Відношення до народного світогляду та народного життя




Скачать 165.77 Kb.
НазваниеВідношення до народного світогляду та народного життя
Дата публикации21.09.2013
Размер165.77 Kb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Литература > Документы
ЛИСТ ІВАНА РУДЧЕНКА ДО ОЛЕКСАНДРА ПИПІНА
Збираючи матеріали для чотиритомної "Історії російської етнографії" (1890-1902), третій том якої присвячений Україні, відомий російський фольклорист Олександр Пипін1 звернувся за допомогою до Івана Рудченка2, брата Панаса Мирного, знаного українського народознавця та літературного критика. На той час він працював Керуючим Херсонською Казенною Палатою, але в його науковому доробку уже були ним упорядковані "Народныя южнорусскія сказки" (І-ІІ, 1869-1870), "Чумацкія народныя пѣсни" (1874) інші праці. Отже, таке прохання не було випадковим. Іван Якович мав багатий досвід збирача, дослідника і видавця різних жанрів української усної народної поетичної творчості. Він одним з перших у вітчизняній фольклористиці розробив справді наукові принципи видання творів фольклору, насамперед, української народної прози, "какъ источниковъ для изученія народной жизни" ("Народныя южнорусскія сказки. Выпуск 1. Издалъ И.Рудченко. – Кієвъ. Въ Типографіи Е.Фëдорова. – 1986. – С.ХІ).

У "Планѣ изданія "Южнорусскихъ народныхъ сказокъ" І.Рудченко кладе в основу систематизації казкового епосу його відношення до народного світогляду та народного життя. "Группировка сказокъ, – уточнює упорядник, – на четыре отдѣла: І. Животный эпосъ; ІІ. Мифическо-богатырскій эпосъ; ІІІ. Легендарный эпосъ и IV. Бытовой эпосъ. – Значеніе такого дѣленія: соотвѣтствіе его съ народнымъ міросозерцаніемъ, естественнымъ раздѣленіемъ областей народной жизни и историческою послѣдовательностью въ развитіи народнаго творчества" (Ив. Як. Рудченко. Планъ изданія "Южнорусскихъ народныхъ сказокъ" // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. – Фонд 1. – Шифр 736/5193б. – С.4-5). Поділяючи думки учених про міжнародний характер казкового епосу, І.Рудченко наголошує, що у процесі побутування міжнародні сюжети казок, їх зміст під впливом обставин місцевого життя змінюються, набирають типових рис і колориту даної місцевості. "Поэтому, и важно для науки опредѣлить: что каждый народъ внесъ своего, національнаго, в общій складъ сказочной словесности – какъ по содержанію, такъ и по формѣ, – а также показать: какъ переработалъ каждый народъ позаимствованный имъ у другихъ матеріалъ" (там само. – С.7). Але цим упорядник не обмежує принципів видання казок.

Цінність сформованих І.Рудченком принципів видання казкового епосу полягає в широкому погляді на його значення для науки. Увагу філолога, на думку фольклориста, в ньому має привернути лексичний склад, граматика, засоби народної оповіді, народне мистецтво, художність. У змісті ж казок міфолог знайде багатий матеріал про народні вірування, тобто відомості про те, в що і як вірить народ, поступове становлення і розвиток цих вірувань (натуралізм, двовір'я, деїзм, християнство, тобто – народна теологія і природознавство). Для етнографа казки мають цінність, насамперед, у плані вивчення побуту, а саме – народного укладу життя особистого, сімейного, суспільного і міжнародного життя від первісних часів до наступних епох, послідовність та основні етапи культурного розвитку (народна культура і соціологія). Юриста ж в казках зацікавлять правові поняття – ставлення до друга і суспільства, соціолога – суспільні відносини і зв’язки, а психолога – особисті, сімейні, громадські та суспільні ідеали, які знаходять свій вияв у таких епічних формах народної белетристики, як повість, оповідання, байка, сатира, жарт і т.д. Загалом же, підсумовує І.Рудченко свої міркування, важливе значення казок для науки і художньої творчості полягає "въ прошедшемъ – какъ необходимый матеріалъ для изученія прошлыхъ судебъ человѣка, в будущемъ – какъ усвоеніе формъ и пріëмовъ для изученія, в области слова, народнаго искусства, для развитія котораго народныя сказки могутъ представлять исходный пунктъ, отъ котораго можетъ отправляться будущій народный художникъ" (там само. – С.11). Поза всяким сумнівом ці принципи видання та дослідження народного казкового епосу не втратили свого значення й для сучасної народознавчої науки як в Україні, так і далеко за її межами, на що, на жаль, не звертала уваги наша вітчизняна фольклористика.

