Таврійський вісник освіти




НазваниеТаврійський вісник освіти
страница17/28
Дата публикации20.06.2014
Размер4.38 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Культура > Документы
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Література:

  1. Програма формування позитивного іміджу міліції України, схвалена рішенням Колегії МВС України від 10.01.03 р.

  2. Конституція України. – К., 1996.

Зданевич Л.В.

^ СУЧАСНИЙ СТАН ФОРМУВАННЯ «ВАЖКИХ» ПІДЛІТКІВ
У ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛИ (ПОЗИТИВНІ І НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ)

Підлітковий вік настільки своєрідний, що ось уже багато десятиліть вивчається медиками і фізіологами, педагогами і пси­хологами. Цей вік називають перехідним, іноді переломним, а деякі – конфліктним, оскільки у період від 10,5 до 13-14 років відбувається певний перехід від стану дитини до дорослого. А труднощі підліткового віку саме й пояснюються тим, що процес перетворення дитини до дорослого пов’язаний з глибинною перебудовою не лише анатомо-фізіологічних особливостей організму, але й сутнісними змінами у психічному, моральному розвитку [2, с. 282].

Метою цієї статті є аналіз сучасного стану формування «важких» підлітків у діяльності школи, визначення певних рис компенсійного або корекційно-розвивального навчання і виховання.

Відомі психологи Л. Божович, Л. Виготський, В. Давидов, Д. Ельконін, А. Маслоу, Р. Роджерс вважають, що основу форму­вання нових психологічних й особистісних якостей підлітків становить спілкування у процесі здійснення ними різноманітної діяльності (навчальної, занять різноманітними видами творчості, спорту та ін.). Визначальною особливістю спілкування підлітків є яскраво виражений особистісний характер. У підлітка починає визначатися його світоглядна позиція, моральні норми, ідеали і своя система оцінних суджень. Він шукає спілкування в колі своїх однолітків, друзів, осіб протилежного стану.

Однією з важливих особливостей підліткового віку є також новоутворення, яке психологи визначають «почуттям доросло­сті». Воно концентрує в собі головні особливості цього віку – це і розвиток самосвідомості, і самооцінка, і зацікавленість власним «Я», і своїми можливостями, рисами характеру тощо.

Серед підлітків, звичайно, є «важкі» діти, яких ми харак­теризуємо такими головними ознаками: це – діти соціально занедбані, мають значні відхилення у навчанні й поведінці. Педагогічно занедбана дитина є психічно нормальною й фізично здоровою, однак не має знань та умінь, необхідних для нормальної життєдіяльності. Причинами педагогічної занедбано­сті можуть бути недоліки виховання в родині, незадовільні побутові умови, низька організація навчально-виховного про­цесу, бездоглядність, негативний вплив вулиці.

Дослідження, що приводилися нами у м. Хмельницьку, засвідчили, що «діти вулиці», які перебувають на обліку міліції, залишили домівку за чітко усвідомлюваної причини (небажання бути вдома під час пияцтва батьків – 22%; терпіти фізичні знущання з їх боку – 11%; прагнення заробити – 8%; непокора вимогам батьків (наприклад, виконати домашню роботу, вчитися тощо) – 12%; небажання перебувати в притулку або опікунській сім’ї – 9,8% та інше).

Нині в науковій літературі, а також серед учителів-практиків дискутується проблема навчання і виховання «важких» дітей на основі інтегративного підходу. В його основу покладається ідея навчати всіх дітей разом, не виокремлюючи в окремі класи і гру­пи, уникаючи тим самим формування у слабких дітей комплексу неповноцінності, відчуття меншовартості, зберігаючи у неодно­рідному класі в особах сильних учнів зразки для наслідування.

Останнім часом у середній загальноосвітній школі були організовані класи педагогічної підтримки, які викликають різне ставлення, оскільки у багатьох школах продовжують функціо­нувати корекційно-розвивальні класи. При застосуванні сучасної ранньої діагностики вже у подальшій організації корекційної роботи учнів, які б «випадали», у середній ланці ніби й не повинно було б бути. І хоча дехто ставить під сумнів саму необхідність корекційної роботи в основній (середній) школі, наші спостереження й еквівалентні дані засвідчують, що створення в школі класів корекційно-розвивального навчання виправдову­ють роботу з «важкими» дітьми. Найбільша наповнюваність класів – 9-13 осіб, спеціальна підготовка учителів-предметників (з використанням програм навчання і виховання «важких» дітей) для праці з учнями на кожному уроці; з індивідуальним підходом, установкою для них, що позитивні зміни у навчанні і поведінці дають можливість перейти у загальноосвітні класи, додаткові заняття з ними психолога та логопеда, інші види роботи – все це визначає комфортне їх навчання в школі і нормальні взаємо­відносини з учнями інших класів.

