Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ)




Скачать 166.7 Kb.
НазваниеД. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ)
Дата публикации16.06.2014
Размер166.7 Kb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Спорт > Документы
Качуровский Д.О., Визначення поняття «спорт»: критичний аналіз існуючих підходів // Теорія і практика фізичного виховання (Донецький національний університет). - листопад 2010 р.
Визначення поняття «спорт»: критичний аналіз існуючих підходів

Д.О. Качуровський

Здобувач кафедри менеджменту і економіки Національного університету фізичного виховання і спорту України (Київ)
Постановка проблеми. У сучасній філософській і соціологічній літературі, що присвячена вивченню спорту і фізичної культури, існує ряд проблем, котрі є предметом гострих суперечок. Це проблеми базової дефініції феномену «спорт», соціально-культурного потенціалу спорту і функцій, які він реально виконує у сучасному суспільстві, морально-етичного сенсу сучасного олімпізму, впливу спорту на особистість та багато інших питань. У зв’язку з цим актуальність дослідження зумовлена перш за все фрагментарністю досліджень вітчизняних авторів соціальної сутності поняття «спорт». Однією з центральних для соціології спорту є також проблема методології аналізу спорту як соціального інституту.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. В усьому світі існує значна кількість праць, присвячених дослідженню різноманітних аспектів соціального існування спорту. Зокрема існує значна кількість досліджень, в яких розглядається спорт як соціальне і соціально-культурне явище (С. Брякін, М. Візитей, П. Виноградов, В. Жолдак, Л. Лубишева, М. Пономарьов, В. Пономарчук, В. Столяров, Ю.Ф. Курамшин, Б. Лоу, О. Grupe, A. Guttman, K. Heinlmann, H. Ibrahim, H. Lenk, J. Loy, G. Lüschen, P. McIntosh, B. Rigauer, E. Snyder, A. Wohl, K. Heinila, Z. Krawczyk и др.) [1, 4-6, 11, 15, 19-21, 23-24, 13, 31-36, 37-42, 44].

Українські автори (В. Платонов, О. Вацеба, А. Кухтій, Б. Шиян, Т. Круцевич, О. Демінський, С. Гуревич, В. Морозов) також приділяють увагу цим питанням [18, 2, 3, 29, 26, 8-10].

Оцінюючи стан вивчення соціологічних проблем сучасного спорту, зазначимо, що тут існують певні прогалини. Це проявляється перш за все через дефіцит концептуально-обґрунтованих уявлень про сутність спорту як соціального феномену, що пов’язано із недосконалістю методологічних підходів у соціології спорту.

Мета даної статті полягає в наступному: критично розглянути існуючі дефініції поняття «спорт», а також методологічні підходи, відповідно до яких ці дефініції будуються.

У статті використовувались методи порівняльного аналізу, контент-аналізу, а також принцип об’єктивізму.

^ Аналіз проблеми і основні результати. Перш за все звернемо увагу на широке розмаїття існуючих визначень поняття, що розглядається, стосовно його змісту. Наведемо декілька прикладів. М. Пономарьов стверджує: «Спорт – соціальний інститут виховання, що має характер ігрової фізичної діяльності, яка пов’язана із співставленням рівня розвитку фізичних і духовних здібностей» [20, c. 6]. С. Гуревич і В. Морозов вважають, що «спорт слід розглядати як спеціалізоване фізичне виховання, яке спрямоване на оволодіння майстерністю в окремих видах рухової діяльності» [9, c. 14]. В. Столяров розглядає спорт як змагання, що є перед усім «гуманною, ігровою моделлю змагальних ситуацій реального життя» [23, c. 67]. На думку В. Лук’яненко, «спорт – це багатоманітне соціальне явище, що складає невід’ємний елемент фізичної культури організму, специфічним змістом котрого є змагальна діяльність і підготовка до неї» [14, c. 33].