Лист І.Рудченка до О.Пипіна – важливе джерело вивчення життєвого та творчого шляху не лише самого автора, а й його брата Панаса Мирного. Він містить цікаві дані про родовід Рудченків, їх життя і побут, про юнацькі прагнення та ідеали відомого народознавця, критика і співавтора роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", пояснює причини його відходу від наукової та літературної діяльності у сферу чиновництва. З його сторінок чітко вимальовується доля української інтелігенції в умовах дії горезвісних Валуєвського (1863) та Емського (1876) циркулярів. Саме тому зберігаємо мову оригіналів листа, "Плана изданія "Южнорусскіхъ народныхъ сказокъ" та передмови до них як свідчення шовіністичної політики російського царизму (етнографія називається російською навіть тоді, коли йдеться про етнографію українську), з одного боку, а з другого – як вияву протистояння йому і способу зберегти духовні цінності українського народу шляхом видання кращих зразків усної народної творчості та загострення уваги учених на необхідності вивчення українського народного побуту, українського народного світогляду та українського народного укладу життя загалом.

^ Олексій ВЕРТІЙ,

доктор філологічних наук

м. Суми

8 декабря 1890 г.

г. Херсонъ

Многоуважаемый

Александръ Николаевичъ

Почти одновременно я получилъ отъ пріятелей два требованія: изъ Кіева и изъ Харькова – о доставленіи Вамъ біографическихъ свѣдѣний, съ подробнымъ перечисленіемъ моихъ работъ, имѣющихъ болѣе или мѣнее близкое отношеніе къ малорусской этнографіи.

Как я ни мало сдѣлалъ на этомъ поприщѣ, но – разъ Вы находите необходимымъ знать скромную судьбу моей жизни, я считаю долгомъ сообщить еë, извиняясь при этомъ за невольное промедленіе: смерть отца моего, послѢдовавшая въ прошломъ мѢсяцѢ, совершенно выбила меня изъ колеи всегдашней аккуратности…

Я родился 21 августа 1845 г. въ "нарочито невеликомъ" г. МиргородѢ, Полтавской губ., – что даëтъ мнѢ право считать себя ближайшимъ землякомъ Гоголя.

Предки мои принадлежали къ мелкопомѢстному малороссійскому дворянству, или – лучше сказать, – къ тому "служилому сословію", которое сперва несло службу въ рядах мѢстной казацкой старшины (сотники, войсковые товарищи и т.п.), а затѢмъ служило русскому государству. ДѢдъ мой (по отцу) былъ израненный ветеранъ отечественной войны, кроввю добывшій себѢ георгіевскій крестъ подъ Бородино и Кульмомъ. А дѢдъ мой (по матери) былъ "профессоромъ элоквенціи Кіево-могилянской академіи" – личный пріятель знаменитаго художника Боровиковскаго (также миргородчанина). Впрочемъ, съ материнской стороны родъ наш не вполнѢ мѢстный: въ аттестатѢ деда моей матери (по женской линіи) сказано, что онъ "человѢкъ греческой націи", т.е. выходецъ изъ Греціи, вступившій въ ряды русской арміи, сражавшійся вмѢстѢ съ нею въ СемилѢтнюю войну и получившій за это капитанскій чинъ и медаль, съ оригинальною надписью: "ПобѢдителю надъ пруссаками". – Покойный же отецъ мой, умершій 12-го прошлаго Ноября, служилъ сперва Бухгалтеромъ въ Миргородскомъ, а затѢмъ – Казначеемъ въ Гадячскомъ уѢздномъ КазначействѢ.

