Тяжку годыну пережывъ нашъ народъ за холеры 1892 та 1893 року. Ликарськои помочи було дуже мало, особлыво въ тыхъ губерніяхъ

С А Н И Т А Р Ъ. (Оповидания ликаря). Тяжку годыну пережывъ нашъ народъ за холеры 1892 та 1893 року. Ликарськои помочи було дуже мало, особлыво въ тыхъ губерніяхъ, де нема земства: у Кыивщыни, на Волыни та на По­дняли, а до того ще бидігый, темный народъ не тямывъ, що хо­лера така сама иошисть, якъ и вси инши пошесни хоробы; ни­кому и ніякъ було розъясныты людови, якъ и черезъ що розпов- сюжуется та пошисть, та що треба робыты, щобъ захыстытысь видъ ней. Народъ думавъ, що це кара Божа за грихы; де-яки бала- калы, що ликари трують людей, що ликарямъ за те платять, на­вить цину говорылы: за чоловика 5 карбованцивъ, за жинку 3 (и тутъ навить жинка меньше цины мае!), а за дитей по 50 ко- піёкъ. Скилькы я розпытувавъ людей: яка-жъ прычына ликарямъ труиты народъ и хто мигъ бы имъ штатыты за те гроши—нихто не мигъ мени сказаты. Тилькы одынъ полицейсысый урядныкъ ка- завъ мени, що чувъ видъ кого-сь. буцимъ то англичане думають воюваты насъ, але, бачывшы, що народу у насъ сыла велыка. пидкупылы ликаривъ, щобъ попереду выгубылы трохы народу. Трудно, тяжко трудно було ликарямъ боротыся зъ поше- стью середъ такой темрявы та забубонивъ. Въ однимъ кутку на Волынському полисьи холера дуже лю- тувала. Довелося мени прожыты тамъ трохы не два мисяци у сели Забирьи. Чымале те село розкынулось на писчаному горби надъ невелычкою ричкою, середъ виковичного соснового бору. Дыву- вався я не разъ, чому се холера такъ облюбыла те село, бо власне санитарии умовыны тамъ булы гарни: на писчаному грунти болота не бувало николы; село лежало на горби и николы ніякыхъ калюжъ не могло буты; хаты стоялы не гу­сто, булы й садочкы, и городы при всякій хати; гній у Поли- щукивъ ричъ дорога и вывозять воны его разъ-у-разъ на поле. Вода була гарна, чыста; село було глухе, дуже далеко видъ мистъ та мистечокъ, а навркугы его, кажу, на скилькы мыль розлигся старый сосновый биръ. А ппро те холера тамъ дуже лютувала; транлялося, що въ одынъ день бувало но 60 слабыхъ и на превелыку сылу всты- гавъ я зъ фельдшеромъ обійты ихъ всихъ и даты ііомичъ. Переляканый пошистью народъ розбигся по «заходахъ». На Полисьи поля и синожати часто лежать дуже далеко видъ селъ, по 10—15 верстъ, бо здатнои земли для оранкы тамъ мало, а билыпе лиса та болота — мочары. Отже люде звыклы тамъ на своихъ далекыхъ поляхъ та синожатяхъ ставыты соби холодни хаткы, або хочъ курини та халабуды, и жывуть по тыхъ «захо­дахъ» цилымы тыжнямы у робочу пору, тилькы у недилю вер- таючысь до села, щобь довидатысь до хаты. Холера почалась у Забирьи въ осени, колы вси люде жылы вже у сели. А якъ почала пошисть косыты народъ, то мало не вси, хто бувъ здоровый, повтикалы до заходивъ, полышывшы хво- рыхъ на волю Вожу, безъ догляду. У заходахъ, звычайно, тежъ занедужувалы де-якы, тай тамъ и помыралы, а мени зъ фельдшеромъ не сыла була довидува- тысь до тыхъ заходивъ, бо и у сели мы на превелыку сылу всты- галы управлятысь. Тяжко було намъ, а ще тяжче було бидному народови. Бувало такъ, іцо