Намагання концентровано висловити сутність спортивної діяльності не один раз робили офіційні організації, що реалізують свою діяльність у галузі фізичної культури і спорту. Міжнародна рада спорту і фізичного виховання у відомому програмному документі «Маніфест про спорт» подає таку дефініцію: «Спорт – це будь-яка фізична діяльність, що має характер гри і припускає боротьбу людини із собою, з іншими людьми або силами природи» [16, c. 18]. Комісія з термінології Міжнародного бюро документації і інформації в свою чергу рекомендує в якості базового наступне визначення: спорт – це «специфічна змагальна діяльність, де інтенсивно використовуються форми занять фізичними вправами з метою забезпечення людині або колективу удосконалення морфо-функціональних і психічних можливостей, концентровано відображених у високому результаті» [20, c. 6]. Наведемо визначення, яке подано у «Тлумачному словнику спортивних термінів»: «Спорт – це «основна частина фізичної культури; засіб і метод фізичного виховання людини, змагальна діяльність, підготовка до неї, а також специфічні відносини, що пов’язані з цією діяльністю» [27, c. 278]. І, нарешті, визначення спорту що міститься у Законі України «Про фізичну культуру і спорт»: «…Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності…» [22].

Проблема початкових дефініцій спорту стоїть настільки гостро, що її обговорення не один раз ставало предметом спеціального обговорення підчас наукових форумів різного масштабу, що, взагалі-то кажучи, не типово для інших галузей гуманітарного знання. Можна в якості прикладів назвати, зокрема, міжнародний «Семінар з питань понять і термінології фізичної культури» (Прага, 1972 р.), а також симпозіум «Проблема уніфікації основних понять в галузі фізичної культури і спорту» (Мінськ, 1979 р.). Підсумувати можна словами В. Пономарчука і В. Козлової: «Якщо звернутись до трактування спорту як соціального інституту, то слід відзначити, що до цього часу так і не вдалося досягти єдності в розумінні цього соціального феномену» [21, c. 8].

Розмаїття думок з приводу сутності спорту як соціального феномену породжує також точку зору, відповідно до якої поняття «спорт» пропонують віднести до числа тих, які не можуть бути однозначно визначені за своїм змістом. Зокрема таку позицію має В. Галіє [30, c. 157]. Навряд чи правомірно перетворювати спорт, на надреальний феномен, що потребує особливого статусу «принципово дискусійного» в сфері пізнання. З іншого боку, зрозуміло, що така ситуація, зокрема, факт наявності суперечливих думок, про який тут власне йдеться, свідчить про те, що спорт для наукового аналізу зовсім не є «простим» предметом. І дійсно, вже перші кроки, пов’язані з аналізом спорту, переконують, що навіть враховуючи зовнішню простоту предмету, його наукове вивчення виявляється для дослідника не менш складним, ніж у тому випадку, коли мова йде про сутність таких соціальних інститутів як наука, мистецтво, релігія та інші.

Якщо вести мову про дефініції поняття «спорт», тут перш за все звертає на себе увагу наступне. Враховуючи все розмаїття тих характеристик спорту, які називають наведені вище визначення в якості найбільш важливих, вимальовується певна група характеристик, котрими автори зараз переважно користуються: це фізична активність, ігровий характер діяльності, її виховна спрямованість і змагальний характер. Істотно, що у багатьох випадках змагальність не просто названа як одна з особливих характеристик спорту, а прийнята як його базова характеристика, що, на наш погляд, цілком виправдано.

Наведемо декілька прикладів. В Кучевський підкреслює: «Характерною особливістю спорту є те, що його неможливо уявити без змагання. Воно існує в самій його природі. Він би втратив свій сенс якби не було змагання» [12, c. 8]. С. Брякін стверджує: «Змагання визначає наперед специфіку спорту як особливої сфери діяльності» [1, c. 5]. К. Чернов пише: «Спорт являє собою діяльність, сутністю якої є спортивне змагання» [28, c. 20]. В. Платонов давно вже зазначив, що спорт – це «виховна, ігрова, змагальна діяльність, заснована на використанні фізичних вправ, що має соціально значущі результати» [25].

Варто звернути увагу на те, що існують визначення, в яких згадка про змагальність, як про обов’язковий атрибут спорту, відсутня, що цілком невірно (подібним є визначення, яке подали С. Гуревич і В. Морозов).