Учился я сперва в Миргородскомъ, а потомъ – въ Гадячскомъ уѢздномъ училище, и окончилъ курсъ два раза – какъ въ том, такъ и въ другомъ. Меня готовили въ гимназію. Но скудныя средства родителей моихъ, жившихъ почти исключительно на ничтожное жалованье отца моего, лишали возможности – отдать меня въ гимназію на личныя средства; а про обѢщанія – зачислить меня на дворянскую вакансію, покойный отецъ мой, съ свойственною ему ироніею, выражался: "казавъ пан кожухъ дамъ, тай слово його тепле"…

Не видя никакого исхода – что со мною дѢлать, – рѣшено было: оставить всякую надежду на теплоту "панського слова", а меня, четырнадцатилѢтняго мальчика пригрѢть – въ Гадячскомъ казначействѢ. – Такъ я и сдѢлался чиновником!

Гадячъ, помимо славного его прошлаго, въ отношеніи къ малорусской этнографіи былъ, можно сказать, выдающимся центромъ. Въ числѢ малорусскихъ этнографовъ и писателей, родиною которыхъ былъ Гадячъ, можно насчитать: трëхъ братьевъ Метлинскихъ, Макаревича, Драгоманова… ЗдѢсь-же и я, 15-ти лѢтній чиновникъ, сталъ въ первый разъ записывать малороссійскія пѢсни и сказки, пословицы и поговорки, и вообще произведенія народнаго творчества, но особенно – сказки.

Первая любовь моя къ пѣснямъ и сказкамъ родного народа относится, впрочемъ, къ гораздо болѢе раннему періоду моего дѢтства, проведëннаго въ МиргородѢ. Самыми главными учителями моими народной словесности были первые друзья моего дѢтства: Василь и Андрій – два мальчика, сироты, дворовые моей матери. Старше меня двумя или тремя годами, они – говорю – были не только моими задушевными друзьями, но и первыми учителями. Осенніе и зимніе вечера мы дѢлили вмѢстѢ, "підъ-подомъ": среди доморощенныхъ ягнятъ, – и я съ жадностью впитывалъ въ себя произведенія народной поэзіи и беллетристики, неистощимый запасъ которыхъ представляла "туго натоптана" память друзей моихъ.

Съ 1861 года въ ПетербургѢ начала издаваться "Основа". Я не замедлилъ сдѢлаться не только корреспондентомъ ея, но и этнографическимъ вкладчикомъ, посылая в изобиліи записанныя мною пѢсни, сказки, преданІя. – Очевидно, отдавая предпочтеніе текущей жизни, "Основа" печатала мои корреспонденціи, а изъ народныхъ призведеній напечатала только легенду "Про зозуль, посміттюхъ и гадюкъ" ("Основа", сентябрь, 1862 г.). Весь остальной матеріалъ, посланный мною туда, погибъ безвозвратно, за прекращеніемъ в 1862 году изданія и самой "Основы".

Усвоивши, подъ непосредственным руководствомъ и начальствомъ отца, первые начатки бухгалтерской и канцелярской премудрости, я въ 1863 году перешелъ на службу въ Полтаву, в Казëнную Палату, где вскорѢ получилъ завидное для моихъ неполныхъ 18-ти лѢтъ мѢсто помощника контролëра. – Служба, однако, не удовлетворяла меня. Я продолжал усердно заниматься исторіею и словесностью, не пропускалъ случая на Кобищанахъ и Павленкахъ записывать произведенія народнаго творчества. Недостатки моего "доморощеннаго" образованія не давали мнѢ покою; попытка пополнять его "домашними средствами" мало удовлетворяла меня; а потребность учиться и знать не мирилась съ моими первыми служебными успѣхами, и, какъ потомъ нерѣдко иронизировалъ я, – "задумалъ стать Ломоносовымъ". Поэтому, въ 1864 году, я бросилъ службу, вышелъ въ отставку и на сбережëнные отъ жалованья гроши коекакъ добился до Кіева, съ единственною цѢлью – учиться и учиться…