У корекційно-розвивальних класах головним об’єктом оціню­вання є процес діяльності. При оцінці роботи учнів на уроці в цих класах у школі широко застосовується такий спосіб оцінювання, як порівняння успіхів, яких досяг учень сьогодні, з вчорашніми успіхами, а не з успіхами інших учнів. Це найбільш педагогічно доцільний і справедливий спосіб оцінювання. Він створює пози­тивну мотивацію навчальної діяльності дитини, вимушує вчителя більш делікатно й індивідуально підходити до кожного учня.

Слід звернути увагу й на такий аспект проблеми. В наш час діти з труднощами в навчанні та вихованні у багатьох школах навчаються в корекційно-розвивальних класах, а індивідуальна робота з ними проводиться відповідно до чотирьох видів психологічної затримки, які дослідили вчені-психологи і педагоги. Дамо коротку їх характеристику.

^ Перший вид. Затримка психічного розвитку конститу­цій­ного походження. Затримка – це психолого-педагогічне відста­вання дитини у розвитку. До цього виду слід віднести передусім інфантилів (мова йде про гармонійний або дисгармонійний інфантилізм). Інфантилізм особистості (від лат. infantilis – «дитячий») – збереження у психіці і поведінці дитини або дорослого особливостей, притаманних дитячому віку. Індивід, якому властивий інфантилізм, при нормальному або навіть прискореному фізичному або розумовому розвитку відрізняється незрілістю емоційної сфери.

^ Другий вид пов’язаний з особливостями порушень сомато­генної сфери дитини. У неї може бути тяжка форма алергії, порок серця, який призводить до порушення кровообігу, ослаб­лені слух, зір, або є інші захворювання. Наприклад, спеціальні обстеження засвідчили, що при вступі до школи близько 80 % дітей дошкільного віку мають відхилення у здоров’ї. У під­літковому віці близько 35% дітей страждають різноманітними порушеннями зору, переважно близорукістю. Значне порушення зоро-моторної корекції призводить до порушення зорових сприймань, а це в свою чергу призводить до виникнення труднощів у навчанні й поведінці [1, с. 10].

^ Третій вид затримки характеризується психогенним походженням. Часто це відбувається у випадку, коли мова йде про педагогічно занедбану дитину. Причиною тут може бути важке життя дитини через несприятливе соціальне оточення. Такі діти, як правило, походять із неповноцінних сімей, звідки й несприятливі умови виховання. Психолого-педагогічні порушен­ня в основному торкаються емоційно-вольової сфери, оскільки у цих дітей дефіцит позитивних емоцій, дефіцит спілкування в сім’ї (маємо на увазі нормальне спілкування).

^ Діти четвертого виду затримки вимагають особливого навчання. Так, порушене зорово-слухове сприйняття призводить до спізнення підключення виконання навчального завдання. Для таких дітей зорово-слухове сприйняття повинно бути регламен­тованим.

І якщо діти трьох перших видів здатні навчатися у звичайних класах, то діти четвертого виду повинні навчатися окремо. Це діти корекційно-розвивального навчання. Теоретичні засади цієї проблеми знайшли своє віддзеркалення у результатах дослі­дження лабораторією олігофренопедагогіки Інституту спеціаль­ної педагогіки АПН України проблеми удосконалення змісту навчання у допоміжній школі, а саме: в Концепції державного стандарту освіти розумово відсталих дітей, у Державних стандартах, критеріях оцінювання навчальних досягнень дітей, у більшості оновлених навчальних програмах, низці підручників та посібників [3, с. 14].

Характеристика складності навчання і виховання «важких» учнів, дозволяє зробити певні висновки, які стосуються процесу формування у них гуманістичних поглядів і ціннісних орієнтацій.

Процес гуманізації передусім ускладнюється тим, що і до цього часу органи освіти не лише не прийшли до єдиної думки щодо визначення класів, де навчаються і виховуються «важкі» діти, але й не здійснили змістову характеристику цих класів. Крім того, це розроблені критерії, згідно з якими слід виділяти складність у навчанні і поведінці таких дітей, відсутність програм, брак необхідних навчальних посібників, особливо таких, що стосуються корекційної роботи з «важкими» дітьми тощо.

