Скачать 3.48 Mb.
|
1.2. Оздоровча аеробіка як один із напрямків фітнесу та велнесу Сучасні тенденції у сфері оздоровчої фізичної культури спричиняють появу нових значно модернових термінів і понять. Одним із таких понять є «фітнес». Фітнес за останні роки набуває все більшого розголосу, стає популярнішим поміж різноманітних видів оздоровлення населення, відображається в назвах оздоровчих закладів та оздоровчих програм. Проте це поняття має досить різноманітне тлумачення і застосування, що спричиняє термінологічні та методичні розходження в поглядах різних фахівців. Слово «фітнес» існує у всіх країнах світу без перекладу, а походить воно від англійського виразу «to be fit», що означає «бути у формі», і передбачає гарний фізичний та психічний стан. Основою концепції фітнесу є принцип FITT, де F (від англійського frequency) – частота (кількість) занять на тиждень; I (від англійського intensity) – характеристика навантаження, яка визначається за допомогою ЧСС; T (від англійського time) – тривалість заняття; T (від англійського type) – вид заняття (тобто інтенсивність тренування, наявність обтяжень та т.п.) [38]. Офіційно фітнес з’явився в США близько 30 років тому у зв’язку зі значним погіршенням стану здоров’я населення розвинутих країн внаслідок гіпокінезії – невід’ємного складника технічного прогресу. Перші фітнес-програми створили під час другої світової війни, коли американські солдати виконували ранкову гімнастику, тренувалися з обтяженням, готували організм до навантажень та виконували інші види фізичних вправ, які згодом стали класичними і поступово були вдосконалені фітнес-майстрами.
Головна мета фітнесу – досягнення внутрішньої гармонії та зовнішньої привабливості людини, і саме це є головним мотивом для людей, які бажають мати гарний вигляд та самопочуття. Основне завдання фітнесу – зміцнення здоров’я населення, підвищення життєвого тонусу, зростання загальної і спеціальної працездатності, виховання фізичних якостей, формування статури та корекція вад, підвищення психічного і психологічного настрою, протидія можливим щоденним стресам. За допомогою фітнесу удосконалюється гнучкість, зміцнюються різні групи м’язів, корегується вага тіла. Усі ці можливості можна узагальнити як «всебічний фітнес». «Фізіологічний фітнес» має на меті зміцнення здоров’я, продовження тривалості життя, поповнення життєвої енергії. «Загальним фітнесом» називають оптимальну якість життя, яка включає в себе духовний, психічний, соціальний та фізичний розвиток. Здоровий спосіб життя – це динамічний багаторівневий стан, пов’язаний з умовами довкілля й індивідуальними інтересами людини. Синонімом до цього поняття є термін «позитивний фітнес». «Фізичний фітнес» передбачає зменшення ризику порушення здоров’я і створення основи для позитивного фізичного здоров’я. Мається на увазі досягнення більш високого рівня підготовленості за результатами тестування і найменший ризик порушення здоров’я. Сьогодні існує значна кількість напрямків оздоровлення населення; у світі з’являються все нові форми, системи і поняття цього напрямку. Порівняно нове – поняття «велнес», яке, як у свій час фітнес, фігурує у назвах оздоровчих закладів та програм. Велнес – «здоровий спосіб життя, оптимізм, позитивна життєва енергія, внутрішня гармонія і високий життєвий тонус» [13, с. 53]. Це система оздоровлення, яка дозволяє досягти емоційної рівноваги та прекрасної форми, включаючи різноманітні види фізичних вправ, релаксації, правильного харчування, догляду за особистою гігієною. Відомо, що здоров’я людини лише 15% визначає рівень охорони здоров’я, 20% – гени, а 65% – спосіб життя. Паління, вживання алкоголю значно скорочують термін життя. Тому багато фітнес- та велнес-клубів у нашій країні і за кордоном працюють, спираючись на основи здорового способу життя. Саме поняття «велнес» з’явилося в 50 - 60-их роках в Америці як похідне від двох слів «fitness» та «well-being», що в перекладі – «гарне самопочуття». Велнес – своєрідна система оздоровлення, яка дає можливість досягти емоційної і фізичної рівноваги в умовах сучасного мегаполісу.