Змагальність – головна характеристика спорту, це визнає більшість дослідників. Однак лише в окремих випадках в межах базових визначень, тобто тих визначень, що покладені в основу аналізу спорту як соціальної діяльності, змагальність не поєднується з іншими характеристиками, котрі не розглядаються як істотні для спортивної діяльності. Таке визначення приймає зокрема й Л. Матвєєв, який стверджує: «У власному сенсі спорт являє собою змагальну діяльність» [17, c. 26]. Зазначимо, що далі за текстом автор говорить про те, яке трактування варто давати спорту, якщо говорити про нього «у широкому розумінні»; він вказує зокрема, що спорт «охоплює, власне, змагальну діяльність, процес підготовки щодо досягнення у ній результатів, а також специфічні міжособистісні стосунки, що виникають на основі цієї діяльності [17, c. 27]. З Л. Матвєєвим цілком погоджується український дослідник О. Демінський [10]. На наш погляд, дане трактування поняття відповідає повністю першому, і позиція Л. Матвєєва фактично така: спорт від початку повинен визначатись як змагальна діяльність, а всі інші додатки зайві.

Аналогічну точку зору послідовно відстоює М. Візитей, який розглядає спорт як специфічну, соціально організовану, таку, що систематично повторюється, будується відповідно до принципу «чесного суперництва», змагальну і самодостатню діяльність [5].

Критично оцінюючи наведені вище спроби дати базову дефініцію спорту, а також інші намагання, представлені в сучасній літературі, можна перш за все дійти висновку, що автори в своїх судженнях не спираються (принаймні відкрито) на будь-які думки відносно методологічних принципів, відповідно до яких варто було б, на їх погляд, вести аналіз спортивної діяльності. Насправді лише деякі автори звертаються до питань методології у відкритий спосіб – це, наприклад, М. Візитей та В. Столяров; докладніше зупинимося на його позиції нижче.

Інший фактор, що сприяє розмаїттю трактувань у визначеннях, пов’язаний із тією обставиною, що багато хто з дослідників не уточнює одразу, про який тип спортивної діяльності саме йдеться, коли формулюється те чи інше визначення поняття «спорт»: про спорт вищих досягнень про спорт для всіх, професійний спорт, а, можливо, про всі три типи одночасно. Навіть більше, Філіп Гудхарт, наприклад, стверджує, що існує чотири види спорту: спорт як вправа, спорт як азартна гра, спорт як вистава і спорт як символ [43, c. 249].

Нарешті, тенденцією, що перешкоджає уніфікації поняття, що розглядається, є також брак необхідної конкретизації тих характеристик, через які спорт визначається безпосередньо, перш за все – змагальності та ігрової активності. Виключенням є роботи В. Столярова, який визначаючи спорт як специфічний ігровий феномен, одночасно намагається розтлумачити, який сенс поняттю «гра» він при цьому надає, а також серія праць М. Візитея, який визначаючи спорт як змагальну діяльність, докладно аналізує феномен змагальності і будує концепцію спорту як соціального феномену, котра безпосередньо спирається на вказану дефініцію, є її конкретизацією [4, c. 89, 6, c. 3]. Також варто відзначити праці В. Платонова, який протягом багатьох років систематично розглядає спорт через його функції у сучасному суспільстві і ті трансформації, що відбуваються в середині цього унікального феномену [18, 7].

Таким чином, існує цілий ряд факторів, в зв’язку з якими у сучасній соціології спорту має місце значний дисонанс думок авторів з питань дослідження спорту як соціального феномену. Однак, головний недолік існуючих підходів пов’язаний із їхньою методологічною невизначеністю.

