Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка




НазваниеМіністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
страница12/43
Дата публикации20.06.2014
Размер5.46 Mb.
ТипДокументы
uchebilka.ru > Спорт > Документы
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   43

Висновки. Дослідивши і проаналізувавши тренувальні зони фізичних навантажень по частоті серцевих скорочень стало зрозуміло, що в кожній зоні використовують тренувальне навантаження різного характеру і що показники частоти серцевих скорочень для кожної із зон переважаючої спрямованості навантажень суттєвим чином відрізняються в окремих людей.

Виявивши і охарактеризувавши використання показників частоти серцевих скорочень в тренувальній діяльності арбітрів ми дійшли висновку, що це є більш ефективним для контролю інтенсивності фізичних навантажень. А це стало можливим після відкриття більш точних методів виявлення порогу анаеробного обміну і з початком використання даних концепцій в спорті.
Література

1. Исследование двигательной деятельности арбитров в футболе /А. Абдула // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. — 2007. № 5.С. 8587.

2. Мяконьков В., Николаев А. Професионально важные качества арбитров и методика их изучения // Футбол-Профи. - № 1 (2). – С. 54 – 59.

3. Подготовка футбольного арбитра / Вихров К.Л. – Здоров’я, 1987. – 200 с.

Розділ ІІ

Реабілітація та інвалідний спорт: реалії, проблеми та перспективи
Хуссейн Ардалан

Саяра Мамаджанова

Ирина Солдатова

Александр Солдатов
^ Современные методы лечебной физической культуры в реабилитации травматологических больных
Актуальность темы. Влияние на человека научно-технического прогресса, возросшей урбанизации, неблагоприятных факторов экологии заставляет ученых-медиков, врачей искать современные методы восстановления его здоровья[1,3]. Природные катаклизмы, катастрофы приводят к большим человеческим потерям и серьезным травмам различной локализации. Таким образом, пострадавшим необходимо комплексное лечение в состав которого входит и лечебная физическая культура. Лечебная физическая культура (ЛФК) ­- метод лечения, использующий средства физической культуры с лечебно-профилактической целью и для более быстрого восстановления здоровья и трудоспособности больного, предупреждения патологического процесса [5,6]. Наиболее характерной особенностью метода ЛФК является использование физических упражнений.

^ Цель исследования. Изучить современные методы лечебной физической культуры в реабилитации больных с тяжелым травматическим повреждением позвоночного столба.

^ Методы исследования.Изучение результатов клинических наблюдений, рентгенография, компьютерная томография, лабораторная диагностика.

Результаты исследований.Среди большого количества травматических повреждений травмы опорно-двигательного аппарата занимают основное место. Причинами травматических повреждений могут быть производственные и бытовые травмы, автоаварии, падение с высоты, спортивные травмы и др. Любое травматическое повреждение сопровождается не только местными реакциями, но и общей нервно-рефлекторной реакцией организма с изменением жизненных функций. При травматических повреждениях опорно-двигательного аппарата, требующих постельного режима и иммобилизации, развиваются функциональные изменения во всем организме : снижение функции внутренних органов, нарушение обменных процессов, повышенная раздражительность. Длительная иммобилизация приводит к мышечной атрофии, ограничению подвижности в фиксированных суставах. К травматическим повреждения опорно-двигательного аппарата, при которых применяется лечебная физическая культура, относятся переломы костей, повреждения связок, сухожилий, мышц,вывихи, ранения. В результате травматических повреждений нарушается двигательная активность человека, а движение это жизнь. Движение стимулирует рост и развитие, расширяет функциональные возможности всех систем организма, повышает его трудоспособность, замедляет старение организма. К тому же мышечная активность положительно влияет на эмоциональное и психическое развитие. Комплекс лечебных мероприятий зависит от характера травмы и назначается индивидуально для каждого больного. Мы остановимся на категории тяжелых травм: повреждение позвоночного столба. В зависимости от характера повреждения и этапа стационарного лечения весь курс ЛФК условно распределяют на 3 периода: иммобилизации, постиммобилизационный и восстановительный. Если нет противопоказаний лечебную гимнастику назначают с первых дней поступления в стационар. Период иммобилизации соответствует костному сращению отломков, которое наступает через 30-90 дней после травмы. Окончание этой стадии консолидации служит показанием к прекращению иммобилизации. Постиммобилизационный период начинается после снятия гипсовой повязки и скелетного вытяжения. У больных в этом периоде определяется снижение силы и выносливости мышц и амплитуды движений в суставах. В восстановительном периоде у больных возможны остаточные явления препятствующиевосстановлению трудоспособности. Больным назначается весь комплекс реабилитационных мероприятий.