Аналіз літературних джерел щодо визначення понять велнес та фітнес дозволив нам ототожнити ці поняття, адже великої різниці між ними не помітили. Одним із популярних напрямків фітнесу та велнесу є оздоровча аеробіка, яка займає важливе місце у системі оздоровчої фізичної культури, зокрема оздоровчої гімнастики, бо різноманіття її видів дозволяє обрати найдоцільніший для кожної людини вид навантаження та різновид фізичної роботи організму. Окрім цього займатися оздоровчою аеробікою можна будь-якому віці. Різноманіття, постійне оновлення логічно побудованих, науково обґрунтованих програм, високий емоційний фон занять, що створюється завдяки музичному супроводу та специфічному коментареві тренера з аеробіки під час занять, дозволяє цьому видові оздоровчого тренування протягом десятиліть утримувати високий рейтинг, а також використовувати аеробіку в системі підготовки спортсменів різної спеціалізації (футболістів, гімнастів, фігуристів та ін.) [5]. Аналізуючи погляди різних науковців у сфері оздоровчої аеробіки, зустрічаємо неоднозначні дефініції аеробіки. Так, В. М. Смолевський узагальнює у цьому понятті окремий напрямок оздоровчої фізичної культури [34]. Ж. А. Белокопитова [1], Є. С. Крючек [16] дотримуються думки, що аеробіка – один із напрямків масової фізичної культури з регульованим навантаженням. С. С. Просвірніна [37] включає у це поняття систему фізичних вправ, побудованих на основі зв’язку між рухами та музикою. О. П. Горбаньова [4], опрацювавши низку досліджень, визначила аеробіку як комплекс вправ, у яких дихальні рухи поєднані з рухами тіла. Л. І. Погасій [29] вважає аеробіку системою спеціально підібраних фізичних вправ, які виконують поточним методом з музичним супроводом і які спрямовані на зміцнення здоров’я та гармонійний розвиток фізичних якостей людини. Взагалі поняття «оздоровча аеробіка» – похідне від ритмічної гімнастики, популярної на території СРСР у 70-ті роки. Увібравши в себе досягнення минулого, оздоровча аеробіка поєднала найрізноманітніші елементи шкіл, напрямків і систем, що існували раніше, безперервно видозмінюючи та вдосконалюючи їх. Сучасну ритмічну гімнастику розуміють як один з різновидів оздоровчої гімнастики, змістом якої є різноманітні фізичні вправи, що виконуються під емоційно-ритмічну музику і переважно поточним способом [34; 35]. На нашу та думку таких фахівців, як ^ [9], Є. Ю. Скачкова [33], Т. Н. Суєтіна [36], аеробіку слід відрізняти від ритмічної гімнастики, яка
теж передбачає музичний супровід, але вправи ритмічної гімнастики виконують з невеликими інтервалами для відпочинку між ними. Аеробікою називають виконання фізичних вправ поточним способом під музичний супровід з метою зміцнення здоров’я, гармонічного розвитку і вдосконалення фізичних якостей організму (сили, швидкості, витривалості, гнучкості (м’язів та суглобів) та спритності). Оздоровча аеробіка для чоловіків має не танцювальне, а більш атлетичне спрямування. Поєднання принципів оздоровчої аеробіки з методами розвитку сили сприятиме різнобічному комплексному впливу на організм. Для жінок приємливі динамічні вправи, адже їх вони переносять легше, ніж статичні. Динаміки занять аеробними вправами досягають не лише за допомогою переміщень по майданчику, а й за допомогою зміни ступеня навантаження м’язів, амплітуди рухів, швидкості, напрямку і характеру рухів. Оздоровча аеробіка впливає на організм комплексно. Застосування різних фізичних вправ спрямоване на розв’язання поставлених завдань. Особливістю занять аеробікою є повторення вихідних та кінцевих положень. Кінцеве положення має бути зручним для початку наступної вправи, завдяки чому вправи виконуються у потрібній формі, поточним способом, без зупинок. Досить широке практичне застосування оздоровчої аеробіки, як і будь-якого іншого виду спорту, має свої переваги та недоліки. Дослідник ^ [25] зі своїми співавторами стверджує, що заняття оздоровчою аеробікою позитивно впливає на організм людини, покращує щоденне самопочуття, знижує ризик різних захворювань. А також, що особливо важливо, здатне покращити фізичний вигляд, знизивши вагу тіла, збільшивши або зменшивши об’єм м’язів, покращивши поставу. Але, на жаль, поруч із позитивом від оздоровчих занять мусимо назвати і низку недоліків, які визначили ці ж автори. Заняття аеробікою можуть травмувати кінцівки і хребет, призвести до м’язового болю, погіршити сон і самопочуття, викликати перенавантаження серця, порушення у внутрішніх органах та негативне ставлення до будь-якого виду рухової активності. Автор ^ [41] у результаті дослідження дійшла висновку, що вимоги до рівня серцево-судинної системи при фізичній праці досить високі, а отже велика ймовірність передозування фізичними навантаженнями. Пояснити це можна тим, що складно-координаційні вправи виконуються у «циклічному» режимі роботи, без відпочинку, а музичний супровід стимулює організм до роботи, і своїм емоційним забарвленням відволікає увагу тих, хто займається, від втоми організму.