^ Про принципи побудови базових дефініцій спорту. У сучасній соціології спорту питання методології аналізу переважно не розглядається – ані тоді, коли йдеться про початкові визначення феномену «спорт», ані тоді, коли предметом наукового інтересу стає питання про соціально-культурний потенціал спорту, його функції у суспільстві, вплив спорту на особистість та інше. Неувага до методологічного аспекту створила передумову того, що той предмет, на якому акцентує свою увагу дослідник, виявився недостатньою мірою диференційований від інших предметів, так чи інакше подібних до предмету аналізу. Саме так відбувається в ситуації, коли ми робимо наші перші кроки в дослідженні – намагаємось дати визначення феномену «спорт». Нечіткість початкових уявлень виявляється істотною перешкодою на шляху тих дослідницьких дій, котрі необхідно зробити після того, як початкові дефініції вже зроблені.

Недостатність необхідної кількості методологічних пояснень негативно проявляє себе і при розгляді питання та ролі, котру реально виконує спорт в сучасному суспільстві. Думки про негативний характер впливу спорту на особистість, так само як і думка щодо його відповідного позитивного впливу, зазвичай не ґрунтуються на розгорнутому аналізі особливостей спорту, а тому лишаються констатацією емпірично зрозумілого, при цьому в якості останнього різні автори вбачають різне.

Ствердження про те, що спорт є специфічною єдністю позитивного і негативного, зокрема, що він здатен виступити фактором як інтеграційних, так і дезінтеграційних соціальних процесів, виглядає більш реалістичним, хоча й воно позбавлене явища, що нас цікавить, оскільки не базується на концептуальних уявленнях про основу, на якій вказана єдність може бути реалізована.

Одним з не багатьох авторів, який постійно приділяє увагу питанням методології аналізу спорту (а також фізичної культури), є В. Столяров. У своїх роботах він розглядає «логіко-методологічні принципи введення, оцінки і уніфікації понять». При цьому «… в якості обов’язкових вказуються три принципи: «урахування ефективності визначень; чітке розмежування їх аспектів за змістом і термінологією; прийняття до уваги тієї системи понять, яка необхідна для відображення всього розмаїття явищ галузі, що вивчається» [24, c. 100-101]. Далі В. Столяров дає коментар кожного із згаданих принципів. «Ефективними за логікою і методологією, - відзначає автор, - прийнято називати такі визначення, що забезпечують точність і однозначність понять, які використовуються, тобто дозволяють досить чітко виявити значення термінів і розпізнати ті об’єкти, що позначаються цими термінами». Головним залишається питання: якими шляхами аналізу можливо забезпечити цю ефективність визначення? В. Столяров говорить по це так: «Для цього необхідно перерахувати у стверджувальній формі специфічні та істотні для нього [для предмету аналізу – Д. К.] ознаки» [24, c. 101].

Далі В. Столяров застерігає дослідників від неприпустимості «порочного кола» у визначеннях і наводить приклади дефініцій, в яких мыститься такого типу помилка [24, c. 102-107]. Однак, питання про те, на яких логічних підставах при аналізі ми повинні надавати перевагу одним характеристикам, а не іншим, інакше кажучи, питання, як методологічно повинна виокремлюватись базова характеристика, лишається відкритим. Не прояснює ситуації й звернення до другого принципу, згідно з яким, на думку В. Столярова, повинно будуватись визначення, що відповідає вимогам наукового аналізу. Зокрема, змістовність визначення у підсумку трактується як та сама ефективність («при вирішення змістовних питань, що виникають в ході аналізу будь-якого з понять, в першу чергу, необхідно з’ясувати, наскільки визначення дозволяє чітко й однозначно виокремити об’єкт, що фіксується у понятті») [24, c. 113].

Що стосується термінологічного аспекту поняття, що використовується, то і тут йде мова про те саме («при використанні будь-якої термінології треба дотримуватись вимоги точності і чіткості, тобто ефективності методології») [24, c. 114]. Але що означає «точність», «чіткість» і «однозначність»? Дана рекомендація буде лише тоді доцільною, коли ці терміни отримають розшифрування.

І, нарешті, про принцип, відповідно до якого при аналізі спорту слід робити «урахування системи понять». В. Столяров починає з такого ствердження: він говорить, що «принцип ефективності визначення не може бути реалізований повною мірою якщо обмежуватись аналізом лише одного, окремо взятого поняття» [24, c. 116]. Але дане судження виглядає не зрозуміло якщо врахувати все те, що автор писав раніш про методологію аналізу. Від самого початку було поставлене питання про ефективність поняття, а тепер йдеться про аналіз декількох понять.