Класи, що відкриваються в школах для «важких» дітей (як би вони не називалися), недостатньо укомплектовані вчителями, які б пройшли належне стажування або курси підготовки для роботи з «важкими» дітьми. Звідси багато проблем у взаєминах між учителями й учнями, оскільки значна кількість учителів є не здатними здійснювати індивідуальний підхід у навчанні й вихо­ванні.

Учні, що навчаються у класах корекції, відзначаються підвищеною збудливістю, тобто є значною мірою гіперактивними дітьми, з якими можливо працювати успішно й виховувати гуманістів. Головною умовою досягнення успіху з такими учнями є досконале їх вивчення, а також вивчення сімейних, соціальних умов, в яких перебувають ці учні.

Ці висновки виявляють те негативне, що гальмує нормальну навчально-виховну діяльність у процесі роботи з «важкими» дітьми. Водночас, саме ці діти як ніякі інші потребують до себе гуманного ставлення. І лише в цьому випадку відкривається можливість змінити негативну поведінку й розвивати у них гуманістичні погляди та гуманістичні ціннісні орієнтації.

Отже, проблема виховання «важких» дітей потребує посиленої уваги та подальшого розв’язання за напрямками:

  • інтегрального вивчення розвитку особистості підлітків в сучасному соціумі;

  • підготовки вчителя, здатного до продуктивної праці з та­ки­ми дітьми;

  • розробка і видання навчальних програм, посібників, під­руч­ників, які б відповідали освітньому процесу у спеці­альній школі.

Література:

  1. Книш Т.В. Валеологічна підготовка майбутніх вихователів дошкільних закладів освіти: Автореф. дис… канд. пед. наук. – К., 2001. – 19 с.

  2. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти т. – К.: «Рад. школа», 1976. – Т.1. – С. 209-400.

  3. Хохліна О. Освітній процес у спеціальній школі для дітей з вадами інтелекту: теорія і практика // Рідна школа. – 2005. – № 6. – С. 13-15.

Зіміна М.О.

^ ЕТИЧНІ ДЕФОРМАЦІЇ в ДІЯЛЬНОСТІ КЛУБІВ МІЖНАРОДНИХ ЗНАЙОМСТВ

Протягом всієї історії існування суспільства людство зазнавало етичних деформацій світогляду та смаків. Це було зумовлено виникненням нових явищ у різних галузях життя. На межі ХХ-ХХІ століть суспільство зіткнулося з різноманітністю проблем соціального, економічного та політичного характеру, що наклало відбиток на життя й українського народу. Вплив Заходу вносить багато змін у життя країн пострадянського простору, але ці зміни не завжди є позитивними.

Виникнення нових соціальних явищ як елементів соціальної діяльності, що володіє всіма соціальними властивостями та ознаками, спонукає до осмислення актуальних проблем, які потребують негайного розв’язання. Одною з таких актуальних проблем сьогодення є проблема діяльності клубів міжнародних знайомств. Адже діяльність даних установ не завжди відповідає етичним нормам та є законною [2, 135-141].

Клуби міжнародних знайомств, або міжнародні шлюбні агенції, завуальовані гарними обіцянками щасливого життя за кордоном, часто стають джерелом поширення злочинів, які принижують людську гідність (торгівля людьми). Слід зазначити, що проблема торгівлі людьми набуває велетенських масштабів не тільки у країнах СНД, але й у всьому світі. За даними експертів ООН, торгівля людьми за рівнем прибутку перебуває на другому місці після торгівлі наркотиками та зброєю. Боротьба з цим видом рабства, порушенням прав людини та проявом дискримінації жінки у сучасному світі потребує об’єднання зусиль міжнародної співдружності та суспільства кожної країни.

До основної групи ризику належать жінки віком 16-24 роки. Дуже часто ці жінки не мають освіти та надії на гідну роботу. Зазвичай вони живуть бідно. 89% жінок мають дітей і тому вимушені шукати роботу, щоб їх забезпечити. Така категорія людей – легка здобич для торговців. Використовуючи силу, шахрайство і корупцію, злочинці отримують великі прибутки. Слід зазначити, що більшість потерпілих складають дівчата до 18 років [3].