^ [11] вважає: для того, щоб наслідки занять оздоровчою аеробікою були позитивними, ті, хто займається, мають слідкувати самостійно за станом свого здоров’я, знати, як організм реагує на навантаження, чи відповідає складність фізичних вправ його підготовці. Оздоровча аеробіка – вид діяльності, у якому музичний супровід відіграє головну роль. Звідси й особливі вимоги до музичної підготовки викладача. Аеробними називають вправи, які виконують протягом тривалого часу, при цьому активно дихаючи. Кров накопичує кисень та віддає його тканинам, і всі хімічні реакції відбуваються за участю кисню. Таким чином, організм отримує необхідну для життєдіяльності або виконання фізичного навантаження енергію. Заняття аеробікою підвищують функціональні здібності людини. Під впливом занять зростає сила, витривалість, гнучкість, особливо якщо до програми включені силові вправи. Доведено, що регулярні аеробні вправи протягом кількох тижнів дають тренувальний ефект: покращується фізичний стан організму, діяльність серцево-судинної системи, збільшується індивідуальна здатність витримувати навантаження, знижується вага тіла та підшкірно-жировий прошарок, змінюється в позитивну сторону співвідношення жирової і м’язової маси. Крім цього, оздоровча аеробіка посідає важливе місце у системі оздоровчої фізичної культури. Заняття аеробікою мають наступні організаційно-методичні спрямування: лікувально-реабілітаційна фізична культура (розрахована на хворих та ослаблених людей, які з різних причин мають слабкий стан здоров’я); адаптивне спрямування (призначене для людей з обмеженими фізичними можливостями з метою компенсації пошкоджених функцій організму й урізноманітнення побутового життя); рекреативне спрямування (важливе для відновлення фізичного та психічно-емоційного стану людей, що досягається шляхом організації активного відпочинку з використанням засобів оздоровчої фізичної культури); кондинційно-профілактичне спрямування (необхідне для підтримання оптимального рівня фізичних якостей і зовнішнього вигляду, покращення здоров’я, профілактику хвороб, запобігання віковим захворюванням). ^ Здоров’я людини має важливе значення як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому. «Здоров’я» дається кожній людині з народження, а в процесі життя вона повинна постійно підтримувати його на належному рівні.
Одним із основних способів підтримання рівня здоров’я є оздоровче тренування. Взагалі, тренування – це процес привчання до виконання якої-небудь дії шляхом багаторазових повторень. Оздоровче тренування – система фізичних вправ, виконання яких позитивно впливає на організм людини. Оздоровче тренування є важливим фактором для підтримки або покращення здоров’я людини, але слід звертати увагу на те, що ефективність тренувань може бути значно вищою за рахунок поєднання фізичних вправ з раціональним харчуванням, дотриманням режиму дня, позитивним психологічним настроєм, використанням гігієнічних оздоровчих заходів, «раціональним способом життя». Оздоровче тренування базується на різних закономірностях: психологічних, педагогічних (дидактичних) та біологічних. Усі вони складають основу багатогранних принципів. Такі автори, як Ю. Н. Євсєєв [7], Т. Ю. Круцевич [15], Л. П. Матвєєв [21], класифікують принципи фізичного виховання наступним чином: соціально-педагогічні складники виховного процесу особистості та суспільства в цілому, методичні принципи, які включають сукупність основ навчання розвитку фізичних якостей та загально-дидактичних принципів, принципи, які відображають специфічні закономірності побудови навчально-виховного процесу, загальні принципи формування фізичної культури людини, принципи оздоровчої спрямованості, принципи побудови занять під час фізичного виховання тощо. Проте у процесі навчання вправи оздоровчої аеробіки, на наш погляд, базуються на таких принципах (рис. 1.1.).