Методологія формулювання початкової дефініції, що запропонована В. Столяровим, на практиці виявляється не дуже ефективною. Спираючись на неї, ми не можемо отримати таке визначення поняття «спорт», котре мало б потрібну диференціюючи силу та ефективність. Дійсно, у праці, яку ми вже не один раз цитували вище, підсумком усіх розмірковувань про методологію, серед яких автор не сприймає жодної як такої, що цілком би його задовольняла, сказано: «повноцінний і ефективний понятійний аналіз спорту і його місця в системі явищ культури можливий лише в межах теорії, в якій дається системна характеристика рухової активності, змагань і людської тілесності» [24, c. 120]. Важливо, що автор далі робить спробу приведення такого аналізу, однак у підсумку не формулює визначеної відповіді на питання: що таке «рухова активність», «змагання», а також «людська тілесність». Незрозумілими є причини, з яких автор не робить спроби узагальнити результати проведеного аналізу. Зокрема він не дає у підсумку якогось визначення поняття «спорт», котре відповідало би тим критеріям, котрі, котрі він сам сформулював і про які ми говорили вище. В іншій, більш пізній публікації, можна знайти варіант такого визначення, точніше – дефініцію спортивного змагання, про яке автор говорить, що це «не будь-яке змагання, а лише ігрове, гуманістичне орієнтоване суперництво» [23, c. 68]. Якщо, однак, дану дефініцію прийняти за визначення спорту, то слід зауважити, що вона нічим не відрізняється від інших визначень, котрі існують у літературі, скажімо, від визначень, де спорт уявляють як ігрову і виховну діяльність (М. Пономарьов, В. Видрін та інші), і з якими В. Столяров в цілому не погоджується.

Більш продуктивною є точка зору М. Візитея. Автор ставить завдання розглянути спорт як цілісне явище, як єдність об’єктивних та суб’єктивних складових. Спираючись на традиції класичного соціологічного аналізу (Е. Дюркгейм), він починає аналіз спорту з розгляду його об’єктивного змісту, згодом аналізуючи змагальну діяльність, намагається виявити його суб’єктивні складові, що забезпечує в підсумку цілісний розгляд спорту. Методологічний підхід М. Візитея полягає у послідовній зміні наступних домінантних методологічних парадигм: об’єктивізм, суб’єктивізм, феноменологізм. В цілому така точка зору є прийнятною, однак вона повинна бути доповнена розглядом спорту як рухової активності, котра, як певний вид людської активності, має власний соціально-культурний потенціал. Це ствердження повертає нас до точки зору В Столярова, який говорить про необхідність проведення «системного аналізу рухової активності» підчас розгляду спорту.

Висновки. Більшість існуючих дефініцій являють собою набір різноманітних визначень («спорт – ігрова діяльність», «спорт – фізична активність», «спорт - виховна діяльність», «спорт - діяльність змагальна»), внутрішній зв'язок між якими в межах розмірковувань, які йдуть після дефініцій, відсутній. Це еклектичні визначення – на їх підставі важко виокремити спортивну діяльність у просторі соціального і культурного життя суспільства в якості окремого, індивідуального феномену. Неважко переконатись, що навіть якщо ми визначимо спорт сумарно, через усі характеристики, котрі названі в існуючих визначеннях, ми не зможемо виокремити його належним чином. Можна, зокрема, назвати ряд видыв діяльності, котрі є фізичними, ігровими, змагальними і виховними, але не є спортом, - це рухливі ігри. Очевидне також інше: приймаючи в якості обов’язкових для спорту такі характеристики, як фізична активність або ігровий характер процесу фізичної діяльності, ми безпідставно виключаємо з числа видів спортивної діяльності ті, які, на думку суспільства, належать до спорту на усіх підставах, але вказаних характеристик не мають. Варто продовжити роботу з подальшого удосконалення методологічних підходів, які реалізуються при розгляді спорту як соціального явища. Найбільш перспективним напрямком тут може бути доопрацювання концепції спорту як змагальної діяльності за рахунок її розгляду як рухової діяльності.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Брякин, С. В. Структура и функции современного спорта / С. В. Брякин. - М. : МОГИФК, 1983.