Всі ці процеси набувають соціального характеру і потре­бують негайного реагування. Дуже цінним є досвід Росії, яка почала роботу над законом «Про протидію торгівлі людьми».

Вивчаючи проблему діяльності міжнародних шлюбних агенцій, ми дійшли висновку, що робота даних організацій тісно пов’язана з торгівлею людьми, адже одним із різновидів цього виду злочинності є постачання жінок в інші країни у ролі наречених. Зазвичай люди, які потрапили у дану ситуацію, стають товаром. Чоловіки, що збиралися побратися, виявляють­ся звичайними агентами торгівлі людьми.

Будь-яка шлюбна агенція починається зі служби знайомств та пропонує такий сервіс безкоштовно. Безумовно, нашій країні потрібен закон, який зобов’яже клуби міжнародних знайомств перевіряти кримінальну, шлюбну історію клієнтів, а також психічний стан їх здоров’я. Дуже важливим сьогодні є питання про ліцензування таких міжнародних підприємств. Це допоможе зробити становище більш безпечним для жінок.

Серед жінок, які звертаються до клубів міжнародних знайомств, можна виділити основну групу, яку складають особи 18-32 років, 85% з яких розлучені або перебували у цивільному шлюбі, 80% мають дітей. Зазвичай це жінки, які мають середнє, або матеріальне становище нижче середнього. Причини, що спонукають жінок звертатися до шлюбних агенцій, мають різний характер. Перш за все, це економічний стан нашої країни, по-друге – демографічна незбалансованість (кількість населення жіночої статі переважає чоловіче) [3].

Система знайомств через Інтернет не є якісним новим явищем, що допомагає людям знайти своє щастя, а є засобом злочинності. Подібні випадки пов’язані із діяльністю шлюбних інтернет-агенцій та електронних служб знайомств.

Останнім часом міжнародні шлюбні агенції стають популярними у колах неповнолітніх і жінок до 22 років. Щоб уникнути неприємних проблем і порушень прав людини, завдання педагогів – вчасно підготувати дівчат, розповідати реальні історії, навчати тактикам поведінки. Молодь потребує правової пропаганди і знайомства зі всім об’ємом законодавства, яке може знадобитись як в рідній країні, так і закордоном. Необхідно не тільки самостійно вивчати закони, але й потрібні заходи з боку держави, які б заохочували до вивчення складних ситуацій, що трапляються дуже часто. Крім того, необхідно застосовувати превентивні та каральні заходи щодо шахрайських шлюбних агенцій. Такі заходи повинні бути закріплені у законі та набувати широкого розповсюдження.

Проблема діяльності клубів міжнародних знайомств порушує також питання моральності, етичних та естетичних норм, які, безперечно, перебувають у переважній залежності саме від соціальних відносин і процесів їх трансформації. Специфіка етичних, як інших культурних цінностей, притаманних тому чи іншому народові, глибоко вкорінена в соціальних і при­родних основах його життя, його історичному досвіді, неповторних особливостях його психіки у свідомості. Вся ця гама взаємодіючих чинників зумовлює глибоку варіативність національних етичних цінностей, які справді дуже важко звести до якогось спільного знаменника [1, с. 56-65]. Сукупність таких цінностей – один із найважливіших виявів неповторності культурного обличчя кожної нації. Отже, головним завданням сьогодення є збереження культури українського народу, його специфічних рис і звичаїв. Незважаючи на етичні деформації світогляду сучасної молоді, ми повинні докладати всіх зусиль, щоб діяльність всіх сфер життя відповідала моральним і право­вим нормам. Отже, участь держави, правоохоронних органів та органів освіти є незаперечною та необхідною у даному процесі.

Література:

    1. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.

    2. Пилипенко В.Є., Вишняк О.І., Куценко О.Д. Спеціальні та галузеві соціології: навчальний посібник. – К.: Каравела, 2003. – 304 с.

    3. Інтернет-сайт <http://www.migratie.md/antitraffic/ru.html>

Ігнатенко Л.В., Великий В.М.

^ ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ

Профілактика злочинності неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Кожен 8-9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Близько 11% осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, – неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає загальне її зростання. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі [1, с. 64]. Дана тема сьогодні набуває все більшої актуальності. І саме тому профілактика таких злочинів повинна посідати одне з головних місць у подоланні цього явища.