Реабилитация-это комплекс лечебных, психологических, педагогических, социальных и трудовых мероприятий, направленных на восстановление здоровья и трудоспособности больного [3,6]. Медицинская реабилитация включает в себя медикаментозное, хирургическое, физиотерапевтическое и другие виды лечения, которые наряду с лечением болезни способствуют скорейшему восстановлению тех функций организма, которые необходимы для возвращения к трудовой деятельности. В реабилитации большое значение имеет лечебная физическая культура. ЛФК улучшает нарушенные функции, ускоряет регенерацию, уменьшает неблагоприятные последствия вынужденной гипокинезии. Физические упражнения оказывают разнообразное действие в зависимости от их подбора, методики выполнения и физической нагрузки. В зависимости от методики проведения занятий ( в первую очередь от величины и последовательности физических нагрузок) достигается различное лечебное действие физических упражнений. В период развития заболевания используют минимальные физические нагрузки; применяемые специальные упражнения оказывают непосредственно лечебное действие, способствуют формированию компенсаций и профилактике осложнений. В период выздоровления путем постепенного увеличения нагрузки от занятия к занятию достигается тренировочный эффект, который восстанавливает адаптацию организма к физической нагрузке, улучшает функции всех систем организма, в том числе и функцию больного органа или системы. Если лечебную физкультуру применяют с первых же дней после травмы, то регенерация кости значительно ускоряется. Курс ЛФК подразделяют на 3 периода: 1) вводный(3-10 дней);2)основной, или тренировочный (время пребывания на лечении); 3)заключительный (3-5 дней). Наряду с ЛФК травматологическим больным назначают лечебный массаж. Он улучшает трофические процессы в коже, очищая его от слущивающегося эпидермиса; стимулирует функцию потовых и сальных желез; способствует рассасыванию инфильтратов, активизирует обмен веществ, повышает газообмен в органах и тканях. Под влиянием массажа улучшается кровоток и лимфообращение, нормализуется тонус кровеносных и лимфатических сосудов, повышается тонус и эластичность мышц, укрепляются суставы и связки. В настоящее время разработан ряд новых методик лечебной физической культуры.

^ ЛФК при травмах позвоночного столба

Позвоночно-спинномозговая травма в структуре травматизма занимает третье место после переломов трубчатых костей и черепно-мозговой травмы. По данным Леонтьева М.А.(2003) за последние 70 лет количество больных с позвоночно-спинномозговой травмой возросло в 200 раз. Переломы поясничных позвонков встречаются наиболее часто и составляют от всех переломов позвоночника 18-34%[2].Несмотря на проводимое лечение и реабилитацию, инвалидизация этой категории больных остается высокой и занимает одно из ведущих мест.Cиндромы травматической болезни спинного мозга, полученные в результате сотрясений, разрывов, ушибов, сдавлений и прочих механических повреждений, в лечении непросты и для врача, и для пациента. При этом — расстройства движений и чувствительности являются основными. Причина — нарушение кровоснабжения и иннервации в мышечных волокнах вследствие травмы, что приводит к нарушению в них обмена веществ. Повреждения в шейном и верхнегрудном отделе позвоночника нередко приводят к атрофии мышц груди и живота. Из-за того что мышцы живота ослаблены и растянуты, они уже не могут выполнять свойственную им функцию корсета. Также, в большинстве случаев наблюдается тетрапарез различной степени выраженности с атрофией мышц конечностей, нарушение чувствительности и функций тазовых органов по типу задержки.Нижние парапарезы приводят к ограничению активных движений в суставах ног. Угнетаются функции разгибания голени и тыльного сгибания стопы, затруднено отведение бедра. Ягодичным мышцам, мышцам бедра и голени также угрожает гипотрофия. Восстановить утраченные после спинальной травмы функции — задача из непростых, но реальных и научно доказанных. И ведущая роль при этом отводится физическим методам лечения и средствам ЛФК.Благодаря физическим методам лечения:

  • улучшается кровообращение, вследствие чего усиливается рассасывание деструктивных тканей, инфильтратов, гематом, рубцов и спаек;

  • ускоряется регенерации нервных волокон;

  • нормализуется мышечный тонус;

  • улучшаются обменно-энергетические процессы;

  • стимулируются функции органов отправления;

  • уменьшаются боли и активизируются защитные силы организма.