  2. Вацеба, О. Сучасна парадигма понять "фізична культура" і "спорт" [Електронний ресурс] / О. Вацеба // Теорія і методика фіз. виховання і спорту. — 2002. — N 1. — С. 85.

  3. Вацеба, О. М., Кухтій, А. О. Характеристика основ розвитку фізичної культури і спорту у вітчизняній та сучасній українській науково-методичній думці [Електронний ресурс] / О. М. Вацеба, А.О. Кухтій // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. — Х., 2002. — N 12. — С. 19-26

  4. Визитей, Н. Н. Социальная природа современного спорта / Н. Н. Визитей. – Кишинев: Штиинца, 1979. – 89 с.

  5. Визитей, Н. Н. Социология спорта. Курс лекций / Н. Н. Визитей. – Киев : Олимпийская литература, 2005. – 248 с.

  6. Визитей, Н. Н. Физическая культура и спорт как социальное явление. Философские очерки / Н. Н. Визитей. – Кишинев : Штиинца, 1986. – 162 с.

  7. Гуськов, С. И., Платонов, В. Н., Линец, М. М., Юшко, Б. Н. Профессиональный спорт / С.И. Гуськов (ред.), В.Н. Платонов (ред.). — К. : Олимпийская литература, 2000. — 392 с.

  8. Гуревич, С. Методологические проблемы социальных исследований физической культуры и спорта / С. Гуревич // Всесоюзная конференция кафедр общественных наук институтов физкультуры. - М. : ГЦОМ ФК, 1973.

  9. Гуревич, С. Методологические основы социологии физической культуры и спорта // Социальные основы физической культуры и спорта / С. Гуревич, В. Морозов. – Киев : КГИФК, 1973.

  10. Деминский, А.Ц. Основы теории и методики физического воспитания / А.Ц. Деминский. – Донецк : Донеччина, 1995. – 520 с.

  11. Жолдак, В. Социология физической культуры и спорта: учебное пособие / В. Жолдак, Н. Коротаева. – Малаховка : МОГИФК, 1994. - 296 с.

  12. Кучевский, В. Спорт как совокупность общественных отношений / В. Кучевский // Теория и практика физической культуры. – 1972. - № 9.

  13. Лоу, Б. Красота спорта / Б. Лоу: под общ. ред. В.И. Столярова. - М. : Радуга,1984. – 256 с.

  14. Лукьяненко, В. Физическая культура: основы знаний / В. Лукьяненко– М. : Советский спорт, 2007 – 224 с.

  15. Лубышева, Л. Социология физической культуры и спорта : учебное пособие / Л. Лубышева. - М.: Академия, 2001 – 240 с.

  16. Манифест о спорте (подготовленный СИЕПС в сотрудничестве с ЮНЕСКО после консультаций с правительствами). – М. : Физкультура и спорт, 1991. – 35 с.

  17. Матвеев, Л. Теория и методика физической культуры / Л. Матвеев. – М. : Физкультура и спорт, 2007 - 544.

  18. Платонов, В. Н., Гуськов, С. И. Олимпийський спорт / В. Н. Платонов, С. И. Гуськов. - К.: Олимпийская література, 1994. - Т.1 - 496 с.

  19. Пономарев, Н. И. Социальные функции физической культуры и спорта / Н. И. Пономарев. - М. : Физкультура и спорт, 1974 – 310 с.

  20. Пономарев, Н. И. Феномен игры и спорт / Н. И. Пономарев // Теория и практика физической культуры. – 1972. - № 8.

  21. Пономарчук, В. Институт спорта. История и реалии / В. Пономарчук, В. Козлова. – Минск : БГАФК, 2002.

  22. Про фізичну культуру і спорт : закон України від 24 грудня 1993 р. № 3809-XII. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

  23. Столяров, В. Социология физической культуры и спорта. (Введение в проблематику и новая концепция.) / В. Столяров. - М. : Гуманитарный Центр «СпАрт», РГАФК, 2002 – 346 с.