Під профілактикою (від гр. prophylakticos – «запобіжний») розуміють діяльність, здійснювану державними органами і гро­мадськістю, що повинна мати системний характер заходів, спрямованих на запобігання, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину. Така діяльність повинна ґрунтуватися на поєднанні заходів двох рівнів – загальносоціальної та спеціальнокримінологічної профілактики [2, с. 30-32; 3, с. 159-161]. При цьому здійснення спеціальнокримінологічних профілактичних заходів, що безпосередньо спрямовані на запобігання причин та умов злочинності, покладається на ціле коло суб’єктів профілактичної роботи [4, с. 95].

Профілактика злочинності неповнолітніх має свою специфіку, обумовлену особливостями даного виду злочинності. Ці риси пов’язані насамперед з віком злочинців, який визначає соціально-психологічні особливості цієї категорії осіб та їх статус у суспільстві. Виходячи із ст. 22 Кримінального кодексу України злочинність неповнолітніх – це сукупність злочинів і осіб, які їх скоюють у віці від 14 до 18 років. Але встановлені таким чином вікові межі мають досить умовний характер, оскільки багато чинників, які впливають на злочинність неповнолітніх, мають місце серед підлітків молодшого віку (10-13 років).

Зазначене вище створює певні труднощі при аналізі процесів і обставин, які впливають на злочинну поведінку неповнолітніх, виявлення тенденції та закономірностей їх злочинності. Тому вивчення особливостей цієї злочинності, особи неповнолітнього злочинця, розроблення заходів щодо профілактики злочинності неповнолітніх має відбуватися з урахуванням даних про правопорушення серед осіб вікової групи від 10 до 18 років.

Також слід мати на увазі, що стан, рівень, структура, дина­міка злочинності неповнолітніх та, звичайно, їх профілактика залежить від якості діяльності всіх спеціалізованих і неспеціа­лізованих суб’єктів профілактики злочинності неповнолітніх; їх взаємодії між собою; правової освіти неповнолітніх; застосування профілактики через засоби масової інформації; використання досвіду іноземних країн тощо. Ми розглянемо деякі аспекти.

Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впли­вають на стан злочинності, взагалі недосліджені. Потребують практичного і теоретичного вивчення причини й умови злочин­ності неповнолітніх, співвідношення біологічного та соціального у формуванні антисуспільної установки у свідомості неповноліт­ніх на основі подій і процесів, які реально відбуваються у нашій країні. Для ефективності профілактики слід також систематизу­вати існуючі заходи впливу на неповнолітніх – як тих, що вже вчинив злочин (для перевиховання), так і схильних до скоєння.

Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення оптимальної структури державних органів і гро­мадських формувань, які покликані боротися з вказаним негативним явищем.

Прийняття Верховною Радою України 24 січня 1995 р. Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» стало по суті першою спробою вирішити на законодавчому рівні питання про те, хто буде займатися соціальним захистом і профілактикою правопорушень серед підлітків в Україні. Серед спеціалізованих суб’єктів профілактики Закон назвав насамперед служби у спра­вах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, суди, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, школи і професійні училища соціальної реабілітації, притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, виховно-трудові колонії [1, с. 65].

Результати дослідження щодо учнів загальноосвітніх шкіл, проведеного дослідним центром Національної академії внутріш­ніх справ України, довели, що скоєння злочинів школярами обумовлювалося попереднім несприятливим розвитком особи­сто­сті. Переважна більшість з них пройшла стадію «важковихо­ваності», припускалася аморальних вчинків і порушувала громадський порядок (більшість учнів обстежених до вчинення правопорушення були схильні до проведення часу без певної мети, зловживання спиртними напоями, бродяжництва). Ці та інші відхилення виявляються у поведінці більшості неповно­літніх, що врешті-решт скоюють злочини, тому їх можна досить легко відстежити й запобігти вчиненню суспільно-небезпечного діяння. І найкраще з цим можуть впоратись такі неспеціалізовані суб’єкти профілактики, як органи освіти (школи, ПТУ, технікуми тощо). Саме педагоги, маючи змогу спостерігати за учнями майже щодня, можуть вчасно помітити серйозні деформації в процесі становлення і розвитку особистості неповнолітнього, що здатні призвести до вчинення ним злочину, і спрямувати корекцію соціальної занедбаності учня весь комплекс виховно-педагогічних засобів. Відтак, у правовій літературі досить часто провадиться думка, що запобігання правопорушенням серед неповнолітніх є передусім педагогічною проблемою, оскільки вона пов’язана з вирішенням певного кола виховних завдань [4, с. 95-96; 5, с. 44].