ЗдѢсь, нерѣдко "питаясь акридами и дикимъ мëдомъ", я принялся готовить себя къ университету, поселившись в даровой квартирѢ, отведëнной мнѢ М.П. Драгомановымъ. При помощи его и В.Б.Антоновича, я сталъ одолѢвать скучныя латинскія склоненія и спряженія, – скоро сталъ переводить Юлія Цезаря и Салюстія, а съ помощію одного студента –товарища – проглатывать алгербаическія и прочія математическія формулы… Но особенно усердно я занимался исторіею вообще и южнорусскою въ особенности, а также словесностью, французскимъ и славянскимъ* языками. Въ то же время, благодаря личнымъ знакомствамъ съ профессорскимъ кружкомъ и тогдашнему свободному доступу въ университетъ, я получилъ возможность посѢщать лекціи – и сталъ усердно слушать профессоровъ историко-филологическаго факультета. Въ свободное же время я занимался литературою. Съ половины 1864 г. началъ издаваться "Кіевлянинъ", под редакціею извѢстнаго профессора В.Я. Шульгина. Въ этомъ изданіи я помѢстилъ нѢсколько этнографическихъ очерковъ и статей, касавшихся малорусской литературы и этнографіи. Очень сожалѢю, что въ настоящее время у меня нѢтъ подъ рукою полнаго изданія "Кіевлянина", и я не могу привести подробнаго перечня всѢхъ моихъ статей. – Изъ случайно записанныхъ мною въ черновыя тетради сохранились лишь слѢдующія: "Этнографическія работы въ Западномъ краѢ въ 1866 году" (1867 г. № 61, 62, 65) и "Чумаки и Чумачество" (1866 г. №112, – 1867 г. № 127, – 1870 г. № 25, – 1871 г. № 69, 95, 117 и 118).

Въ началѣ зимы 1866 года я сильно захворалъ, простудившись въ сырой квартирѣ, въ подвальномъ этажѢ, куда я перешëлъ на самостоятельное жительство. При таких условіяхъ, питаться дальше "акридами и дикимъ мëдомъ" оказалось рѢшительно не въ мочь. И я, коекакъ оправившись, вынужденъ былъ разбить давнишнюю мечту мою "стать Ломоносовымъ", – и вновь запрегся въ чиновничье ярмо… . Сперва я поступилъ въ Кіевскій контроль, а затемъ былъ приглашенъ въ Житомирскій извѢстнымъ малорусскимъ этнографомъ М.Т. Симоновымъ (Номисъ, издатель "Украинські приказки, присловья и таке инше"). Въ Житомирскомъ контролѢ я прослужилъ съ 1867 по 1875 г. въ которомъ перешелъ на службу чиновникомъ особыхъ порученій къ мѢстному Губернатору.