никому б}гло доглянуты хворыхъ, хочъ воды податы, никому було и домовыну, хочъ будь яку, збыты для помершого, яму выкопаты ему на вичный спочынокъ. Не ставало и дошокъ надомовыны, и доводилось де-колы збываты труну зо старыхѣ воритъ або розбыраты для того тынъ, а въ одну домо­выну клалы часомъ и по двое покійныкивъ, а дитей и по трое. Не доведы Боже, якый сумъ бувъ! Булы, правда, санитары, котри обходылы хворыхъ, розно- сылы имъ ликы, розтыралы ихъ, колы, було, корчи почнуть браты, робылы дезинфекцію и помогалы ховаты помершыхъ. Але це бувъ народъ непевный, здебильшого бурлакы, пройдысвиты та ньяныци, бо путящыхъ людей, охочыхъ до такой роботы, дуже трудно було знайты, та ще за невелыку платню: пьять рубливъ на мисяць, якъ тоди було назначено. Не любылы люде тыхъ санитаривъ. Увійде, було, въ хату, то заразъ просыть горилкы, бо, каже, прй такій роботи не можна, щобъ не выпыть. Дадуть горилкы, та ще мусять добре глядиты, щобъ не потягъ чого. А выпье, було, то почне верховодыты у хати, гукать та командувать, наче яке начальство, ховай Боже. Але бувъ у Забирьи одынъ санитаръ не такый, якъ вси инши, и варто про его де-що розсказаты. Звався винъ Демьянъ Ходорчукъ и бувъ забирськый тавы хазяинъ-кравець—не зъ заможныхъ, але й не дуже бидный, такъ соби, середнёго достатку. Демьянъ бувъ пидстаркуватый чоловикъ, кремезный на вроду, трудящый, тверезый и дуже побожный. Жыло ихъ тилькы двое старыхъ, бо диты пійшлы по свиту: дочкы виддани, сыны десь у городи на служби, одынъ у моска- ляхъ. Стара, якъ тилькы почалась холера у Забирьи, майнула ку- дысь до дочкы тай не поверталась. Демьянъ не схотивъ тикаты. Видъ Бога не втечешъ,—говорывъ винъ. И по загряны- цяхъ хоробы бувають всяки и помырають люде. Що тоби назна­чено, видъ того никуды не сховаешся. Дывувався я не помалу, що Демьянъ ставъ за санитара, колы вси забирьяне цуралысь того дила, якъ нечыстого. Не моглы его ти пьять рубливъ такъ скортиты, бо не бувъ винъ бидный тай ни для кого було такъ дуже збыраты гроши. Не такый зновъ винъ бувъ, щобъ за-для спасенія души таке дило робыты, бо, по его думци, не конче треба було для души добро творыты: абы лышъ лыха не робывъ. Такъ, найнявся—тай годи; стара забралася, вдома роботы нема—чого жъ безъ дила вештатысь? Чудный трохы бувъ зъ его санитаръ. У наши ликы винъ не вирывъ, у дезинфекцію —ще меньше, хочъ и робывъ по со- висти все, що казавъ ему я, або фельдшеръ. И ликы розносывъ, и теръ хворы хъ дуже щыро, и чыстывъ все, що треба було, але до того ще видъ себе дбавъ, щобъ хворый безъ покаянна не по­мерь и свичечку щобъ далы ему въ рувы, волы схоче помыраты. Воно не вадыть. Дывный свитоглядъ его бувъ, дывни й розмови. Оце прынесе до хворого ливы, почне глядиты вухлыва, щобъ даты ему запыть ихъ во дою. Спытае хто: -- Дядьку, воно-жъ не гирше буде видъ того? А я хиба знаю? Може смерть видъ того? Дурныцю важешъ. Вндъ Бога смерть, не видъ ликивъ. У заходы видь смерти не сховаешся. Онъ, кажуть, пьятёхъ вчора поховалы у заходахъ, якъ собакъ закопалы, безъ покаяния. Пый. Труять, кажуть. Пый. Колы тоби назначено видъ отруты вмерты, то такъ и