  24. Столяров, В. Спорт и культура: методологические и теоретические аспекты проблемы / В. Столяров // Спорт, духовные ценности, культура: теоретические концепции и прикладные программы. – Вып. первый. – М. : РГАФК, 1997.

  25. Теория и методика физического воспитания : ученик для ин-тов физической культуры / Под общ. ред. Л.П. Матвеева и А.Д. Новикова. Изд. 2-е, испр. и доп. – Москва : Физическая культура и спорт, 1976. - Том 1. Общие основы теории и методики физического воспитания. – 304 с.

  26. Теория и методика физического воспитания: учебник для студ. вузов физ. воспитания и спорта в 2 т. / Т. Ю. Круцевич (ред.) — К. : Олимпийская литература, 2003. — Т. 1 : Общие основы теории и методики физического воспитания.— 424с.

  27. Толковый словарь спортивных терминов : около 7400 терминов / сост. Р. Суслов, Г. Вайцеховский. – М. : Физкультура и спорт, 1993 – 352 с.

  28. Чернов, К. Актуальные аспекты теории спортивных соревнований / К. Чернов. – Малаховка : МОГИФК, 1984 - 50 с.

  29. Шиян, Б. М., Вацеба, О. .М. Теорія і методика наукових педагогічних досліджень у фізичному вихованні та спорті : навч. Посібник / Б. М. Шиян, О. М. Вацеба. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008 – 276 с.

  30. Gollie, W. Essentially contested concepts / W. Gollie // Proceedings of the Aristotelians Society. – 1956, LVI.

  31. Grupe, Ommo. Sport als Kultur / Ommo Gruppe. - Zurich: Edition Interform, 1982.

  32. Guttman, A. From Ritual to Record / A. Guttman // The Nature of Modern Sports. - N. 4. New York : Columbia univ. press, 1978 – 220 P.

  33. Heinemann, K. Finführarg in die Sociologia des Sports / K. Heinemann. – Schorndorf : Hofman-Verlag, 1980.

  34. Heinila, K. Sport and International Understanding as conceited by elite athletes / K. Heinila. – University of Juvaskyla, Department of Social Sciences of Sport Research Reports. - 1986.- N 37.

  35. Ibrahim, H. Sport and Society: An introduction to sociology of sport / H. Ibrahim – California : Whitter, 1975.

  36. Krawczyk, Z. Two Faces of the Olympism Ideology and Utopia / Z. Krawczyk // Sport and Humanism: Proceedings of the Int. Workshop of sport Sociology in Japan. – Gotenba, 1988 - Pp. 238-255.

  37. Lenk, H. Social philosophy of Athletics. A Pluralistic and practice oriented philosophical Analysis of top level and amateur sport / H. Lenk. – Illinois : Stipes Publishing Company, Champaign, 1979.

  38. Loy, John W. Sport and Social System : A Guide to the Analysis, Problems and Literature / John W. Loy, Barey D. McPherson, Gerald Kergon. – London : Addison - Wesley Publishing Company, 1978.

  39. Lüschen, G. Sport and the Sociology of Sport in the 21 st Centrury: Paper presented on the XIII th World Congress of Sociology / G. Lüschen. - Bielefeld, 1994.

  40. McIntosh, P. Fair play. Ethics in sport and education. – London : Heinemann, 1979.

  41. Rigauer, B.: Sportsoziologie. Grundlagen, Methoden, Analyse / B. Rigauer. - Reinbek : Rowohlt, 1982, ISBN 3-499-17045-0

  42. Snyder, E. Social aspects of sport / E. Snyder, E. Spreitzer. - N. 4 - Englewood Cliff : Prentice-Hull, 1978.

  43. Sport in contemporary society : an anthropology / Eitzen, D. Stanley; complied by D. Stanley Eitzen. – 4th ed. – N.Y. : St. Martin’s Press, 1993. – P. 249.