В ЖитомирѢ все свои внѢ-служебные досуги я отдалъ исключительно малорусской этнографіи. Ознакомившись со всѢми существующими сборниками, я не могъ не обратить вниманія на то, что в то время, когда малорусскія пѢсни уже изданы были въ очень полныхъ сборникахъ (Кн. Цертелева, Максимовича, Метлинскаго, Закревскаго, Паули и т.д.), малорусскія сказки появились въ печати только случайно (въ "Запискахъ южной Руси" Кулиша, въ "Саратовскомъ сборникѢ" Мордовцева, въ "Русскихъ народныхъ сказкахъ" Афанасьева). Вообще сказокъ издано было очень мало. Недостатокъ этотъ сознавался всѢми нами, занимавшимися этнографіею, и я рѢшился пополнить этотъ недостатокъ. Но когда я въ 1867-8 году приступилъ къ приготовленію въ печать южнорусскихъ сказокъ, въ моëм сборникѢ было не болѢе 200-230 варіантовъ – моего сборника и брата моего (Афанасія Яковлевича), да нѢкоторыхъ изъ моихъ ближайшихъ кіевскихъ и иныхъ знакомыхъ и друзей. Въ виду этого, издать систематическаго сборника сказокъ оказалось решительно невозможно. И я сталъ издавать южнорусскія сказки выпусками, располагая сказки по содержанію, но почти безъ варіантовъ. Такъ появился въ печати въ КіевѢ: въ 1869 году 1-й выпускъ (83 сказки), а въ 1870 г. – 2-ой выпускъ (54 сказки).* По мѢрѢ того, какъ я занимался приготовленіемъ къ печати 3-го выпуска, – матеріалы сказочные начали приливать ко мнѢ со всѢхъ концовъ не только Южной Руси, но и Галиціи. И въ моëм собраніи я насчитывалъ болѢе 1.200 варіантовъ сказокъ. Издавать всѢ ихъ цѢликомъ въ томъ видѢ, какъ я издалъ, при скудости матеріала, первые два тома, рѢшительно было не возможно: это значило бы пустить въ публику 10-12 томовъ (200-300 печатныхъ листовъ) "сыраго" матеріала, предоставивши разбираться въ нëмъ потомству. Между тѢмъ, по мѢрѢ накопленія сказокъ и большаго знакомства съ этимъ драгоцѢннымъ матеріаломъ, я видѢлъ, что его необходимо и возможно издать въ извѢстнымъ образомъ обработанномъ видѢ, съ извѢстною научною классификаціею, съ объясненіями и т.п. Поэтому я отложилъ дальнейшее изданіе сказокъ – и подѣлился мыслями со своими кіевскими приятелями о томъ – какъ бы по моему мнѢнію, слѢдовало издавать произведенія народнаго творчества, чтобы ими легко и удобно было пользоваться учëному. Въ видѢ примѣра, я представилъ образцы такого изданія въ нѢсколькихъ, сведëнныхъ мною, варіантахъ чумацкихъ пѢсенъ. – Способъ этотъ состоитъ въ томъ, чтобы печатать, какъ то было принято всѢми русскими этнографами, не всѢ варіанты цѢликомъ, и при томъ нерѣдко безъ всякой системы, а сводя варіанты вмѢстѢ и систематизируя: выбирается самый полный варіантъ пѢсни и печатается цѢликомъ, а затѢмъ къ нему, или къ разнымъ частям его, печатаются варіанты и разнорѢчія – сколько бы ихъ ни было, но такъ, чтобы можно было возстановить, въ случаѢ надобности, каждый варіантъ; самыя же пѢсни, по сведеніи, такимъ образомъ, ихъ варіантовъ, располагаются по извѢстному содержанію. До того времени никто изъ нас въ Россіи не издавалъ подобнымъ образомъ произведеній народной словесности. Мы, кіевскіе этнографы, первые усвоили этотъ способъ изданія (виокремлено нами. – О.В.) – извѢстнымъ научнымъ способомъ, при котором все однородное сведено вмѢстѢ, все разнородное – выдѢлено. Способъ этотъ, как само собою разумѢется, важенъ не только въ научномъ отношеніи, но и въ издательскомъ. Когда я приступалъ къ работѢ над чумацкими пѣснями, у меня подъ рукою было болѢе 250 варіантовъ, которые, если бы печатать целикомъ, заняли бы листовъ 35-40 печатныхъ. Между тѢмъ, изданіе по указанной мною системѢ, дало мнѢ возможность: во 1-хъ свести всѢ варіанты въ 65-70 пѢсенъ, занимающихъ не болѢе 10 печатныхъ листовъ, а во 2-хъ, – что самое, конечно важное: только при таком изданіи и возможно изученіе пѢсенъ, когда всë однородное – сведено вмѢстѢ, всë разнородное – выдѢлено. Такая систематизація "чумацкихъ народныхъ пѢсней", появившихся въ 1874 году какъ разъ передъ Кіевскимъ археологическимъ – съѢздом, ещë раньше дала мнѢ возможность составить и напечатать въ "ВѢстникѢ Европы" за 1872 г. историческо-этнографическій очеркъ "Чумаки въ народныхъ пѢсняхъ" (Сентябрь и Октябрь).* Затемъ, по такой же системѢ, изданы были, вслѢдъ за тѢми сборниками, "Малорусскія историческія пѢсни" Антоновича и Драгоманова, а всѢ пѢсни въ изданіи Чубинскаго ("Труды этнографіческой экспедиціи Юго-Западнаго края").

Показавши на примѢрѢ изданія "Чумацкихъ народныхъ пѢсенъ" ту систему, по какой – на мой взглядъ – слѢдовало бы издавать у насъ матеріалы народно-поэтическаго творчества, – я исключительно спеціализировалъ свои этнографическія занятія надъ сказками, которыхъ у меня набралось нынѢ около 1.500 варіантовъ. ВсѢ же остальные мои сборники этнографическіе я передалъ и часть ихъ вошла: всѢ семейныя пѢсни, свадебныя, бытовыя, а также всѢ поговорки и пословицы мною переданы были П.П.Чубинскому и вошли в соответственные томы его "Трудовъ экспедиціи"; всѢ легенды "о чертяхъ, оборотняхъ и вообще разсказы "Про нечисту силу" изъ моего сборника нашли себѣ мѢсто в "Малорусскихъ народныхъ преданіяхъ и повѢрьяхъ" М.П.Драгоманова. Самъ же я спеціализировалъ свои занятія исключительно надъ южнорусскими сказками, приведеніе которыхъ в должный для изданія по задуманной мною системѢ видъ требуетъ большого времени и занятій.