буде. Такы правда/ що труять ликари? Мабуть, брехня. Собаци дававъ—не здохла. Тай не таки воны, здается, люде, на душогубивъ не свыдаются. Хвори слухалы Демьяна, хочъ винъ и не дуже ласкаво зъ ііымы поводывся: часомъ и налае, було. Виігь не вирывъ, що холера—пошесна хороба, що вона входыть у тило зъ йижою або водою. И не боявся іи. Було почнешъ ёму розсвазуваты, якъ розповсюжуется ця хороба, на що потрибна дезинфевція; показувавъ я ёму и ма- люнкы холерныхъ бациллъ. Не йнявъ виры. Томъ 81,-Май, 1903. 1—10 / Воио-бъ то выходыть, що люде мудрійши сталы видъ Бога?—озвется було понуро. Чого-жъ мудрійши? Мабуть, и розумъ людямъ Богъ дае, щобъ дила ёго розумилы. На що-жъ людямъ ти дила розумиты? Не гоже. Чому не гоже? < А такъ. Одно дило треба розумиты: не гришы. А , поч- нуть мудри люде Божи дила розбыраты—ще хто ёго знае, чы розберуть якъ слидъ. чы ни, а грихъ тымъ часомъ вже йе: вже ти мудри и скоромъ у пистъ, не вамъ кажучы, йидять, и у блуди жывуть, у церкву не ходять. Тьху! То по вашому, Демьяне, выходыть, що хворобы личыть не треба, зъ пошестью боротысь не слидъ, бо це дило Боже? А то-жъ. Хвороба—кара Божа. А пожаръ гасыте, колы займется? Аджежъ и иожаръ— кара Божа? Тожъ кара Хто ёго знае? То на що-жъ вы орете, сіете, збыраете хлибъ, заробляете гроши? Аджежъ Богь сказавъ: воззрить на птыци небесни, яко не сіють и не жнуть, а Богъ годуе ихъ. Ни, не такъ кажете, выбачайте,—озвався Демьянъ. Богъ сказавъ чоловикови: за твій грихъ—въ поти лыця будешъ зароб- ляты хлибъ соби. Отъ и повыненъ винъ заробляты. И вы у поти лыця заробляете соби хлибъ, и я, и всякъ другый. А хто чужый хлибъ йисть—грихъ. Хиба що калика, не може заробыты, ну то такому вже ёго калицтво- кара Божа. А колы заробывъ у поти лыця хлибъ, то й ховай ёго, и шануй, и гасы вогонь, колы го- рыть твоя праця. Працю шануваты треба. Не иошануешъ своей— не будешъ шануваты и чужой. Такъ и до злодійства доходять. Я бачывъ, що Демьяна не переможешъ абы-якъ. Въ тимъ— якъ блыскавка промайнула мени одна думка. Оце-жъ вы кажете, що хворобъ личыты не треба. Але- жъ и Ісусъ Хрыстосъ личывъ слабыхъ, и святый Демьянъ, що вы ёго имения маете, тежъ бувъ ликарь, знаете: Кузьма й Де- мьянъ? И святый Пантелеймонъ бувъ ликарь. Отже хочъ хвороба и видъ Бога, а воны личылы іи. Значыть, не грихъ? Демьянъ здывовано подывывся на мене и задумався. Хто ёго знае.—сказавъ винъ, зитхнувшы,—може воно й такъ. Зъ той поры Демьянъ переминывъ свою думку нро непо- трибнисть ликивъ, и я знаю, що навить хворымъ, говорывъ винъ, що ликы прыймать треба, бо святи ликари давалы ихъ. Але въ потребу дезинфэкціи та чыстоты винъ все такы не вирывъ и колысь навить сказавъ мени, що такого и святи ли­кари певне не велилы робыть. Я не мигъ вже прыгадаты зи святого пысьма доказу для дезинфекціи, бо знавъ певне, що святи Кузьма и Демьянъ жылы передъ Листеромъ и Пастеромъ, не зналы ни микроскопа, ни бациллъ, а значыть и дезинфевши не робылы. Оце, було. зайду до слабого. Демьянъ тре ёму ногы «шпи- гинаромъ», щыро тре, ажъ упріе самъ, дали покладе ёму пры-' парку зъ высивокъ на жывитъ, вытре свои рукы у рядныну, що постелена