Педагогу для того, щоб завадити неповнолітньому вийти на шлях скоєння злочинів та інших правопорушень, часто достатньо лише звернути увагу та своєчасно відреагувати на такі ознаки, як втрату інтересу до навчання, неприйняття вимог навчального закладу, систематичні пропуски уроків без поважних причин. У переважної більшості неповнолітніх-правопорушників (97,3%) навчання не викликає інтересу, і тому рівень успішності у них досить низький[4, с. 96]. Сьогодні, на жаль, заклади освіти майже повністю відійшли від профілактичної діяльності. Педагогічні колективи шкіл, технікумів не проводять роботи з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, які спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо інтенсивний.

Така робота надзвичайно ускладнює роботу інших учасників профілактичної діяльності – насамперед тих, які стосуються спеціалізованих суб’єктів профілактики злочинності неповно­літніх. Адже у багатьох випадках цим органам і службам просто неможливо обійтися без допомоги навчально-виховних закладів, їх педагогічних спостережень та висновків. Зрештою, досягти конкретних успіхів у профілактичній роботі можна лише за умови чіткої взаємодії всіх учасників такої діяльності – педагогічного колективу та адміністрації шкіл, ПТУ, технікумів, служби у спра­вах неповнолітніх, ОВС, прокуратури, батьківської громадськості тощо.

Одним із найважливіших чинників ефективної профілактики злочинності неповнолітніх є їх правова освіта. Відповідно до Закону України «Про освіту» правова освіта в основному здійснюється системою освіти України. Діяльність у сфері правової освіти громадян включає:

  • викладення правових дисциплін і правове виховання;

  • підготовку, розповсюдження і популяризацію юридичної літератури;

  • роз’яснення чинного законодавства;

  • поширення правової інформації;

  • державний контроль над ідеологічним змістом правової освіти [6, с. 122].

Отже, головним інструментом забезпечення правової освіти молоді в Україні повинні стати знову ж такі неспеціалізовані суб’єкти профілактики, як навчальні заклади освіти.

На черговому виїзному засіданні Всеукраїнської МКМР з пра­вової освіти населення зазначалося, що складовою вдо­сконалення профілактики неповнолітніх на шляху формування правового світогляду є перебудова системи вивчення правових дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах, цілеспря­мо­вана право-виховна робота у дитячому середовищі зі збере­жен­ням наступності у викладанні правових дисциплін протягом усього навчального процесу, починаючи з дошкільного віку [7, с. 156].

Надзвичайно актуальною залишається проблема очищення засобів масової інформації від продукції, що поширює кримінальні традиції, пропагує культуру жорстокості, насильства, розпусти. Те, що нині відбувається в інформаційному просторі, руйнує не тільки правосвідомість та мораль молоді, а й загрожує державності, національним інтересам.

В Указі Президента України від 25 грудня 2000 р. «Про ком­п­лексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 ро­ки» в п. 63 наголошується на необхідності заходів щодо переорі­єнтації телебачення з демонстрації культури жорстокості, цинізму і насильства на прищеплення молоді загальнолюдських цінностей, національних духовних традицій. Започаткувати на телебаченні цикл науково-інформаційних програм для дітей з пропаганди здорового способу життя, правової освіти неповнолітніх та молоді, запобігання негативним явищам у їх суспільстві [8, с. 94].

Необхідно констатувати, що роль ЗМІ як одного з чинників впливу та профілактики протиправної поведінки неповнолітніх важко переоцінити, і, враховуючи масштаби впливу ЗМІ на аудиторію, існує можливість на проведення з їх участю ряду заходів профілактичного характеру, а саме:

1) розкривати причини і умови, що сприяють здійсненню правопорушень неповнолітніми;

2) формувати у читачів, радіослухачів, теле – і кіноглядачів необхідні позитивні установки і так звані стереотипи поведінки в різноманітних ситуаціях;

3) роз’яснювати неповнолітнім чинне законодавство й аналі­зу­вати практику його застосування;

4) поширювати досвід взаємодії правоохоронних органів і гро­мадськості при здійсненні профілактичної роботи [9, с.10-11].