Между тѢм, съ переходомъ моимъ въ 1875 г., въ администрацію сперва къ Губернатору, а потомъ чиновникомъ особыхъ порученІй къ Кіевскому Генералъ-Губернатору, время моë было поглощено служебною дѢятельностью, неразрывно, впрочемъ связанною съ судьбами того народа, котрому я отдавалъ всѢ свои полезные труды въ юные годы въ иной области – этнографіи. Скажу более: предшествовавшія занятія мои южнорусскою исторіею и этнографіею не только облегчили мнѢ служебные труды, но и дали имъ то напрвленіе, которое составляло мою завѢтную мечту, при занятии малорусскою этнографіею. – ЗдѢсь оканчиваются мои неофиціальные труды по этнографіи – и начинаються оффиціальные.

Вотъ краткій перечень этихъ трудовъ, изъ которыхъ отмѢченные* напечатаны: 1) о землевладѢніи въ Юго-Западномъ краѢ.* – 2) о сельскихъ и местечковыхъ чиншевикахъ*; 3) о вольныхъ людях; 4) объ иностранной колонизации;* 5) о крестьянских переселенияхъ изъ Юго-Западного края; 6) о перселеніяхъ изъ Малороссіи, въ связи съ другими экономическими явленіями ея; 7) о коштномъ межеваніи въ Юго-Западномъ краѢ; 8) о размежеваніи въ связи съ упраздненіемъ сервитутовъ въ Юго-Западномъ краѢ; 9) о правѢ пастбищнаго сервитута; 10) объ устройстве сельских банковъ и кассъ въ Юго-Западномъ краѢ; 11) о преобразованіи общественнаго призрѢнія и сельской медицины въ Юго-Западномъ краѢ; 12) Еврейский вопросъ – и наше безсиліе; 13) виновато ли малорусское слово? (по поводу закона 1876 г., воспрещавшаго печатаніе по малоруски книгъ).

Все эти труды по общимъ вопросамъ, изъ которыхъ нѢкоторые разрешены законодательнымъ путëмъ, – совершенно поглощали всë моë время служенія чиновникомъ особыхъ порученій въ КіевѢ.

Въ 1885 году я былъ назначенъ Управляющимъ Витебскою Казенною Палатою, а въ 1887 году – переведëнъ на эту же должность в Херсонъ. БолѢе специализированныя занятія по финансовому вѣдомству, казалось, должны были дать мнѢ необходимый досугъ для занятія южнорусскими сказками. И действительно – я, время от времени, отрываю часть времени и удѣляю его труду, окончаніе котораго (5-6 томовъ около 150-180 печатныхъ листовъ) составляетъ мою завѢтную мечту… Осуществленію ея, впрочемъ, немало мѢшаютъ командировки мои для занятія тѢми же "общими вопросами", какими я занимался и въ КіевѢ. Такъ за недолгій срокъ моего служенія по финансовому вѢдомству, я участвовалъ въ разработкѢ слѣдующихъ вопросовъ: 1) о паспортной системѢ (измѢненіе нашего законодательства); 2) объ измѢненіи ревизскаго счëта и учëта населенія; 3) о земскомъ устройствѢ въ Прибалтійскихъ губерніяхъ, куда я былъ спеціально посылаемъ для изученія, и результатомъ чего вскорѢ должен появиться напечатанный уже томъ (СПБ., 512 стр.); наконецъ, 4) Въ настоящее время я, кромѢ своей службы, работаю надъ "Кагальною казною" т.е. коробочными и свѢчными сборами съ евреевъ.