![]() ![]() ![]() ![]()
Рис. 1.1. Класифікація методичних (дидактичних) принципів оздоровчого тренування Принцип свідомості і активності. Передбачає свідоме ставлення до оздоровчих занять, виховання в тих, хто займається, інтересу до виконання різних рухових завдань. Це співпраця викладача та того, хто займається, побудована на основі конструювання різних цілей та завдань, роз’яснення їхньої суті. За допомогою цього принципу індивід має можливість визначити для себе цінності оздоровчого тренування, а також пізнати можливості свого організму та мати здатність до самовдосконалення. Фахівцеві в процесі занять слід точно й доступно формулювати рухові задачі з урахуванням особливостей тих, хто займається, виховувати в них здатність до оцінки своїх дій, сприяти підвищенню інтересу до занять. ^ Означає обумовленість елементів оздоровчого тренування та всього тренувального циклу в цілому, прикладів наукового підходу до методів навчання. Допомагає в процесі занять пізнати сутність рухових дій, які вивчаються. Він передбачає формування у тих, хто займається, точного чуттєвого досвіду, техніки, фізичних можливостей, що проявляються не тільки за зоровими відчуттями, а й за рахунок інших органів чуття: слуху, вестибулярного апарату, рецепторів м’язів. ^ Потребує постановки перед тими, хто займається, спеціальних завдань, враховуючи їхній вік, стать, рухові уміння, рівень розвитку рухових якостей, стан здоров’я. Доступність залежить як від можливостей людини, так і від об’єктивних труднощів, які виникають під час оздоровчих занять. Цей принцип передбачає знання викладачем можливостей своїх підопічних. Він повинен протягом усього тренувального періоду (заняття, тиждень, місяць, півроку, рік) проводити контроль: за ступенем опанування запропонованої програми занять, показників фізичного розвитку, рухової підготовленості, а також брати до уваги лікарський (медичний) контроль. Принцип індивідуалізації в оздоровчому тренуванні передбачає раціональне дозування фізичного навантаження, яке підбирається з урахуванням фізичних та функціональних можливостей індивіда. Важливо пам’ятати, що немає навантаження великої або малої інтенсивності, існує навантаження, яке відповідає або не відповідає можливостям організму. Індивідуальний підхід враховує і фізіологічну, і психічну сторону.
У процесі індивідуального підходу доцільно застосовувати різні види тестування (див. п. 4.2.). ^ Передбачає безперервність процесу формування рухових навичок для підтримання працездатності та активності тих, хто займається. Закріплює та розвиває набуті знання в процесі регулярних тренувань протягом тижня, місяця, року, багатьох років. Перерва в оздоровчих заняттях негативно впливає на досягнення тих, хто займається. Вони втрачають набуті навички, знижується працездатність їхнього організму. Особливо швидко забувають вихованці техніку виконання рухів. Спостереження різних спеціалістів та експерименти науковців [6; 11; 14] дають підстави рекомендувати 2 - 3 разові оздоровчі тренування на тиждень тривалістю від 1 до 2,5 годин залежно від рівня тренованості людей. На різних етапах розвитку оздоровчої аеробіки такі автори, як ^ [17; 18], І. В. Лущік [19], Л. В. Сіднєва [31], виділяють наступні принципи оздоровчого тренування: Принцип «не нашкодь». Фахівець під час проведення оздоровчих занять повинен дотримуватися клятви Гіппократа. Програми з оздоровчої аеробіки укладають з урахуванням відхилень у стані здоров’я тих, хто займається, з необхідними рекомендаціями для виконання вправ. ^ При плануванні тренування спочатку формують конкретні цільові задачі, потім визначають об’єктивно необхідні для їхнього вирішення зміст, об’єм, характер навантаження, організацію занять. ^ Забезпечує ефективність оздоровчої аеробіки за рахунок інтегрування в себе всього найкращого, що розроблено в суміжних дисциплінах: фітнесі, велнесі, ЛФК та різноманітних видах спорту. При цьому велике значення має використання досягнень науки і практики в системі оздоровлення інших народів світу. ^ Допомагає досягти бажаного оздоровчого ефекту за умови, якщо на заняттях з аеробіки розглядаються всі дії людини як віддзеркалення її єдиної тілесно-психологічної суті. Поряд з інтенсивними заняттями потрібно застосовувати прийоми релаксації, розслаблення, самонавіювання тощо. ^ Необхідний для розуміння людиною вищих щаблів побуту (визначення цілей життя, шляхів самореалізації, згоди із власною совістю), без яких індивід не може мати задовільний стан здоров’я, адже невдоволення життям породжує напруження та дискомфорт. Важливе значення має гармонія взаємовідносин людини з навколишнім середовищем.