слабому, выпростыть натружену спыну та вытре рукою мокре чоло. Ху! ажъ зогрився. Демьяне, скажу я, помыйте рукы. Та воны чысти. Та помыйте бо, кажу. Воны по вашому, чысти, а зараза на ныхъ йе. Хлибъ будете браты, до хлиба вона прыстане, тай найистеся лыха. Демьянъ пры хворыхъ зо мною не сперечався, бо знавъ, що я того не люблю, а мене винъ поважавъ, може трохи й за мои богословськи ведомости, на ёго м;ирку—велыки. Винъ хочъ неохоче, але мывъ рукы. А потимъ, у вильну хвылыну, якъ не було роботы, заче- пыть таісы мене. А оце, пане, якъ воно выйде: вы мени кажете разъ-у- разъ рукы мыты. А безъ васъ, выбачайте, и не мыешъ ихъ, и хлибъ йисы, а воно й ничого. Воно, по вашому, скризь зараза йе: и на одѳжи, и на стинахъ. и на доливци, и на дверяхъ—то выходыть: тилькы й роботы людыни, що рукы мыть. Увійшовъ у хату—мый, выйшовъ зъ хаты—мый, почухався, выбачайте— мый. А до мене ось, бачыте, не прыстае. Що-жъ—то, хиба я у Бога праведнмкъ? Такый—саме гришный, якъ и вси. ІІодекуды Демьянъ казавъ правду. Розсказувавъ я ёму, що здоровыхь, крипкыхъ людей, не нытущыхъ, зараза не такъ швыдко поборе, але знавъ я, що мій доказъ слабкьій, що не вдовольныть винъ допытлывого, цикавого розуму Демьяна. Гай, гай!—казавъ винъ.—А хиба забулы вы Романа Ко- лодія? На що вже здоровенный, якъ бугай, и не пытущый бувъ, хай царствуе. А скрутыло ёго въ одынъ день, до вечора не до- жывъ. Вже-жъ постаралысь коло ёго и вы, и фершалъ та що зъ того? А оте мале, сусидське, выдужуе; яке паршыве, просты Го­споде, ще й горбате. Що й казаты!... Кому назначено. Воно такъ скажемъ прымирно, якъ на війни: якъ котрый, такъ и пидъ турка, и пидъ поляка и на Кавказъ ходывъ, може въ якыхъ двадцяты страженіяхъ перебувъ, а якъ кому другому, такъ тилькы посунувся—аминь тоби. Тутъ вже Демьянивъ верхъ бувъ. Ще трѵднійше було мени зъ Демьяномъ черезъ ёго прак- тычну, бережлыву, навить трохы скупу вдачу. якъ доводылось робыты дезинфекцію писля слабого або помершого. Скажешъ по­мыты все шмаття— воно добре, чому-жъ не попраты. Але на що ёго попереду мочыты у сулеми? Сулема дорога, гроши коштуе, здалась-бы на що инше, путяще. Помыты лавы, столы—можна; та нехай бы вже передъ святамы, а не у пистъ. И на що ихъ мыты мыломъ? Хто такы бачывъ, щобъ дерево мыломъ мыты? Ну, нехай-бы пискомъ потерла дивка. А мыло-жъ гроши коштуе, для шмаття воно назначено. Побилыты хату можно, воно й добре. Але на що-жъ сы- паты вапномъ доливку? Хто таке бачывъ? Посыпае, було, Демьянъ доливку вапномъ; йидке негашене вапно выйидае очи, пече въ носи, а Демьянъ вже не стерпыть; тай клене, бубоныть соби про себе: «нехай ёму маму мордуе зъ ёго дохторамы, зъ ёго фершаламы, зъ дурнымы выгадкамы. А- пчхы! просты Боже»! А найгирше було зъ теплою, зимовою одежою. Мени булы дани гроши, щобъ я мигъ платыты людямъ за ти речи, яки доведется попалыты для зныщення заразы. Отже палылы мы те, чого не можно було вымочыты и вы- праты: подушкы, кожухы, якымы вкрывалысь слаби, килымы, шанкы та валянкы. ГІоклычу було старосту, понятыхъ чоловика трое, тай цинуемо, скилько вартъ, напрыкладъ, кожухъ? Оци- нують люде, напрыкладъ, стару