  44. Whol, A. Soziologie der Sports. Allgemline theoretische Grundlagen-Kuln / A. Whol: Rahl-Rugenstein, 1981.


Анотація. У статті розглядається методологічний аспект визначення і трактування поняття «спорт» з точки зору його соціального значення в сучасному суспільстві. Розглянуто різні визначення поняття «спорт», які були зроблені вітчизняними і закордонними авторами протягом останніх тридцяти років. Проаналізовано основні недоліки, що є типовими для визначень поняття «спорт» у світі.

^ Ключові слова: змагальність, соціальний інститут, спортивна діяльність, методологія.
Определение понятия «спорт»: критический анализ существующих подходов

Д.О. Качуровский

Аннотация. В статье рассматривается методологический аспект определения и трактования понятия «спорт» с точки зрения его социального значения в современном обществе. Рассмотрены различные определения понятия «спорт», сделанные отечественными и зарубежными авторами в течение последних тридцати лет. Проанализировано основные недостатки, что являются типичными для определений понятия «спорт».

^ Ключевые слова: соревновательность, социальный институт, спортивная деятельность, методология.
Definition of sport: a critical review of scientific approaches

Dmytro Kachurovs’kyy

Annotation

The article deals with a methodological aspect of definition and treatise of «sport» from the point of view its social importance in the modern society. Author examines the definitions of «sport» that were given by domestic and foreign scientists during the last thirty years. The main weaknesses that are typical for the definitions of “sport” are analyzed.

Key words: competitive spirit, social institute, sport activity, methodology.
Автор: Качуровський Дмитро Олегович, здобувач кафедри менеджменту і економіки Національного університету фізичного виховання і спорту України, директор спортивних споруд спортивного комплексу «Метеор» ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», м. Дніпропетровськ,

49047, вул. О.М. Макарова, б. 27 а, м. Дніпропетровськ, т. (8056) 787-66-76, (8056) 792-98-68, office@meteor.dp.ua

Добавить документ в свой блог или на сайт

Похожие:

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconРекомендовано Міністерством освіти І науки, молоді та спорту України...
Рецензенти: Ровний А. С. – доктор наук з фізичного виховання І спорту, професор, завідувач кафедри біологічних основ фізичного виховання...

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconН а к а з
Департаменту фізичного виховання та неолімпійських видів спорту Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconКачуровский Д. О., Проблеми управління водноспортивними об'єктами в Україні
Качуровский Д. О., Проблеми управління водноспортивними об'єктами в Україні // Теорія І методика фізичного виховання І спорту (Національний...

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconПрограма учбо во го курсу нер
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна підготовлена старшим викладачем кафедри соціології Бабенко Світланою...

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconКиїв, Україна Рецензент кандидат психологічних наук доцент кафедри...
Бершадська Ольга Василівна – аспиранткафедри психології, педагогіки та конфліктології Національного Університету «Києво-Могилянська...

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconНаціональний університет фізичного виховання І спорту україни
Форняк, Н. М. Фізіологія людини І тварини : навчальний посібник / Н. М. Форняк. – Рівне : [б. в.], 2000. – 132 с

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconНаціональний університет фізичного виховання І спорту україни
Прокушенкова, О. И. Плавание в курсе подготовки к родительству и родам / О. И. Прокушенкова. – Москва : Физкультура и спорт, 2006. –...

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconНаціональний університет фізичного виховання І спорту україни
Биология : учебное пособие для поступающих в вуз / ред. Е. Б. Севостьянова. 4-е изд., перераб и доп. – Москва : Физическая культура,...

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconНаціональний університет фізичного виховання І спорту україни
Гетман, В. О. Методологічні та організаційні засади оздоровлення людини : навч посібник / В. О. Гетман, Ю. В. Новицький, О. П. Питомець. –...

Д. О. Качуровський Здобувач кафедри менеджменту І економіки Національного університету фізичного виховання І спорту України (Київ) iconНаціональний університет фізичного виховання І спорту україни
Андреева, Ю. Оздоровительные упражнения при заболеваниях печени / Ю. Андреева. – Москва; Санкт-Петербург : аст; Сова, 2008. – 96...

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<