^ Відзначає важливість естетики рухів як одного із критеріїв відбору засобів аеробіки та побудови композицій. Це допомагає розвивати в тих, хто тренується, культуру, відчуття прекрасного, граціозність, позбутися різних комплексів, набути впевненості у своїх силах. ^ Зміст його полягає у феномені наднавантаження та специфічності. При плануванні оздоровчого тренування необхідно враховувати чергування навантажень переважного впливу на розвиток сили, силової та кардіо-респіраторної (загальної) витривалості. ^ Допомагає при комплектуванні груп і побудові програм, враховує анатомо-фізіологічні, психологічні відмінності організму чоловіка та жінки. ^ Передбачає укладання програм з обов’язковим врахуванням віку тих, хто займається. В оздоровчій аеробіці виділяють програми для дітей, підлітків, дорослих до 30 років та 30 - 50 років, першого (більше 50 років) та другого (більше 60 років) старшого віку. ^ Спостереження за біоритмами дозволяє отримати максимальний оздоровчий ефект при значно меншій силі впливу рухових дій. Необхідно враховувати хронотип людини, здатність працювати в різні години доби, у жінок – фази овуляційно-менструального циклу та період клімаксу. ^ У зв’язку з тим, що організм людини з часом адаптується до запропонованого навантаження, його об’єм, інтенсивність та величину необхідно постійно підвищувати. Це можна здійснити за допомогою регулювання частоти, тривалості виконання вправи тощо. ^ У період адаптації організму до підвищення вимог під час тренувань у ньому відбуваються, на перший погляд, ледь помітні зміни, але пізніше ті, хто займається, помічають позитивні зміни в роботі кардіо-респіраторної, кістково-м’язової системи, у розвитку фізичних якостей, психічно-емоційному настрої. Під час занять тренерові потрібно пам’ятати, що не слід очікувати миттєвих результатів, примушуючи при цьому відвідувачів виконувати роботу занадто швидко, наполегливо та з великим дозуванням. ^ Необхідно пам’ятати, що навантаження, яке підвищується в період адаптації організму, необхідно збільшувати поступово. Якщо це зробити надто швидко, то організм людини може з ним не впоратися. ^ У результаті виконання одних і тих же тренувальних програм не слід очікувати від тих, хто займається, однакових результатів, тому що на їх здібності впливає багато факторів (вік, спадковість,
харчування, навколишнє середовище), які в повній мірі можна врахувати тільки під час індивідуальних занять. ^ Допомагає підтримувати у тих, хто тренується, інтерес до занять з оздоровчої фізичної культури. Необхідно дотримуватися концепції: робота – відпочинок, від простого до складного, від знайомого до незнайомого тощо. Взагалі кількість принципів дуже велика та різноманітна, фахівцеві з оздоровчої аеробіки дуже важливо знати їх зміст та природу дії. У процесі практичної діяльності тренер повинен у першу чергу дотримуватися цих принципів сам, що, безперечно, покращить розуміння потреб тих, хто займається. Викладач мусить бути прикладом, взірцем для своїх підопічних. |
![]() | Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів» надано листом... | ![]() | Кафедра гуманітарних дисциплін Севастопольського інституту ядерної енергії І промисловості |
![]() | Вечеров В. Т. завідувач кафедрою менеджменту правління проектами І логістики, доктор технічних наук, професор двнз "Придніпровська... | ![]() | В. О. Кодін, П. В. Панов. Архітектура та містобудування первісного суспільства, стародавнього І середньовічного Сходу. Видання друге,... |
![]() | Міністерством освіти І науки, молоді та спорту України та Інститутом інноваційних технологій І змісту освіти для використання у вищих... | ![]() | Міністерство освіти І науки України разом з Інститутом інноваційних технологій І змісту освіти продовжує апробацію Національної системи... |
![]() | Г. Ю. Богданович – доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського | ![]() | Мойсеєнко М. І., Добровольська М. А., Інформаційні технології у фармації. Практикум, частина ІІ. Навчальний посібник для студентів... |
![]() | Даля (Університету), що здійснює підготовку офіцерів запасу з числа студентів вищих навчальних закладів України відповідно до ліцензії... | ![]() |