кожушанку въ карбованцивъ ви- симъ, а я накыну новерхъ того ще карбованця або й два, щобъ не нарикалы люде на крывду и не ховалы видъ мене одежи. Ну, Демьяне, згортайте оту солому, що була пидъ ряд- номъ, берить кожухъ, таскайте все на городъ тай палить. Та далеченько йдить, щобъ крый Боже, пожежи не зробыты. Оце для Демьяна була справжня пеня. Ну якъ такы палыты працю? Нехай-бы вже солому; що вона тамъ варта, оберемокъ якыйсь,—та и то краще було-бъ у хливець вытрусыты, гній бувъ-бы. А кожухъ же гроши яки вартъ! Хиба жъ не грихъ знущатысь такъ, працю нивечыты, палыты? Скажу було: Демьяне, вы-жъ заразу палыте, людямъ добро робыте, крывды никому нема: кожухъ вже ничый, за ёго гроши виддани; ще кращый, новый соби куплять. Напалылы вже тіеи заразы, а хоробы не спалылы. Хиба меньше теперъ слабують? Грйхъ, ій-Богу грихъ! Ну палить, Демьяне, палить. Нехай вже це мій грихъ буде. Хто ёго зна, чый грихъ? А пошесть такы косыла людей тай косыла. Ажъ передъ Риздвомъ, якъ взялы морозы, почала вона вгаваты. Хворыхъ стало меньше, меньше й помырало, а вже якось билыпе выдужувало. На мою думку, сыла, заразы поменшала видъ морозу, бо холера сама родомъ зъ Индіи, земли теплой, и у насъ вона свое дило робыла добре, покы було тепло. Прыборкавъ іи хо- лодъ краще, нижъ наша дезинфекція. Така була моя думка, але того я Демьянови вже не казавъ. Згодомъ я выйихавъ зъ За- бирья. Пошисть тамъ вже була спынылась, але поодыноки люде ще де-не-де занедужувалы, траплялось що й помыралы. И на весну и у литку ще траплялысь холерни хвори, не такъ вже у Забирьи, якъ по околычныхъ селахъ та мистечкахъ, навить у такыхъ мисцяхъ, ^е торикъ пошести не було. Трудно було зро- зумиты, чого се такъ облюбыла холера той глухый закутокъ Полисся. На другу осинь трапылась прыгода у Забирьи: обикрадено почтаря, Кырыла Хвою. Хвоя бувъ багатырь на все село: и земли, и скотыны мавъ найбилыпе; державъ волостну почту—шестеро коней, гроши дававъ людямъ пидъ закладъ на процентъ або на видробитокъ, якъ колы—то й киньмы барышувавъ. Хазяйство було у ёго якъ у пана: хата добра, на помости, рундукъ зъ выіребенькамы, свит- лыця гарна, вся завишана та застелена килымамы. Якъ доводы- лось ночуваты у Забирьи якому начальству, то вже не въ кого, якъ у Хвои. Земли державъ винъ багато, гнойивъ іи добре, то й родыла, якъ ни у кого, а робитныкъ бувъ ёму дешевый, бо видроблялы ёму люде гроши. Комора була у Хвои, якъ яка добра крамныця, бо и свого добра мавъ чымало и людського, що у заставъ давалы, ще бильше. Комору-жъ и обикрадено. Самъ Хвоя ночувавъ у стайни, бо трусывся за коней, а кони булы у ёго дороги. За комору винъ и не боявся бо, була вона пры хати, двери дубови, добри, виконце зъ зализнымы кгра- тамы, якъ у острози, а собакы у двори яюти. Отже ворогъ собакъ ёму нотруивъ, кграты у комори выса- дывъ ломомъ тай выбравъ, що було краще: одежу всяку—и свою, и людську, упряжъ нову, яку державъ почтарь для справныка та мырового, ісылымы, полотна,—шкоды на карбованцивъ трыста, колы не бильше. Репетъ знявся у-ранци; зійшлысь сусиды, люде, балакзлы, выгадувалы всячыну. Слидъ бувъ за тыномъ, що