними (хоча кваліфіковані їх види в деяких випадках характеризуються необережною формою вини до наслідків), приблизно половина з них належить до особливо тяжких, решта – до тяжких і злочинів середньої тяжкості й лише один (хуліганство, передбачене ч. 1 ст. 296 КК) – до злочинів невеликої тяжкості [8].

Неповнолітній у віці від 14 до 16 років несе кримінальну відповідальність за вчинення перелічених у ч. 2 ст. 22 КК злочинів не лише як їх виконавець, а й як співучасник, не лише за вчинення закінченого злочину (чи співучасть у такому злочині), а й за замах на особливо тяжкий, тяжкий, середньої чи невеликої тяжкості злочин, а також за готування до особливо тяжкого, тяжкого чи середньої тяжкості злочину (не є кримі­нально караним готування до злочину невеликої тяжкості – ч. 2 ст. 14 КК). Слід також зазначити, що особи віком від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства через необережність (ст. 119 КК). Особи, які вчинили діяння, передбачене кримінальним законом, у віці до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно небезпечні діяння, що не вказані в ч.2 ст.22 Кримінального кодексу України, не підлягають кримінальній відповідальності.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, повинен обчислюватись з моменту вчинення злочину. При притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюється відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження), а за відсутності таких – на основі висновку медичної експертизи.

При застосуванні до неповнолітнього покарання необхідно враховувати не лише характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, але й особу винного, його психофізіологічний розвиток, обставини, що пом’якшують або ж обтяжують відповідальність, а також причини, з якими пов’язаний злочин.

Таким чином, встановлення в КК віку кримінальної відповідальності (16 років, а в певних випадках – 14 років) не означає, що кримінальний закон визнає неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності, повною мірою соціально зрілими. До досягнення 18 років вони залишаються неповнолітніми – не є дорослими. Відповідальність неповно­літніх, які вчинили злочини, має свою специфіку. В КК України 2001 р. виділено окремий розділ XV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх».

Наш закон передбачає попереджувальну, роз’яснювальну роботу лише у діяльності кримінальної міліції у справах неповнолітніх, більшість установ діють на основі обмежень чи заходів примусового впливу на основі судового рішення.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. вперше дає визначення й визнання тим самим існування в Україні бездоглядних дітей, дітей-інвалідів, дітей-біженців, неповної, багатодітної та прийомної сімей, що дозволяє визначити напрямки і заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнародних стандартів (Конвенції про права дитини), чинного в Україні законодавства. Завданням законодавства про охорону дитинства визнано: розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дітей в Україні. Цей Закон передбачає таку систему заходів щодо охорони дитинства:

  • визначення основних правових, економічних, організа­ційних, культурних і соціальних принципів з охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий та соціальний захист дітей, приведення його у відпо­відність до міжнародних правових норм у цій сфері;

  • забезпечення необхідних умов для охорони здоров’я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціаль­но-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи, рівності;

  • проведення державної політики, яка спрямована на реа­лізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;

  • встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, спричинення їй шкоди [5, с.6].

Цей Закон включає розділ «Права і свободи дитини», який розкриває їх сутність, механізм забезпечення і відповідальність за їх порушення, розділ «Дитина і сім’я», в якому визнається, що держава захищає права сім’ї (не розкриваючи однак цього терміну), бо сім’я є природним середовищем для розвитку дітей, і права дитини. Це сприяє збереженню цілісності сім’ї, викори­станню її можливостей для виховання, розвитку дітей, їх захисту.

Розділи «Дитина і суспільство», «Дитина в несприятливих та екстремальних ситуаціях» забезпечують захист прав дітей у су­спільстві (право на освіту, користування дитиною надбаннями культури, на працю, зайняття підприємницькою діяльністю, на об’єднання в дитячі й молодіжні організації) та у несприятливих й екстремальних умовах (утримання та виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківської опіки, бездоглядних дітей, їх соціальний захист, захист прав дітей-інвалідів і дітей з недо­ліками розумового чи фізичного розвитку; дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; дітей, які вражені ВІЛ-інфекцією, іншими невиліковними хворобами; захист дітей під час військових конфліктів, дітей-біженців; захист дітей від незаконного пересування, їх права на особисту свободу, в спеціальних установах для неповнолітніх).

Цей Закон вперше створив всебічну базу для захисту прав дітей на основі системного підходу (дитина – сім’я – суспільство), підтвердив пріоритет прав дітей у сім’ї та суспільстві незалежно від раси, статі, релігії, походження дітей, народження в шлюбі чи поза ним, окреслив законні напрямки захисту прав дитини, до яких належить і соціальна робота з дітьми та молоддю. Тепер справа за тим, щоб навчити дітей користуватися своїми правами, захищати їх, створити для цього умови [11].

Таким чином, втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність посягає на основи суспільної моралі у сфері розвитку й виховання молодого покоління, згубно впли­ває на молодих людей, створює для них спотворені орієнтири, прищеплює асоціальні ідеї, аморальні погляди й навички, істотно впливає на рівень злочинності неповнолітніх. Особливо небез­печними є дії, спрямовані на втягнення осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, у злочинні групи, у вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також тих, які поєднані з незаконним обігом наркотичних засобів або зброї, із застосуванням насиль­ства посягають на статеву свободу та статеву недоторканність особи. У зв’язку з наведеним правильне застосування законо­давства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у зло­чинну чи іншу антигромадську діяльність, своєчасний та якісний судовий розгляд справ такої категорії є важливим засобом запобігання злочинності.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28

Похожие:

Таврійський вісник освіти iconКолегії міністерства освіти І науки україни
Тенденції та пріоритетні напрями діяльності органів управління освіти, установ І навчальних закладів професійно-технічної освіти...

Таврійський вісник освіти iconВісник Харківського національного університету №xxx, 20XX
Лапласа / Брацихіна Л. І., Мукомел Т. В., Фильштинський Л. А. // Вісник Харк нац ун-ту, – 20ХХ. – № ХХХ. Сер. «Математичне моделювання....

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Департамент професійно-технічної освіти
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...

Таврійський вісник освіти iconXx міжнародний український науковий гуманітарний Форум
Кцгд, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, пр. Вернадського, 4, Сімферополь, Україна, 95007

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти печенізької
Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти у 2010-2011 навчальному році та завдання на 2011 – 2012...

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconДержавна наукова установа «інститут інноваційних технологій І змісту освіти»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти
Згідно з планом роботи Департаменту освіти І науки Донецької облдержадміністрації та обласного еколого-натуралістичного центру, планом...

Таврійський вісник освіти iconІнтеграція змісту освіти та перспективних інноваційних технологій
Ххі століття висуває до освіти нові вимоги, зумовлює потребу в її радикальній модернізації, тому її реформування в першу чергу стосується...

Таврійський вісник освіти iconНака з
З метою стабілізації ситуації у сфері освіти І науки, відновлення роботи Міністерства освіти І науки України та подальшого розвитку...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<