З профілактичної точки зору вважаємо за доцільне використання у вихованні молоді досвіду іноземних держав (наприклад, США). Офіцери поліції спільно з працівниками виправних закладів, психологами і педагогами запроваджують екскурсії школярів, студентів до місць позбавлення волі. Молоді люди на власні очі бачать наслідки протиправної поведінки, об’єктивно оцінюють ризик викриття злочинця з розповідей адміністрації цих закладів. Мета таких екскурсій – формувати переконання молодої людини щодо безглуздості протиправної поведінки. Якщо, скажімо, у США діє 5 тис. навчально-виховних програм, то у нас не нарахувати і двох десятків, причому таких, що мало між собою відрізняються [6, с. 121-122].

На підставі викладеного можна дійти висновку, що розгляд проблеми профілактики злочинності неповнолітніх має свої особливості, пов’язані насамперед з віком злочинців. Вивчення особливостей цієї злочинності, особи неповнолітнього злочинця, розроблення заходів щодо профілактики злочинності неповнолітніх має відбуватися з урахуванням даних про правопорушення серед осіб вікової групи від 10 до 18 років. Необхідно також приділяти увагу таким важливим аспектам профілактики, як діяльність спеціалізованих і неспеціалізованих суб’єктів профілактики злочинності неповнолітніх, їх взаємодія, правова освіта неповнолітніх, застосування профілактики через ЗИМІ, використання досвіду іноземних країн.

Література:

  1. Заросинський Ю., Заросинський О. Причини і умови злочинності неповнолітні потребують теоретичного і практичного розроблення // Право України. – 2004. – №3. – С.64.

  2. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н.Кудрявцева, В.Е.Эминова. – М., 1995. – С.512.

  3. Криминология: Учебник / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой. – М., 1994. – С.415.

  4. Васильківська І. Запобігання злочинності в Україні: деякі аспекти // Право України. – 2004. – №1. – С.95.

  5. Фібула М. Педагогічні проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх // Право України. – 1995. – №8. – С.44.

  6. Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. – №10. – С.120.

  7. Марченко Л. Правова культура має виховуватись з малечку // Право України. – 2004. – №2. – С.156.

  8. Бугера О. Роль ЗМІ як одного з чинників профілактики протиправної поведінки неповнолітніх // Право України. – 2005. – №4. – С.92.

  9. Гончаренко В.И. Профилактика правонарушений СМИ (Методиче­ские рекомендации). – К.,1979. – С.10-11.

Карташова И.И., Мариев Ю.В.

Курс основ естествознания как средство создания социально-адаптационной среды для несовершеннолетних правонарушителей, находящихся в местах лишения свободы

Общепринятым является тот факт, что образование охва­тывает все слои населения нашей страны. В результате этого возник термин непрерывное образование, т.е. образование (в широком смысле) в течение всей жизни человека. Ученые и практики создают и апробируют все возможные варианты решения данной проблемы. Некоторые модели образования исторически сложились и кардинально не изменяются, а только корректируются в соответствии с изменяющимися требованиями общества. Это, например, традиционная модель «дошкольное образование – средняя школа – вуз – послевузовская система повышения квалификации». Субъектом обучения в этой образовательной структуре выступает человек различных возрастных категорий (ребенок, подросток, юноша).

За аксиому современная педагогика и педагогическая психология принимают факт непрерывного взаимодействия учебных учреждений, семьи и всей социальной среды в про­цессе обучения, воспитания и развития подрастающего поколения. При всем многообразии этого влияния, его неоднородности, человек, как субъект образования, в праве осуществлять самостоятельный выбор в ограничении или расширении влияния тех или иных факторов. Обучение детерминируется социальной средой, которая не имеет жесткого ограничения и постоянно изменяется.

Право свободы человек теряет, нарушая нормы и законы, которые предписаны государственным законодательством. Это влечет за собой ограничение не только жизненного (физическая «несвобода»), но социального и информационного простран­ства. Если в эту ситуацию попадает несовершеннолетний ребенок, круг интересов и социальные установки которого еще полностью не сформировались, привычная среда осталась за «стенами» в прямом и переносном смысле – образование прерывается. В некоторых случаях окончательно. Уповать на то, что исправительные учреждения повлияют на правильный дальнейший выбор несовершеннолетних правонарушителей, – утопия (не побоимся этого слова, ибо это подтверждается статистическими данными повторных нарушений закона).