Необходимо отметить, что оптимальный режим лечебной физкультуры, последовательность занятий и рекомендуемые нагрузки ЛФК грамотно и профессионально может подобрать только специалист. Вот почему перед занятиями ЛФК необходима консультация врача.Занятия ЛФК можно рекомендовать практически сразу после проведения комплекса срочных жизнесохраняющих мероприятий.Конечно же, речь в этом случае идет лишь о тех упражнениях, которые будут адекватны состоянию больного. К ним в первую очередь относятся упражнения общей профилактической направленности (физиологически рациональная укладка, пассивные движения в суставах конечностей, дыхательная гимнастика), ориентированные на предупреждение образования пролежней, застойных явлений в легких и контрактур.Лечение больных со спинальными травмами — строго этапно, при этом каждому этапу соответствует свой комплекс лечебной физкультуры(ЛФК). При этом в зоне внимания — общее состояние больного, функциональная характеристика уровня его моторных реакций и возможностей, особенности развития и течения травматической болезни.

^ Общеукрепляющая и дыхательная гимнастика при травмах позвоночника

Общеукрепляющая гимнастика активизирует деятельность сердечнососудистой и дыхательной систем, улучшает обменно-эндокринные и вегетативные функции организма. Впоследствии под руководством врача общеукрепляющие упражнения заменяются специальными.После применения дыхательных лечебных комплексов улучшаетсялегочная вентиляция, уменьшаются застойные явления в легких, бронхи освобождаются от скопившегося секрета.



CPM-терапия в реабилитации после травм позвоночника

CPM-терапия помогает вернуть подвижность поврежденным суставам посредством «пассивного действия». «Пассивным действием» называется движение, совершаемое с помощью специального аппарата и не требующее активного сокращения околосуставных мышц. Сегодня существует большое количество разнообразных аппаратов, с помощью которых можно выполнять различные гимнастические упражнения, нацеленные на развитие движений в отдельных суставах.

В реабилитации больных после травм спинного мозга, при которых требуется длительное многократное повторение одних и тех же движений, значение механотерапии трудно переоценить. Использование аппаратов СРМ-терапии применяемых в восстановительном лечении, позволяет гарантировать локальность воздействия, сохранение определенной ритмичности и возможность дозирования сопротивления. Ученые доказали, что локальное воздействие, оказываемое специальными тренажерами, оказывает положительное влияние на организм. В частности отмечено:

  • усиление кровообращения и подвижности в тренируемом суставе;

  • обеспечение возможности механического растяжения мягких тканей (при мышечной спастичности) и разработка суставных контрактур;

  • улучшение местной и общей гемодинамики и трофики тканей.

^ Лечебный массаж и миостимуляция при травмах позвоночника

Лечебный массаж — неоценимое и действенное средство в реабилитации спинальных больных. В лечении больных с травматической болезнью спинного мозга применяются разные виды массажа:



  • классический ручной массаж (с применением таких приемов, как поглаживание, растирание, разминание и вибрация);

  • сегментарный массаж (раздражением определенных зон добиваются избирательного влияния на отдельные органы и системы организма)

  • точечный массаж (пальцевое воздействие на биологически активные точки)

  • аппаратный массаж (механический, вибрационный, воздушный, или пневмомассаж, водный, или гидромассаж).

 Дополнительным лечебным средством, хорошо зарекомендовавшим себя в реабилитации больных с травмами позвоночника, является миостимуляция.Доказано, что низкочастотная вибрация от 30-50 до 150- 170 Гц обладает широким терапевтическим диапазоном: механическое возбуждение нервных рецепторов определенных участков тела вызывает соответствующие рефлекторные ответы, нервные импульсы— биотоки.