Какъ видите: – пришлось на моëм недолгомъ вѢку работать немало и по вопросамъ не особенно легкимъ. – Если бы собрать и напечатать всë то, что мною сдѢлано за послѢдніе 15 лѢтъ, когда я не выступаю больше въ роли этнографа, хотя занимаюсь всë вопросами, касающимися близко народа, то всë это составило бы не менѢе 8-10 томовъ матеріаловъ, касающихся окраин Россіи.3

* Так написано в рукописі. – О.В.

* Разборъ ^ 1-го выпуска: Кіевлянинъ 1868 г. №135, 148; Кіевскій Телеграфъ 1868 г. №148, 149 и 151 (ст. Малиновскаго) и С.-Петербугскія ВѢдомости 1868 г. №336. – 2-го выпуска: "ВѢстникъ Европы" 1871, №1 (народная белетристика, стр. 441).

* Разборъ моего изданія "Чумацкія народныя пѢсни" помещëнъ: въ "КіевлянинѢ" за 1874 г. №67 (ст. П.Иван-ко) и №114 и 115 (рецензія И.П.Новицкаго); – въ "Кіевскомъ телеграфѢ" 1874 г. №112 (рецензія Н.И.Костомарова); въ "С.-Петербургскихъ ВѢдомостяхъ" 1874 г. №278 (рецензія А.Н.Веселовскаго); въ "ПчелѢ" 1875 г. №11; въ "Revue de deux Mondes" 1875 г. 801-835 (ст. A.Rambaud: "L'Ukraine etses chansons historigues"; въ особомъ издании "La Russie epiguer"; A.Rambaud. Paris, 1876 г. 487-500 (les tchonmaks и наконецъ в "ВѢстникѢ Европы" 1886 г. за январь, въ Вашей статьѢ "Малорусская этнографія за послѢдніе 25 лѢтъ".

1Примітки:

 Пипін Олександр Миколайович (25.ІІІ (6.IV), 1833, Саратов – 26.ХІ (9.ХІІ) 1904, Петербург) – російський літературознавець, фольклорист, академік Петербурзької АН (з 1898).

2 Рудченко Іван Якович (21.VIII(2.ІХ) 1845, м. Миргород, тепер Полтавської області – 19.V. (1.VI) 1905, Київ) – український народознавець, критик, письменник, співавтор роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

3 Лист І. Рудченка до О. Пипіна зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. – Фонд 1, шифр 735/5193 на 6 аркушах (12 віддрукованих на друкарській машинці сторінок). Усі підкреслення у тексті листа – авторські. Правопис оригіналу збережено.



Іван Білик






Панас Мирний та Іван Білик.Початок 80-х років






Добавить документ в свой блог или на сайт

Похожие:

Відношення до народного світогляду та народного життя iconНародного Радио «Военно-промышленное обозрение»
...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconМетодические рекомендации по организации публичных обсуждений открытого...
...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconВыставка свадебных товаров. Основные группы товаров: 
Основные группы товаров: текстиль для дома, ткани, одежда, мода, аксессуары, товары народного потребления, художественные товары...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconИнструкция по инженерным изысканиям в горных выработках, предназначаемых...
Инструкция предназначена для изыскательских, проектно-изыска-тельских и строительно-монтажных организаций, занимающихся размещением...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconПедагогические сочинения. Том 2: Общие вопросы педагогики; Организация...
Педагогические сочинения. Том 2: Общие вопросы педагогики; Организация народного образования в СССР [Под ред. Н. К. Гончарова, И....

Відношення до народного світогляду та народного життя iconИнструкция о порядке приемки продукции производственно технического...
Основными и Особыми условиями поставки или другими обязательными для сторон правилами не установлен иной порядок приемки продукции...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconИнструкция о порядке приемки продукции производственно-технического...
Настоящая Инструкция применяется во всех случаях, когда стандартами, техническими условиями, Основными и Особыми условиями поставки...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconО порядке приемки продукции производственно-технического назначения...
Техническими условиями, Основными и Особыми условиями поставки или другими обязательными для сторон правилами не установлен иной...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconСпільна позиція українських екологічних громадських організацій стосовно...
Кожної країни світу, енергетична галузь є надзвичайно важливою для України, бо вона безпосередньо впливає як на стан розвитку народного...

Відношення до народного світогляду та народного життя iconИнструкция народному поверенному по проведению общего собрания населенного...
«Народного поверенного» от лица населенного пункта (его части) в «Народном Собрании Украины»

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<