пидйихавъ во- зомъ; у кропыви знайшлы сувій полотна, що згубылы злодіи; дали вулыцею слидъ пропавъ, а зновъ биля воритъ Демьяна Ходор- чука, санитара, знайдено кылымъ. Прызнався и хазяинъ того кы- лыма, що заставывъ ёго недавно почтареви. Хвоя верхы скочывъ до станового у Рокытну. Въ обидню пору прыйихавъ становый, роздывывся, ходывъ за слидомъ, людей розпытувавъ, чы не думають на кого. Нихто не мигъ сказаты. Чого-жъ це кылымъ знайшовся биля Ходорчуковыхъ во- ритъ?—Спытавъ становый. Згубылы, мабуть, озвався староста. Полотно ось у бурьяни знайшлы, тежъ згубылы. Полотно не дыво, що згубылы, передаючы черезъ тынъ. А якъ-же зъ воза кылымъ згубыты? Чому-жъ, хиба не бувае таке?—озвався хтось. Дячыха чоловика пьяного згубыла, вертаючысь зъ весилля. Зареготалысь люде, сміялося й начальство: Жартъ жартомъ,—сказавъ становый,—а думка така, чы не знае чого Ходорчукъ у цій справи. Нема ёго тутъ? —4 Нема и не бувъ. Дывно. Все село тутъ перебуло, а винъ не навидався. Мабуть, дома немае, на базаръ пойихавъ Винъ разъ-у-разъ по ярмаркахъ всячыну возыть, продае,— озвався хтось. У ту недилю кожухъ продававъ у Рокытному,—сказавъ другый. Эге, продававъ! Та-акъ,—сказавъ становый, задумавшысь. Чы неперехо- вуе винъ часомъ краденого, онъ-що? Соцькый, беры двохъ десяць- кыхъ, йды зо мною до Ходорчука, а вы розійдиться, ничого тутъ товктысь. Гайда! Але люде не розійшлыся; такъ. цилою юрбою й посунулы оддаля за становымъ. Ходорчукъ бувъ дома, Якъ увійшовь становый, зъ понятымы у двиръ, винъ выйшовъ зъ хаты, прывитавъ здывовано, погля- даючы на юрбу людей биля своихъ воритъ. Становый знавъ Ходорчука ще зъ торишнёи холерной норы. Ось що,—брате, сказавъ винъ, кывнувшы'головою на по- клинъ Демьяна:—обчыстылы комору у Хвои, чувъ? Чувъ. А не знаешь, куды[подилася пропажа? Якъ мени знаты? Хиба я тамъ бувъ, колы кралы?—здыво­вано видповидавъ Демьянъ. Може й не бувъ, видпоиивъ становый, але коло твоихъ воритъ кылымъ знайшовся. Такъ що-жъ? Думка така, бачышъ, чы не знайдется ще де-що у тебе въ хати? Демьянъ шырокымы очыма подывывся на станового и видступывъ назадъ. Грихъ вамъ буде, ваше благородіе, що таке на мене ду­маете. Я вже, хвалыть Бога, до сывого волоса дожывся и зроду зъ злодіями не*зпався. Хиба хто скаже про мене таке? Та нихто не каже,—видповивъ трохы збентеженый ста­новий. Та ось, кажуть, ярмаркуешъ одежою, то-що. Я-жъ краведь, видпойивъ Демьянъ. Та воно т*(№,—видповивъ становый; а все-жъ певнище буде, колы поглядымо у тебе; поговору не буде. Не знайдется ничого, то й тоби краще. Про мене, шукайте,—видказавъ Демьянъ. Увійшлы въ хату; перетрусылы все и у скрыняхъ, на печи по всихъ закапелкахъ, у комори—не знайшлы ничого. А полизьте хлопци на горище, сказавъ становый. ІТолизло двое. Ие, ваше благородіе!—гукнувъ зъ горища соцькый: и ко- жухы й кылымы, и свыты. А що?—звернувся становый до Демьяна,—честный чоло- викъ, зъ роду не знався зъ злодіями!?—глумлыво говорывъ винъ. лизучы самъ по драбыни на горище. Бо й не знався такы зъ роду,—казавъ сьмилыво Демьянъ. На горищи справди бувъ цилый складъ всякого добра? Най- бильше одежи, кожухивь, та кылымивъ. А де ты, честный чоловиче, набравъ такого добра?