Все это подтолкнуло на то, что была предпринята попытка, нарушить этот «привычный» порядок вещей. В 2004 году СИЗО № 28 Управления государственного департамента по вопросам исполнения наказаний в Херсонской области совместно с инсти­тутом психологии, истории и социологии Херсонского государ­ственного университета разработали программу реабилитации несовершеннолетних правонарушителей. В рамках этого проек­та предусматривается совместная деятельность органов испол­ни­тельной власти, а также специалистов вуза в сфере пси­хологии и социальной работы, по реабилитации и дальнейшей адаптации детей «группы риска».

На базе СИЗО № 28 г.Херсона были организованы учебный класс и комната психологической разгрузки, где высококвали­фицированные специалисты и студенты соответствующих спе­ци­альностей (практические психологи, социальные работники, юристы) проводят учебные и консультационные занятия. Осуществление обучения, в соответствии с существующими требованиями, подтолкнуло к созданию специализированных программ по целому ряду школьных предметов, в том числе и по естествознанию.

Авторами статьи разработана и частично апробирована экспериментальная программа по естествознанию для несовершеннолетних правонарушителей, находящихся в местах лишения свободы.

Данная программа предусматривает усвоение знаний по основам естествознания с учетом специфики места пребывания детей (учреждения лишения свободы). При ее создании было учтен тот факт, что подростки находятся в ситуации изоляции от окружающей среды, в состоянии информационного дефицита. Поэтому использование традиционной методики преподавания естествознания для общеобразовательных учреждений не представлялось возможным. Прежде всего изменялись целевые установки обучения – не формирование системы знаний, умений и навыков, а создание адаптационной образовательной среды средствами курса естествознания. Определение адаптационных целей обусловило выбор специфичных методов и форм организации учебно-познавательной деятельности несовершен­нолетних правонарушителей. Основное внимание уделялось формированию мотивационной сферы детей, развитию мышления и воображения, стимулированию интереса к полу­чению знаний с дальнейшим самоопределением.

Программою предусмотрено представление знаний в виде визуальных знаков, символических рисунков, пиктограмм. При изложении научных фактов обязательно иллюстрирование практическими примерами, цитирование поэзии и прозы (не только классической, но и современной). Стиль преподавания не авторитарный: преподаватель – консультант, управленец, фасилитатор. Предполагается широкое использование работ творческого характера: написание сочинений-размышлений, составление синквейнов, изложение услышанного в виде наглядных образов.

Цель программы – создание социально-адаптационной среды для несовершеннолетних правонарушителей путем формирования целостной картины живой природы.

В соответствии с поставленной целью были определены следующие задания программы:

– социальная адаптация детей-правонарушителей;

– стимулирование мотивов учебной деятельности детей;

– развитие интеллектуальных способностей детей;

– развитие творческого воображения, что в дальнейшем позволяет формировать целостную картину живой природы;

– профориентационная работа.

Приводим основные темы экспериментальной программы.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Похожие:

Таврійський вісник освіти iconКолегії міністерства освіти І науки україни
Тенденції та пріоритетні напрями діяльності органів управління освіти, установ І навчальних закладів професійно-технічної освіти...

Таврійський вісник освіти iconВісник Харківського національного університету №xxx, 20XX
Лапласа / Брацихіна Л. І., Мукомел Т. В., Фильштинський Л. А. // Вісник Харк нац ун-ту, – 20ХХ. – № ХХХ. Сер. «Математичне моделювання....

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Департамент професійно-технічної освіти
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської та Севастопольської...

Таврійський вісник освіти iconXx міжнародний український науковий гуманітарний Форум
Кцгд, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, пр. Вернадського, 4, Сімферополь, Україна, 95007

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти печенізької
Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти у 2010-2011 навчальному році та завдання на 2011 – 2012...

Таврійський вісник освіти iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерству освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconДержавна наукова установа «інститут інноваційних технологій І змісту освіти»
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаменти (управління) освіти І науки обласних, Київської...

Таврійський вісник освіти iconВідділ освіти
Згідно з планом роботи Департаменту освіти І науки Донецької облдержадміністрації та обласного еколого-натуралістичного центру, планом...

Таврійський вісник освіти iconІнтеграція змісту освіти та перспективних інноваційних технологій
Ххі століття висуває до освіти нові вимоги, зумовлює потребу в її радикальній модернізації, тому її реформування в першу чергу стосується...

Таврійський вісник освіти iconНака з
З метою стабілізації ситуації у сфері освіти І науки, відновлення роботи Міністерства освіти І науки України та подальшого розвитку...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<