Заключение. Выбор средств ЛФК зависит от состояния больного, назначенного ему режима двигательной активности и условий лечебно-профилактического учреждения. Более усовершенствованные средства, особенно в механотерапии, значительно повышают возможности больного в реабилитации после тяжелых травматических повреждений. Комплекс реабилитационных мероприятий возвращает больного с повреждением позвоночного столба через 10-12 месяцев к трудоспособности.

Литература.

1. Юмашев Г. С., Епифанов В.А. Оперативная травматология и реабилитация больных с повреждением опорно-двигательного аппарата. – М. Медицина, 1983. – 383 с.

2. Лобанов Г.В. Лечение травматического спондилолистеза поясничного отдела позвоночника аппаратами внешней фиксации / Г.В. Лобанов, С.А. Стегний // Український морфологічний альманах.– 2010. – Т.8, №3. – С. 74-78.

3. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / Клапчук В.В., Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.; за ред. В.В. Клапчука, Г.В. Дзяка. – К.: Здоров’я, 1995. – 312 с.

4. Абрахамс П. Иллюстрированный атлас анатомии человека. Полное описание жизнедеятельности тела человека. Пер. с англ. / Абрахамс Питер. – М.: БММ АО, 2004. – 256 с.

5. Елисеев А.Г. Популярный атлас анатомии человека / А.Г. Елисеев, Н.А. Россоловский. – М.: Эксмо, 2009. – 176 с.

6. Лечебная физическая культура / Епифанов В.А., Мошков В.Н., Апанасенко Г.Л. и др. под ред. В.А. Епифанова. – М.: «Медицина», 1987. – 528с.

Руслана Дахно

ВолодимирФіленко
Історія та організація розвитку параолімпійського

руху в Україні
Актуальність.В останні роки параолімпійський рух набув неабиякого значення в системі олімпійського та міжнародного спорту. Як зазначає президент Національного комітету спорту інвалідів України, народний депутат Верховної Ради України В.М. Сушкевич, параолімпійський рух – це одне з найвищих досягнень людського гуманізму тисячоліття, що минуло. У період відновлення своєї незалежності Україна стала повноправним членом міжнародного параолімпійського руху. Українські спортсмени-інваліди беруть участь і успішно виступають на найбільших змаганнях в системі параолімпійського спорту – Параолімпійських іграх. Національні збірні України були представлені на Параолімпійських іграх у: 1996 р. - Атланта (літні); 1998 р. – Нагано (зимові); 2000 р. – Сідней (літні); 2002 р. – Солт-Лейк-Ситі (зимові) і в кожних наступних.

На думку керівників міжнародного спорту, Україна сьогодні є одним із лідерів щодо темпів розвитку параолімпійського руху. Разом із тим, активний розвиток параолімпійського руху в Україні не супроводжувався до останнього часу ґрунтовними та всебічними науковими дослідженнями.

У системі міжнародного спорту неповносправних передбачено проведення змагань для осіб таких нозологій: з вадами зору, слуху та мови, розумового розвитку, із церебральним паралічем, з ампутованими кінцівками, з пошкодженнями хребта й спинного мозку. Для кожної з цих груп інвалідностей проводяться комплексні міжнародні ігри, світові та регіональні чемпіонати, серед яких найвагомішими є: зимові та літні Параолімпійські ігри, Міжнародні ігри Спеціальної Олімпіади, Всесвітні ігри глухих (Дефлімпійські ігри).

В останні роки слово “Параолімпіада” на слуху у всього світу – латинське значення префіксу “para” (приєднаний) підкреслює те, що параолімпіади – всесвітні ігри спортсменів – інвалідів – проводяться услід за великими олімпійськими перегонами у тих же країнах, на тих же спортивних аренах. Їх відкривають і завершують такі ж променисті церемонії.

Розвиток параолімпізма та спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Перші спроби залучення людей з обмеженими фізичними можливостями до фізичної культури та спорту були історично зафіксовані ще у 1888 році, коли в Берліні сформувався перший спортивний клуб для людей з вадами слуху. Перші Всесвітні ігри глухих (пізніше – Дефлімпійські ігри) відбулися 10-17 серпня 1924 року в Парижі.