—пы- тавъ зверху становый? А ноклычте сюды Хвою, нехай прызнае свою пропажу. Та це не ёго добро, — озвався Демьянъ. А чые-жъ, голубе мій сывый?—допытувавъ ядовыто ста­новый. Холерне,—видказавъ Демьянъ. Яке холерне? Торикъ, значитъ, якъ помыралы люде, то докторъ цину- вавъ всяку оцю одежу та веливъ мени палыты. Ну, а я пожа- ливъ палыты... Становый страшенно боявся холеры. Мовъ ошпареный, прожогомъ винъ спустывся зъ горища черезъ одну, черезъ дви щаблыны, а зъ половыны драбыны зискочывъ на землю, важко дыхаючы и дыкымъ поглядомъ вырачывся на Демьяна. А Демьянъ спокійно казавъ дали. Воно ничіе, за ёго гроши выдани людямъ. докторъ пла- тывъ пры старости... На., на що-жъ, на що-жъ ты ёго ховаешъ?—скрыкнувъ становый. Та такъ. Потрбхы продаю по базару... А щобъ краденого... Ироде!., завыщавъ становый, ты-жъ заразу продаешъ! Иродъ усмихнувся. Яка тамъ зараза! Це доктори выдумалы... Хиба воно видъ заразы? Та воливъ-бы ты краще десять разъ крадене продаваты, а нижъ таку погань! Анафемо!Яка-жъ це погань? Що погане було, старе, дрантыве, те я палывъ. А це не погань. Ваша-жъ пани сами у мене купылы на Покрову кылымъ у Рокытному на базари, гарный кылымъ, дешево вицдавъ... И. Левицысый.

Похожие:

	Іубер- ніи съ 1866 по 1892 Двидцать пять ліьтъ длительности земства ѵъ Полтавской іубер- ніи съ 1866 по 1892 юдь, краткій очеркъ, изданіе ііолтавскаю Сельеко-...		Посвященныя воспоминаніямъ Посвященныя воспоминаніямъ объ Афанасіѣ Васильевичѣ Марковичѣ двѣ статьи, появившіяся въКіевской Старинѣ 1892 г. №9 и 1893 г. №4,...
	Дядьво Мавсымъ належавъ до тыхъ людей, що хочъ и по- важають чужый... Мавсыма, и волы якось жинка ёго, дуже проворна та гостра на языкъ ыолодыця, стала навить прысяга- тысь, що зъ городянвы „не буде...		Прошли каникулы. Холера въ мѣстечкѣ и его окрестно- стяхъ совершенно... Нѣкоторые и вовсе не вер­нулись, успокоившись на родномъ кладбищѣ на вѣки. Нашъ ди­ректор тоже не избѣжалъ холеры; значить, она и...
	Управління освіти І науки Управлінням освіти І науки смда та Інститутом післядипломної освіти смгу у вересні-листопаді 2012 року було проведено міський тур...		Раскопки великокняжескаю двора древняго града Л. Хойновскій. Раскопки великокняжескаю двора древняго града Кіева, произведенных въ 1892 г. Археологически (8іс)-историческое изслѣдованіе....
	Увага! Переслідування за совість! Подарунок прокурора на єврейський новий рік Свіденко підписав саме в переддень єврейського нового року, 7-го вересня. При цьому загальновідомим є факт, що євреї, які сповідують...		Нисколько словъ а юдшваііш въ области віѣшней культуры Читано въ аасѣдаиш Йог общ. Ііесторі Лѣтоиксца '23 февраля 1892 г г „Кіевск. Стар.“ 1892 г дцварь
	Загальна інформація про діяльність банку Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційний банк “фінансова ініціатива” (надалі – Банк) створений 05 липня 2004 року на підставі...		Приходить къ намъ нежданная забота Свести итогъ Боль­шой спросъ потребителей легкаго чтенія на беллетристику перопол- нилъ нашъ журнальный рынокъ множествомъ произведеній съ пре-...