Спортивний рух серед неповносправних України почав формуватися на початку ХХ століття серед осіб із вадами слуху та вадами зору. На початку 30-х років створюються перші республіканські організації інвалідів: Українське товариство глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпих (УТОС). На ці організації, серед інших, покладалися обов'язки з підготовки, формування та участі українських спортивних команд у всесоюзних і міжнародних змаганнях. З 1957 року глухі українські спортсмени у складі збірної команди СРСР вперше беруть участь у Всесвітніх іграх глухих, а у 1960 році незрячі українські спортсмени у складі СРСР дебютували на Міжнародних шахових олімпіадах. На Параолімпійських іграх спортсмени-інваліди України вперше виступили у Сеулі (1988 р.) у складі збірної команди СРСР.

Поступово світ переконувався у тім, що на фізичну культуру і спорт мають право також і люди з інвалідністю. Та лише після Другої світової війни почали активно долучатися до спорту інваліди з порушенням опорно-рухового апарату. В 1944 році в рамках проведення обов’язкової частини комплексного лікування була впроваджена спеціально розроблена спортивна програма для “візочників”. Розробником став Людвіг Гутман – нейрохірург німецького походження, якій емігрував до Великобританії у 1939 році, рятуючись від німецької окупації. 28 липня 1948 року у госпіталі Сток-Мандевілю (Англія) були проведені перші ігри серед спортсменів на візках, які стали прототипом Параолімпійських.

Не зважаючи на зростаючу популярність спортивного руху людей з інвалідністю у всьому світі, на теренах тодішнього СРСР ця тема або повністю замовчувалась або висвітлювалась у якості невеличких публікацій – заміток. Починаючи з 1957 року була інформація про успішні виступи спортсменів СРСР з вадами слуху. Інші інваліди могли їм лише позаздрити. При цьому кінець 50-х та 60-і роки стали періодом неймовірного зростання у світі популярності ігор для спортсменів з інвалідністю.

Інтеграція паралізованих людей в суспільство почалась в СРСР наприкінці 80-х років, коли розпочалась “перебудова”, революційні ідеї якої торкнулись не тільки сфери економіки, почали пробиватися паростки нового руху – фізичної культури і спорту інвалідів. На VIII Паралімпіаді (1988 р.) в перший і останній раз виступала перша збірна СРСР з літніх параолімпійських видів спорту : всього 12 спортсменів. Три легкоатлета з України завоювали 8 золотих і одну срібну медаль.

Організаційну структуру управління спортом інвалідів в Україні складають державні та громадські форми управління.

До державної гілки управління інвалідним спортом в Україні належать такі інституції: Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України. Усі структури безпосереднього галузевого управління сфокусовуються на Державному комітеті України з питань фізичної культури і спорту, який у свою чергу керує роботою Українського центру з фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт”. Український центр “Інваспорт” є унікальною структурою, яка здійснює керівництво фізкультурно-реабілітаційною та спортивною роботою інвалідів в Україні, у структурі якого діють 27 регіональних центрів, 61 їх відділення в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, 26 дитячо-юнацьких спортивних шкіл для дітей-інвалідів, а також спеціалізовані дитячо-юнацькі школи інвалідів параолімпійського резерву.

До громадської гілки належать такі структури, як: Національний комітет спорту інвалідів України та федерації за нозологіями, серед яких: Всеукраїнська спортивна федерація глухих, Всеукраїнська спортивна федерація незрячих, Всеукраїнська спортивна федерація інвалідів із порушеннями опорно-рухового апарату, Всеукраїнська спортивна федерація інвалідів із вадами розумового та фізичного розвитку.

Національний комітет спорту інвалідів України відповідає за формування національних збірних команд спортсменів-інвалідів України, підготовку і участь у Параолімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих, Спеціальних Олімпіадах, чемпіонатах світу та Європи. Він є носієм параолімпійського руху в державі та вищий орган, який координує діяльність громадського спортивного руху інвалідів.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   43

Похожие:

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет...
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни донецький національний університет...
Донецький національний університет економіки І торгівлі імені михайла туган-барановського

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка
Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Школьные материалы


При копировании материала укажите ссылку © 2013
контакты
uchebilka.ru
Главная страница


<